Українці і українці - яка між ними різниця?

[Svitlana]

На Світовий Конгрес Українців (СКУ), який проходив 20-22 серпня 2008 року в Києві, я особисто покладала багато надій. А як же ще може бути – Конгрес, який був доречі створений в 1967 році, наразі об‘єднує багато діаспорних організацій світу, офіційно вважаючись найвищою координаційною надбудовою всього 20-мілліонного країнства за кордоном. Утворившись як Конгрес українства Канади, США та країн Латинської Америки він швидко вийшов за межі цих держав, і, мабуть, по праву осідає важливе місце у відносинах між Україною і українським керівництвом та українцями, живучими за кордоном. В Конгрес входять українські організації з цілого світу, Німеччина ж представлена там новоствореною в 2006 році Центральною Спілкою Українців Німеччини та німецьким СУМом (Союз Української Молоді). Конгрес збирається раз на 5 років і вже вдруге – в столиці України, м. Києві. Цього разу засідання проходили в Українському Домі. Оскільки СУСН не входить в СКУ, я брала участь в ньому як гість. Про сам IX Конгрес і його програму можна почитати за лінком (1) або (2), які знайдете в кінці статті. Мені ж хотілося би поділитися враженнями, які справив на мене Конгрес – як на молоду активну українку за кордоном.

Молодечі організації діаспори – молоді тільки в душі?
Найцікавішим для мене як координатора СУСНу було, звичайно, відвідати сесію (засідання) конференції молодечих організацій. На цьому ж засіданні мене очікувало перше, і найбільше розчарування Конгресу. Таке, що не полишало мене всі дні. Розчарування почалося вже в залі для засідань молодечих організацій. Озираючись на обличчя поруч сидячих людей при підготовці до засідання «молоді», я думала, що не туди потрапила, або просто помилилася дверима: навкруги сиділи лише «літні» (в нашому з вами розумінні) люди, їм було скажімо років 40-50. При представленні вияснилось – я потрапила саме туди! Були присутніми представники СУМу та Пласту з різних країн. Я питала себе, де саме молодь цих організацій, і чому вони всі ще й досі називають себе молодими? Так, вони є мабуть молодими в душі. Добре, але куди ж діватися тоді справжній молоді в цих організаціях, з її ідеями та проблемами? В першій же дискусії цієї сесії я зрозуміла, що ці всі люди, хоч і дуже розумні, та при всій до них повазі - частково відірвані від реальності, люди, які хворіють Україною, тою, якої на жаль не має.

Мова Солов‘їна і ...расизм
На одній з інших, але – потрібно зазначити – дуже цікавих сесій про права людини, а саме українців в окремих державах, були присутніми предс тавники громад. Доповідалося про стан свободи української преси за кордоном, та в Україні, можливість ведення українських бібліотек, тощо. Це була важлива і цікава сесія, зал якої завжди був заповнений. Найцікавішим виявився виступ представників з Москви – вони розповіли про розгромлення української бібліотеки, і ставлення московського керівництва до їхніх акцій. Звичайно ж мовою як всього з‘їзду, так і цієї сесії була по визначенню українська. І це зрозуміло чому. Не зрозумілим був наступний випадок. Коли представник Казахстану почав розповідати про їхні здобутки та проблеми, говорив він російською мовою. При цьому одна пані зробила зауваження, щоб він зупинився, бо «може і їй почати говорити французькою, якщо вона з Франції». Це безкультур‘я продовжила інша представниця української еміграції, викрикнувши наступне (привожу дослівно): «невже ви не бачите, що це жид, і йому нічого не потрібно!». Дорогі мої співвітчизники! Я вважаю просто соромом такі прояви расизму, та ще й на всесвітньому з‘їзді українських організацій, та ще й – подумати тільки – на конференції про права людини! Я зовсім не виступаю за російську мову, але людина, українець, має право вибирати, якою мовою йому спілкуватися. Ніхто, ні одна в світі людина, не переконає мене, що в російськомовних немає патріотизму – якщо так, то чому тоді цей представник Казахстану взагалі приїхав на Конгрес? Чому останній великий проект СУСН-Берліну - виставку українських фотохудожників - підтримав як головний партнер саме російськомовний студент із Донецьку ? При цьому , що всі українськомовні «патріоти», мені кожний раз повторювали «вибач, не має часу»? Важаю, що подібним представникам світового українства потрібно поглянути реальності у вічі, і бути більш адекватними до сучасної ситуації в Україні.

