КАЛЕНДАР
12 січня
• 1878 - нар. Василь Пачовський
13 січня
• Щедрий Вечір, Маланки
14 січня
• Святого Василія Великого, Старий Новий Рік
• 1963 - нар. Олександр Шевченко
15 січня
• 1955 - нар. Володимир Кривий
16 січня
• 2001 - пом. Микола Будник
• 1989 - пом. Дмитро Луценко
19 січня
• 1977 - нар. Анна Чеберенчик
• Водохреща, Богоявлення
21 січня
• 2004 - заснов. Абздольц
22 січня
• 2006 - заснов. АніМе
• 1919 - День соборності України.
• 1918 - 4-й Універсал УНР - проголошення самостійності України
23 січня
• 1949 - нар. Григорій Чубай
• 1921 - пом. Микола Леонтович
Українство. Український календар.
Українство. Український календар.
Якось буде!
Українці -це велика європейська нація, яка переживає постгеноцидний період. Поверненя імен -це один із моментів цього періоду. Ми будемо дивуватися тому, що років через 20-30 (при умові, що влада буде і далі українською) ці та інші імена будуть класикою для України.Svitlana писав:Мені, мабуть, має бути соромно, але з усіх імен я з упевненістю можу розказати лише про Миколу Леонтовича. Інші імена мені може щось і нагадують, але дуже віддалено
Якось буде!
-
Svitlana
- Айдгенос
- Повідомлень: 3853
- З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
- Звідки: ZH
- Контактна інформація:
Подумала я і вирішила натиснути лишній раз-другий кнопку мишки та знайти інформацію хоч про одного не відомого мені, а може і ще комусь, відомого українця. Отож....
Василь Пачовський
(12.01.1878 - 05.04.1942)
відомий український поет, історіософ і мислитель
Місце народження: с. Жуличі біля Золочева на Львівщині
Біографія
Народився в Жуличах біля Золочева, помер у Львові.
Сьогодні він призабутий, хоч 40 років невтомно працював для літератури і створив близько 30 творів, а всі його писання налічують півсотні назв. Більшість його творів так і не було видано. Належав до "Молодої Музи", гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністичний напрям у літературі, її органом було видавництво "Світ", що працювало в 1906-1909 роках.
Батько поета - сільський священик, патріот і народовець. Мати Марія походила з роду Боярських, в якому теж було багато священиків. 1886 року Василь пішов до школи, а 1889 його віддали до польської гімназії у Золочеві. 1891 року батько помер і син мусив часто голодувати. Під час першої світової війни, на заклик "Союзу Визволення України", працював у Перемишлі і Львові. З приходом українців із царської армії, вів там національно-освідомлюючу, освітню й видавничу роботу. Після війни вчителював у Берегові на Закарпатті, а потім вернувся до Галичини і працював у Перемишлі і Львові. З приходом большевиків став учителем української мови в середній школі, де вчив ще до війни. Брав участь у засіданнях Організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників. 1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті. Помер навесні 1942-го від простуди. Як учасник і співучасник боротьби М.Міхновського, В.Пачовський був передусім поетом-державником. Його драма "Сон української ночі" виховувала національно свідому інтелігенцію в Галичині на початку ХХ століття. Ціле життя й велику частину своїх творів посвятив він для створення ідеології української державності. Він один із тих, що випередили свою епоху на довгі десятки років. Своїм поетичним словом умів він виразити почування і мрії патріотичної молоді, саме тому вона колись так захоплювалася його творами. Ось кілька рядків із вірша "Спів товпи":
Хто живий уставай, меч у руки хапай,
На Україну трубить Богдан!
До борби, до борби кличе голос труби -
Люд стає від Кавказу по Сян!
...Від Кавказу по Сян лиш один буде лан,
Його власником - нарід цілий.
Спільна праця і край, блисне воля і рай -
України вінець золотий!
В.Пачовський ставив собі за мету виховати новий тип українця-державника, рисами якого були б передусім національна гордість і самопошана. У своїй праці, що вийшла друком у Нью-Йорку 1917 року, він писав: "Чому нам не бути гордими за себе, за своїх героїв, за свою минувшину, коли вона така велична і сяє всіми світлотінями різних характерів і стремлінь?! Чому нам оглядатися довкола себе, що за нас скаже той або сей, і стосуватися до його ласки? Вдивімся в седе, побачмо себе, спізнаймо своє "я", високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицеву енергію - а тоді до нас стосуватися будуть і прийдуть до нас учитись, бо в нашій душі є велике творче джерело духа, за яке ми повинні й можемо бути горді!"
У своєму історіософічному творі "Світова місія України", що появився у видавництві "Краса і Сила" в Перемишлі 1933 року, каже поет пророчим тоном: "Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше й для Рідного Краю жити в часі його воскресення й серед бурі й натиску життя його переперти! Тому позмивайте сонні очі ранньою весною, підкріпляйте ов'ялі руки, додавайте сили хитливим колінам, черпайте силу з праджерела нашої безсмертної культури і сійте її свідомість, аби виплекати національну гордість і самопошану, одним словом - зробіть націю, яка стане підметом, стане угольним камнем Божого храму. А тоді буде даний вам вінець замість попелу, замість плачу єлей радощів, замість сумовитого серця - одежа слова. І назвуть вас світочами нового життя, сильними в справедливості, а нашу Україну найкращою піснею в молитві світу до Бога!"
З ідеєю відродження української держави пов'язані майже всі драми Пачовського, історичні вірші та велика кількість популярних книжечок і статей.
Б'ють літаври гучні
Слова: Василь Пачовський
Музика: Ярослав Ярославенко
Стрілецька пісня
Б'ють літаври гучні, ясні сурми гремлять,
Іде Січ, грають полки, як море,
Бунчуки піднялись, хоругви шамотять
Через гори і доли, і бори!
Приспів:
Січ іде! Січ іде! Січ іде, стяг несе, |
Україна встає, Україна гуде, |(2)
Україна клекоче, як море! |
Довбуш трубить з верхів: зруйнував цар нам Січ,
Ми втекли в сині гори з трубою...
Двіста літ спали ми, - стрепенулася ніч,
Ми зірвались і трубим: до бою!
Приспів.
В нашій Січи давні Запорожці встають,
Голос труб кличе: в лави ставати!
Ми стаєм, в бій ідем, перші стріли гудуть,
Заревуть в Україні гармати!
Приспів.
На нас дивляться всі: наш Хмельницький Богдан,
Дорошенко, Мазепа, Виговський,
Всі гетьмани за нас, всі кріваві від ран,
Гей, Ляхи, і ти, царю московський!
Взято з Пісні
Василь Пачовський
(12.01.1878 - 05.04.1942)
відомий український поет, історіософ і мислитель
Місце народження: с. Жуличі біля Золочева на Львівщині
Біографія
Народився в Жуличах біля Золочева, помер у Львові.
Сьогодні він призабутий, хоч 40 років невтомно працював для літератури і створив близько 30 творів, а всі його писання налічують півсотні назв. Більшість його творів так і не було видано. Належав до "Молодої Музи", гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністичний напрям у літературі, її органом було видавництво "Світ", що працювало в 1906-1909 роках.
Батько поета - сільський священик, патріот і народовець. Мати Марія походила з роду Боярських, в якому теж було багато священиків. 1886 року Василь пішов до школи, а 1889 його віддали до польської гімназії у Золочеві. 1891 року батько помер і син мусив часто голодувати. Під час першої світової війни, на заклик "Союзу Визволення України", працював у Перемишлі і Львові. З приходом українців із царської армії, вів там національно-освідомлюючу, освітню й видавничу роботу. Після війни вчителював у Берегові на Закарпатті, а потім вернувся до Галичини і працював у Перемишлі і Львові. З приходом большевиків став учителем української мови в середній школі, де вчив ще до війни. Брав участь у засіданнях Організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників. 1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті. Помер навесні 1942-го від простуди. Як учасник і співучасник боротьби М.Міхновського, В.Пачовський був передусім поетом-державником. Його драма "Сон української ночі" виховувала національно свідому інтелігенцію в Галичині на початку ХХ століття. Ціле життя й велику частину своїх творів посвятив він для створення ідеології української державності. Він один із тих, що випередили свою епоху на довгі десятки років. Своїм поетичним словом умів він виразити почування і мрії патріотичної молоді, саме тому вона колись так захоплювалася його творами. Ось кілька рядків із вірша "Спів товпи":
Хто живий уставай, меч у руки хапай,
На Україну трубить Богдан!
До борби, до борби кличе голос труби -
Люд стає від Кавказу по Сян!
...Від Кавказу по Сян лиш один буде лан,
Його власником - нарід цілий.
Спільна праця і край, блисне воля і рай -
України вінець золотий!
В.Пачовський ставив собі за мету виховати новий тип українця-державника, рисами якого були б передусім національна гордість і самопошана. У своїй праці, що вийшла друком у Нью-Йорку 1917 року, він писав: "Чому нам не бути гордими за себе, за своїх героїв, за свою минувшину, коли вона така велична і сяє всіми світлотінями різних характерів і стремлінь?! Чому нам оглядатися довкола себе, що за нас скаже той або сей, і стосуватися до його ласки? Вдивімся в седе, побачмо себе, спізнаймо своє "я", високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицеву енергію - а тоді до нас стосуватися будуть і прийдуть до нас учитись, бо в нашій душі є велике творче джерело духа, за яке ми повинні й можемо бути горді!"
У своєму історіософічному творі "Світова місія України", що появився у видавництві "Краса і Сила" в Перемишлі 1933 року, каже поет пророчим тоном: "Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше й для Рідного Краю жити в часі його воскресення й серед бурі й натиску життя його переперти! Тому позмивайте сонні очі ранньою весною, підкріпляйте ов'ялі руки, додавайте сили хитливим колінам, черпайте силу з праджерела нашої безсмертної культури і сійте її свідомість, аби виплекати національну гордість і самопошану, одним словом - зробіть націю, яка стане підметом, стане угольним камнем Божого храму. А тоді буде даний вам вінець замість попелу, замість плачу єлей радощів, замість сумовитого серця - одежа слова. І назвуть вас світочами нового життя, сильними в справедливості, а нашу Україну найкращою піснею в молитві світу до Бога!"
