Рахмани, волхви-укри, волхви: боротьба крізь тисячоліття
Дем’янов В.О., ДЦ «Рівне-Суренж» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/122
Історія становлення та розвитку духовної влади у давніх слов’ян майже не досліджена. Наявні джерела інформації про неї поверхові, уривчасті, недостовірні та в більшості належать принциповим опонентам та ворогам слов’янського світогляду.
До того ж, симпатики, зацікавлені у вивченні такого світогляду, внаслідок обмеженості першоджерельної інформації, користуються саме такими матеріалами, сприймаючи їх за ґрунтовні та правдиві.
Теорії, збудовані на такій основі, лишень поглиблюють проблему та віддаляють нас від подій минулого, від розуміння причетності предків до духовного конфлікту особливого значення.
Втрата знань історії наших предків є наслідком довготривалої боротьби ідейних ворогів зі слов’янським світоглядом та заповітами Святих Отців – берегти контакт з величним Світлим Ірієм, жити у любові і добрі (дивись статтю «Роський світ, роський мир: істина - в Творці!» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/116 ).
У всі часи завданням недоброзичливців було приниження значення та ролі слов’янських духовних очільників - Старійшин, Святих Отців, рахманів, волхвів-укрів, волхвів, спотворення їх історичного спадку.
Жорстока боротьба з духовними переконаннями предків, особливо в останні 4-и тисячі років, привела суспільство не тільки до нерозуміння історичної ролі слов’янських духовних Отців, але і до деформації знань про тонкий світ, Світлий Ірій, Всесвіт.
Закон Творця став для багатьох далеким та необов’язковим, а Світлий Ірій втратив у їх свідомості обриси реальності.
Сенс життя - особисте духовне удосконалення кожного, перестав бути метою земного буття. Земляни збайдужіли до істинних знань світобудови, до розуміння суті духовного конфлікту розпаленого на околицях Всесвіту.
Боротьба за збереження людських душ у Світлому Ірії стала для багатьох міфічною, далекою. За пропагандою бездуховності антисвіт, як темне позаірійне паразитуюче утворення, приховав свою цілеспрямовану агресію - енергетичні крадіжки для власного низьковібраційного існування.
У шумерський та ханаанський періоди Святі Отці слов’ян наполегливо викривали крайню паразитичність антисвіту, його небезпеку для людей.
Предки, і тоді, і значно пізніше, приклали усіх можливих зусиль для протидії антисвіту. Вони несли знання Прави, закон Творця, у різні кінці планети, наполегливо захищаючи незгасимість світла у людських душах.
Слов’янські Старійшини та їх народ, через це, на протязі довгих тисячоліть безперестанно піддавались переслідуванням з боку носіїв темних сил.
Більше двох тисяч років тому дії антисвіту наблизили людство (у наслідок переходу на нижчі, темні вібрації) до втрати духовного зв’язку з Творцем, а людей - до межі існування.
Допустити такого предки не могли.
Їх духовна боротьба того часу залишається маловідомою людству. Вона була надзвичайно суворою та важкою. Народ зазнав великих втрат, проте зберіг віру в Праву, утримав зв’язок зі Світлим Ірієм.
Покинувши Ханаан та Анатолію, Святі Отці продовжили свою боротьбу на Волині.
Їх успіхом стало просвітлення у Європі венедських та галло-кельтських народів, що заселяли землі від Атлантики до Волги.
У Європі Святі Отці збудували духовну державу - Дулібію Рось (1 ст. до н.е. – 9 ст. н.е.). Ця держава стала осередком істини, носієм Прави, центром боротьби з антисвітом.
Такою була відповідь носіям темних сил за переслідування предків (дивись книгу «Велич Дулібії Рось. Суренж. (Таємниці Волинської землі)» ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/pub/ )..
Тільки відновивши історію цієї держави можливо пізнати витоки духовного подвижництва роських Святих Отців.
Тих дослідників, які у пошуку істини, у відновленні історії Дулібії Рось, захочуть піти традиційним (суто матеріалістичним) шляхом, чекають численні білі плями історії, компільованість матеріалів, заідеологізованість теорій, академічні табу.
