Новітнє рабство. Українці - серед нових рабів

[Svitlana]

http://www.pravda.com.ua/news/2007/6/1/59755.htm
Чи то дійсно правда?!

Журналіст одного з провідних видань Італії L’Espresso розповів про життя новітніх рабів після тижня, проведеного серед помідорових плантацій.

Хоча нижчеописані події сталися минулого сезону, та ситуація із того часу не змінилася, більше того, в Італію знову прийшло літо а з ним почався час роботи на полях...

"Спекотний літній день. Електронне табло над газетним кіоском поблизу вокзалу показує температуру +42. Підходжу до власника-італійця, вдаючи із себе румуна, й запитую, чи не знайдеться для мене роботи. Він розмовляє малозрозумілим діалектом регіону Пулья.

Переговори веде його охоронець, араб із Магрибу. "Можу взяти тебе, якщо приведеш подругу для господаря. Не важливо, яку. Тоді можу дати роботу, не зволікаючи".

Він вказує на молодих хлопця й дівчину, яким немає й двадцяти. "Вони – румуни, як і ти. Вона була з господарем". "Я не маю нікого". "Тоді шукай роботу в іншому місці".

Мені вдалося потрапити на брудний ринок праці в іншому селищі. Вода, яку дістають із криниці для пиття, має неприємний запах, у ній повно хімічних речовин, які застосовують для знищення бур’янів і міндобрив.

Туалет – рій мух над ямою. Робітники сплять на засмальцьованих матрацах, кинутих на землю. І за це потрібно платити 50 євро на місяць. Окрім того, п’ять євро із зарплати щодня йде капралові "за транспортні послуги": він відвозить на місце роботи в поле.

До нас під’їжджає Golf, за кермом – один із капралів. Видаю себе за північноафриканця, розмовляю англійською. Новоприбулим повідомляють, що за годину роботи платять три євро.

Машина від’їжджає переповненою: троє спереду і п’ятеро на задньому сидінні. Лише за цю "ходку", яка триває десять хвилин, капрал заробить 40 євро. Хлопці кличуть його Джованні.

Він дивиться на мене й каже: "Я – Джо, а ти?" Потім додає: "Якщо будеш добре поводитися, не ображатиму. А якщо ні..."

За акцентом визначаю, що він може бути українцем чи росіянином. Джованні (італійський відповідник імені "Іван") не говорить ані французькою, ні німецькою, тому розмова на цьому вривається.

За нього говорить ніж, який Джованні тримає на видному місці. Один із працівників-нігерійців озвучує думку всієї групи: "Сьогодні п’ятниця, ти не заплатив нам за три тижні, а в нас уже закінчуються запаси макаронів. Нам доводиться вже 15 днів їсти лише макарони з помідорами".

Розумію, що обіцяні три євро за годину є брехнею. Джованні Богом клянеться, що гроші незабаром будуть: "Ти повинен вірити мені. Я працюю так само, як і ти, не можу дурити своїх товаришів".

Починаємо збирати помідори. Коли до поля підходить група африканців, господар видає звуки, імітуючи мавп. Незабаром підтягається ще дев’ятеро працівників – усі зі Східної Європи. Серед них помічаю трьох жінок.

Робота завершується, лише коли сонце ховається за гори. Джованні фотографує свою бригаду. Пізніше за цими фото виплачуватимуть зарплату.

Цього дня повертаємося додому завчасно. Джованні пояснює причину: "Сьогодні карабінери проводять контроль. На сусідньому полі заарештували робітників і забрали для видворення з країни.

Але ви не хвилюйтеся за поле, де працюєте ви. Його контролює мафія". Проте часом можуть проконтролювати й це поле.

Особливо в день зарплати.



Достатньо анонімного дзвінка – і капрали забирають гроші собі, а поліція поповнює звіти про контроль нелегальної імміграції.

Уже майже 22 година. Враховуючи час, витрачений на миття та вечерю, для сну залишається лише п’ять годин. Чоловіки, біля яких мені доведеться спати, коротко розповідають про неписані правила, які тут панують.