З ідеєю відродження української держави пов'язані майже всі драми Пачовського, історичні вірші та велика кількість популярних книжечок і статей.
Б'ють літаври гучні
Слова: Василь Пачовський
Музика: Ярослав Ярославенко
Стрілецька пісня
Б'ють літаври гучні, ясні сурми гремлять,
Іде Січ, грають полки, як море,
Бунчуки піднялись, хоругви шамотять
Через гори і доли, і бори!
Приспів:
Січ іде! Січ іде! Січ іде, стяг несе, |
Україна встає, Україна гуде, |(2)
Україна клекоче, як море! |
Довбуш трубить з верхів: зруйнував цар нам Січ,
Ми втекли в сині гори з трубою...
Двіста літ спали ми, - стрепенулася ніч,
Ми зірвались і трубим: до бою!
Приспів.
В нашій Січи давні Запорожці встають,
Голос труб кличе: в лави ставати!
Ми стаєм, в бій ідем, перші стріли гудуть,
Заревуть в Україні гармати!
Приспів.
На нас дивляться всі: наш Хмельницький Богдан,
Дорошенко, Мазепа, Виговський,
Всі гетьмани за нас, всі кріваві від ран,
Гей, Ляхи, і ти, царю московський!
Взято з Пісні
Знаменні дати 17 січня
17.01.1921
У Вiднi вiдкрито Український вiльний унiверситет, перший в iсторiї Європи вищий учбовий заклад на емiграцiї.
17.01.1901
Народився Григорiй Данилович Епiк - лiтературний i громадський дiяч. Розстрiляний чекiстами 03.11.1937.
17.01.1869
Народився Iван Iванович Труш - живописаець, критик i громадський дiяч. Помер 2.03.1941.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1% ... 0%B8%D1%87
17.01.1805
У Харковi вiдкрито унiверситет.
У Вiднi вiдкрито Український вiльний унiверситет, перший в iсторiї Європи вищий учбовий заклад на емiграцiї.
17.01.1901
Народився Григорiй Данилович Епiк - лiтературний i громадський дiяч. Розстрiляний чекiстами 03.11.1937.
17.01.1869
Народився Iван Iванович Труш - живописаець, критик i громадський дiяч. Помер 2.03.1941.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1% ... 0%B8%D1%87
17.01.1805
У Харковi вiдкрито унiверситет.
Якось буде!
Знаменні дати 18 січня
18-19.01.1946
Утворено Союз Українцiв Великої Британiї.
18.01.1850
Народився Іван Омельянович Левицький – бібліограф, автор тритомної “Української бібліографії Австро-Угорщини”. Помер 30.01.1913.
18.01.1766
Народився Юрiй Мiхновський - православний церковний дiяч, архiєпископ УАПЦ (УПЦ з 1930). Розстрiляний органами НКВС 16.10.1937.
18.01.(08.01.)1654
Переяславська угода гетьмана Богдана Хмельницького з Московським царським урядом.
Утворено Союз Українцiв Великої Британiї.
18.01.1850
Народився Іван Омельянович Левицький – бібліограф, автор тритомної “Української бібліографії Австро-Угорщини”. Помер 30.01.1913.
18.01.1766
Народився Юрiй Мiхновський - православний церковний дiяч, архiєпископ УАПЦ (УПЦ з 1930). Розстрiляний органами НКВС 16.10.1937.
18.01.(08.01.)1654
Переяславська угода гетьмана Богдана Хмельницького з Московським царським урядом.
Якось буде!
20-21.01.1996
В Українському домі (м. Київ) вiдбулась перша Велика Рада Всеукраїнської спiлки кобзарiв.
20.01.1897
Народився Євген Маланюк - поет. Помер 16.01.1968 в Нью-Йорку.
20.01.1895
Помер Омелян Портицький - вчений-мовознавець, етнограф, iсторик, педагог i громадський дiяч. Народився 1840.
В Українському домі (м. Київ) вiдбулась перша Велика Рада Всеукраїнської спiлки кобзарiв.
20.01.1897
Народився Євген Маланюк - поет. Помер 16.01.1968 в Нью-Йорку.
20.01.1895
Помер Омелян Портицький - вчений-мовознавець, етнограф, iсторик, педагог i громадський дiяч. Народився 1840.
Якось буде!
22.01.1919
Директорiя Української Народної Республiки урочисто проголосила на Софiйськiй площi в Києвi злуку всiх українських земель (захiдних i схiдних) в одну Українсьтку державу. День соборностi України.
22.01.1918
Центральна Рада проголосила IV Унiверсалом самостiйнiсть i незалежнiсть України.
22.01.1838
Народився Григорiй Iванович Воробкевич (Наум Шрам) - поет. Уклав збірку пісень для школярів, яка тривалий час була, по суті, чи не єдиним українським посібником для буковинського учнівства. Помер 6.12.1884.
22.01.1788
Початок формування Чорноморського козацького вiйська. Місце розташування - на теріторіях між Південним Бугом та Дністром. 1792 року курені Чорноморського війська рішенням російського уряду були переселені на Кубань, та склали основу Кубанського козацького війська.
Директорiя Української Народної Республiки урочисто проголосила на Софiйськiй площi в Києвi злуку всiх українських земель (захiдних i схiдних) в одну Українсьтку державу. День соборностi України.
22.01.1918
Центральна Рада проголосила IV Унiверсалом самостiйнiсть i незалежнiсть України.
22.01.1838
Народився Григорiй Iванович Воробкевич (Наум Шрам) - поет. Уклав збірку пісень для школярів, яка тривалий час була, по суті, чи не єдиним українським посібником для буковинського учнівства. Помер 6.12.1884.
22.01.1788
Початок формування Чорноморського козацького вiйська. Місце розташування - на теріторіях між Південним Бугом та Дністром. 1792 року курені Чорноморського війська рішенням російського уряду були переселені на Кубань, та склали основу Кубанського козацького війська.
Якось буде!
26 січня
1863
Помер Платон Федорович Симиренко, український промисловець-цукрозаводчик.
1919
Христіян Георгійович Раковський очолив бiльшовицький марiонетковий уряд. Розстрiляний НКВД 1938 р.
1923
У Харкові створено Спілку пролетарських письменників “Гарт”.
1934
У Москві почав свою роботу XVII з'їзд ВКП(б), котрий проголосив перемогу генеральної лінії партії в побудові соціалізму. З'їзд, котрий отримав назву "з'їзду переможців", пізніше увійшов у історію як "розстріляний з'їзд", оскільки велика частина його делегатів були репресовані в ході кампанії терору, що відновилась після вбивства Сергія Кірова у грудні 1934 року.
1945
Радянські війська зайняли польське місто Освенцим та однойменний концтабір. Освенцим представляв собою групу з трьох основних і 40 допоміжних концтаборів, найстрашнішим з яких був Освенцим II, заснований в жовтні 1941 року. В ньому було 300 тюремних бараків, чотири газових камери для знищення людей і кремаційні печі. Тисячі в'язнів цього табору стали жертвами медичних експериментів табірного лікаря Йозефа Менгеле. На момент входження радянських військ в Освенцимі було знайдено 648 трупів, більше 7 тисяч вмираючих з голоду в'язнів. За роки 2-ї Світової війни в таборах Освенциму загинуло майже 2 мільйони чоловік.
1962
В аеропроту Неаполя у віці 65-и років помер Чарльз "Лакі" Лучано, американський гангстер, бос нью-йоркської мафії. Смерть застала його в момент, коли він зустрічав продюсера фільму, щоб обговорити белетризований варіант історії свого життя.
В цей день народились:
1777
Василь Якович Ломиковський, український історик, етнограф, перекладач. Зібрав матеріали про походження козацтва, етногенез українців, вірування давніх слов’ян (“Записи для малоруської історії”). Найзначніша праця Ломиковського – “Словник малоруської старовини. (Про Малоросію. Про стародавні звичаї малоруські.)”.Записував думи від “сліпця Івана, кращого рапсодія того часу”. Переклав з французької «Історію малоруських і запорізьких козаків» Ж. Б. Шерера. Спілкувався з М. Гоголем, В. Капністом. М. Костомаров називав Ломиковського одним з піонерів вивчення побутової і загальної історії, пам’яток усної народної творчості України.
1863
Павло Олексійович Кошиць (справж. – Порай-Кошиць), український оперний співак (тенор). Перший в Російській імперії виконавець партій Зігфріда і Тангейзера (однойм. опери Вагнера). Співав у багатьох оперних театрах світу. Був солістом Київської опери (1890 – 1893 рр.). Наприкінці 90-х років зірвав голос, був звільнений (з Великого театру). Не змігши пережити цей страшний для нього удар – наклав на себе руки.
1880
Даглас Макартур, американський військовий діяч, гереал армії США, командувач союзницьких військ на Далекому Сході під час 2-ї Світової війни. Помер 5.04.1964.
1889
Володимир Дмитрович Коряк, український лiтературний критик, лiтературознавець. Розстрiляний 22.12.1937.
1897
Народився Iван Юлiанович Кулик, український поет, перший голова СПУ, розстрiляний комунiстами 10.10.1937.
1900
Олександр Iванович Ковiнька, український гуморист, сатирик. Пробув 21 рiк у радянських концтаборах. Помер 25.07.1985.
1944
Анжела Девіс, американська комуністка, борець за громадянські права чорношкірих.
1863
Помер Платон Федорович Симиренко, український промисловець-цукрозаводчик.
1919
Христіян Георгійович Раковський очолив бiльшовицький марiонетковий уряд. Розстрiляний НКВД 1938 р.
1923
У Харкові створено Спілку пролетарських письменників “Гарт”.
1934
У Москві почав свою роботу XVII з'їзд ВКП(б), котрий проголосив перемогу генеральної лінії партії в побудові соціалізму. З'їзд, котрий отримав назву "з'їзду переможців", пізніше увійшов у історію як "розстріляний з'їзд", оскільки велика частина його делегатів були репресовані в ході кампанії терору, що відновилась після вбивства Сергія Кірова у грудні 1934 року.