Через це результати таких пошуків можуть виявитися малоефективними, не здатними направити до першооснов світогляду предків, пояснити суспільний устрій Роської держави, модель її управління.
Напевне, знайдуться і такі, що у відновленні минулого спробують піти шляхом налагодження контакту з тонким світом, з вищими силами, шляхом виконання різних ритуалів, молитовних дій.
Думки, що саме так їм будуть надані ірійні знання, небезпідставні.
Проте, методики використання духовних зв’язків вимагають особливих застережень.
Антисвіт, користуючись необізнаністю більшості землян зі структурою тонкого світу, відсутністю масової інформації про правила поведінки у ньому, може завдати необачним непоправимої шкоди.
На рівнях Яви антисвітом облаштовані лукаві та небезпечні пастки, про які недосвідчені контактери можуть не знати.
Через нав’язування думок, бажань, стремлінь, антисвіт звабливо заохочує довірливих контактерів до активних зносин, до більш широкого спілкування.
Імітування ним духовного зв’язку, нібито зі слов’янськими предками, розпалювання спокуси заволодіння сокровенними таємницями, що можуть привести до матеріального зиску, ціль такого впливу.
Стимуляцією егоїстичних почуттів, підкиданням думок про власну винятковість, особливу духовну велич, здійснюється вкрадливе наближення темних сил до головної мети – ураження волі людини. М’яко корегується підсвідомість і система духовних цінностей, нав’язується ідея ображеної та недооціненої особистості, наростає стремління швидкого вивищення з оточення (дивись статтю «Права – закон Творця та фундамент світогляду наших предків» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/121 ).
Як наслідок, у контактера відбувається порушення енергетики волі, підходить момент її зникнення і відбувається швидке гріхопадіння.
Рахмани та волхви добре знали, в умовах боротьби з антисвітом, вільний доступ до високих знань в усьому Світлому Ірії обмежується.
Антисвіт, полюючи за вищими знаннями, використовує їх для збільшення обсягів свого паразитування. Ці знання відкривають йому схему енерго-польових зв’язків у Всесвіті, показують особливості тонкої енергетики сущого (рівнів Яви).
Втягуючись у контакт з антисвітом, людина не усвідомлює, що в системі паразитування темних сил вона наражається на небезпеку стати енергетичним донором, рабом.
Втрата волі, як захисного механізму душі особи, через порушення закону Прави та падіння ірійних рівнів, готує умови доступу антисвіту до енергетики її світлої душі.
Воля – це енерго-польовий фільтр душі, особливе польове утворення у її тонкому тілі. Тільки вона, воля, здатна закрити доступ низькочастотним руйнівним впливам на душу та захистити світлі енергії тонкого тіла.
Антисвіт, подолавши волю, спокусою наживи, стимуляцією егоцентризму, приступає до руйнування її енергетики та починає обкрадати світлу душу. Відсмоктуючи енергії він уповільнює вібрації таких і використовує результат для власних потреб.
У носія пригніченої та обезсиленої волі, брехня, лукавство, бажання чужого, крадіжки, ненависть, підступність, агресія, бажання помсти, перестають викликати докори сумління.
Антисвіт у такий спосіб міцно входить в енергетику особи та стимулює повну втрату вольових функцій у тонкого тіла.
Світла душа людини, втративши висоту вібрацій, остаточно почорнівши, перестає існувати для Світлого Ірію. Вона вже не може бути частиною системи Творця, уособленням світла, любові і добра.
Наші предки добре знали, земляни з низькими ірійними рівнями, не здатні уберегти енергетику тонкого тіла, відповідно і високі знання, від крадіжок антисвіту. Бо для надійного захисту потрібно володіти сильною волею та жити за законами Прави.
При появі ознак послаблення волі це стає робити значно важче.
Ті, хто перестав боротись з впливом антисвіту і довів свою душу до повного виснаження, потрапляють у повне рабство до нього. Відбувається перехід на енергетичне вампірування, яке надалі стає нормою.
Вселення істот антисвіту у почорнілу енергетику її носіїв, тепер рабів (цих істот), завершує процес.
Вселені темні істоти збільшують об’єми паразитування на користь антисвіту за рахунок інших осіб, використовуючи довірливі контакти з друзями, родичами, близькими. Особа-носій стає небезпечною для суспільства ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/121 ).