Діаспора, 4-та Хвиля Еміграції і Шароварщина
Звичайно ж на Конгресі крім усього описаного були і приємності – цікаві співрозмовники, питання, проблеми та ідеї, якими ми обмінювалися. Однією з моїх найцікавіших співрозмовниць в Українському Домі була представниця Світової Управи СУМу. З цією розумною жінкою було приємно говорити, але нажаль і в цій розмові чулося, що ми хоч і розмовляємо українською, але говоримо різними мовами. Йшлося про необхідність еволюції діаспорних організацій – як в їхніх справах, так і в ідеях, проектах, які вони роблять. На мою думку, активним українцям за кордоном вже давно треба перестати тільки «варити борщі» та робити вечори памяті Тараса Шевченка (якого я до речі дуже поважаю). Роблячі такі «внутрішньо-діаспорські» речі, ми замикаємось в собі, не роблячі в кінці-кінців чогось більш важливого, суттєвішого, та чогось, що може привезти до плідних наслідків. Яких? Та хоча б поліпшення ставлення до України в цілому, та у кожного громадянина, поліпшення іміджу країни. Як саме діаспора хоче рекламувати Україну серед інших національностей, якщо ті ж вечори памяті Шевченка у нас навіть не перекладаються на німецьку мову? Представниця СУМу відповіла мені на ці мої викладки, що це є мабуть німецькою, специфічною проблемою, і у них такої проблеми не існує. Але як можна говорити, що ця проблема є тільки внутрішньонімецькою? Олег Скрипка, фронтмен української групи Воплі Відоплясова, повертаючись з гастролей США та Канадою зізнавася, що на концертах до нього підходили молоді українці, які були здивовані, що в Україні є щось молодече, а не тільки «поети і борщі». Скрипка справедливо називає те, що робить старша діаспора в світі – у більшості своєї шароварщиною, і я з ним цілком згідна. На ці мої аргументи ніхто з моїх співрозмовників на Конгресі не зміг дати чіткої відповіді, окрім: «То є четверта хвиля, вони і до нас не ходять, і не цікавляться». Не потрібно казати, що ми – четверта хвиля – неактивні! Потрібно зрозуміти необхідність трансформації, еволюції існуючих організацій українства за кордоном. Україна живе далі, і завдання діаспори в збереженні мови і традицій в часи гніту всього українського вона виконала. Але потрібно не зупинятися на цьому. Настали нові часи, і з Незалежністю Україні потрібні інші дії, або змінені дії організацій за кордоном. Не скажу, що всі мої сподівання від Конгресу виправдались. Але найголовніше ясно одне – перед нами ще є багато роботи, і на мою думку, потрібно вчасно визнати правильний курс напрямку діяльності молодіжної української організації за кордоном. Запрошую всіх до дискусії по питанню розвитку та еволюції діаспорних організацій, охоче також і на Генеральному З‘їзді СУСНу в жовтні 2008 року в м. Мюнхен.
Олександра Бінерт, Берлін
Використані в статті посилання:
(1) http://www.ukrainianworldcongress.org/I ... ex_ua.html
(2) http://www.chasipodii.net/article/3522/

Статтю взято з http://www.sus-n.org/docs/SUSN-News_03_2008.pdf

[Svitlana]

Мені надзвичайно сподобалася ця стаття землячки з Німеччини. Кому дуже вже лінь читати (дрібних букофф богато) - я підкреслила на мою думку найцікавіше. Насправді подібні питання і подібні погляди я вже не раз чула у розмовах на зустрічах українців і вперше побачила написаним чорним по білому. І отак відразу - прямо пов"язаними до Конгресу українців у світі.
Які думки маєте, панове? Що тут так, що не так? Стаття це лише загальна передумова до обговорення проблеми загалом, та нашої місцевої тут у Швейцарії зокрема. Українське Товариство Швайцарії - ядро його становлять якраз представники отої старої діяспори, ми ж - четверта хвиля (більшість активних на форумі). Як ви гадаєте - чому активні учасники Товариства не є активними співрозмовниками у нас на форумі? Навпаки.... почала думати, що четверта хвиля українців не ходить на зустрічі організовні Товариством і подумала, що це неправда... Якраз українка четвертої хвилі найбільше працює над виданням "Трембіта"... це так - перший приклад з голови. Думаю, що це не лише цікаво обговорити, а могло би бути навіть і дуже корисно для майбутніх проектів та задумок.