1945
Радянські війська зайняли польське місто Освенцим та однойменний концтабір. Освенцим представляв собою групу з трьох основних і 40 допоміжних концтаборів, найстрашнішим з яких був Освенцим II, заснований в жовтні 1941 року. В ньому було 300 тюремних бараків, чотири газових камери для знищення людей і кремаційні печі. Тисячі в'язнів цього табору стали жертвами медичних експериментів табірного лікаря Йозефа Менгеле. На момент входження радянських військ в Освенцимі було знайдено 648 трупів, більше 7 тисяч вмираючих з голоду в'язнів. За роки 2-ї Світової війни в таборах Освенциму загинуло майже 2 мільйони чоловік.
1962
В аеропроту Неаполя у віці 65-и років помер Чарльз "Лакі" Лучано, американський гангстер, бос нью-йоркської мафії. Смерть застала його в момент, коли він зустрічав продюсера фільму, щоб обговорити белетризований варіант історії свого життя.
В цей день народились:
1777
Василь Якович Ломиковський, український історик, етнограф, перекладач. Зібрав матеріали про походження козацтва, етногенез українців, вірування давніх слов’ян (“Записи для малоруської історії”). Найзначніша праця Ломиковського – “Словник малоруської старовини. (Про Малоросію. Про стародавні звичаї малоруські.)”.Записував думи від “сліпця Івана, кращого рапсодія того часу”. Переклав з французької «Історію малоруських і запорізьких козаків» Ж. Б. Шерера. Спілкувався з М. Гоголем, В. Капністом. М. Костомаров називав Ломиковського одним з піонерів вивчення побутової і загальної історії, пам’яток усної народної творчості України.
1863
Павло Олексійович Кошиць (справж. – Порай-Кошиць), український оперний співак (тенор). Перший в Російській імперії виконавець партій Зігфріда і Тангейзера (однойм. опери Вагнера). Співав у багатьох оперних театрах світу. Був солістом Київської опери (1890 – 1893 рр.). Наприкінці 90-х років зірвав голос, був звільнений (з Великого театру). Не змігши пережити цей страшний для нього удар – наклав на себе руки.
1880
Даглас Макартур, американський військовий діяч, гереал армії США, командувач союзницьких військ на Далекому Сході під час 2-ї Світової війни. Помер 5.04.1964.
1889
Володимир Дмитрович Коряк, український лiтературний критик, лiтературознавець. Розстрiляний 22.12.1937.
1897
Народився Iван Юлiанович Кулик, український поет, перший голова СПУ, розстрiляний комунiстами 10.10.1937.
1900
Олександр Iванович Ковiнька, український гуморист, сатирик. Пробув 21 рiк у радянських концтаборах. Помер 25.07.1985.
1944
Анжела Девіс, американська комуністка, борець за громадянські права чорношкірих.
Якось буде!
27 січня
27.01.1927
Народився Олексiй Iванович Тихий - поет, педагог, правозахисник. Помер 6.05.1984 у тюремнiй лiкарнi в Пермi.
27.01.1891
Народився Павло Григорович Тичина - поет, академiк, громадський дiяч. Помер 16.09.1967.
27.01.1860
Всупереч неодноразово документально зафiксованiй волi автора, пiд назвою "Кобзар" в Петербурзi вийшла збiрка поезiй Тараса Шевченка, що не мала художнiх властивостей жанру твору виданого 1840 р, пiд назвою "Кобзар Т. Шевченка".
27.01.1839
Народився Павло Платонович Чубинський - поет i етнограф, автор поезії "Ще не вмерли в Українi...". Пом. 26.01.1884.
27.01.1790
Народився Петро Петрович Гулак-Артемовський - поет, автор популярних байок, педагог, з 1825 - професор, 1841-1849 - ректор Харкiвського унiверситету.
27.01.1927
Народився Олексiй Iванович Тихий - поет, педагог, правозахисник. Помер 6.05.1984 у тюремнiй лiкарнi в Пермi.
27.01.1891
Народився Павло Григорович Тичина - поет, академiк, громадський дiяч. Помер 16.09.1967.
27.01.1860
Всупереч неодноразово документально зафiксованiй волi автора, пiд назвою "Кобзар" в Петербурзi вийшла збiрка поезiй Тараса Шевченка, що не мала художнiх властивостей жанру твору виданого 1840 р, пiд назвою "Кобзар Т. Шевченка".
27.01.1839
Народився Павло Платонович Чубинський - поет i етнограф, автор поезії "Ще не вмерли в Українi...". Пом. 26.01.1884.
27.01.1790
Народився Петро Петрович Гулак-Артемовський - поет, автор популярних байок, педагог, з 1825 - професор, 1841-1849 - ректор Харкiвського унiверситету.
Якось буде!
28 січня
8.01.-03.02.1929
Вiдбувся 1-й Конгрес українських нацiоналiстiв у Вiднi. Створено ОУН пiд проводом полковника Євгена Коновальця.
28.01.1991
Сесiя Верховної Ради України прийняла постанову про Державний прапор України.
28.01.1905
Народився Петро Йосипович Колесник - лiтературний критик, iсторик лiтератури, репресований радянською владою. Помер 09.08.1987.
8.01.-03.02.1929
Вiдбувся 1-й Конгрес українських нацiоналiстiв у Вiднi. Створено ОУН пiд проводом полковника Євгена Коновальця.
28.01.1991
Сесiя Верховної Ради України прийняла постанову про Державний прапор України.
28.01.1905
Народився Петро Йосипович Колесник - лiтературний критик, iсторик лiтератури, репресований радянською владою. Помер 09.08.1987.
Якось буде!
Дякую за підтримку цього проекту.KOlenka писав:28 січня 1879 помер Павло Чубинський - етнограф, поет, автор вірша "Ще не вмерла Україна", а нині державного гімну України.
28 січня 1929 розпочався перший Конгрес Українських Націоналістів у Відні на якому створено ОУН під проводом Є.Коновальця.
Дійсно -наша країна починаєтся з памяті. Будемо памятати - будемо розвиватися.
Цікаво було б якби викладали такі події, які ще не відомі, але вони стосуються України та українства.
Якось буде!
29 січня 1578 року - Народився архиєпископ Мелетій Смотрицький
Мелетій Смотрицький (світське ім'я — Максим Герасимович) — український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов; письменник, церковний і освітній діяч. Смотрицький є автором унікальної «Граматики слов'янської » (1619 ), що систематизувала церковнослов'янську мову .
29 січня 1918 року - Бій під Крутами
Відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва : бій тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми національно-свідомими київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій битва вирішального значення не мала, — та у свідомості багатьох особливого значення набула завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут. На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш . Десятиліттями історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як в закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці битви встановлено пам'ятник i у 80-ті роковини битви монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню.
Анто́н Фе́дорович Васюти́нський (*17 січня (29 січня) 1858, Кам'янець-Подільський — †2 грудня 1935, Ленінград, нині Санкт-Петербург) — український і російський художник-медальєр. Автор багатьох моделей і медалей Російської імперії та СРСР. Академік Петербурзької академії мистецтв (1908). Герой Праці (1922).
Мелетій Смотрицький (світське ім'я — Максим Герасимович) — український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов; письменник, церковний і освітній діяч. Смотрицький є автором унікальної «Граматики слов'янської » (1619 ), що систематизувала церковнослов'янську мову .
29 січня 1918 року - Бій під Крутами
Відбувся 16 (29) січня 1918 року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва : бій тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми національно-свідомими київськими студентами, що захищали підступи до Києва. У перебігу військових дій битва вирішального значення не мала, — та у свідомості багатьох особливого значення набула завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут. На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш . Десятиліттями історія битви або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як в закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці битви встановлено пам'ятник i у 80-ті роковини битви монетним двором випущено в обіг пам'ятну гривню.
Анто́н Фе́дорович Васюти́нський (*17 січня (29 січня) 1858, Кам'янець-Подільський — †2 грудня 1935, Ленінград, нині Санкт-Петербург) — український і російський художник-медальєр. Автор багатьох моделей і медалей Російської імперії та СРСР. Академік Петербурзької академії мистецтв (1908). Герой Праці (1922).
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
29 січня
День працівників пожежної охорони.
29.01.-1.02. - 350 років з часу Охматівської битви, битви об'єднаних сил українських козаків і російського війська під Охматовим (тепер село Черкаської області) проти польсько-шляхетських і татарських загарбників(1655).
1805 р. заснування Харківського національного університету ім.В.Н.Каразина.
110 років від дня народження Василя Михайловича Арістова (1898–1962), українського та російського актора і режисера.
Сценічну діяльність почав 1913 в Москві.
1935 Арістов переїздить на Україну. Працює спочатку в Київ. рос. драм. театрі, а з 1936 — в Харк. рос. драм. театрі.
Кращі ролі: Полежаєв («Неспокійна старість» Рахманова), Безсеменов («Міщани» Горького). Арістов поставив: «Бронепоїзд 14—69» Іванова, «Вороги» Горького,та ін.
1872 - Народився Шабленко Антон, український письменник, публіцист, з 1905 р. - редактор-видавець часопису "Вільна Україна" у Петербурзі (помер 24 травня 1930 р.)
1929 — Народилась Молостова Ірина Олександрівна, українська режисер
Померли
1896 — Михайло Микешин (1835-1896), скульптор, графік
1918 — Гандзюк Яков Григорович, генерал-майор російської армії, видатний український військовий діяч
2007 — Русанівський Віталій Макарович (1931-2007), український науковець, мовознавець, доктор філологічних наук, академік НАН України.
29 січня — день поклоніння чесним веригам апостола Петра (в народі — «Петра Вериги»). Це свято встановлене на честь події, описаної у книзі Діяння апостолів (12, 1—11). Близько 42 року апостол Петро за повелінням царя Ірода Агриппи був ув'язнений за проповідь про Ісуса Христа. У в'язниці він був зв'язаний двома залізними ланцюгами. Вночі, напередодні суду над ним, Ангел Господній, зняв із нього ці ланцюги (вериги) й чудесно вивів його із в'язниці.
