Пасивність українців - національна риса?

[Svitlana]

Оте "моя хата скраю" - це дійсно особливість менталітету чи генетично зафіксовані події минулого?

Ось приклад закордонного українця Аскольда Лозинського:
"Спочатку грудня ц.р.приїхав я до свого помешкання в Києві. Як кілька разі в минулому завважив напис цим разом про потребу виносити сміття надвір на смітник, а не залишати при дверах у будинку. Напис був написаний російською мовою і далеко не шекспірською англійською. Ясно, я напис зірвав, при компютері виготовив напис в українській мові того самого змісту та хоча мабуть не шекспірською але бодай бушівською англійською мовою та вивісив у сінях будинку. Виїждав я з Києва чотири дні пізніше і мій напис далі висів на свойому місці."
http://www.kavkazcenter.com/ukr/content ... 7765.shtml
Проте я впевнена, що мало хто з українців місцевих до такого б додумався (сама ніколи до такого не додумувалася у Києві).

Але крім того, досить часто чую від українців з різних питань - нічого не поможе, нічого ми не змінимо, не поможе писати, не поможе когось в чомусь переконувати. Чому це так? Чому люди бояться лишнє слово сказати (написати)?

[Stephan]

Ми просто дурні...

[Svitlana]

Я більше сподівалася на щось типу.... вікові гоніння на межі винищення відклалися десь там у генному матеріалі і спричинили таку пасивність як захисну реакцію...

[В'ячеслав]

Пасивність (безініціативність) ні в якій мірі не пов’язана з інертністю, а, тим паче, з дурістю.
Дурістю страждають ті (чи українці?), які намагаються втягнути Україну у велику політику, тим самим порушивши рівновагу в Європі, відповідальність за яку споконвічно покладалася на українців. Хотів би я подивитися, як в Швейцарії співають "Разом нас багато"!

[Svitlana]

В"ячеславе, певно ви залаконічно написали, але я щось не зовсім зрозуміла логіку ключових слів:
Україна - велика політика - відповідальність за рівновагу в Європі - Разом нас багато - Швейцарія

[В’ячеслав]

Шановна, Svitlana! Дякую, що Ви звернули увагу на мій допис.Спробую більш розширено відповісти на Ваше питання: "Оте "моя хата скраю" – це дійсно особливість менталітету чи генетично зафіксовані події минулого?"

З самого початку я би хотів надати невелику довідку щодо України. Вона загальновідома, але необхідна задля подальших пояснень.
Україна сьогодні є найбільшою за площею країною, яка повністю розташована в Європі (її територія становить 603,7 тис кв. км. Це 5,7% території Європи і 0,44% всієї площі суходолу в світі). Друга (після Росії) за розмірами країна в Європі і п’ята – за кількістю населення (46,2 мільйони чоловік). На заході – Євросоюз. На сході – Росія. На півдні територію країни омивають Чорне та Азовське моря. Найбільші чорноморські порти – Одеса, Іллічівськ, Севастополь і Херсон, а на азовському узбережжі – Маріуполь, Бердянськ і Керч. Завдяки вигідному географічному розташуванню та розгалуженій мережі авіаційного, залізничного, морського та автомобільного транспорту, Україна є транзитною для пасажирів та вантажів різних держав.

Зрозуміло, що територія нинішньої України і в далекі часи залишалася транзитною. А отже, таке територіальне місцезнаходження не могло не вплинути на світосприйняття українців, для яких кожен з подорожан був бажаним гостем. По-перше, чужоземці, люди, в основній масі, освічені, приносили з далеких країв інформацію, яка споконвічно мала цінність. По-друге, вони могли ознайомити з новітніми технологіями, які запроваджувалися у світі. По-третє, за хліб-сіль гості віддячували виробками, які вони переміщали на продаж, або з якими поверталися додому. І, в кінці кінців, гість міг просто бути людиною, яка бажала залишитися серед козаків, тому прийшла, щоби залишитися.
Не варто забувати і те, що Україна знаходиться в центрі світових релігій. З заходу – католики, зі сходу – православні, з півдня – мусульмани, з півночі – старовіри.
Кожен з них, як представник іншої держави (якщо ця держава не знаходилася у стані війни з козаками), іншої нації, іншого віросповідання, мав недоторканість, яка гарантувалась козацькими звичаями. Кожен з них, в разі небезпеки, мав право звернутися за допомогою до козацької старшини і, головне, отримати її в повному обсязі.
Отже "моя хата скраю" є своєрідною толерантністю до представників різних народів, політичних систем і канонічних вірувань, чим похвалитися нині може, мабуть, лиш Швейцарія. Будь-яке зміщення України від центру в ту, чи іншу сторону, може призвести до порушення великого політичного балансу не тільки в Європі, а й у світі (згадаймо історію воєначальників, які мали необережність зайти на територію нинішньої України з загарбницькими помислами).
Щодо "Разом нас багато", то це своєрідний гімн так би мовити "помаранчевої революції", коли у 2004 році надмірно заполітизовані громадяни України, забувши про своє призначення і покладену на них відповідальність, дали привід засумніватися у стабільності державного устрою України. Плоди ми пожинаємо і нині.
Не знаю наскільки повно я відповів на поставлене питання (хоча намагався), однак у "нелаконічності" Ви мене точно не обвинуватите!