[pol_serg]

Ну, по-порядку.
Для подібних конгресів діаспори в Україні спектр учасників зазвичай прогнозований наперед, найбільш активні
учасники прямують туди з Канади, США і є вже далеко не першою лінією нащадків колишніх емігрантів. Стиль
думок вони успадкували, успадкували мову, якої вже давно не існує в саме такому вигляді та й просто випали з
реальності на той час, коли Україна була їм малодоступна, та й особливого бажання її відвідати в ті часи вони не мали
(тут і холодна війна, яка велась з обох боків, пропаганда тощо). Дозволити собі сюди приїхати можуть далеко не всі,
все таки щоб доїхати до Києва поки "влітає в копієчку", громадські організації ж переважно фінансують найбільш гідних
предстаників, імовірність серед них зустріти когось до 40 прямує до 0. Загалом стара діаспора досі вважає, що в Україні
голод і холод, що родичам треба пересилати "посилки" з делікатесами типу жуйок, поцяцьований майок тощо...
Оскільки мені довелося стикатися особисто з багатьма діаспорцями, то мушу зазначити що вони мають панічний страх
власне перебувати в Україні, мені було смішно, коли у Львові під час "урочистого обіду" на честь приїзду родичів
самі вони сиділи тихо, майже нічого не куштуючи (потім таки зізнавшись, що то все низької якості і невідомого
походження, а можливо і з ЗОНИ (чорнобильської) завезено; діалог теж не йшов, бо вони з напруженням чекали моменту
коли всі присутні ломануться з проханням запросити їх в "країну мрій", же би там й лишитися в рядах нелегаліві і заплямувати
чесне ім"я родини академічних медиків... І сміх, і гріх...
Тепер про інше, "стара" діаспора під впливом внутрішніх думок вважає нас (ту саму типу 4 хвилю, хоча мені це визначення
не подобається) втікачами, які в вирішальний момент ніби щури тікають з корабля, а сам корабель тонучи пливе до
Росії. Молодь в їхніх колах крім шароварів-вишиванок та Празників у церкві нічого не бачила і не знає, то є зовсім інші
люди, громадяни окремих країн, в них свої уявлення про життя, і не думають вони про Україну - нащо воно їм.
Ну і саме велике здивування в мене викликає "беззаперечний факт" того, що саме діаспора стала рушійною силою розпаду
союзу і незалежності України, не було б їхньої допомоги - ми би вже давно зігнили в Сибіру чи омоскалились.
Я би вважав, що часом гуманітарна допомога для сиротинців, лікарень тощо є дуже хорошою ідеєю, проте її обсяг
і значення не є настільки великими, як то прийнято вважати...
І наостанок з сумом згадка про Вільний Український Уні в Мюнхені...

[Svitlana]

Мені ще довелося таку думку колись почути: "Це у них хобі таке - пару разів на рік переодягатися і гратися в українців".

А чому тобі "четверта хвиля" не подобається? У мене особисто з цим немає ще ніяких асоціацій - ні позитивних, ні негативних, хоча я більше вживаю вислів "нова діаспора" або просто нові українці (хоча це без контексту може викликати певні анекдотичні аналогії )

[pol_serg]

Я просто не вважаю себе емігрантом, мабуть як і абсолютна більшість "нашої хвилі" просто опинився за кордоном бо "дома" не було що робити, а міняти фах не хотілося чи не вийшло, для того може бути маса інших причин, але серед них не було "їхати звідтам будь-якою ціною і ніколи не повертатися". Ну зрештою то питання семантичне, просто мені то трохи ріже вухо, таке моє відчуття.
А з асоціаціями я переважно погоджуюся, Україна - не шароварщина. Зрештою ми є ми, і наші зустрічі показують, що ми чудово розуміємося між собою і відкриті для спілкування, а в "старших" є вибір, сприймати нас такими як ми є, або ні. Може то й якийсь перекошений конфлікт поколінь... А зрештою час покаже.

[Снігурка]

наведу приклад гамбурґа. у нас є українська церква. ось сторінка

http://www.ukrain-kirchengemeinde.de/

вона була побудована за моїми даними частково і на пожертви українців, котрі тут залишились після війни. тобто передбачається ДЛЯ українців.