У цей день відзначали ослаблення льодового покрову на річках: «На Петра Вериги розбиваються криги». Селяни Буковини вважали, що «на Петра Вериги половина зими». На цей день припадає чимало прикмет: «Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі, то літо урожайним буде, а рік — щасливий. Якщо ніч похмура, то й рік похмурий: неврожай, пошесть на худобу». «Як мороз у цей день, то влітку — спека».
Великим гріхом вважається в цей день прати.
День працівників пожежної охорони.
29.01.-1.02. - 350 років з часу Охматівської битви, битви об'єднаних сил українських козаків і російського війська під Охматовим (тепер село Черкаської області) проти польсько-шляхетських і татарських загарбників(1655).
1805 р. заснування Харківського національного університету ім.В.Н.Каразина.
110 років від дня народження Василя Михайловича Арістова (1898–1962), українського та російського актора і режисера.
Сценічну діяльність почав 1913 в Москві.
1935 Арістов переїздить на Україну. Працює спочатку в Київ. рос. драм. театрі, а з 1936 — в Харк. рос. драм. театрі.
Кращі ролі: Полежаєв («Неспокійна старість» Рахманова), Безсеменов («Міщани» Горького). Арістов поставив: «Бронепоїзд 14—69» Іванова, «Вороги» Горького,та ін.
1872 - Народився Шабленко Антон, український письменник, публіцист, з 1905 р. - редактор-видавець часопису "Вільна Україна" у Петербурзі (помер 24 травня 1930 р.)
1929 — Народилась Молостова Ірина Олександрівна, українська режисер
Померли
1896 — Михайло Микешин (1835-1896), скульптор, графік
1918 — Гандзюк Яков Григорович, генерал-майор російської армії, видатний український військовий діяч
2007 — Русанівський Віталій Макарович (1931-2007), український науковець, мовознавець, доктор філологічних наук, академік НАН України.
29 січня — день поклоніння чесним веригам апостола Петра (в народі — «Петра Вериги»). Це свято встановлене на честь події, описаної у книзі Діяння апостолів (12, 1—11). Близько 42 року апостол Петро за повелінням царя Ірода Агриппи був ув'язнений за проповідь про Ісуса Христа. У в'язниці він був зв'язаний двома залізними ланцюгами. Вночі, напередодні суду над ним, Ангел Господній, зняв із нього ці ланцюги (вериги) й чудесно вивів його із в'язниці.
У цей день відзначали ослаблення льодового покрову на річках: «На Петра Вериги розбиваються криги». Селяни Буковини вважали, що «на Петра Вериги половина зими». На цей день припадає чимало прикмет: «Якщо напередодні Петра Вериги ніч місячна і на небі видно зорі, то літо урожайним буде, а рік — щасливий. Якщо ніч похмура, то й рік похмурий: неврожай, пошесть на худобу». «Як мороз у цей день, то влітку — спека».
Великим гріхом вважається в цей день прати.
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш
«Пам'яті тридцяти»
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, — грає вітер
І Дніпро-ріка... На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Павло Тичина, 1918 рік [/b]
«Пам'яті тридцяти»
На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, — грає вітер
І Дніпро-ріка... На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Павло Тичина, 1918 рік [/b]
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
29.01.1918
Вiдбувся бiй пiд Крутами українського студентського куреня з бiльшовицькими окупантами з РРФСР (факт, що 17. 12. 1917 Совнарком Росії визнав УНР). День пам'ятi героїв Крут.[/quote]
Сьогодні Україна схиляє голови перед трьома сотнями своїх юних патріотів, які дев’яносто років тому, 29 січня 1918 року, ставши на оборону своєї молодої держави, прийняли бій з переважаючими силами ворога і по-геройськи полягли за неї.
Перед тим, як попрощатися з життям, з їх страдницьких уст карателі чули «Ще не вмерла Україна...».
У вітчизняну історію ця подія увійшла як бій під Крутами. Вона стала символом виняткової жертовності, самовідданості, гарячої любові до Вітчизни. Цю битву історики часто порівнюють з боєм античного періоду - під грецькими Фермопілами, коли спартанський цар Леонід зі своїми трьомастами воїнами-спартанцями стримував кількісно переважаюче військо перського царя Ксеркона. Але аналогії ці досить умовні. За рівнем усвідомлення своєї державницької, а не лиш військової місії, героїзм полеглих під Крутами не має собі рівних.
Боронити Вітчизну йшли з гімназійної лави...
У грудні 1917 року на недавно проголошену Українську Народну Республіку за наказом Леніна наступали російсько-більшовицькі війська під командуванням Михайла Муравйова, завданням яких було задушити українську незалежність і встановити радянську владу. Керівництво УНР, зокрема голова Центральної Ради Михайло Грушевський, недооцінило цієї небезпеки і всіляко опиралося закликам Симона Петлюри і Павла Скоропадського створити боєздатну національну армію на постійній основі. Замість того, щоб згуртувати військову міць в один кулак, за наказом верхівки українські військові частини розформовували, солдатам наказали розходитися по домівках. Організованому спротиву заважало не тільки різноголосся українських політиків, більшовицькі провокатори, а й замасковані у вищих ешелонах української влади симпатики Росії, слабка підтримка, а часом і перехід на бік ворога місцевого населення, яке дезорієнтували пролетарські гасла про «народні» землю, фабрики і заводи.
Найбільш небезпечним для УНР став кінець січня 1918 року, коли війська Муравйова впритул наблизилися до української столиці. Усвідомивши смертельну загрозу, уряд УНР у своєму Четвертому Універсалі кинув клич до боротьби з більшовиками. Окремий заклик був звернений до київської інтелігенції і студентства. «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини, - говорилося у зверненні. - Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-большевицька грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету Св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі!».
Свідома молодь, яка майже не мала військового вишколу, почала записуватися до Українського Студентського Січового куреня. До нього увійшли студенти Університету імені Святого Володимира (нині Київський національний університет), Українського Народного університету, учні старших класів кількох гімназій. На початках куреню доручили охороняти Центральну Раду, а потім відправили на допомогу Українській Військовій школі, що ще з грудня займала оборону поблизу Бахмача. По дорозі туди надійшло повідомлення, що місто уже зайнято, тому триста юних ополченців під керівництвом студента Андрія Омельченка зупинилися відразу за Ніжином, на станції Крути, яка була за 120 км від Києва. У разі успішних боїв відкривалася перспектива повернути Бахмач, зупинити наступ муравйовців на столицю і дочекатися підмоги.
Проти студентів було кинуто 6-тисячне військо, яке мало підтримку артилерії з кількох бронепоїздів. Натомість на озброєнні Студентського куреня було 35 кулеметів та рушниць і одна гармата, встановлена на залізничній платформі. Незважаючи на кількісну перевагу, більшовики протягом кількох годин діставали належну відсіч. Їхні атаки раз за разом захлиналися. Коли у відчайдушних студентів почали закінчуватися патрони, їхні ряди суттєво поріділи, а до більшовиків весь час підходила підмога, надійшла команда відходити в напрямку Києва. За деякими даними, ліве крило оборони не почуло цього наказу і пішло в нову атаку. Одні студенти полягли, інших оточили і взяли у полон. Захоплених юнаків тут же розстрілювали, а потім добивали багнетами і ножами. Як свідчили згодом очевидці тієї розправи, учень сьомого класу київської гімназії Пипський перед смертю заспівав гімн «Ще не вмерла Україна». Тут же його підтримали інші...
У боях під Крутами загинуло близько трьох сотень українських юнаків-патріотів, втрати більшовиків оцінюють у дві тисячі. Ті з молодих героїв, що залишилися живими, встигли розібрати колію і ще на декілька днів затримали наступ ворожих сил.
Шана і нешана
Після того, як у березні 1918 року більшовиків вигнали з Києва, тіла 27 розстріляних біля Крут українських студентів з великими почестями перепоховали у столиці, неподалік Аскольдової могили. Знаменитий хор Олександра Кошиця відспівав панахиду. Звертаючись до присутніх, перший президент України Михайло Грушевський тремтячим голосом промовляв: «Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні. Славна смерть за Україну!». Молодий поет Павло Тичина написав у ті дні хвилюючі поетичні рядки «Пам’яті тридцяти», а його колега по перу Володимир Сосюра, жахнувшись від більшовицького розгулу, визвався служити до Петлюри...
У радянські часи могилу героїв Крут у Києві зрівняли із землею – нащадкам Муравйова хотілося назавжди стерти з пам’яті українців цю славну і водночас трагічну сторінку. Загиблих під Крутами українців комуністична пропаганда називала зрадниками, на цю подію у тодішній історіографії було накладено табу. Лише на початках незалежності, у 1991 році, на місці поховання героїв Крут члени Союзу української молоді встановили хрест з терновим вінком. У січні того року відбувся перший патріотичний мітинг у пам’ять про героїв Крут.
У січні 2006-го Президент Віктор Ющенко видав розпорядження про державне вшанування героїв Крут. Місцеву владу зобов’язували впорядкувати місця, де прийняли бій студенти. Відбулися наукові конференції, проробляється ідея створення художнього фільму на основі цих подій. В Україні випущено двогривневу монету, присвячену нерівній битві під Крутами. Ім’я героїв носить військовий ліцей у Львові. Президент висловився за надання імені героїв Крут проспектам, вулицям, паркам, станції метро.
Однак до сьогодні декому в Україні затуманюють розум впорядковані могили героїв Крут, одна лише згадка про ті події. У травні минулого року невідомі вандали приїхали на однойменну залізничну станцію і позбиткувалися над пам’ятником відважним юнакам – залили монумент жовтою фарбою, замалювали слова державного гімну і написали на стелі нецензурщину. Схоже, муравйовщина і далі живе в чорних душах деяких горе-українців...
Сьогодні президент України Віктор Ющенко покладе квіти до братської могили героїв Крут у Києві.
До 90-х роковин бою під Крутами вихованці Львівського військового ліцею імені Героїв Крут впорядкують на Личаківському цвинтарі могилу Ігоря Лоського – галичанина, який був учасником бою під Крутами. О 10 годині на Личакові відбудеться панахида за студентами-крутівцями, до могили І. Лоського покладуть квіти.
Увечері від Оперного театру до Митної площі відбудеться піша хода - зі свічками, смолоскипами.
