Українці в Швейцарії

Сьогодні зайшла у мене розмова з землячкою за поведінку наших за кордоном взагалі і тут у Швейцарії зокрема. Не можна сказати, що наші люди навмисно грубі та невиховані, але є моменти, коли просто соромно за наших, а є моменти, коли один щось недолуге зробить, а сотням наших же вилазить боком. Бо якщо хтось зі швейцарців щось таке недоречне вичудить - то скажуть, що то неотесаний та невихований мужлан і забудуть про це. До інших же будуть знову ввічливі та привітні. Якщо ж таке самісіньке вчудить українець (іноземець), то відразу, залежно від рівня та ступіню спілкування, скажуть - оце українці (іноземці) такі. І наступного разу разу вестимуть себе відчутно по-іншому. Різниця ж між швейцарцем та нашими (іноземцями, давайте я вже не буду більше цього повторювати - знаєте, що інших іноземців це також стосується, просто мене вони менше хвилюють) у тому, що свого ще можуть виправити, поставити на місце, а ось нашого - лише здвигнуть плечима, зроблять висновок про нечемність усієї нації і наступного разу або уникатимуть, або ставлення вже буде більш відсторонене. А той бідний українець навіть не здогадуватиметься у чому справа. Проступки ж настільки маленькі, що і ніби нема чого прискіпуватися. Але ж ми хочемо, щоб нас поважали, щоб з нами поводилися гідно і на рівних, а ми все ж тут у них, а не вони в нас. Тому саме нам потрібно придивлятися, вчитися і працювати над собою, якщо хочемо жити тут і, головне - з ними, а не окремими ґето, як турки чи югослави.
Давайте поговоримо на цю тему, давайте разом спробуємо розібратися, що доречно, що - ні, давайте разом вчитися в інших й інших вчити своїми спостереженнями та зауваженнями.

Розпочну певно сама з прикладів, що виплили у розмові.
Так, наприклад, наші, коли розмовляють з іншими - не дивляться у вічі. Іноземці це сприймають як якусь нещирість, неповагу навіть, "камінь за пазухою", обман можливий. А наші це, мабуть, роблять через ...або невпевненість у собі.... (не знаю, якщо чесно, чому так роблять).... чи може через бажання не ставити співрозмовника у положення "хто кого передивиться"

Або ще одна дрібниця, котра страшенно дратує швейцарців - перебивати у розмові. Це і у нас неввічливо, але так усі роблять і тому, мабуть, це не вважається чимось незвичним, відтак - абсолютно нормальним, буквально "у нормі", "в порядке вещей". Тому, думаю, було би непогано один-одному "між своїми" робити такі зауваження і вчитися терпінню та ввічливості у розмові.

Ну і вже зовсім неприпустимо перебивати доповідача, екскурсовода і под. Багато хто з вас, напевно, здогадаються на який випадок я тут натякаю. Його ще і досі згадують то тут, то там до слова. Але я так собі думаю - може та людина навіть і не здогадується, що вона заважала цим багатьом людям, а не лише доповідачу, може то все було не зі зла зовсім. Але як про це людині сказати?

Голосно розмовляти в громадських місцях. Хоча я за українців подібного не чула, більше за росіян (ну російськомовних), але, думаю, що це я випадково не чула. Як би там не було - варто певно нагадати, що це не ввічливо. Краще сісти ближче, розмовляти повільніше...

Ну на поки що завершу. Знаю, що люди "багато букоф" не люблять читати. ....а якщо чесно, то просто телефон дзвонить

На мою думку, в даному випадку головне правило - Не сунься у чужий монастир зі своїм уставом!
Це правило працює в більшості життєвих випадків! Завжди хоч трошки, але з розумом треба вміти підлаштовуватись під правила/традиції/звичаї/etc. "господаря"/співрозмовника.

Думаю певній частині українців та й мабуть більшості інших націй бракує саме цієї гнучкості та інтуїтивної здатності приймати правила гри, котрі не зовсім відповідають тим правилам, до котрих вони звикли.