Рахмани та волхви знали, що доступ до енергетики і знань Світлого Ірію відкривається тільки для тих, чия душа досягає високих та світлих ірійних рівнів, стає своєю.
Високий ірійний рівень - це не тільки дозвіл доступу у світлі енергетичні та інформаційні рівні. Це суворе зобов’язання по виконанню закону Прави, обітниця по дотриманню ієрархічного порядку Світлого Ірію, клятва на захист високих знань від посягань антисвіту.
Кожний рос знав: доступ до скарбів Світлого Ірію відкритий лишень душам навченим, перевіреним і здатним надійно оберігати їх (високим ірійним рівнем).
Достойні мати такий доступ проходили підготовку у ході спеціального навчання та перевірялись довготривалими випробовуваннями.
Оцінювання відбувалось повсякчас та у визначений спосіб.
Для оцінювання творених у Всесвіті душ Світлий Ірій встановив універсальний та об’ємний показник – ірійний рівень, степінь духовної піднесеності тонкого тіла або тонковібраційної частоти польових її структур.
Ірійний рівень виявився найточнішим показником степені досконалості душ у системі твореного у Космосі.
Він – головне мірило у Творця та Світлого Ірію.
Структури Світлого Ірію повсякчас відслідковують творене у духовному і матеріальному світі визначенням їх ірійного рівня. Оцінку отримують і світлі душі людей (людські), і очорнені душі землян (очремі), і душі почорнілі (чорноголових), і темні замінники душ (у нелюдів, бездушних), і польові утворення та істоти антисвіту.
Після смерті фізичних тіл та переходу душ на рівні Нави, ірійний рівень стає визначальним для їх майбутньої долі у тонкому світі (духовного суду). Результатом може бути: перехід у Світлі ієрархії, очистка темних частин, ліквідація чорних (низьковібраційних) утворень.
Ірійний рівень – це універсальний показник довіри та надійності душі кожного, який визначений згідно Вселенського закону.
Не дивно, що передача ірійно важливої інформації у слов’янському суспільстві від носіїв людських душ до носіїв очорнених душ (тих які попали у залежність від антисвіту) значно обмежувалась. Для носіїв почорнілих душ (залежних від антисвіту суттєво) вона була мінімальною.
Тим, хто остаточно втратив людську душу (нелюдам, бездушним, особам з вселенням темних істот) жити у слов’янському світі категорично заборонялось.
Слов’яни були переконані: мати душу очорнену - грішно (відхід від правил Прави і загроза подальшого падіння), а душу почорнілу – трагічно (можливість вселення темних істот).
Перехід до бездушності прирівнювався у слов’ян до самогубства (повний контроль темних істот антисвіту над особою).
Ось чому у слов’ян особливу цінність становила світлість, високовібраційність душі. Тільки світлі душі мали право складати основу слов’янських громад.
Найдостойніші у таких громадах підвищували свій ірійний рівень (вібрації душі, інформаційний рівень) настільки, що ставали росами, просвітленими.
З таких просвітлених душ виростали духовні лідери слов’янського суспільства, роські Старійшини та Святі Отці: рахмани, волхви-укри, волхви.
Духовні задатки кожної світлої слов’янської душі важливо було виявити ще у дитинстві. Для цього застосовували принцип ірійного відбору, надалі направляючи здібних та достойних на спеціальне навчання у центри Прави (дивись статтю «Пересопниця: духовно-просвітницький центр Дулібії Рось» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/119 )..
Навчання займало дитячі, юнацькі, молоді роки. В подальшому воно набувало індивідуальних форм.
Найздібніші серед учнів вчились контакту з духовними Сутностями Світлого Ірію (Царства Божого) і швидко зростали. Вони збільшували енергетику свого тонкого тіла та розуміння своїх духовних завдань.
По завершенню навчання, найдосконаліші обирали свій шлях у духовній боротьбі з темними силами. Служіння ставало покликом душі до кінця земних днів (дивись статтю «Волхвізм - духовна школа слов’ян» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/105 ).
До боротьби, що активно тривала на планеті останні 80 тисяч років, духовні лідери слов’ян були підготовлені ще у Загірський період (Такла-Макан, 16 -15 тис. до.н.е.).