Група львівських ліцеїстів побуває на залізничній станції Крути, де у січні 1918 року вкрили себе безсмертною славою їхні ровесники.
Коментарі для «ВЗ»
Лев ВОЙТОВИЧ, доктор історичних наук
Один з основних уроків битви під Крутами для теперішнього українського керівництва полягає в тому, щоби плекати, зміцнювати власну армію. Бо інакше доведеться «годувати чужу». Не можна сподіватися на жодні паперові угоди, чиїсь обіцянки, на якісь ідеологічні постулати. Поки існує зброя і загарбницька суть політиків, до тих пір треба мати надійну оборону. Центральна Рада розпустила українізовану армію, надіючись на соціалістичну ідею «миру без анексій і контрибуцій». Ті, хто найбільше про цей мир говорив, першим його порушили, кинули на вірну загибель безборонних хлопців...
Питання належного захисту актуальне і для теперішньої України. Ми не маємо права залишатися без’ядерними, позаблоковими. Наразі не маємо армії, яка була би здатна нас уберегти від агресора. Натомість маємо сусідів, які не приховують свого бажання під різними приводами зробити нашу територію своєю, повернути Україну у своє імперське лоно...
Ярослав ДАШКЕВИЧ, учений, син легендарного командувача артилерії в армії УНР, генерал-хорунжого Романа Дашкевича
Значення бою під Крутами виходить поза якісь військові параметри. Він був символом північної агресії на Україну – дуже кривавої. Після тих подій у багатьох містах більшовики буквально вирізували українське населення. Сучасна Україна повинна розрізняти сусідів прихильних і ворожих до себе, чия ворожість особливо стала проявлятися в останній час.
Гадаю, висновок про «гарматне м’ясо», яким начебто зробили хлопців, які боронили Україну під Крутами, поширюють і вороги української незалежності. Адже і ті студенти-герої, й інші українські військові частини, які брали участь у тих боях, цілком усвідомлено йшли на смерть, аби лишень затримати навалу, яка сунула в Україну, в її серце.
Українське військо має бути на висоті і готовим до будь-яких несподіванок. Попри це треба кликати молодь до патріотизму, до героїзму – бо екстремальні ситуації вимагають від кожного їх учасника самопожертви. Протягом останніх років відбувся певний зворот у поглядах сучасної молоді. Вона в основному готова стати в обороні своєї Вітчизни. Певною мірою прикладом такої жертовності є участь молоді у Помаранчевій революції. І хоча це явище було спонтанним, не треба забувати, що спонтанність народжується на підставі якихось переконань.
Роман САЛЯК, полковник, начальник Львівського військового ліцею імені Героїв Крут
У 1992 році, коли ми працювали над концепцією створення першого українського військового ліцею, постало питання, як назвати цей заклад. Пропонували дати йому ім’я гетьмана Сагайдачного, командувача УПА Романа Шухевича. Прийшли до народного депутата Ірини Калинець, а вона каже: «Давайте дамо ліцею ім’я Героїв Крут!». Вважаю, що це звання було особливо актуальним на той час: Україна щойно стала суверенною, і в наш заклад йшла така ж патріотична молодь, яка в далекому 1918-му відстоювала нашу незалежність. Звання «імені Героїв Крут» посилює у наших вихованців відповідальність...
Говорячи про промахи, які було допущено керівництвом УНР у ті часи, треба пам’ятати і про ті помилки, які, на жаль, повторюють у нашій державі тепер. Українське військо ще не є тим військом, яке в разі чого може захистити країну. Наша армія обпльована – насамперед, колишнім президентом Леонідом Кучмою, який принизив її, зі злістю сказавши якось, що кожного другого з українських офіцерів треба садити в тюрму – мовляв, ткни пальцем і не помилишся.
Армія була як голодранці. Дійшло до того, що ніхто з постачальників продуктів з нашим ліцеєм не хотів мати справу – бо «ви не маєте грошей». Зараз справи поліпшуються, але все ж таки нема забезпечення усім необхідним.
У нас зараз 450 вихованців, з 1991 року виховали більше двох тисяч майбутніх українських офіцерів. Я можу пишатися ліцеїстами, вони справжні спадкоємці героїв Крут. Наші хлопці - справжні мужчини, бувало, затримували бандитів і здавали їх у міліцію. Пригадую одного з вихованців, який закінчив ліцей із золотою медаллю. Сталося так, що він потрапив в автомобільну аварію, отримав тяжку травму. Але він і далі в строю, пов’язав свою долю з українським військом. Його портрет на почесному місці у нашому музеї...
Вiдбувся бiй пiд Крутами українського студентського куреня з бiльшовицькими окупантами з РРФСР (факт, що 17. 12. 1917 Совнарком Росії визнав УНР). День пам'ятi героїв Крут.[/quote]
Сьогодні Україна схиляє голови перед трьома сотнями своїх юних патріотів, які дев’яносто років тому, 29 січня 1918 року, ставши на оборону своєї молодої держави, прийняли бій з переважаючими силами ворога і по-геройськи полягли за неї.
Перед тим, як попрощатися з життям, з їх страдницьких уст карателі чули «Ще не вмерла Україна...».
У вітчизняну історію ця подія увійшла як бій під Крутами. Вона стала символом виняткової жертовності, самовідданості, гарячої любові до Вітчизни. Цю битву історики часто порівнюють з боєм античного періоду - під грецькими Фермопілами, коли спартанський цар Леонід зі своїми трьомастами воїнами-спартанцями стримував кількісно переважаюче військо перського царя Ксеркона. Але аналогії ці досить умовні. За рівнем усвідомлення своєї державницької, а не лиш військової місії, героїзм полеглих під Крутами не має собі рівних.
Боронити Вітчизну йшли з гімназійної лави...
У грудні 1917 року на недавно проголошену Українську Народну Республіку за наказом Леніна наступали російсько-більшовицькі війська під командуванням Михайла Муравйова, завданням яких було задушити українську незалежність і встановити радянську владу. Керівництво УНР, зокрема голова Центральної Ради Михайло Грушевський, недооцінило цієї небезпеки і всіляко опиралося закликам Симона Петлюри і Павла Скоропадського створити боєздатну національну армію на постійній основі. Замість того, щоб згуртувати військову міць в один кулак, за наказом верхівки українські військові частини розформовували, солдатам наказали розходитися по домівках. Організованому спротиву заважало не тільки різноголосся українських політиків, більшовицькі провокатори, а й замасковані у вищих ешелонах української влади симпатики Росії, слабка підтримка, а часом і перехід на бік ворога місцевого населення, яке дезорієнтували пролетарські гасла про «народні» землю, фабрики і заводи.
Найбільш небезпечним для УНР став кінець січня 1918 року, коли війська Муравйова впритул наблизилися до української столиці. Усвідомивши смертельну загрозу, уряд УНР у своєму Четвертому Універсалі кинув клич до боротьби з більшовиками. Окремий заклик був звернений до київської інтелігенції і студентства. «Прийшов грізний час для нашої Батьківщини, - говорилося у зверненні. - Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-большевицька грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету Св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі!».
Свідома молодь, яка майже не мала військового вишколу, почала записуватися до Українського Студентського Січового куреня. До нього увійшли студенти Університету імені Святого Володимира (нині Київський національний університет), Українського Народного університету, учні старших класів кількох гімназій. На початках куреню доручили охороняти Центральну Раду, а потім відправили на допомогу Українській Військовій школі, що ще з грудня займала оборону поблизу Бахмача. По дорозі туди надійшло повідомлення, що місто уже зайнято, тому триста юних ополченців під керівництвом студента Андрія Омельченка зупинилися відразу за Ніжином, на станції Крути, яка була за 120 км від Києва. У разі успішних боїв відкривалася перспектива повернути Бахмач, зупинити наступ муравйовців на столицю і дочекатися підмоги.
Проти студентів було кинуто 6-тисячне військо, яке мало підтримку артилерії з кількох бронепоїздів. Натомість на озброєнні Студентського куреня було 35 кулеметів та рушниць і одна гармата, встановлена на залізничній платформі. Незважаючи на кількісну перевагу, більшовики протягом кількох годин діставали належну відсіч. Їхні атаки раз за разом захлиналися. Коли у відчайдушних студентів почали закінчуватися патрони, їхні ряди суттєво поріділи, а до більшовиків весь час підходила підмога, надійшла команда відходити в напрямку Києва. За деякими даними, ліве крило оборони не почуло цього наказу і пішло в нову атаку. Одні студенти полягли, інших оточили і взяли у полон. Захоплених юнаків тут же розстрілювали, а потім добивали багнетами і ножами. Як свідчили згодом очевидці тієї розправи, учень сьомого класу київської гімназії Пипський перед смертю заспівав гімн «Ще не вмерла Україна». Тут же його підтримали інші...
У боях під Крутами загинуло близько трьох сотень українських юнаків-патріотів, втрати більшовиків оцінюють у дві тисячі. Ті з молодих героїв, що залишилися живими, встигли розібрати колію і ще на декілька днів затримали наступ ворожих сил.
Шана і нешана
Після того, як у березні 1918 року більшовиків вигнали з Києва, тіла 27 розстріляних біля Крут українських студентів з великими почестями перепоховали у столиці, неподалік Аскольдової могили. Знаменитий хор Олександра Кошиця відспівав панахиду. Звертаючись до присутніх, перший президент України Михайло Грушевський тремтячим голосом промовляв: «Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні. Славна смерть за Україну!». Молодий поет Павло Тичина написав у ті дні хвилюючі поетичні рядки «Пам’яті тридцяти», а його колега по перу Володимир Сосюра, жахнувшись від більшовицького розгулу, визвався служити до Петлюри...
У радянські часи могилу героїв Крут у Києві зрівняли із землею – нащадкам Муравйова хотілося назавжди стерти з пам’яті українців цю славну і водночас трагічну сторінку. Загиблих під Крутами українців комуністична пропаганда називала зрадниками, на цю подію у тодішній історіографії було накладено табу. Лише на початках незалежності, у 1991 році, на місці поховання героїв Крут члени Союзу української молоді встановили хрест з терновим вінком. У січні того року відбувся перший патріотичний мітинг у пам’ять про героїв Крут.