При нашій церкві є зала, в котрій щонеділі після служби можна купити українські страви та напої, включно пиво та шнапс. Багато українців вважають, що шкода використовувати цю залу лише раз на тиждень, особливо враховуючи той факт, що вона є при українській церкві і по ідеї мала б бути доступною українцям не лише з нагоди неділі. Були спроби домовитись з священником з метою організації там молодіжних зустрічей. Одна з них таки пройшла. В листопаді при виключеному опаленні (в результаті чого було дуже холодно), з забороною використовувати кухню, з дозволом використання апаратури та зобов’язанням після себе прибрати. За це було обумовлено ціну 130 євро.

Група молоді принесла з собою все, кавоварку і посуд включно, побавилась в холоднючій залі десь зо 2.5 год, після чого їй було порекомендовано йти додому. Зав’язалась гостра дискусія під гаслом «за моє жито та мене ж бито», тобто заплатились немалі гроші, а побавитись по суті не встигли.

Поки тепло, тема втратила актуальність, бо є можливість зустрічей і проведення дозвілля на природі. З приходом холодів воно постане знову, бо по суті, в української молоді немає можливості оплатити дорогі приміщення, а в звичайних закладах української музики не дочекаєшся.

оця ситуація відбулась кілька років тому, була описана на форумі СУСНу. і досі, коли українці (СУСН або просто молодь, студенти, українці) хочуть щось організувати, вони в більшості стикаються з проблемою відсутності приміщення. але з нашим священником, тобто старшим поколінням, котрому наші пролеми там само, де нам проблеми марсіан, звязуватись ніхто більше не хоче. ці люди далекі від реальності

[pol_serg]

Так, то все залежить. Я можу навести приклад Дрездена, де священник і громада включно зі студентами (яких там ледь не половина громади) живуть дружно опомагаючи один одному. Там немає ні своєї церкви, ані залу, проте саме цим переймається священник, він розуміє, що без зусиль з його боку не вдасться втримати людей разом, зрештою мабутьі тому, що він там є, він також завдячує більш осілим українським дрезднерам, котрі років з 6 тому писали листи, вимагали, і приходили щоразу на служби, не маючи постійного місця. Дрезденські студенти також на рівні в сенсі організації. Ну і мабуть головна відмінність громади в тому, що там немає мабуть жодного представника "старої діаспори", а середній вік громади коливається навколо 30.
Трохи про них: http://www.ukrainischekirche.de/Dresden/Dresden.html

[Снігурка]

нашого священника треба послати в дрезден на воркшоп і практику

[Svitlana]

А у нас ні церкви, ні священика...
Ну тобто за швейцарськими українцями закріплений священик з Бельгії отець Петро Костюк, котрий там же в Бельгії і живе. Але навіть не бачу, як би він щось реально міг організовувати для громади загалом на такій відстані. Не кажучи вже про хрестити, вінчання, сповідання і т.д.... Я би особисто не наважилася людину отак викликати за тридев"ять земель задля справ, що можуть почекати. Його запрошує Українське Товариство два рази на рік (Паска і Різдво - точніше тиждень-два після них), але то ж так мало... Якщо так взяти, то українці несповідані їдять неосвячену паску тут у Швейцарії.
Є у нас також отець, котрий тут на навчанні і міг би цим зайнятися, але він не є офіційним священиком українців у Швейцарії тут і тому він не має, так би мовити, права хоча є висвяченим священиком і є тут на місці. Мені дуже дивною є вся оця бюрократія і організація, але будемо сподіватися, що синод таки вирішить справу на користь душевних потреб українців у Швейцарії і таки виділить священика, що був би як у Дрездені.

[Svitlana]

наведу приклад гамбурґа. у нас є українська церква. ось сторінка

http://www.ukrain-kirchengemeinde.de/

вона була побудована за моїми даними частково і на пожертви українців, котрі тут залишились після війни. тобто передбачається ДЛЯ українців.

При нашій церкві є зала, в котрій щонеділі після служби можна купити українські страви та напої, включно пиво та шнапс. Багато українців вважають, що шкода використовувати цю залу лише раз на тиждень, особливо враховуючи той факт, що вона є при українській церкві і по ідеї мала б бути доступною українцям не лише з нагоди неділі. Були спроби домовитись з священником з метою організації там молодіжних зустрічей. Одна з них таки пройшла. В листопаді при виключеному опаленні (в результаті чого було дуже холодно), з забороною використовувати кухню, з дозволом використання апаратури та зобов’язанням після себе прибрати. За це було обумовлено ціну 130 євро.