Вони були переконані - Земля є особливим місцем для Світлого Ірію, полем боротьби з паразитуючим антисвітом.
Наша планета створювалась саме для удосконалення людських душ і не має бути простором паразитування антисвіту, місцем духовного рабства.
Антисвіт з’явився у Всесвіті в історичну добу його розвитку. Він виник з позаірійного звалища низьковібраційних енергій тонкого світу. Це звалище – низькочастотна, темна структура відкинутого енергетично-польового сміття, відходи удосконалення, що були використані колишньою світлою та високою сутністю Ірію. Ця сутність стала порушником закону Творця, темною істотою.
Вчинивши зраду та гріхопадіння (протиставивши себе Творцю), порушник був ізольований Світлими силами в найнижчих позаірійних рівнях.
Опинившись на Вселенському смітнику та втративши джерело існування, порушник почав облаштовувати систему енергетичного паразитування (крадіжок) з рівнів Ірію Творця. Він використав шпарину - можливість доступу до енергетики на рівнях Нави, рівнях постматеріальних змін (через сміттєвивід).
Для масштабності злодійства ним були використані агресивні та руйнівні душі, які по смерті, за законом Нави, підлягали обов’язковій утилізації, відкидання на звалище.
Прилаштувавши їх до нижньої частини Ірію, порушник сформував руйнівний (без внутрішнього джерела енергії) наріст - паразитуючий антисвіт.
Ціллю паразитування істоти антисвіту (темні утворення, кількість яких почала більшати) обрали досяжну їм зону Ірію, зону відповідальності Яви.
Вразливими тут стали душі з низькими ірійними рівнями, що з’явилися у незначній кількості у процесі явних змін. Низькі ірійні рівні таких душ дозволяли темним силам підступитись до світлої енергетики їх тонкого тіла. Відбувалось це через подолання захисного механізму душі та особливого утворення - волі.
Подолання волі відкрило темним силам найширші можливості енерго-польового вампірування на користь антисвіту.
Цьому сприяли і способи пригнічення волі через спокусу, брехню, лукавство, приховування знань Прави.
Для більш ефективного втручання у життя землян та збільшення відтоку світлих енергій, антисвіт влаштував на Землі зону свого пріоритетного впливу - специфічне місце, місце темного енергетичного каналу.
Ця зона у період своєї активної роботи завдала великої шкоди планеті, підвівши людство до межі існування.
Місцевість, де була відчутна активна дія цієї зони, у давнину називалась атлантичним світом (у неї входила і відома Атлантида).
Свою територіальну межу ця зона зберігала до 9-8 тис. до н.е.
Крім цього на планеті було і інше місце. У ньому пріоритетним був вплив осередків Світлих сил. Воно носило назву арійського чи духовного світу.
Перебування наших предків на землі арійського осередку Загір'я-Семеріччя з 21 тис. до н.е. та діяльність там Святих Отців та Старійшин у 16-15 тис. до н.е. стала початком участі предків у світоглядній боротьбі на боці Cвітлих сил.
Покинувши Загір’я-Семеріччя, слов’яни-роси рушили на захід.
Тут, у останні 10 тис. років, темний світ повів надзвичайно агресивний наступ на середовище венедських та арамейських народів.
Шлях росів-слов’ян до місць контакту з носіями антисвіту було схематично відтворено у книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж. (дивись карту на - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/7 ).
Здійснюючи тривалі зупинки, слов’яни-роси та їх духовні очільники відвідали землі Прикаспію, Кавказу, Шумерії, Ханаану, Анатолії, Балкан, Карпат.
По шляху зі сходу предки здійснили доручене їм просвітництво та виконали взяті перед Світлим Ірієм високі зобов’язання.
Вони завершили свій похід на Волині - місці виходу пращурів у 22 тис. до н.е.
У той же час адептами (носіями) антисвіту на планеті була низка племен, що сповідували темні культи та шанували криваві жертвоприношення. Вони були вихідцями з атлантичного світу, який у 9-8 тис. до н.е. був уражений катаклізмом.
Після катаклізму вцілілі атлантичні племена (агресивні та паразитичні) понесли поняття (ідеї) антисвіту у різних напрямках.