У січні 2006-го Президент Віктор Ющенко видав розпорядження про державне вшанування героїв Крут. Місцеву владу зобов’язували впорядкувати місця, де прийняли бій студенти. Відбулися наукові конференції, проробляється ідея створення художнього фільму на основі цих подій. В Україні випущено двогривневу монету, присвячену нерівній битві під Крутами. Ім’я героїв носить військовий ліцей у Львові. Президент висловився за надання імені героїв Крут проспектам, вулицям, паркам, станції метро.
Однак до сьогодні декому в Україні затуманюють розум впорядковані могили героїв Крут, одна лише згадка про ті події. У травні минулого року невідомі вандали приїхали на однойменну залізничну станцію і позбиткувалися над пам’ятником відважним юнакам – залили монумент жовтою фарбою, замалювали слова державного гімну і написали на стелі нецензурщину. Схоже, муравйовщина і далі живе в чорних душах деяких горе-українців...
Сьогодні президент України Віктор Ющенко покладе квіти до братської могили героїв Крут у Києві.
До 90-х роковин бою під Крутами вихованці Львівського військового ліцею імені Героїв Крут впорядкують на Личаківському цвинтарі могилу Ігоря Лоського – галичанина, який був учасником бою під Крутами. О 10 годині на Личакові відбудеться панахида за студентами-крутівцями, до могили І. Лоського покладуть квіти.
Увечері від Оперного театру до Митної площі відбудеться піша хода - зі свічками, смолоскипами.
Група львівських ліцеїстів побуває на залізничній станції Крути, де у січні 1918 року вкрили себе безсмертною славою їхні ровесники.
Коментарі для «ВЗ»
Лев ВОЙТОВИЧ, доктор історичних наук
Один з основних уроків битви під Крутами для теперішнього українського керівництва полягає в тому, щоби плекати, зміцнювати власну армію. Бо інакше доведеться «годувати чужу». Не можна сподіватися на жодні паперові угоди, чиїсь обіцянки, на якісь ідеологічні постулати. Поки існує зброя і загарбницька суть політиків, до тих пір треба мати надійну оборону. Центральна Рада розпустила українізовану армію, надіючись на соціалістичну ідею «миру без анексій і контрибуцій». Ті, хто найбільше про цей мир говорив, першим його порушили, кинули на вірну загибель безборонних хлопців...
Питання належного захисту актуальне і для теперішньої України. Ми не маємо права залишатися без’ядерними, позаблоковими. Наразі не маємо армії, яка була би здатна нас уберегти від агресора. Натомість маємо сусідів, які не приховують свого бажання під різними приводами зробити нашу територію своєю, повернути Україну у своє імперське лоно...
Ярослав ДАШКЕВИЧ, учений, син легендарного командувача артилерії в армії УНР, генерал-хорунжого Романа Дашкевича
Значення бою під Крутами виходить поза якісь військові параметри. Він був символом північної агресії на Україну – дуже кривавої. Після тих подій у багатьох містах більшовики буквально вирізували українське населення. Сучасна Україна повинна розрізняти сусідів прихильних і ворожих до себе, чия ворожість особливо стала проявлятися в останній час.
Гадаю, висновок про «гарматне м’ясо», яким начебто зробили хлопців, які боронили Україну під Крутами, поширюють і вороги української незалежності. Адже і ті студенти-герої, й інші українські військові частини, які брали участь у тих боях, цілком усвідомлено йшли на смерть, аби лишень затримати навалу, яка сунула в Україну, в її серце.
Українське військо має бути на висоті і готовим до будь-яких несподіванок. Попри це треба кликати молодь до патріотизму, до героїзму – бо екстремальні ситуації вимагають від кожного їх учасника самопожертви. Протягом останніх років відбувся певний зворот у поглядах сучасної молоді. Вона в основному готова стати в обороні своєї Вітчизни. Певною мірою прикладом такої жертовності є участь молоді у Помаранчевій революції. І хоча це явище було спонтанним, не треба забувати, що спонтанність народжується на підставі якихось переконань.
Роман САЛЯК, полковник, начальник Львівського військового ліцею імені Героїв Крут
У 1992 році, коли ми працювали над концепцією створення першого українського військового ліцею, постало питання, як назвати цей заклад. Пропонували дати йому ім’я гетьмана Сагайдачного, командувача УПА Романа Шухевича. Прийшли до народного депутата Ірини Калинець, а вона каже: «Давайте дамо ліцею ім’я Героїв Крут!». Вважаю, що це звання було особливо актуальним на той час: Україна щойно стала суверенною, і в наш заклад йшла така ж патріотична молодь, яка в далекому 1918-му відстоювала нашу незалежність. Звання «імені Героїв Крут» посилює у наших вихованців відповідальність...
Говорячи про промахи, які було допущено керівництвом УНР у ті часи, треба пам’ятати і про ті помилки, які, на жаль, повторюють у нашій державі тепер. Українське військо ще не є тим військом, яке в разі чого може захистити країну. Наша армія обпльована – насамперед, колишнім президентом Леонідом Кучмою, який принизив її, зі злістю сказавши якось, що кожного другого з українських офіцерів треба садити в тюрму – мовляв, ткни пальцем і не помилишся.
Армія була як голодранці. Дійшло до того, що ніхто з постачальників продуктів з нашим ліцеєм не хотів мати справу – бо «ви не маєте грошей». Зараз справи поліпшуються, але все ж таки нема забезпечення усім необхідним.
У нас зараз 450 вихованців, з 1991 року виховали більше двох тисяч майбутніх українських офіцерів. Я можу пишатися ліцеїстами, вони справжні спадкоємці героїв Крут. Наші хлопці - справжні мужчини, бувало, затримували бандитів і здавали їх у міліцію. Пригадую одного з вихованців, який закінчив ліцей із золотою медаллю. Сталося так, що він потрапив в автомобільну аварію, отримав тяжку травму. Але він і далі в строю, пов’язав свою долю з українським військом. Його портрет на почесному місці у нашому музеї...
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
30 січня...
...1667 року підписано Андрусівське перемир"я між Московським царством і Річчю Посполитою.
Договір про перемир'я між Річчю Посполитою і Московською державою укладений 30 січня 1667 в селі Андрусові поблизу Смоленська. Цей договір зі сторони Московського царства підписав А. Ордін-Нащокин, а зі сторони Польщі – Ю. Глебович. За умовами Андрусівського договору припинялась польсько-московська війна 1654-1667 і встановлювалось перемир'я на 13,5 років (до червня 1680). За договором під владою Московської держави залишалось Лівобережжя Дніпра, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ. Правобережжя і Біла Русь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом залишалися в складі Речі Посполитої. Київ на два роки передавався Московській державі з кількома умовами на майбутнє володіння. Запорізька Січ передавалась під спільне управління Польщі і Московщини.
Умови перемир'я викликали велике незадоволення серед населення, що переросло у повстання, яке очолив гетьман І. Брюховецький. Андрусівський договір, порушивши умови Переяславської Ради 1654р. закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини – Правобережжя і Лівобережжя, і був остаточно затверджений так званим "Вічним миром" 1686 року...
...1667 року підписано Андрусівське перемир"я між Московським царством і Річчю Посполитою.
Договір про перемир'я між Річчю Посполитою і Московською державою укладений 30 січня 1667 в селі Андрусові поблизу Смоленська. Цей договір зі сторони Московського царства підписав А. Ордін-Нащокин, а зі сторони Польщі – Ю. Глебович. За умовами Андрусівського договору припинялась польсько-московська війна 1654-1667 і встановлювалось перемир'я на 13,5 років (до червня 1680). За договором під владою Московської держави залишалось Лівобережжя Дніпра, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ. Правобережжя і Біла Русь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом залишалися в складі Речі Посполитої. Київ на два роки передавався Московській державі з кількома умовами на майбутнє володіння. Запорізька Січ передавалась під спільне управління Польщі і Московщини.
Умови перемир'я викликали велике незадоволення серед населення, що переросло у повстання, яке очолив гетьман І. Брюховецький. Андрусівський договір, порушивши умови Переяславської Ради 1654р. закріпив насильницький поділ української етнічної території на дві частини – Правобережжя і Лівобережжя, і був остаточно затверджений так званим "Вічним миром" 1686 року...
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
Сьогодні неповторному майстрові кінокомедії режисеру Леоніду Гайдаю (1923-1993) могло б виповнитися 85 років.
Його фільми пережили свого автора - випадково натрапивши на екрані телевізора на комедію Гайдая, ми не спішимо перемикати на інший канал. Свого часу майже усі гайдаївські фільми, виходячи на великий екран, у лічені дні ставали народним кіно. Ми усі дивилися їх десятки разів, а фрази з вуст кіногероїв давно стали афоризмами.
Мало хто знає, що батько Леоніда Гайдая був українцем, з Полтавщини, і мав чудове почуття гумору, яке перейшло у спадок синові. Не кожен знає й про те, що режисер Гайдай сам писав сценарії до своїх комедій, тобто був автором усіх крилатих висловів з фільмів “Самогонщики”, “Операція «Ы» та інші пригоди Шурика”, “Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика”, “Діамантова рука”, “12 стільців”, “Іван Васильович змінює професію”, “Не може бути!”, “За сірниками”, “Спортлото-82” та інших.
Тільки геніальний кінорежисер та сценарист міг створити фільми, які люблять сьогодні і ті, хто народився після виходу цих комедій на екрани. Поки писала цей коментар, колеги заходили до кабінету, і я запитувала кожного: “Які вислови з фільмів Гайдая пам’ятаєш?”. І усі – віком від 22-х до 68-ми років - видавали з порога: “Шампанське зранку п’ють або аристократи, або дегенерати”, “Я вимагаю продовження бенкету!”, “Хто тут інвалід?! – Чого кричиш? Я інвалід!”, “Або я її веду у ЗАГС – або вона мене в прокуратуру”, “Не винна я - він сам прийшов”, “Управдом – друг людини”, “Брюки перетворюються… Перетворюються брюки…”.