Група молоді принесла з собою все, кавоварку і посуд включно, побавилась в холоднючій залі десь зо 2.5 год, після чого їй було порекомендовано йти додому. Зав’язалась гостра дискусія під гаслом «за моє жито та мене ж бито», тобто заплатились немалі гроші, а побавитись по суті не встигли.

Поки тепло, тема втратила актуальність, бо є можливість зустрічей і проведення дозвілля на природі. З приходом холодів воно постане знову, бо по суті, в української молоді немає можливості оплатити дорогі приміщення, а в звичайних закладах української музики не дочекаєшся.

оця ситуація відбулась кілька років тому, була описана на форумі СУСНу. і досі, коли українці (СУСН або просто молодь, студенти, українці) хочуть щось організувати, вони в більшості стикаються з проблемою відсутності приміщення. але з нашим священником, тобто старшим поколінням, котрому наші пролеми там само, де нам проблеми марсіан, звязуватись ніхто більше не хоче. ці люди далекі від реальності

Хоча.... може краще так, ніж як у вас.... І все ніби є формально, а.... зась....
Давайте запалимо свічку за всіх добрих священиків. http://www.gratefulness.org/candles/can ... r&gi=ua-ch

[сянка]

Мені видається дещо хибним таке протиставлення українців. Для мене поняття "четверта хвиля" так само не існує, як поділ українців на західних і східних. Ми всі є українці, а точніше - українська діаспора, не залежно від того, хто коли приїхав закордон. Серед нас є як активні громадяни, так і байдужо-пасивні. Зрештою як і у кожного народу.

Щодо представників старої діаспори, то це є, на мою думку, банальний конфлікт поколінь, підсилений впливом середовища перебування і замкнутістю спілкування. Але і серед них є також пасивні люди, які не беруть участі в жодній діяльності, однак є просто цікавими особистостями з дивовижними долями.
Світовий конгрес українців - такий собі старомодний клуб за інтересами. То залишімо його старшому поколінню. А нам, молодшим своє робить. Що з успіхом і демонструє чудова молодіжна організація СУМ з Німеччини.

І на останок. За останніми даними в Швейцарії проживає офіційно більше 3700 українців. Відсоток тих, хто активно бере участь чи в діяльності Товариства, чи в дискусіях на форумі навіть не наближається до 2%.

[Svitlana]

А ось і стаття на тему новітніх емігрантів, так званої четвертої хвилі.
Наведу деякі цитати:

понад 3% населення планети), проживають за межами країн свого походження.
понад 45% нашого люду живе за межами України.
новітні українські міґранти й еміґранти становлять близько 25% громадян України (близько 8 млн.), а це понад 10% (!) від загальної кількості міґрантів у світі.
Частка українських еміґрантів і трудових міґрантів, відносно до загальної чисельності українського соціуму, найвища в світі.
Україна займає 4-е місце за імміґрацією – після США, Німеччини та Росії.

до розв’язання цілого комплексу проблем українців новітньої хвилі еміґрації, в тім числі й нелегальних міґрантів, беруться українські громадські організації за кордоном і в Україні. На початку 2004 р. при Світовому Конґресі Українців у Канаді створено спеціальну Комісію для боротьби з торгівлею українцями.

Світовий конгрес українців - такий собі старомодний клуб за інтересами.

Думаю, що з таким позиціюванням та визначенням ролі громадських організацій загалом і Світового Конгресу, зокрема, не варто називати їх клубом за інтересами. Вони самі так не вважають. Так що лишається лише критикувати їх роботу і сподіватися, що вони прислухаються до реальних потреб українців всіх, а не лише 1-3 хвиль, що дійсно, порівняно з потребами 4-ї хвилі, особливо нелегалів, здаються проблемами клубів за інтересами.

на початок 2008 року за кордоном перебувало близько 8 млн. громадян України. Основна кількість наших міґрантів зосереджена в країнах Європи та Америки: Аргентинська Республіка – 150 тис., Федеративна Республіка Бразилія – 250 тис., Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії – 100 тис., Грецька Республіка – 250 тис., Держава Ізраїль – 150 тис., Королівство Іспанія – 400 тис., Італійська Республіка – понад 800 тис., Канада – 150 тис., Федеративна Республіка Німеччина – 250 тис., Республіка Польща – понад 400 тис., Португальська Республіка – 200 тис., Російська Федерація – понад 4 млн., Словацька Республіка – 200 тис., Сполучені Штати Америки – 500 тис., Турецька Республіка – 50 тис., Французька Республіка – 40 тис., Чеська Республіка – 400 тис. З усієї кількості громадян України за кордоном легалізовано владою країн перебування – близько 10 %, усі інші перебувають на нелегальному становищі.