У Азії та Європі вони дивували місцеві племена ідеологією войовничості, жорстокості, кровожерливості, агресивності.
Поневолюючи черговий народ, такі переселенці вносили у середовище поняття обману, лукавства, підступності, кривавої помсти, жадібності.
Духовні лідери слов’ян добре знали, що такі послідовники темної ідеології діють у Північній Африці, Передній Азії, Європі і, що вони тримають курс на схід.
Після чисельних переселень у 5-4 тис. до н.е., носії ідеології антисвіту осідали поряд з місцевими народами.
Їх жорстокі лідери та жерці, шануючи темні культи та поняття антисвіту, бажали влади силою, матеріальних благ, розкоші, золота, дорогоцінностей.
Своїм особистим прикладом вони вчили, що для паразитичного існування потрібно без вагань убивати тих хто заважає (світлі душі), не сумніватись у привласненні вподобаного, лукавити і брехати, мстися кров’ю, принижувати, ошукувати, грабувати.
Культи таких паразитуючих племен були наповнені кривавими ритуалами (вбивство живого на вівтарі), численними жертвами для темних істот (яких вони обожнювали).
Так виявлялась рабська покора антисвіту.
З плином часу значна частина цих племен зникла з історичної сцени (серед них аккадці, скіфи, готи та інші). Але інші, та прибічники зниклих, змінивши назви та пристосувавшись до історичних умов, продовжили свою діяльність надалі.
До межі нової ери адепти антисвіту зуміли проникнути у різні частини планети та суттєво ускладнити боротьбу з антисвітом.
У останні дві тисячі років носії антисвіту змогли потрапити в усі віддалені куточки арійського (орійського) світу планети. В результаті - Земля увійшла в стадію глобальних змін, які неупинно наростали загрожуючи неконтрольованими наслідками.
Таке проникнення у святі місця арійського світу сталось у наслідок зумисного піднесення темних істот до рівня богів, входження великого числа темних істот на рівні кліру та вірян, через нав’язування ідей дуалізму - рівноцінності темних і світлих сил, через заперечення Світлого Ірію на рівні атеїстичних ідей, через поклоніння муміям бездушних, через підміну закону Прави земними законами та відкидання людьми знань ірійної оцінки душ.
У 1 тис. до н.е. - 1 тис.н.е. Старійшини слов’ян приклали немало зусиль для викриття лукавства антисвіту, спроб темних істот панувати над Землею.
У відповідь на це вони зазнали потужних ударів ворогів. Ці удари були направлені, головно, на неослов’янлений елемент Дулібської держави.
Такий елемент у периферійних районах країни складав суттєву величину, яка з ходом просвітництва та пізнання Прави мала б різко зменшуватись.
Перебування слов’ян у той час на Європейському континенті характеризується періодами тривалих воєн з духовними ворогами: спочатку з готами (6 ст. до н.е – 5 ст.н.е.) і Римом (3 ст. до н.е. - 5 ст.н.е.), а далі з обрами, франко-германцями, Візантією та Хазарією (6-9 ст.н.е.).
Слов’яни самовіддано відстоювали світогляд Прави та продовжували мирну і наполегливу просвітницьку діяльність. Вони творили простір любові, миру і добра від Адріатики до Уралу, від Чорного моря до Балтійського, від Ельби до Кавказу.
Вороги ж не гребували ніякими засобами, щоб призупинити цей процес. Для швидкої руйнації Дулібської держави вони оновили арсенал підступних та руйнівних дій, поповнивши його таємними вбивствами, масовими отруєннями, підкупами зрадливих, облудною дезінформацією оточення.
Засадничим для них стало очорнення слов’янського світогляду, звинувачення слов’ян у цивілізаційній дикості, поганстві, варварстві.
Особливу завзятість проявляла хижа та авторитарна Візантія.
На рівні імперської влади вона, услід за Римом, відверто опустилась до грабежу та привласнювання духовних надбань слов’янських Старійшин (рахманів) Ханаанського та Анатолійського періоду.
Візантійська влада лукаво прагнула використати високі знання Прави для боротьби з оточенням, для посилення панівної ролі темних сил на прилеглих землях.
Імперія переслідувала Святих Отців, особливо тих, які залишались на її землях для подальшої просвітницької діяльності. Вона прагнула репресіями нав’язати Святим Отцям залежність від себе, стимулювати у них духовну зраду, визнання авторитаризму.
Дратували візантійську владу стосунки Анатолійського центру з Волинню, з Роською державою, очільники якої добре знали темну паразитичну суть авторитарної системи.
Імперія підбурювала своїх союзників на заході, сході та півночі Європи до військових дій проти Роської держави. Візантійська влада як могла руйнувала роську систему розповсюдження істинних знань Прави, що викривала її.
Нищились книги, давні роські раритети, святе письмо.
Візантія, як і Рим, прагнула всіма силами приховати свої істинні наміри, маскуючи їх під праведність. Релігійна реформа імператора Костянтина - тому доказ.
Під візантійським авторитарним тиском, незважаючи на всі способи пристосуватись до умов, згорнув діяльність волхвівський центр Прави в центральній Анатолії. Його Старійшини переселились на береги Егейського моря.
Імперія підштовхує до походів на Рось аварів, франків, германців.
У 8-9 ст.н.е. візантійська влада та її союзники посилюють тиск на Дулібську державу. Розгортається широка діяльність навчених емісарів під виглядом купців. Ті сіють розбрат у слов’янському суспільстві, вишукують слабовольних, зрадливих. Постають осередки спротиву роським впливам (згадки про це містяться у “Велесовій книзі”).
Особливим лиходійством відзначилась акція ворогів початку 9 ст.н.е. по занесенню епідемії чуми у духовну столицю Дулібії Рось - Суренж.
Роські рахмани та волхви неодноразово попереджали оточення про злі плани ворогів стосовно Суренжа. Проте запобігти спробам зараженню чумою мешканців столиці та численних прочан не вдалось.
Боротьба з чумою відірвала Святих Отців від керівництва слов’янським світом. Постійні рецидиви хвороби вимагали вимушених та суворих заходів: заборони масового відвідування святих місць Суренжа, переселення вцілілого населення за межі міста, виготовлення засобів для лікування хворих.
У 830-832 р.н.е. усі державні інституції Суренжа були переміщені на нові місця у Росколань. До ліквідації наслідків чуми були залучені елітні війська та все здорове населення околиць.
Боротьба з чумою не могла не вплинути на єдність слов’янства.
Антисвітом (ворогами) було завдано відчутного удару по головному осередку Прави у Європі, по дієвості зв’язків Роської держави, по процесу просвітлення оточуючих європейських племен.
Чума стала важливим фактором у долі держави. Вона сформувала умови, що спричинили відрив периферійних слов’янських земель від Дулібії Рось.
Після неї зріс вплив ворожих емісарів на прилеглі до Росколані внутрішні землі - Славію та Куявію, центри Прави на Помор’ї та у Західних Карпатах.
Ситуація вимагала рішучих дій.
Початково успішною була спроба представників бусового роду Суренжа (Рюрика та його родини) вплинути на бунтівних князів у роських землях, Діра, Аскольда та інших. Планувалось таке зробити з Ільмерських земель Дулібії, з міста Новгорода на Волхові.
Проте, через декілька поколінь, все завершилось відступництвом князів-нащадків роду Рюриковичів. Під впливом провізантійських сил, вони не встояли перед підкинутою спокусою побудови на тілі Роської держави власної авторитарної держави - Русі Київської.
Держава Рюриковичів, збудована на засадах візантійського авторитаризму, проіснувала недовго, лишень 66 років (988 – 1054 р.н.е.).
Розподіл її спадщини підштовхнув представників правлячої сім’ї до братовбивчих війн, до боротьби за владу у здрібнілих державах-князівствах (дивись статтю «Рось та Русь: дві держави – два світогляди» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/118 ).
У період 10-12 ст. н.е. духовні очільники Роської держави, її центру, колишньої Росколані (Погорини), прикладають усіх можливих зусиль для збереження духовних надбань предків.
Погорина борониться від зазіхань Рюриковичів і зберігає в своїй основі роську духовну владу Святих Отців (рахманів і волхвів). Вона охороняє від князівських зазіхань головний духовний центр роського світу - Пересопницю (дивись статтю «Пересопниця: духовно-просвітницький центр Дулібії Рось» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/119 ).