менен найбільше шокує те, що українці не виключають звук телефонів у людних місцях. якось сиділа в театрі. під час вистави у тітки позаду мене задзвонив телефон, і вона повела бесіду, ніби вона сиділа в автобусі

хоча в театрі перед виставою ввічливо попросили вимкнути звук

Якщо українці голосно розмовляють, то швейцарці в порівнянні з ними просто дико верещать. Я була вражена, коли вперше побувала в Швейцарії, чи вони всі глухі, чи то для них, як ти, Світлано, кажеш, "в порядке вещей". А от за нашими чи росіянами я того не помічала, хіба що ті, про яких ти говориш, були трохи напідпитку.

А мені ще трохи дивно, коли відповідаючи на телефон, не називають себе. Ну не знаю, стало мені дивно за усі роки. Раніше було дивно називати себе, відповідаючи на дзвінок. При чому я це могла навіть пояснити - заходами особистої безпеки. Але тепер певно відчуття особистої безпеки змінилося, а разом з тим і звичка називати себе, піднімаючи трубку телефона.

Гадаю, це також справлятиме добре враження на місцевих. Ви ж часто не знаєте, хто вам телефонує, відповідно, не можете себе перестрахувати лише в одиничних випадках. Першим спадає на думку - ваш потенційний роботодавець. Зателефонували, щоб запросити на співбесіду і тут вони потрапляють у дику для себе ситуацію вияснення з ким вони розмовляють, - вже пішов вам пунктик мінус. Така дрібниця...

У мене вже декілка разів була ситуація, коли доводилося бути неввічливою, щоб захистити свої права. Мені здається, що краще нехай про мене думають як про скандалістку, ніж про таку об яку можна ноги витирати. А на рахунок чужого монастиря і своїх в ньому правил, то я на 90 % згідна, окрім випадку зі шмарканням. Швейцарці смаркаються голосно і у всіх можливих місцях: на виставах і концертах і т.д.... А як ви до цього ставитесь?

slavusia писав:У мене вже декілка разів була ситуація, коли доводилося бути неввічливою, щоб захистити свої права. Мені здається, що краще нехай про мене думають як про скандалістку, ніж про таку об яку можна ноги витирати. А на рахунок чужого монастиря і своїх в ньому правил, то я на 90 % згідна, окрім випадку зі шмарканням. Швейцарці смаркаються голосно і у всіх можливих місцях: на виставах і концертах і т.д.... А як ви до цього ставитесь?

О, так! Особливо мені подобається як вони то роблять за столом! Мені зразу ж хочеться бігти в туалет, бо нудить. Ну, не без того, як у тебе вже такий сильний нежить, то витри носа, а як вже треба добре випорожнити його, то вийди з-за столу. При цьому вони розказують, які вони культурні, адже виделкою і ножем ми не так віртуозно махаємо.

slavusia писав:А на рахунок чужого монастиря і своїх в ньому правил, то я на 90 % згідна, окрім випадку зі шмарканням. Швейцарці смаркаються голосно і у всіх можливих місцях: на виставах і концертах і т.д.... А як ви до цього ставитесь?

Згідний, що неприємно, особливо коли за столом.

slavusia писав:У мене вже декілка разів була ситуація, коли доводилося бути неввічливою, щоб захистити свої права. Мені здається, що краще нехай про мене думають як про скандалістку, ніж про таку об яку можна ноги витирати. А на рахунок чужого монастиря і своїх в ньому правил, то я на 90 % згідна, окрім випадку зі шмарканням. Швейцарці смаркаються голосно і у всіх можливих місцях: на виставах і концертах і т.д.... А як ви до цього ставитесь?

Ага, згідна. Я це у поїзді часто помічала. Але у подібних випадках роблю так само як і вони - кидаю виразні погляди. Правда, вони так само сприймалися, як одного разу і ми сприймали подібні погляди. Ми, начебто, турбували розмовою сусідку, котра читала. І хоча ми намагалися тихіше і тихіше говорити, жінка все одно охала і ахала і виразними страдальницькими очима на нас дивилася. Якби було місце - я б пересіла. Але поїзд був переповнений і ми не єдині розмовляли. Правда, ми були єдині - іноземці. Мені ще дуже хотілося їй запропонувати змінити книгу.

На мою думку, ми достатньо виховані та ввічливі...тут. Але чи є ми такими в Україні? То вже інше питання...

Цікава тема.

Думаю, що вихованість залежить від людини, а не від того, до якої нації належить. Чесно кажучи легше мені не стане, якщо в супермаркеті швейцарка мені переїде ногу візком, але при цьому не забуде сказати "пардон".