На відміну від третьої хвилі еміґрації, загалом політичної, четверта хвиля переважно – фахова, з найбільшою часткою людей із вищою освітою.
.......в різних штатах Америки: 54% еміґрантів працювали в Україні за своїм фахом, набутим у вищих навчальних закладах або середньому професійному навчальному закладі; 60% еміґрантів здобули в Україні вищу освіту; в Америці 16% працюють за своїм фахом, 45% набули нового фаху; 80% еміґрантів – у працездатному віці.

За підрахунками громадських структур СКУ, внесок міґрантів і еміґрантів в економіку України сягає 23% сукупного внутрішнього продукту – такою є загальна сума грошових переказів, якими міґранти й еміґранти підтримують своїх родичів або друзів.

Першочергове завдання – розв’язання правових проблем: допомога у легалізації, захисті майнових інтересів еміґрантів в Україні, впорядкування роботи у посольствах та консульствах, приведення законодавства у відповідність із нормами СОТ. А також – сприяння співпраці по лінії професійних та культурних обмінів, зв’язку українських шкіл за кордоном із школами в Україні.

Гадаю, що для швейцарських українців ці дві речі стоять на першому місці. При чому, на мій погляд, впорядкувати роботу консульств - то мала б бути найменша проблема. Будемо сподіватися, що процес йде, просто ми зараз оцінити його результати ще не можемо. Все ж, вже чула численні схвальні відгуки про нового консула у нашому консульстві. Правда, майже всі обмовляються, що, мовляв, може то тільки так на початку. Так що вирішуйте свої проблеми, панове, поки нова пані ще не вбулася.

Та основне завдання, яке стоїть перед суспільством і державними інституціями України: зупинити депрофесіоналізацію здібного українського люду й повести державну політику так, аби четверта міґраційно-еміґраційна хвиля стала останньою хвилею відпливу нашого люду на чужину й першою хвилею повернення додому. ...Депрофесіоналізація великою мірою спричиняє міґраційні процеси. А сама міґрація посилює депрофесіоналізацію й поглиблює денаціоналізацію.

Оці слова та богу б у вуха. На уряд України - мало надії.

[сянка]

Я особисто була присутня на одному з засідань Світового конгресу Українців у Києві, тому багато в чому погоджуюсь з авторкою, вищевказаної тобою статті. У мене склалось враження про це засідання як про зібрання людей за інтересами. А щодо Світового конгресу українців як організації я нічого не можу сказати, бо не знайома з його роботою.
Щодо 45% українців які проживають в еміграції - це напевно неофіційні дані?

[Stephan]

Перше.
Ми - Четверта Хвиля! Крапка! Ми увійши в історію з такою назвою, так і залишимося в історії під цією назвою!
Ті, хто приїхав працювати закордон - це класичная ситуація.. Вони також Четверта Хвиля!
Хто незадоволений цим, у того велика проблема! Він не розуміє історичності цього факту, що закордон з 90-тих років з України попала Четверта Хвиля міграції.

Друге.
Я вважаю, що про нас років через 20-40 також нове покоління українців буде триндіти (прошу вибачити за грубість) як і дехто з моїх братів та сестер тут про покоління Третьої Хвилі.
Не дай нам Боже цього читати, як і я прошу Бога, щоб це "триндіння" тут не читало старше покоління.

Третьє.
Світовий конгрес українців - це всі ми... або -не ми...
Якщо це не ми, то чого вести мову про те, до чого ми не маємо ніякого відношення?

Зміна в думках починається з того, що людина починає розуміти СЕБЕ. Якщо я себе не розумію_ то в мене нема ніякої можливості розуміти інших.
НЕ ІСНУЄ "старого покоління" як саме НЕ ІСНУЄ "молодого покоління" відносно українства, розуміння себе як українця.
Якщо є люди, які визнали себе як СКУ, як його складова частка, то вік не має ніякого відношення до цього.
Організація - це люди!!!! Співрозмовники у цій темі це забули!
СУМ у Німеччині - це ЛЮДИ! Кожна люди може робите тільке те, що вона може.