Але, складна ситуація все ж вимагає змін та пристосування до боротьби у ворожому оточенні.
Відверта покора монгольським завойовникам найвпливовіших князів з роду Рюриковичів непокоїть роських Отців.
Сімейні унії шляхти Галичини та Поділля з магнатами заходу, перехід такої шляхти у католицизм та духовну унію (відмова від Прави), відкриває зовнішнім духовним ворогам шлях безпосереднього впливу на роський люд.
Магнати, у погоні за багатством, бажають перетворення вільних росів у кріпаків. Вони воліють нищення осередків роської духовності.
У відповідь на це у 14-15 ст.н.е. Святими Отцями Погорини ставиться за мету об’єднання значної частини слов’янських земель у межах території України (Великого князівства Роського).
Разом з волхвівською Литвою, планується створення союзу, який би укріпив зовнішній простір Прави.
Підсилюються південні кордони по Дніпру та Чорноморському побережжю. Закладається духовно-військовий осередок регіону, початково частина волинської Росколані, Запорізька Січ (дивись статтю « Волхвівський дух України: волинські корені Запорізької Січі» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/120 ).
Тоді ж, у цілях безпеки духовної еліти, з широкого ужитку виводяться звання роських духовних очільників: рахман, волхв-укр, волхв.
Вони заміняються іншими, теж волхвівського кореня, але з попередніх історичних епох (про них в наступних публікаціях).
Таке утаємничення - спосіб уберегти носіїв високих знань від підступів зрадливого та користлюбивого магнатства, можливість уникнути прямих переслідувань. Чекати таких переслідувань прийшлося не надто довго (стались на Волині у 17-18 ст.н.е.).
З тієї ж причини Святі Отці свідомо надають духовній структурі Прави церковних рис, подібних до тих, що мали місце у волхвівському центрі Анатолії. У нагоді став багатовіковий досвід діяльності побратимів у ворожому оточенні.
Однією з народних назв такої облаштованої церковної структури в Україні була назва - козацька церква.
В умовах магнатсько-католицького тиску та наростаючих переслідувань, такий крок дозволив зберегти організацію Святих Отців та вплив на роських людей.
У той же час зазнала рішучих змін назва Роської держави. Нову назву (Україна) рахмани вивели від давнього волхвівського звання «укр» - духовний учитель.
Україна для росів - це земля вчителів Прави та їх народу (дивись статтю «Укри та українці: забута історія предків» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/117 ).
Грандіозною по значенню подією для духовних очільників росів-слов’ян стали події 17-18 ст.н.е.
Головні причини цих подій залишаються розкритими лишень частково. Бо викликані вони зовнішніми обставинами (незмінними з часів Дулібії Рось), світоглядним та ідеологічним тиском з боку ворожих сил.
Події, що пов’язані з боротьбою за шанування Прави, сколихнули українське суспільство та вплинули на подальшу долю росів-українців на століття вперед.
Часи козаччини та боротьби за волю наповнені як героїкою і пожертвою, так і зрадою та віроломством.
Святі Отці знали, тимчасові удачі антисвіту лишень підготовка до його повного знищення.
У проявах нахабної жорстокості та підступності, лукавства та злобливості, антисвіт остаточно має виявити свою хижацьку подобу.
Прояви любові, добра, справедливості, пожертви - його смерть, шлях до остаточної ліквідації. Таке оголошено в давніх пророцтвах.
Ось, про що пише «Велесова книга» на дощечці 6-д:
«Ото ж зоря світить до нас, і ранок іде до нас, а також маємо вісника скачучого у сварзі. І промовляємо хвалу у славу Божу… А тому відкидаємо скорботу нашу. А отримаємо таке: Величний Син світлий Інтрів іде! Од пітьми маємо вишню допомогу Нашого, а Старійшини це благо отримають від нього - твердість й кріпость, аби і ворогам ми відповідь дали, як належить! »
( АТО ЗОРІА СВЬТЕ ДО НЬ А УТРО ИДЕ ДО НЬ А ТАКО ІМЕМО ВЬЕСТНЕКА СКАКАВА ВСЕ СВРЗЕ А РЩЕХОМ ХВАЛУ А СЛВУ БЗЕМ … А ТАМО СМЕ НЕЯХОМ СКОРБЕНЬ НАШУ А ОДЕРЗЕМА ІНА ДА ВЛАЧЕ НОІ СОІН СВЬТЕН ІНТРУВ ОДЕ ТЬМЕА ІМАХОМ ВИНЕГО ДОПОМЕНЦЕ НАШЕГО А СТАРЕЩА СЕ БЛАГО ДОСТАНЕХОМ ОТ ОНА ТВРДОСТЕ Й КРПОСТЕ АБО І ВРАЗЕМ С МЕ ОТВЬ ДАЛИ ЯКО ІСТЕНЬ ).
Відаючи, що більшість роських, слов’янських слів є абревіатурами з високим духовним змістом (Інтра розшифровується як «Ірій Небесний - Творця рівнів дух (атман)»), зрозумілим стає важливість прийдешніх подій, що їх готують для майбуття Світлі сили.
Паразитування антисвіту, що нині набуло загрозливої величини, дозволяє Світлому Ірію застосувати найрішучіші заходи та найпотужнішу силу у вирішальній акції. Війна, що триває 80 тисяч років, Світлим Ірієм обов’язково має бути переможно завершена. Антисвіт повинен бути безповоротно викоренений з Космосу, а історія про його існування має стати пересторогою нащадкам на віки вічні.
Про це віщували роські рахмани, про це говорять їх пророцтва, передрікаючи нову Землю і нове Небо.
Згадуючи славних предків ми повинні віддати шану тим, хто поклав свої сили у цій борні за давній слов’янський світогляд, хто вірою і правдою служив Світлому Ірію та закону Прави!
Їх світлі душі і нині споглядають на нас з надією і вірою у майбутнє!
Слава їм!
+ + +
1. Влес книга. Дніпро, №4 – Київ, 1990.
2. Яценко Б. «Влесова книга»-пам’ятка ІХ століття. -Київ, 1994 .
3. Сушинський Б. «Велесова книга» предків.- Київ-Одеса, 2004.
4. «Велесова книга».Славянские веды. Составитель- Дудко Д.М. – Москва, 2004.
5 Лозко Г.С., Велесова книга. Волховник. -Вінниця, 2007.
6. Кобычев В.П. В поисках прародины славян.- Москва, 1973.
7. Повість врем’яних літ -Київ, 1990.
8. Слов'яни південно-східної Європи в переддержавний період. -Киев, 1990.
9. Геродот. Історія у 9 книгах.- Київ, 1993.
10. Дем’янов В. Що було до Русі?- Рівне, 1994.
11. Чмихов М.О.,Кравченко Н.М.,Черняков І.Т. Археологія і стародавня історія України.-
Київ, 1994.
12. Крисаченко В.С. Україна на сторінках Святого листа та витяги з першоджерел, що
засвідчують процес поширенння християнства на теренах України від апостола Андрія до
князя Володимира. – Київ, 2000.
13. Наливайко С.Таємниці розкриває санскрит.- Київ, 2001.
14. Наливайко С. Індоарійські таємниці України.- Київ, 2004.
15. Шилов В.И., Истоки славянской цивилизации. -Киев, 2004.
16. Вінокур І.С.,Телегін Д.Я. Археологія України.- Тернопіль, 2004.
17. Власто А.П. Запровадження християнства у слов’ян.- Київ, 2004.
18. Археологія України. Під редакцією Залізняка Л.Л.- 2005.
19. Кучинко М. Археологія Волині.- Луцьк, 2005.
20. Сулейменов Олджас. Мова письма.- Київ, 2006.
21. Нариси культури давньої Волині. Під редакцією Охріменко Г.В.- Луцьк, 2006.
22. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії.Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі).-Київ,
2006.
23. Дем’янов В.О., .Андрєєв О.А. Велич Дулібії. Рось. Суренж.- Київ, 2007.
24. Дем'янов В.О., Русколань: Волинські таємниці слов'янської прабатьківщини. –
Сайт ДЦ «Рівне- Суренж», Рівне,2009. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/114
25. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/dictionary/hist_dict
26. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps
27. http://rivne-surenzh.com.ua/