Українці в Швейцарії

Как в сказке: чем дальше, тем страшнее В последнее время наблюдаю такую жизненную установку среди моих хороших щвейцарских коллег. Не желание иметь детей. Живут вдвоем уже 10 лет, расписались, но за детей - ни слово. Ответ один: мы не хотим отказываться от люкс жизни, а именно поездок, прогулок, мы хотим утром в субботу вставать, когда захотим и наслаждаться друг другом, сидеть на террасе, пить кофе, любоваться природой и тишиной и никакого детского крика! Что самое страшное - это уже третья пара с такой позицией. Меня спросили: Викки, а ты когда последний раз спала до 11-12 в субботу, естественно это было до рождения моего ребенка, но это, простите, не главное в жизни ...Так вот, напрашивается вопрос. Это здоровый эгоизм,нежелание менять что-то в жизни и подстраиваться под маленького человечка (с детьми меня поймут) или это мода здесь такая?

Шпассґезельшафт. Інфантилізм великих дітей, котрі мізками просто не доросли стати "як тато і мама". Тому що у житті їм не доводилося чогось добиватися. Все у житті розмірено. Не витягнув на п'ятірку - пішов на лєре. А там - запити ростуть лише на зарплатню відповідно відпрацьованих годин (тобто: "я б міг заробляти 10 тисяч на місяць, але не хочу, дайте мені 5 і я буду лише половину часу працювати"). Бажань немає - все доступно, якщо не за свої зароблені гроші, то в кредит.

..Але, можливо, то бере свої корені з історії минулих поколінь. Verdingkinder та flower power. Перші мали дуже приблизне уявлення, що таке повноцінна сім'я (= діти -це лишні витрати), а другі народжували дітей як результат життєвих насолод. Відповідно, наступні покоління виростають дедалі відірваними від родини, а, тому, дедалі більше орієнтованими на свої власні потреби.

А в мене вже другий випадок серед знайомих, коли жінка йде з сім'ї, лишаючи трьох дітей на чоловіка, обгрунтовуючи це "хочу пожити тепер для себе". Правда, дітей на вихідні раз на місяць хоче...

Це вже занадто. Народжувати, а потім... хочу пожити для себе В принципі, дитина - це відмова від своїх яких -або інтересів і шматка вільного часу, але ця відмова запланованa і ми перелаштовуємося і підлаштовуємося під ритм дитини та її потреби. Але кинути дітей і піти - це легко і швидко здатися.

Так а що цікаво - йдуть, коли діти вже підлітки (12-15 років). Тобто всі недоспані ночі вже позаду.

тікають від проблем перехідного віку. Віддала мов дітям 15 років, а тепер час для себе коханої. Але це в психології називається: Trotzphase. Мабуть у дорослих людей він також має сенс бути, але не в такій формі. Можна виїхати на тиждень в гори, наприклад.