Людина яка написала статтю мислить маштабами організації, а не маштабами людини, групи людей, які можуть робити ТІЛЬКЕ ТЕ, що вони можуть.
Пропозиції це непогано і не гарно. Мрія про те, щоб було ідеально - також.
Автор пише про зміну організаці! Смішно... Не організації змінюються, а люди. І кожна людина проходить СВІЙ шлях розвитку, розуміння самого себе, своїх можливостей, свого досвіду.
Якщо збираються дві-три-більше людей. які готові поділитися відверто своїм рівнем осмислення самого себе. та сказати про свої мрії -це гарно. Але що дали? А далі фейсом об тейбл! реальність диктує свої права і припирає мрії до землі.

Автор пише: ***В Конгрес входять українські організації з цілого світу***
Це тотальна дурниця! Організаційна частина "входження" організації це слова які говорять про те, що є зорганізовані люди, які відчувають бажання визначити свою активну соціальну позицію САМЕ під такою назвою. Більше НІЧОГО це не значить! Заходи. які роблять зорганізовані люди, це тільке те що вони МОЖУТь. ВМІЮТЬ. БАЖАЮТЬ. МАЮТЬ можливість робити. Чекати щось від людей БІЛЬШЕ -це просто впасти в свої мрії.

Заклик про інші дії - це також 0 (нуль). Неможливо закликати організації!
Організації -це люди!!!!! а люди і є ресурс!
Якщо ресурс не має грошей, часу, здоров*я тощо то що робити з цим ресурсом?
авторка пише - ці люди повинні змінитися!!! Я падаю, тримайте мене семеро!!!!

Якщо я авторці скажу про те, щоб вона змінилася, куди вона мене пошле? не кажіть! Я знаю куди!
А тут звернення до групи людей! Вона каже щоб вони змінилися! Уявляєте собі куди її пошлють!? Та ще й не одна людина, а трішки більше...

Скрипка мене здивував... Нерозумне бо.. Шароварщина це що?

Автора використала конфлікт для того. щоб активізувати тих хто поруч...
Я не підтримую такий метод...

Статистика не визначє українскої душі, українського світобачення. Вона тільки каже про людей, які мают коріння в Україні.
Так ось – українців мало закордоном.
У більшості українська душа спить. А то й вбита.
Як її оживити у тих, чії діді-прадіди розмовляли українською і розуміли себе українцями? Я впевнений що не критикою Третьої Хвилі. Кртика. Зневажливе відношення вбиває, заганяє українську душу далі у куток, виштовхуючи людей у москальське середовище.
Море=життя гонить хвилю за хвилею...
Ми Четверта Хвиля... Ми не маємо право думати, говорити, відчувати негативні почуття відносно попередніх Хвиль...
Ми просто люди і кожен з нас може робите тільки те, що може. Не більше!
Я не маю бажання щоб ми, як Четверта Хвиля, увійшли в історю як ті, кто виказав своє «фе» до Третьої Хвилі.
Шануймося!
Любім один одного!
Пробачаймо один одного, бо ми українці!
Нас не так багато!

Люблю я Олександру Бінерт із Берліну!!!!!
Хотілось би щоб вона відчула за цим моїм повідомленням саме це.

[Svitlana]

Перше.
Ми - Четверта Хвиля! Крапка! Ми увійши в історію з такою назвою, так і залишимося в історії під цією назвою!

Друге.
Я вважаю, що про нас років через 20-40 також нове покоління українців буде триндіти (прошу вибачити за грубість) як і дехто з моїх братів та сестер тут про покоління Третьої Хвилі.
Не дай нам Боже цього читати, як і я прошу Бога, щоб це "триндіння" тут не читало старше покоління.

Третьє.

Так ось – українців мало закордоном.
У більшості українська душа спить. А то й вбита.

Ми Четверта Хвиля... Ми не маємо право думати, говорити, відчувати негативні почуття відносно попередніх Хвиль...
Ми просто люди і кожен з нас може робите тільки те, що може. Не більше!