Коли по телебаченню показують гайдаївську комедію – ловиш себе на думці: його герої не застаріли, не відійшли у минуле, вони і далі – серед нас. Достатньо озирнутися довкола, подивитися теленовини світського життя або останні зведення політичних протистоянь, і згадуєш: “Щоб ти жив на одну зарплату!”, “А ти не плутай свою кишеню з державною!”, “Жити – добре! А добре жити – ще краще!”, “Буду бити акуратно, але сильно!”…
Ми знаємо фільми Гайдая напам’ять, але деякі важливі факти з життя цієї людини нам не відомі. Виявляється, чоловік, який смішив мільйони, усе життя потерпав від фізичного болю. Під час війни Гайдай підірвався на протипіхотній міні, отримав важкі поранення ноги, відмовився від ампутації, але наслідки фронтового поранення переслідували його – рана час від часу відкривалася, уламки виходили, кістка боліла від запалення – і ці тортури тривали роками… Усміхнений Гайдай вміло приховував свою інвалідність - ніколи нікому не говорив про свої болі. Його оточення про це навіть не здогадувалося.
Здавалося б – його шлях у кіно був встелений визнаннями та нагородами. Насправді професійне життя було далеко не безхмарним. З першого курсу ВДІКУ (інституту кінематографії) режисера-початківця відчислили… за профнепридатність. А коли він обійшов кабінети начальників, доводячи несправедливість, його поновили з випробувальним терміном.
Першу комедію Гайдая – “Наречений з того світу” (з Віциним та Пляттом у головних ролях) сприйняли критично. Фільм насварили, скоротили і пустили, як тоді казали, “другим екраном”. Гайдай, переживши душевне потрясіння, перейшов на серйозні фільми… Але натура взяла своє.
“У кінокомедії має бути якомога менше слів, - говорив Гайдай, - а ті, що є, мають бути лаконічними, відточеними і бити точно в ціль”. Своїми роботами він ілюстрував власні постулати: не лише слівця та фрази з його фільмів вже давно живуть своїм життям. А темп фільмів не відпускав уваги глядача ані на хвилину, жорсткий монтаж відкидав усе зайве. Подивіться будь-яку сучасну комедію – наприклад, “Найкращий фільм” від Comedy Club – і ви побачите, скільки там зайвого, прохідного, необов’язкового…
У побуті Гайдай теж був особистістю. Він кремпувався як підліток від того, що не вимовляв «р» та «л». А його дружина актриса Ніна Гребешкова (у фільмі “Діамантова рука” вона зіграла дружину героя Нікуліна) якось сказала: “Яким був Льоня? Подивіться на Шурика, і вам усе стане зрозуміло”. Леонід Гайдай був великою наївною дитиною, абсолютно не пристосованою до побуту. «Нінок! - казав він дружині, - у тебе там лампочка перегоріла», - і показував у бік настільної лампи на своєму робочому столі...
Source: Wusokyj Zamok
Його фільми пережили свого автора - випадково натрапивши на екрані телевізора на комедію Гайдая, ми не спішимо перемикати на інший канал. Свого часу майже усі гайдаївські фільми, виходячи на великий екран, у лічені дні ставали народним кіно. Ми усі дивилися їх десятки разів, а фрази з вуст кіногероїв давно стали афоризмами.
Мало хто знає, що батько Леоніда Гайдая був українцем, з Полтавщини, і мав чудове почуття гумору, яке перейшло у спадок синові. Не кожен знає й про те, що режисер Гайдай сам писав сценарії до своїх комедій, тобто був автором усіх крилатих висловів з фільмів “Самогонщики”, “Операція «Ы» та інші пригоди Шурика”, “Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика”, “Діамантова рука”, “12 стільців”, “Іван Васильович змінює професію”, “Не може бути!”, “За сірниками”, “Спортлото-82” та інших.
Тільки геніальний кінорежисер та сценарист міг створити фільми, які люблять сьогодні і ті, хто народився після виходу цих комедій на екрани. Поки писала цей коментар, колеги заходили до кабінету, і я запитувала кожного: “Які вислови з фільмів Гайдая пам’ятаєш?”. І усі – віком від 22-х до 68-ми років - видавали з порога: “Шампанське зранку п’ють або аристократи, або дегенерати”, “Я вимагаю продовження бенкету!”, “Хто тут інвалід?! – Чого кричиш? Я інвалід!”, “Або я її веду у ЗАГС – або вона мене в прокуратуру”, “Не винна я - він сам прийшов”, “Управдом – друг людини”, “Брюки перетворюються… Перетворюються брюки…”.
Коли по телебаченню показують гайдаївську комедію – ловиш себе на думці: його герої не застаріли, не відійшли у минуле, вони і далі – серед нас. Достатньо озирнутися довкола, подивитися теленовини світського життя або останні зведення політичних протистоянь, і згадуєш: “Щоб ти жив на одну зарплату!”, “А ти не плутай свою кишеню з державною!”, “Жити – добре! А добре жити – ще краще!”, “Буду бити акуратно, але сильно!”…
Ми знаємо фільми Гайдая напам’ять, але деякі важливі факти з життя цієї людини нам не відомі. Виявляється, чоловік, який смішив мільйони, усе життя потерпав від фізичного болю. Під час війни Гайдай підірвався на протипіхотній міні, отримав важкі поранення ноги, відмовився від ампутації, але наслідки фронтового поранення переслідували його – рана час від часу відкривалася, уламки виходили, кістка боліла від запалення – і ці тортури тривали роками… Усміхнений Гайдай вміло приховував свою інвалідність - ніколи нікому не говорив про свої болі. Його оточення про це навіть не здогадувалося.
Здавалося б – його шлях у кіно був встелений визнаннями та нагородами. Насправді професійне життя було далеко не безхмарним. З першого курсу ВДІКУ (інституту кінематографії) режисера-початківця відчислили… за профнепридатність. А коли він обійшов кабінети начальників, доводячи несправедливість, його поновили з випробувальним терміном.
Першу комедію Гайдая – “Наречений з того світу” (з Віциним та Пляттом у головних ролях) сприйняли критично. Фільм насварили, скоротили і пустили, як тоді казали, “другим екраном”. Гайдай, переживши душевне потрясіння, перейшов на серйозні фільми… Але натура взяла своє.
“У кінокомедії має бути якомога менше слів, - говорив Гайдай, - а ті, що є, мають бути лаконічними, відточеними і бити точно в ціль”. Своїми роботами він ілюстрував власні постулати: не лише слівця та фрази з його фільмів вже давно живуть своїм життям. А темп фільмів не відпускав уваги глядача ані на хвилину, жорсткий монтаж відкидав усе зайве. Подивіться будь-яку сучасну комедію – наприклад, “Найкращий фільм” від Comedy Club – і ви побачите, скільки там зайвого, прохідного, необов’язкового…
У побуті Гайдай теж був особистістю. Він кремпувався як підліток від того, що не вимовляв «р» та «л». А його дружина актриса Ніна Гребешкова (у фільмі “Діамантова рука” вона зіграла дружину героя Нікуліна) якось сказала: “Яким був Льоня? Подивіться на Шурика, і вам усе стане зрозуміло”. Леонід Гайдай був великою наївною дитиною, абсолютно не пристосованою до побуту. «Нінок! - казав він дружині, - у тебе там лампочка перегоріла», - і показував у бік настільної лампи на своєму робочому столі...
Source: Wusokyj Zamok
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
30 січня...
Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович (30 січня 1834, Махнівка — 21 березня 1908) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.
1868 - нар. укр. письменник, один з організаторів Української радикальної партії В‘ячеслав Будзиновський (помер 1935)
Антоно́вич Володи́мир Боніфа́тійович (30 січня 1834, Махнівка — 21 березня 1908) — український історик, археолог, етнограф, археограф, член-кореспондент Російської АН з 1901; професор Київського університету з 1878; належав до хлопоманів; співорганізатор Київської Громади.
1868 - нар. укр. письменник, один з організаторів Української радикальної партії В‘ячеслав Будзиновський (помер 1935)
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
03.02.1953
Народився Микола Петрович Будник - кобзар, майстер, панотець, цехмайстер цеху автентичного кобзарства ВУСК. Помер 16.01.2001.
03.02.1940
Створено Комiтет українцiв Канади (КУК) з осередком у Вiннiпегу.
03.02.(15.02)1864
Народився Володимир Iванович Самiйленко - поет-сатирик i перекладач. Помер 12.08.1925.
Народився Микола Петрович Будник - кобзар, майстер, панотець, цехмайстер цеху автентичного кобзарства ВУСК. Помер 16.01.2001.
03.02.1940
Створено Комiтет українцiв Канади (КУК) з осередком у Вiннiпегу.
03.02.(15.02)1864
Народився Володимир Iванович Самiйленко - поет-сатирик i перекладач. Помер 12.08.1925.
Якось буде!
Лютий
12 лютого Трьох Святителів
14 лютого День святого Валентина
15 лютого Стрітення Господнє
21 лютого Міжнародний день рідної мови
1.02.1843 народився Микола Вербицький: український поет.
1.02.1897 народився Євген Маланюк, український поет.
2.02.1812 народився Євген Гребінка, український поет і байкар.
2.02.1845 народився Іван Пулюй, український фізик, електротехнік і винахідник.
2.02.1863 народився Тимотей Бордуляк, український письменник.
2.02.1901 народився Валер'ян Підмогильний, український прозаїк і перекладач.
2.02.1919 Симон Петлюра став головою Директорії УНР.
2.02.1936 помер у концтаборі на Соловках Євген Плужник, український поет, драматург.
2.02.1960 в Україні введено в дію перший атомний реактор.
3.02.1864 народився Володимир Самійленко, український поет-сатирик і перекладач.
3.02.1929 закінчився І Конґрес Українських Націоналістів, на якому створено ОУН.
4.02.1380 народився Климент Квітка, український музикознавець і фольклорист.
4.02.1896 археолог Вікентій Хвойка відкриє перші пам'ятки Трипільської культури.
4.02.1920 помер Модест Сосенко, український маляр.
5.02.1919 Директорія і уряд УНР були змушені покинути Київ і переїхати до Вінниці.
5.02.1940 померла Софія Русова, талановитий педагог-просвітитель із світовим ім'ям.
5.02.1977 заарештовано членів Гельсинської групи М. Руденка й О. Тихого.