Того, хто запізнюється на роботу, карають побоями. Той, хто пропускає робочий день, повинен заплатити капралу штраф, навіть якщо ти захворів – 20 євро.

П’ятдесят кілометрів на північ дорожня карта вказує населений пункт Амендола. Це село-привид, у якому 100% населення становлять раби-іммігранти. За винятком італійки Джузепіни. Разом зі своїм приятелем Азізом вони володарюють цими людьми.

Єдина криниця в селі – їхня власність. Хоча вода в ній є зараженою, її все одно продають по 50 центів за 20 літрів. Також вони мають єдину в селі крамницю. Ціни тут удвічі вищі, ніж деінде, а якість продуктів – сумнівна. Увійти в це гетто, здолати страх його мешканців – нелегка справа.

Азіз не прощає тим, хто забагато говорить. Між іммігрантами побутують розповіді про день перед Великоднем 2005 року, коли один румунський хлопець, який потрапив сюди лише чотири дні перед тим, посварився з Азізом.

Згодом люди бачили, як два тунісці тягнули до фургона напівпритомне тіло хлопця. Після цього його більше ніхто на бачив у цьому селі. Іммігранти не заявили в поліцію через страх бути видвореними з країни.

Іншого разу 39-річний Павло посварився з Джузепіною. Хтось доніс Азізу, що чоловік висловив незадоволення законами, які встановив тунісець. На Павла напали, коли він спав, – закривав голову руками, тим часом під ударами залізного ломика ламалися кості.

Його не вбили тільки тому, що заступився товариш по кімнаті.

Непритомного Павла залишили лежати на матраці, "швидку допомогу" викликали тільки ввечері. Він довго одужував у лікарні, після виписки заявив у поліцію, проте отримав видворення з країни через те, що працював нелегально.

У липні 2005 року тут знайшли обвуглене тіло поляка



С. Р. Справу так і не розкрили. Не ідентифікували й тіл двох інших чоловіків.

Ніхто не розслідував справи смерті дитини, яка мала б народитися в кінці вересня, бо, за законом, це не є злочином.

Двадцятирічна Ліліана на восьмому місяці вагітності збирала помідори поблизу села Сан Северо. Ні чоловік, ані капрали, ні господар-італієць не заборонили їй працювати. Коли жінці стало зле, було запізно – почалася кровотеча.

Вона провела два дні без медичної допомоги. Її привезли до лікарні в надзвичайно важкому стані. Перед тим, як зробити кесарів розтин, лікарі знали, що серце плоду вже не б’ється".

[Svitlana]

Ми вже обговорювали трошки цю проблему у темі про літературні новинки. А саме - проблематику книжки Ореста Березовського "Інтернаймичка". Там теж мова йшла про Італію. Але таки про цивілізованішу Італію.
Але оце - це взагалі ні в які рамки не вписується. Невже десь в Україні є гірші умови життя і праці, щоб за таким їхати на чужину?

Хотілося б якось ще поспілкуватися з земляками в Італії - невже таке можливо насправді? Невже це не плід творчого перебільшення журналіста в надії підвищення тиражу видання?

[Stephan]

Ми вже обговорювали трошки цю проблему у темі про літературні новинки. А саме - проблематику книжки Ореста Березовського "Інтернаймичка". Там теж мова йшла про Італію. Але таки про цивілізованішу Італію.
Але оце - це взагалі ні в які рамки не вписується. Невже десь в Україні є гірші умови життя і праці, щоб за таким їхати на чужину?

Хотілося б якось ще поспілкуватися з земляками в Італії - невже таке можливо насправді? Невже це не плід творчого перебільшення журналіста в надії підвищення тиражу видання?

Я вважаю, що це дійсність.

[Svitlana]

У такому разі - ЧОМУ ви гадаєте наші українці потрапляють у таке рабство? Невже самі це обирають? чи все ж від невігластва?

[Снігурка]

забита совіцька ментальність: страх перед поліцією і повернення додому ні з чим

[Svitlana]

Ну це вже коли вони туди потрапили. Виходить потрапляють через невігластво - не знали на що йшли. Але ж попрацювавши та спробувавши такої роботи - невже депортація є страшнішою, аніж побої та смерть від тих наглядачів?

[Olenka]

забита совіцька ментальність: страх перед поліцією і повернення додому ні з чим

А ще не знання мови і законів тої країни

[Svitlana]

18 февраля Ющенко заявил, что Украина имеет шанс подписать соглашение о зоне свободного торговли с ЕС через 10-11 месяцев.

На совместной пресс-конференции Виктор Ющенко рассказал, что стороны рассматривают возможность создания в рамках ЗСТ режима свободного перемещения не только товаров и услуг, но и капиталов и рабочей силы.

Реализация этих планов поможет Украине ускорить темпы роста ВВП еще на 3-5%.


Среди экспортных рынков Евросоюза Украина сейчас занимает 25-ю ступеньку. ЕС является первым торговым партнером Украины, после которого идет Россия. В последние годы наблюдался стабильный рост объемов торговли между ЕС и Украиной, которые в 2006 году (в денежном измерении) составили 26 млрд. евро. Последние данные за 2007 год свидетельствуют о продолжении этой тенденции.

Украинский экспорт в ЕС преимущественно состоит из базовой продукции, такой как металл, энергоресурсы, машинное оборудование, сельскохозяйственная продукция, а также химикаты. Большую часть экспорта в Украину составляет машинное оборудование, химикаты и транспортное оборудование.

.partyZan | 20.02.2008, 16:04
Это не подарок нам от доброго еврокомиссара... ЭТО НЕИЗБЕЖНОСТЬ!!!!
1) им надо легализовать наших нелегалов
2) им надо, что бы кто то работал, потому что пенсионеров кормить некому!!!
и как бы тут кто не парился, но уважающие себя, целеустремленные молодые люди уедут в Европу...
те, кто не может ж0пy от стула оторвать, тот тоже от этого выиграет, так зачем же здесь гнать друг на друга???
ДАВАЙТЕ лучше определимся кто куда поедит, и будем совместно к этому готовиться....

Трезвенник (аноним) | 20.02.2008, 14:59
Хитрый жидомасон Горан Брегович хочет, чтобы трудоспособный народ уехал из страны. Нельзя этого допустить. По данным Мирового банка (World Bank) население Украины и без того стремительно сокращается. Уже через 10-15 лет из-за нехватки людей начнутся серьёзные деформации во всех сферах жизни. Не губите страну! Не идите на поводу у врагов народа!

гость (аноним) | 20.02.2008, 14:54
Патрійоти, всім готувати грабі та лопати. Вас чекають на полях Европи.

гость (аноним) | 20.02.2008, 14:03
Дуже гарна ідея, якщо реалізувати як слід, може принети багато користі.
Якщо так і буде реалізовано, то можливо можна буде не тільки будівелькам і робочим рукам на класичні заробітки а і студентам попрактикуватись..я б не відмовився на рік поїхати в європу працювати..для IT робота знайдеться.

гость (аноним) | 20.02.2008, 10:36
А похоже на правду. На нелегалку егать не охота, а можна будет работаль легально - свалю в первіх рядах.
http://korrespondent.net/business/economics/380109

[slavusia]

Ця ж проблематика піднята у книзі англійської письменниці українського походження Марини Левицької "Two caravans". Її перша книжка - Winner of the Saga Award for Wit 2005 and the Bollinger Everyman Wodehouse Prize 2005. Shortlisted for the Orange Prize, longlisted for the Booker Prize 2005. Two caravans її другий роман, і розповідає він про словян (головні герої українці) на заробітках у Англії. Історія водночас весела і брутальна, окрім того базована на правдивих фактах. Після цього роману я зовсім не дивуюся статті наданій на початку теми. Думаю - це правда.

[Svitlana]

Я б з радістю прочитала. Якщо вона в тебе є, то я би обміняла (можна і тимчасово) на її "Історію тракторів по-українськи" (англійською).

[slavusia]

Є, дам прочитати (також англ.). Трактори мені не треба, читала і не сподобалося.