Страшенна вдячна тобі, Степане за таку розгорнуту відповідь. Багато в чому я з тобою погоджуюся. Як от з першим. З другим - ну так собі. Хай наступна хвиля (було би найкраще, щоб ми були останньою хвилею во віки-віків) триндить і критикує, але нехай робить краще, ніж ми зараз робимо. Я у свою чергу буду намагатися не уникати діалогу і виказувати відверто також і свої думки і почуття. Як ти кажеш - нас мало і ми повинні триматися разом. Якщо не буде діалогу, не буде критики, не буде щирого спілкування, а лише формальна посмішка та потиск руки на якомусь черговому заході, то наша пострадянська четверта хвиля з тими ж совковими замашками не розпрощається, не поверне тих гречних манер, котрі на добру половину викорінили за часів "совка". Я вчуся, коли кажу відверто свою думку і на неї отримую критику, контр-аргументи. Вони дають мені змогу переосмислити і свою поведінку, і світосприйняття і або змінитися, або утвердитися у своїй думці. Це ж таке...
Але без тісного спілкування... не частого, а, власне, глибокого (про наболіле, про неприємне) обійтися не можна. Тому я з одного боку з тобою, Степане, згідна щодо "не суди", а з іншого кажу - не судити, але критикувати і разом знаходити вихід зі становища.
Як приклад: коли я вперше до рук взяла "Трембіту", то відразу сказала - у вас зовсім немає інформації для українців "4ї хвилі". На що мені так само прямо відповіли: "Ну то напиши!" Я написала. Можливо ще хтось про потреби новоприбулих українців говорив, але розпочато акцію "Свій, до свого, по своє" - така собі організація взаємопомочі між українцями. Це лише початкова стадія, але вона на слуху.
А не було би критики - не було би і дії. Тому потрібно відрізняти зверхні вказівки та осуди від критики. Так, всі ми люди і всі ми робимо щось по мірі своїх сил. Нехай мене критикують, але нехай при цьому висувають свої рішення і роблять краще, ніж я до того додумалася чи змогла зробити.

[Stephan]

Страшенна вдячна тобі, Степане за таку розгорнуту відповідь. Багато в чому я з тобою погоджуюся. Як от з першим. З другим - ну так собі. Хай наступна хвиля (було би найкраще, щоб ми були останньою хвилею во віки-віків) триндить і критикує, але нехай робить краще, ніж ми зараз робимо. Я у свою чергу буду намагатися не уникати діалогу і виказувати відверто також і свої думки і почуття. Як ти кажеш - нас мало і ми повинні триматися разом. Якщо не буде діалогу, не буде критики, не буде щирого спілкування, а лише формальна посмішка та потиск руки на якомусь черговому заході, то наша пострадянська четверта хвиля з тими ж совковими замашками не розпрощається, не поверне тих гречних манер, котрі на добру половину викорінили за часів "совка". Я вчуся, коли кажу відверто свою думку і на неї отримую критику, контр-аргументи. Вони дають мені змогу переосмислити і свою поведінку, і світосприйняття і або змінитися, або утвердитися у своїй думці. Це ж таке...
Але без тісного спілкування... не частого, а, власне, глибокого (про наболіле, про неприємне) обійтися не можна. Тому я з одного боку з тобою, Степане, згідна щодо "не суди", а з іншого кажу - не судити, але критикувати і разом знаходити вихід зі становища.
Як приклад: коли я вперше до рук взяла "Трембіту", то відразу сказала - у вас зовсім немає інформації для українців "4ї хвилі". На що мені так само прямо відповіли: "Ну то напиши!" Я написала. Можливо ще хтось про потреби новоприбулих українців говорив, але розпочато акцію "Свій, до свого, по своє" - така собі організація взаємопомочі між українцями. Це лише початкова стадія, але вона на слуху.
А не було би критики - не було би і дії. Тому потрібно відрізняти зверхні вказівки та осуди від критики. Так, всі ми люди і всі ми робимо щось по мірі своїх сил. Нехай мене критикують, але нехай при цьому висувають свої рішення і роблять краще, ніж я до того додумалася чи змогла зробити.

Ти, Svitlana , шукаєшь золоту середину... Це гарно.. Але я вважаю, що стаття авторки виходить за межі, зароджує хворобу протистояння... Що мені критикувати кось? Для чого? Для покаращення чого? Авторка не має ніякого відношення до організації, про яку вона писала. Я також не маю, але я симпатизую ЛЮБИМ активним діям... Моя симпатія - це моє відчуття українця, яка не обмежує себе якоюсь назвою якоїсь організації. Організація - це можливість у суспільстві мати статус. Тим паче національно-культурна організація. Але все що робиться - це бажання людей. Кожен може робити тільке те що може. І критика може бути тільки на однаковому рівні. Якщо меньший критикує дорослого відносно його можливостей та досвіду, то в мене є бажання пояснити, що молодший повинен думати перед тим, як щось казати.
Я вважаю, що авторка не дуже багато думала.