6.02.1903 народився Юрій Шовкопляс, український письменник.
7.02.1804 народився Микола Маркевич, український історик, письменник, етнограф.
7.02.1933 помер Микола Садовський (Тобілевич), видатний український актор і театральний діяч, письменник і перекладач.
7.02.1942 відбувся І Собор єпископів УАПЦ у Пінську, який започаткував відродження УАПЦ на українських землях.
14.02.1840 народився Клод Оскар Моне, французький живописець, імпресіоніст.
15.02.1564 народився Галілео Галілей, італійський фізик, механік! астроном, один із засновників природознавства.
15.02.1574 Іван Федоров видав у Львові, “Апостол” – одну з найдавніших відомих книг, надрукованих на території України.
16.02.1813 народився Семен Гулак-Артемовський, визначний український композитор, автор опери „Запорожець за Дунаєм".
17.02.1664 під Новгородом-Сіверським поляки розстріляли полковника Івана Богуна.
17.02.1892 народився Йосип Коберницький-Сліпий, кардинал і Патріарх Помісної УГКЦ.
17.02.1970 Київ, помер Андрі́й Самі́йлович Мали́шко (1 листопада (14 листопада) 1912, с. Обухів, нині місто Київської області відомий український поет, перекладач, літературний критик.
18.02.1745 народився Алессандро Вольта, італійський фізик і фізіолог, винахідник першого хімічного джерела постійного струму.
18.02.1852 народився Віктор Матюк, український композитор, теоретик музики.
19.02.1859 народився Сванте Авґуст Арреніус, шведський фізико-хімік, автор теорії електролітичної дисоціації. Лауреат Нобелівської премії.
19.02.1992 Верховна Рада України затвердила Тризуб Малим Гербом України.
20.02.1888 народився Василь Барвінський, український композитор.
20.02.1889 народився Левко Ревуцький, український композитор і педагог.
20.02.1905 народився у селянській сім'ї в Дермані на Волині, зараз Здолбунівський район Рівненської області, Улас Олексійович Самчук (†9 липня 1987, Торонто)— український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР на вигнанні, член ОУП "Слово".
22.02.1942 у Києві німецькі окупанти замордували Оле́ну Іва́нівну Телі́гу (з дому: Шовгенова або Шовгеніва), (*21 липня 1906, Санкт-Петербург) —українську письменницю, відому поетесу, літературного критика, діяча української культури.
У грудні 1939 року в Кракові вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала у культурно-освітній референтурі.
22.02.1806 народився Левко Боровиковський, український поет-романтик і байкар.
22.02.1857 народився Генріх Рудольф Герц, німецький фізик, один із засновників електродинаміки.
24.02.1865 народився Ли́па Іва́н (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик (†13 листопада1923) — громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар.
Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». У 1917 р.- український комісар Одеси, член ЦК Української партії соціалістів-самостійників. У 1919 р.- міністр віросповідань УНР.
24.02.1917 народилася Тетяна Яблонська, українська художниця.
13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (†19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) —велика українська поетеса і драматург, яка писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фолкльористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
25.02.1887, Самбір, народився Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович Курбас) (†1937, Соловки), видатний український актор, режисер, педагог, теоретик театру.
25.02.(9 березня) 1886, Нарбутівка народився Георгій (Юрій) Іва́нович На́рбут (†23 травня 1920, Київ) — визначний український художник-графік.
28.02.1890 народився, с. Баранчичах Самбірського пов. (Галичина)
Осип Йосафатович Сорохтей (†1941) український живописець, маляр, графік і карикатурист.
Студіював у Краківській Академії Мистецтв (1911 — 14 і 1919 — 20), пізніше учитель рисування у гімназіях Станиславова (1920-26 і з 1929) і Снятина (1926 — 29); учасник визвольних змагань у лавах УСС.
14 лютого День святого Валентина
15 лютого Стрітення Господнє
21 лютого Міжнародний день рідної мови
1.02.1843 народився Микола Вербицький: український поет.
1.02.1897 народився Євген Маланюк, український поет.
2.02.1812 народився Євген Гребінка, український поет і байкар.
2.02.1845 народився Іван Пулюй, український фізик, електротехнік і винахідник.
2.02.1863 народився Тимотей Бордуляк, український письменник.
2.02.1901 народився Валер'ян Підмогильний, український прозаїк і перекладач.
2.02.1919 Симон Петлюра став головою Директорії УНР.
2.02.1936 помер у концтаборі на Соловках Євген Плужник, український поет, драматург.
2.02.1960 в Україні введено в дію перший атомний реактор.
3.02.1864 народився Володимир Самійленко, український поет-сатирик і перекладач.
3.02.1929 закінчився І Конґрес Українських Націоналістів, на якому створено ОУН.
4.02.1380 народився Климент Квітка, український музикознавець і фольклорист.
4.02.1896 археолог Вікентій Хвойка відкриє перші пам'ятки Трипільської культури.
4.02.1920 помер Модест Сосенко, український маляр.
5.02.1919 Директорія і уряд УНР були змушені покинути Київ і переїхати до Вінниці.
5.02.1940 померла Софія Русова, талановитий педагог-просвітитель із світовим ім'ям.
5.02.1977 заарештовано членів Гельсинської групи М. Руденка й О. Тихого.
6.02.1903 народився Юрій Шовкопляс, український письменник.
7.02.1804 народився Микола Маркевич, український історик, письменник, етнограф.
7.02.1933 помер Микола Садовський (Тобілевич), видатний український актор і театральний діяч, письменник і перекладач.
7.02.1942 відбувся І Собор єпископів УАПЦ у Пінську, який започаткував відродження УАПЦ на українських землях.
14.02.1840 народився Клод Оскар Моне, французький живописець, імпресіоніст.
15.02.1564 народився Галілео Галілей, італійський фізик, механік! астроном, один із засновників природознавства.
15.02.1574 Іван Федоров видав у Львові, “Апостол” – одну з найдавніших відомих книг, надрукованих на території України.
16.02.1813 народився Семен Гулак-Артемовський, визначний український композитор, автор опери „Запорожець за Дунаєм".
17.02.1664 під Новгородом-Сіверським поляки розстріляли полковника Івана Богуна.
17.02.1892 народився Йосип Коберницький-Сліпий, кардинал і Патріарх Помісної УГКЦ.
17.02.1970 Київ, помер Андрі́й Самі́йлович Мали́шко (1 листопада (14 листопада) 1912, с. Обухів, нині місто Київської області відомий український поет, перекладач, літературний критик.
18.02.1745 народився Алессандро Вольта, італійський фізик і фізіолог, винахідник першого хімічного джерела постійного струму.
18.02.1852 народився Віктор Матюк, український композитор, теоретик музики.
19.02.1859 народився Сванте Авґуст Арреніус, шведський фізико-хімік, автор теорії електролітичної дисоціації. Лауреат Нобелівської премії.
19.02.1992 Верховна Рада України затвердила Тризуб Малим Гербом України.
20.02.1888 народився Василь Барвінський, український композитор.
20.02.1889 народився Левко Ревуцький, український композитор і педагог.
20.02.1905 народився у селянській сім'ї в Дермані на Волині, зараз Здолбунівський район Рівненської області, Улас Олексійович Самчук (†9 липня 1987, Торонто)— український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР на вигнанні, член ОУП "Слово".
22.02.1942 у Києві німецькі окупанти замордували Оле́ну Іва́нівну Телі́гу (з дому: Шовгенова або Шовгеніва), (*21 липня 1906, Санкт-Петербург) —українську письменницю, відому поетесу, літературного критика, діяча української культури.
У грудні 1939 року в Кракові вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала у культурно-освітній референтурі.
22.02.1806 народився Левко Боровиковський, український поет-романтик і байкар.
22.02.1857 народився Генріх Рудольф Герц, німецький фізик, один із засновників електродинаміки.
24.02.1865 народився Ли́па Іва́н (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик (†13 листопада1923) — громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар.
Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». У 1917 р.- український комісар Одеси, член ЦК Української партії соціалістів-самостійників. У 1919 р.- міністр віросповідань УНР.
24.02.1917 народилася Тетяна Яблонська, українська художниця.
13 (25) лютого 1871, Новоград-Волинський народилася Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (†19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) —велика українська поетеса і драматург, яка писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фолкльористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
25.02.1887, Самбір, народився Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович Курбас) (†1937, Соловки), видатний український актор, режисер, педагог, теоретик театру.
25.02.(9 березня) 1886, Нарбутівка народився Георгій (Юрій) Іва́нович На́рбут (†23 травня 1920, Київ) — визначний український художник-графік.
28.02.1890 народився, с. Баранчичах Самбірського пов. (Галичина)
Осип Йосафатович Сорохтей (†1941) український живописець, маляр, графік і карикатурист.
Студіював у Краківській Академії Мистецтв (1911 — 14 і 1919 — 20), пізніше учитель рисування у гімназіях Станиславова (1920-26 і з 1929) і Снятина (1926 — 29); учасник визвольних змагань у лавах УСС.
Якось буде!
Re: Лютий
[quote="Stephan"]
4.02.1380 народився Климент Квітка, український музикознавець і фольклорист. Чоловік Лесі Українки.
4.02.1896 археолог Вікентій Хвойка відкриє перші пам'ятки Трипільської культури.
4.02.1920 помер Модест Сосенко, український маляр.quote]
народився Мико́ла Заха́рович Шамота́ (*4 грудня (17 грудня) 1916, Полтава — †4 січня 1984, Київ) — український літературознавець і критик партійного напряму.
Дійсний член АН УРСР. 1961—1978 — директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР.
4.02.1380 народився Климент Квітка, український музикознавець і фольклорист. Чоловік Лесі Українки.
4.02.1896 археолог Вікентій Хвойка відкриє перші пам'ятки Трипільської культури.
4.02.1920 помер Модест Сосенко, український маляр.quote]
народився Мико́ла Заха́рович Шамота́ (*4 грудня (17 грудня) 1916, Полтава — †4 січня 1984, Київ) — український літературознавець і критик партійного напряму.
Дійсний член АН УРСР. 1961—1978 — директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР.
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка