Українці і українці - яка між ними різниця?
Додано: 10 жовтня 2008, 12:51
Статтю взято з http://www.sus-n.org/docs/SUSN-News_03_2008.pdfНа Світовий Конгрес Українців (СКУ), який проходив 20-22 серпня 2008 року в Києві, я особисто покладала багато надій. А як же ще може бути – Конгрес, який був доречі створений в 1967 році, наразі об‘єднує багато діаспорних організацій світу, офіційно вважаючись найвищою координаційною надбудовою всього 20-мілліонного країнства за кордоном. Утворившись як Конгрес українства Канади, США та країн Латинської Америки він швидко вийшов за межі цих держав, і, мабуть, по праву осідає важливе місце у відносинах між Україною і українським керівництвом та українцями, живучими за кордоном. В Конгрес входять українські організації з цілого світу, Німеччина ж представлена там новоствореною в 2006 році Центральною Спілкою Українців Німеччини та німецьким СУМом (Союз Української Молоді). Конгрес збирається раз на 5 років і вже вдруге – в столиці України, м. Києві. Цього разу засідання проходили в Українському Домі. Оскільки СУСН не входить в СКУ, я брала участь в ньому як гість. Про сам IX Конгрес і його програму можна почитати за лінком (1) або (2), які знайдете в кінці статті. Мені ж хотілося би поділитися враженнями, які справив на мене Конгрес – як на молоду активну українку за кордоном.
Молодечі організації діаспори – молоді тільки в душі?
Найцікавішим для мене як координатора СУСНу було, звичайно, відвідати сесію (засідання) конференції молодечих організацій. На цьому ж засіданні мене очікувало перше, і найбільше розчарування Конгресу. Таке, що не полишало мене всі дні. Розчарування почалося вже в залі для засідань молодечих організацій. Озираючись на обличчя поруч сидячих людей при підготовці до засідання «молоді», я думала, що не туди потрапила, або просто помилилася дверима: навкруги сиділи лише «літні» (в нашому з вами розумінні) люди, їм було скажімо років 40-50. При представленні вияснилось – я потрапила саме туди! Були присутніми представники СУМу та Пласту з різних країн. Я питала себе, де саме молодь цих організацій, і чому вони всі ще й досі називають себе молодими? Так, вони є мабуть молодими в душі. Добре, але куди ж діватися тоді справжній молоді в цих організаціях, з її ідеями та проблемами? В першій же дискусії цієї сесії я зрозуміла, що ці всі люди, хоч і дуже розумні, та при всій до них повазі - частково відірвані від реальності, люди, які хворіють Україною, тою, якої на жаль не має.
Мова Солов‘їна і ...расизм
На одній з інших, але – потрібно зазначити – дуже цікавих сесій про права людини, а саме українців в окремих державах, були присутніми предс тавники громад. Доповідалося про стан свободи української преси за кордоном, та в Україні, можливість ведення українських бібліотек, тощо. Це була важлива і цікава сесія, зал якої завжди був заповнений. Найцікавішим виявився виступ представників з Москви – вони розповіли про розгромлення української бібліотеки, і ставлення московського керівництва до їхніх акцій. Звичайно ж мовою як всього з‘їзду, так і цієї сесії була по визначенню українська. І це зрозуміло чому. Не зрозумілим був наступний випадок. Коли представник Казахстану почав розповідати про їхні здобутки та проблеми, говорив він російською мовою. При цьому одна пані зробила зауваження, щоб він зупинився, бо «може і їй почати говорити французькою, якщо вона з Франції». Це безкультур‘я продовжила інша представниця української еміграції, викрикнувши наступне (привожу дослівно): «невже ви не бачите, що це жид, і йому нічого не потрібно!». Дорогі мої співвітчизники! Я вважаю просто соромом такі прояви расизму, та ще й на всесвітньому з‘їзді українських організацій, та ще й – подумати тільки – на конференції про права людини! Я зовсім не виступаю за російську мову, але людина, українець, має право вибирати, якою мовою йому спілкуватися. Ніхто, ні одна в світі людина, не переконає мене, що в російськомовних немає патріотизму – якщо так, то чому тоді цей представник Казахстану взагалі приїхав на Конгрес? Чому останній великий проект СУСН-Берліну - виставку українських фотохудожників - підтримав як головний партнер саме російськомовний студент із Донецьку ? При цьому , що всі українськомовні «патріоти», мені кожний раз повторювали «вибач, не має часу»? Важаю, що подібним представникам світового українства потрібно поглянути реальності у вічі, і бути більш адекватними до сучасної ситуації в Україні.
Діаспора, 4-та Хвиля Еміграції і Шароварщина
Звичайно ж на Конгресі крім усього описаного були і приємності – цікаві співрозмовники, питання, проблеми та ідеї, якими ми обмінювалися. Однією з моїх найцікавіших співрозмовниць в Українському Домі була представниця Світової Управи СУМу. З цією розумною жінкою було приємно говорити, але нажаль і в цій розмові чулося, що ми хоч і розмовляємо українською, але говоримо різними мовами. Йшлося про необхідність еволюції діаспорних організацій – як в їхніх справах, так і в ідеях, проектах, які вони роблять. На мою думку, активним українцям за кордоном вже давно треба перестати тільки «варити борщі» та робити вечори памяті Тараса Шевченка (якого я до речі дуже поважаю). Роблячі такі «внутрішньо-діаспорські» речі, ми замикаємось в собі, не роблячі в кінці-кінців чогось більш важливого, суттєвішого, та чогось, що може привезти до плідних наслідків. Яких? Та хоча б поліпшення ставлення до України в цілому, та у кожного громадянина, поліпшення іміджу країни. Як саме діаспора хоче рекламувати Україну серед інших національностей, якщо ті ж вечори памяті Шевченка у нас навіть не перекладаються на німецьку мову? Представниця СУМу відповіла мені на ці мої викладки, що це є мабуть німецькою, специфічною проблемою, і у них такої проблеми не існує. Але як можна говорити, що ця проблема є тільки внутрішньонімецькою? Олег Скрипка, фронтмен української групи Воплі Відоплясова, повертаючись з гастролей США та Канадою зізнавася, що на концертах до нього підходили молоді українці, які були здивовані, що в Україні є щось молодече, а не тільки «поети і борщі». Скрипка справедливо називає те, що робить старша діаспора в світі – у більшості своєї шароварщиною, і я з ним цілком згідна. На ці мої аргументи ніхто з моїх співрозмовників на Конгресі не зміг дати чіткої відповіді, окрім: «То є четверта хвиля, вони і до нас не ходять, і не цікавляться». Не потрібно казати, що ми – четверта хвиля – неактивні! Потрібно зрозуміти необхідність трансформації, еволюції існуючих організацій українства за кордоном. Україна живе далі, і завдання діаспори в збереженні мови і традицій в часи гніту всього українського вона виконала. Але потрібно не зупинятися на цьому. Настали нові часи, і з Незалежністю Україні потрібні інші дії, або змінені дії організацій за кордоном. Не скажу, що всі мої сподівання від Конгресу виправдались. Але найголовніше ясно одне – перед нами ще є багато роботи, і на мою думку, потрібно вчасно визнати правильний курс напрямку діяльності молодіжної української організації за кордоном. Запрошую всіх до дискусії по питанню розвитку та еволюції діаспорних організацій, охоче також і на Генеральному З‘їзді СУСНу в жовтні 2008 року в м. Мюнхен.
Олександра Бінерт, Берлін
Використані в статті посилання:
(1) http://www.ukrainianworldcongress.org/I ... ex_ua.html
(2) http://www.chasipodii.net/article/3522/
)
хоча є висвяченим священиком і є тут на місці. Мені дуже дивною є вся оця бюрократія і організація, але будемо сподіватися, що синод таки вирішить справу на користь душевних потреб українців у Швейцарії і таки виділить священика, що був би як у Дрездені. 
