Попепедні думки та надії.
До 60 человік зібралося на цю акцію. Серед них члени товариства українців у Швейцарії, представники Посольства та Консульства , представники вузів Швейцарії та швейцварської громадсьості, також діти. Були також гості з України.
Що вібдувалося?
Виступив Тимчасовий повірений пан Омельченко.
Він говорив про те, що ні держава, ні самі українці не звинувачують якусь державу, а говорят про те, що Голодомор, це спланована акція комуністичного режиму, який був на той час в СРСР. Він наголосив на тім, що Україна, це країна яка переживає постгеноцидний синдром.
Виступив ініціатор проведення акції "Болісний спогад" пан Юркін. Він говорив про те, як трагедія, про яку замовчували багато років, відображалася в житті його роду.
Він розказав як вільно або мимоволі пережитий жах смерті родичів виявлявся в поведінці й світосприйманню тих, хто пережив це масовое убивство, це було відображено в житті його діда та бабусі. Це передалося батькам, їх братам та сестрам. Память дитинства зберигла оменти, які неможливо пояснити раціонально.
Перед показом уривку фільма виступив гість із Київа.
Він наголосив на тому, що влада ставила за мету залякати селянство, бо воно було джерелом української самосвідомості.
Присутні подивилися музичний кліп Оксани Білозір "Свіча" http://youtube.com/watch?v=1v7OzHXnU6I та уривик фільму про Голодомор.
Після цього була коротка промова отца Назарія.
Він говорив про те, що нас шокує смерть людини, але коли таких смертей мільони, то ми не знаємо как це осмислити, як це пережити. Розум протестує й залишається тільки серце, яке може звернутися до Бога в молитві скорботи.
Після цього відбулася Панихида, по заверешнні якої присутні запалили та поставили свічки перед стендами, на яких були фотографії жертв Голодомору.
По завершенні цього символічного ритуалу вібдулися поминки.
Чорній хліб символізував той хліб, якого так бракувало мільонам укарїнцям у 1932-33 роках, солодке печево символізувало те, чого у своємо короткому житті, так і не покоштували мільони маленьких дітей -жертв геноциду.
Присутні взяли книжки про голодомор німецько, французською , англійською мовами. Зробили запис у Книзі Скорботи.
Було запропоновано зроби загальну фотографію і бажаючи сфотографувалися.
Акція тривала з 14 годин до 15:30.
Цей короткий час зєднав нашу громаду та дав можливість нашим серцям облитися кровавими сльзами по невинним людям.
Організатири акції мають надію, що у наступному 2008 році всі українці. які бажають цього, зможуть також найти час для того, щоб через свої пожертву часом, своїми особистими та родинними справами, зустрітися на клаптику української землі та запалити свічки памяті, переживаючи болісний спогад Голодомору, бо ми і є єдині представники у Швейцарії народу, який пережив такого маштабу страхіття.