[Svitlana]

Агась, тепер вже дійсно краще зрозуміло. Спасибі, що розтлумачили більш дохідливо.

Але все одно не можу погодитися з деякими деталями. Швейцарія також досить толерантна країна. Проте далеко не інертна. Люди у своїй переважній більшості хоч і не пхаються до політики, але проголосувати ніколи не пропустять можливості. Та й завжди звернуть увагу на непристойну поведінку, як то ноги на сидінні у потязі чи щось подібне. А написи як оперативно переправляють та як швидко організуються, як їм щось не по носі, навіть якщо в інший час, окрім Грюеці, ніколи більше від них нічого не чуєш (суджу по своїх сусідах з будинку).

Все-таки у нас це трохи інакше. Тобто те, що молодняку не вкажуть на належну поведінку - пов"язане зі страхом за своє здоров"я. Але що не гуртуються, щоб лишній раз на жек "наїхати" чи там начальство? Чи навіть ось подібні оголошення переробити на трішки інший вигляд, погодьтеся, не спостерігається. Тобто, ніби і схожість є, а ніби й відмінність.

У Швейцарії не заспівають "Разом нас багато", бо кожен кантон вважає себе окремою державою. Навіть жартують, що "їду за кордон", коли виїжджають за межі кантону. Це не дурні жарти. Насправді ще відносно недавно (50-60-100 років? - не пам"ятаю точно) потрібно було мати при собі паспорт, щоб поїхати у сусідній кантон. Тобто попри те, що вони усі вважають себе швейцарцями, вони не зовсім можуть бути порівняні з українцями. Виправте, якщо я не права.

[В’ячеслав]

Будь ласка, не сприймайте моє порівняння України з Швейцарією, як з країною в якій Ви проживаєте! В моєму розумінні Швейцарія – країна, на яку покладена відповідальність за стабільність фінансового сектору (а гроші, як відомо люблять спокій). Мабуть, людина, яка б тільки натякнула на "кольорову" революцію в Швейцарії, стала б цікавим об’єктом для психіатрів (поправте, якщо – ні).
І, дійсно, швейцарці не зовсім можуть бути порівняні з українцями (я би сказав: швейцарці взагалі не можуть бути порівняні з українцями!), адже не суттєво: 50-60 чи 100 років – Україні 18!
І яка вона буде через 50-60-100 років залежить виключно від нас (від закордонних українців, мабуть, більше, ніж від нас, які живуть в Україні). Головне, щоби ми постійно пам’ятали: українці майбутнього навряд чи будуть уточнювати хто де жив. Ганьбу або подяку поділимо порівну (на жеки і начальство, повірте мені, вони дивитися не будуть).
Тому, шануймося, бо ми того варті!

[Svitlana]

І яка вона буде через 50-60-100 років залежить виключно від нас (від закордонних українців, мабуть, більше, ніж від нас, які живуть в Україні). Головне, щоби ми постійно пам’ятали: українці майбутнього навряд чи будуть уточнювати хто де жив. Ганьбу або подяку поділимо порівну (на жеки і начальство, повірте мені, вони дивитися не будуть).
Тому, шануймося, бо ми того варті!

Я цілком згідна, що майбутнє залежить від нас, ось лише не можу погодитися про пропорції відповідальності закордонних та "домашніх". Бачте, якщо закордонні мають деякий ширший кругозір, то "домашні" не дуже хочуть до них прислухатися (не розуміють чи що) або відразу вказують - це у вас там, а у нас так неможливо. Тобто від закордонних дещо залежить (вчитися чужому і найкращі знання та досвід пробувати передати своїм), але якщо свої не захочуть прислухатися (а дуже часто саме з цим я і стикаюся), то нічого так і не допоможе.
Майбутні, звичайно, що не будуть особливо уточнювати хто, де і як. Вони взагалі на інший лад можуть потрактувати собі наші досягнення і пояснювати наші дії мотивами, котрих ми навіть і приблизно собі не уявляли, а тим більше не мали на меті (так як ми це робимо з минулими поетами, письменниками, політиками... - шкільна програма). ....Якщо, звичайно, ми не будемо намагатися позбутися подібного ходу думок. Як приклад - задумаємося, чи дійсно нам потрібний портрет над дошкою у шкільному класі? І чому саме один? І чому саме отой дядько в кудлатій шапці? Доки це (у моєму баченні - вождизм та ідолопоклонство чистої води) буде виховуватися - доти майбутнє може бути дуже подібне до недавнього минулого з іншим знаком. Але коли про це починаєш вести мову, то у відповідь чути лише: "На святоє замахнулась! "
Ось і виходить - що закордонні можуть лише частину ("до кордону") зробити, але далі для них в"їзд заборонено. Ще добре, якщо не назвуть зрадником, що відсиджується у теплому місці (ой буває, повірте мені).
Тобто усталеність поглядів на- та сподівань від закордонних українців (ноги котрого все-таки ростуть з радянського виховання) попри досить велике поширення явища закордонного українства, чомусь, не міняється. З мого досвіду, це не здатність (не бажання? не вміння? неможливість?) "домашніх" українців повірити закордонним та прислухатися, подивитися на них все ж як на тих самих своїх "в одязі трішки іншого покрою". Поки що частіше чути репліки: "вам добре там говорити", "ти вже просто забула, як тут все робиться", "ти вже зовсім ошвейцарилася (онімечилася і так далі)", "тут так не буде, не сміши курей", "у вас там держава дбає про людей, а в нас - сама знаєш що"... ряд можна продовжувати майже безконечно. І дуже добре, що ви, В"ячеславе, завітали до нас з такою відкритістю до спілкування. ...З"явилася надія...

[В’ячеслав]

Пройде дуже короткий час, і ми з Вами, Svitlana, прийдемо до згоди, що всі форуми, в яких ми зараз дискутуємо, необхідно об'єднати в один: "І покажем, що ми, браття, козацького роду!".
Те, про що Ви говорите, можна пояснити лиш одним: людство споконвічно поділялося на тих, хто притримувався, або був змушений притримуватися, осілого способу проживання і тих, для кого прокладання нових шляхів (в прямому і переносному значенні) стало сутністю життя і поведінки. Саме різне світосприйняття є першопричиною розбіжностей в поглядах між представниками кожної із груп. Саме різне світосприйняття ускладнює консолідацію суспільства (до речі, не тільки українського).
Воно і зрозуміло. Адже людині не надано змоги описати, тобто матеріалізувати ті почуття, які безперестанно спонукують її шукати засобів для самовираження, попри нерозуміння і неадекватне сприйняття, наполегливо прокладати новий шлях в майбутнє. Шлях, який цілком вірогідно може стати для розвитку цивілізації (нації, народу) основним.
Як приклад – доволі складні взаємовідносини між старшим і молодшим поколіннями, в основі яких лежить невгамовне бажання старших нав’язати підростаючому поколінню власні стереотипи. Стереотипи, які по своїй природі унеможливлюють встановлення духовного балансу між світом дитячих мрій та реаліями дорослого життя, заважають вихованцю використати в повному обсязі надані природою здібності і таланти.
В цьому розрізі, до речі, я розглядаю і відносини між українцями в діаспорі і українцями в Україні.

[Svitlana]

Знімаю капелюха. Можу підписатися під кожним словом....
....аж нецікаво...

І оскільки ми так гарно зрозуміли один одного, то давайте, може, якось разом подумаємо, що можна зробити, щоб зробити хоч щось краще та доцільніше у цьому напрямку (тема - пасивність українців)? Як сподвигнути людей до активності?
Зрозуміло, що старше покоління (довколапенсійне, так би мовити ) вже не зміниш. За них дбала партія і змінити вони нічого не могли. Але ось люди до 40-річного віку, приблизно - могли би все-таки щось робити. Ті люди якраз і зробили найбільше під час та після розвалу Союзу, ось тільки стереотипи у них лишилися все ж ті самі, що і в старших, тому що формувалися вони якраз у той час.
Молодь, як на мене, мала усі задатки і умови, щоб рости без особливих стереотипів (принаймні ідеологічних) - чому серед неї так багато пасиву? Я погоджуюся з різними типажами характеру, але не вважаю їх настільки визначальними, оскільки змінювати погляди та установки все ж можна в молодих, доки вони ще не зовсім твердо визначилися і ще випробовують свої власні можливості та реакції на них оточення.

[В’ячеслав]

quote="Svitlana"]Знімаю капелюха. Можу підписатися під кожним словом....
....аж нецікаво... [/quote]

Ось вона – сутність українців! Боротися (наше), перемагати (наше) і …(теж наше).

Хто скаже, що ми не вміємо боротися? Нас нищили, розкозачували – нас мільйони! Нас денаціоналізували – у нас чи найбагатша культурна і духовна спадщина, чи не найкраща і мелодичніша мова, чи не найкращі пісні і казки!
Хто скаже, що ми не вміємо перемагати? Наша і тільки наша заслуга у звільнені світу від татаро-монгольського нашестя! Наша частинка є в кожній перемозі у світових війнах! Нащадки ворогів і до сьогодні не можуть простити жах, який наші праотці наводили на їх праотців! То чи пасивні ми?
Та й щодо внутрішнього життя. Чи за пасивністю не стоїть банальна нецікавість? Сидимо і чекаємо чергового походу. То може підемо?
Зберемо дітей – і поведемо в похід за знаннями. Зберемо молодь – і поведемо в похід за досвідом. Зберемо старших – і поведемо в похід за авторитетом? Зберемо всіх – і підемо в похід за Національною Ідеєю?
Я думаю - нам є що робити.

[Svitlana]

Та робити є що, але нема кому. Все ж.... щодо боротьби - то це наші праотці певно були такі войовничі. Наші ж сучасні, на жаль, менш до того схильні. Я вже писала репліки, що аж ніяк не виказують войовничості. Зауважте, що це я мала на увазі більшість. Активна меншість таки існує

[Svitlana]

«Дещо прикро, коли бачу, що тут багато товарів неякісних, деякі роботи виконуються, як кажуть, нашвидко – тяп-ляп, якась панує безвідповідальність. Крім того, люди не надто шкодують своїх рук. Часом канаву риють вручну, а сто гривень за трактор не заплатять. Потім робота через силу болячками вилазить. Помічаю, що дехто більше уваги приділяє облаштуванню дому, а менше сім’ї, батьки забувають щиро, по-родинному спілкуватися з дітьми», - каже Кушніренко.

http://www.volynnews.com/news/volyn/13659/

Як на мене - то дуже і дуже правильні слова. Багато хто впізнає своїх родичів... Може не про канаву і трактор, а про городи та поросята і купити готове. Чи якраз щодо облаштування дому (а також гонитва за шматтям та шкірянками з шубами-дубленками) та спілкування з дітьми... Дуже влучно. Як гадаєте?

[Darynka]

я думаю не треба забувати що ця пасивність- то наслідки тоталітарного режиму. в радянському союзя інакомислячих дуже жостко карали та принижували. ось зараз люди і живуть зі страхом в серці, бояться висловитися, щось робити.
думаю що починати треба людям з маленьких дій як то оголашення у підїзді або посильна допомога дитячому будинку. потрібно спочатку щоб люди стали почувати себе відповідальними за своє середовище, свій підїзд, свою вулицю, а не думати що хтось за них це зробить. з таких маленьких справ і почнеться усвідомлення того що можна щось змінити.

[Uliana]

Пройде дуже короткий час, і ми з Вами, Svitlana, прийдемо до згоди, що всі форуми, в яких ми зараз дискутуємо, необхідно об'єднати в один: "І покажем, що ми, браття, козацького роду!".
Те, про що Ви говорите, можна пояснити лиш одним: людство споконвічно поділялося на тих, хто притримувався, або був змушений притримуватися, осілого способу проживання і тих, для кого прокладання нових шляхів (в прямому і переносному значенні) стало сутністю життя і поведінки. Саме різне світосприйняття є першопричиною розбіжностей в поглядах між представниками кожної із груп. Саме різне світосприйняття ускладнює консолідацію суспільства (до речі, не тільки українського).
Воно і зрозуміло. Адже людині не надано змоги описати, тобто матеріалізувати ті почуття, які безперестанно спонукують її шукати засобів для самовираження, попри нерозуміння і неадекватне сприйняття, наполегливо прокладати новий шлях в майбутнє. Шлях, який цілком вірогідно може стати для розвитку цивілізації (нації, народу) основним.
Як приклад – доволі складні взаємовідносини між старшим і молодшим поколіннями, в основі яких лежить невгамовне бажання старших нав’язати підростаючому поколінню власні стереотипи. Стереотипи, які по своїй природі унеможливлюють встановлення духовного балансу між світом дитячих мрій та реаліями дорослого життя, заважають вихованцю використати в повному обсязі надані природою здібності і таланти.
В цьому розрізі, до речі, я розглядаю і відносини між українцями в діаспорі і українцями в Україні.

Погоджуюся з кожним реечням.

[Uliana]

Молодь, як на мене, мала усі задатки і умови, щоб рости без особливих стереотипів (принаймні ідеологічних) - чому серед неї так багато пасиву? Я погоджуюся з різними типажами характеру, але не вважаю їх настільки визначальними, оскільки змінювати погляди та установки все ж можна в молодих, доки вони ще не зовсім твердо визначилися і ще випробовують свої власні можливості та реакції на них оточення.

Саме так, ми пробуємо свої сміливі кроки. Молодь до якої можу і я(мені 30р. :) ) себе віднести, бо освіта мене почалася вже ця новітня, за мій період навчання хутко почали переписувати підручники. Саме на "нас" почали проводити експерименти. Нас щоранку почали привчати співати гімн "Ще не вмерла Україна", саме в період мого навчання 1987-1998рр. поступово після 1991р. почали натягати на різні святкування вишиванки та іншу нац.укр. символіку. Назвемо моїх однолітків "моя десятка". Ось мені наприклад ледве не щодня доводилося бачити великі очі батьків чи інших дорослих знайомих на мої розповіді зі школи. Тобто я веду до того що, років 10 тому мені в своїх 20 щось доводити чи стверджувати було дуже складно. Бо своєї як такої твердої думки іще не було сформовано. В моїх "20" масово створювалися вищі навчальні заклади, виростали різної форми приватні структури наші батьки масово почали ставати безробітними в Україні і набувати ролі заробітчанина і т.д. Тобто для "моє десятки" змін з тим і сьогоднішнім було багато. То про яку "Молодь" ви пишете. Одна частина "моєї молоді" давно за межами Батьківщини, інша виховує своїх діток, що вже пішли в школу, по іще новій програмі. Чи та "Молодь" народжена після 91-го року - так вона взагалі нова, і настільки як на мене іще зелена і іноді прагнуча до знань, що мені аж самій цікаво..Років за 2-3 як по-отримують свої вищі освіти, чи боротимуть на Батьківщині за свої права чи все ж рвонуть набиратися досвіду до більш розвинених держав...

[Uliana]

Продовжую..
"Моя десятка" зараз вправно вже як декілька років почала керувати на різних щаблях влади чи у інших приватних структурах. Але сподіватися на раптові зміни не варто. Бо і мені доводиться "боротися за місце під сонцем" з поколінням віком 40р. і 50р. яке не почуває себе зайвим чи менш досвідченим від нас молодших.
Отже відповідь про пасивну молодь - ні ми не пасивні. Ми рухаємося, але кожен наразі у своєму напрямку. Якщо є стримувальний фактор в Україні, то рух буде тут же. Якщо наявна свобода, тоді візу в руки і у світ по досвід. Є жарт російською мовою "Торможение -тоже движение".

[Едуард]

#ЄвроМайдан у Женеві!
24 листопада о 13.00 біля Насьон

Давайте підтримаємо київський #Євромайдан

https://www.facebook.com/events/5423339 ... /?source=1