Міжнаціональні шлюби у Швейцарії

Сімейні стосунки, дружба, швейцарці зі своїми тарганами, емігрантська доля. Драми і комедії.
Аватар користувача
Svitlana
Айдгенос
Повідомлень: 3767
З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
Звідки: ZH
Контактна інформація:

Міжнаціональні шлюби у Швейцарії

Повідомлення Svitlana » 17 вересня 2008, 20:44

http://www.binational.ch/en/fragen/geld.html - тут є різна інформація, котра може бути цікава і помічна для змішаних сімей. Це англійською. А ось тут http://www.ig-binational.ch/seiten/home.html - сайт товариства, що захищає інтереси міжнаціональних сімей (німецькою).
Цікавою, наприклад, є інформація, що 49,7% усіх шлюбів (половина!), укладених у Швейцарії (лише у Швейцарії!) в 2007 році є міжнаціональними. З них 6,5% - пари, де обоє не є швейцарцями. Швейцарці і швейцарки ж приблизно порівну укладають шлюби з іноземцями - 22,4% та 20,8% відповідно.
Порівняно з 2006 роком національні шлюби (швейцарець-швейцарка) кількісно зменшилися на 1,8%, а міжнаціональні зросли на 1,1%. І ця тенденція буде лише зростати зі збільшенням темпів глобалізації.
45% швейцарок одружуються з чоловіками з ЄС та ЄЕС , 55 % одружуються з чоловіками з інших країн. Найчастіше вони одружуються з чоловіками таких країн: Італія, Німеччина, Сербія та Чорногорія, Пн. Африка, Туреччина, Франція.
35% швейцарців одружуються з жінками ЄС та ЄЕС та 65% - з жінками з інших країн. Найчастіше дружинами швейцарців стають жінки з: Німеччини, Бразилії, Таіланду, Італії, Сербії і Чорногорії та Північної Африки.
Французькі і турецькі жінки, значить, поступаються бразилкам та тайкам... :dreamer:
Тут можна прочитати все про Апостиль (легалізацію), а також про переклад. Плюс багато іншої довідкової інформації. viewtopic.php?f=6&t=189#p15206

Аватар користувача
Svitlana
Айдгенос
Повідомлень: 3767
З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
Звідки: ZH
Контактна інформація:

Re: Міжнаціональні шлюби у Швейцарії

Повідомлення Svitlana » 09 березня 2009, 22:24

Ось на таке натрапила по-дорозі в інтернетних дебрях:
Було би цікаво дізнатися досвід україців та національне (і релігійне, можливо) самовизначення дітей у змішаних сім"ях. Хоча висловлені у цитаті думки не є дуже оптимістичними, але досі ще не чула якогось негативу. Чи він насправді існує? Чи він існує, але не у Швейцарії (Європі)? Ким вважають себе діти у змішаних сім"ях, що народилися та виросли у Швейцарії. Або ким, як ви гадаєте, вважатимуть себе ваші діти в майбутньому? Швейцарцями?

Теперь рассмотрим естественные реакции детей, рождённых в смешанном браке, на национальную проблематику.

Хорошо, если национальную идентификацию ребёнку «ставят» родители, предварительно решив этот вопрос между собой. Лучше всего это удаётся, если один из родителей уже является глубоко ассимилированным. В российском случае это означает, что человек давно живёт в России, отлично владеет русским языком и культурой (на своём социальном уровне, конечно), женат на русской или замужем за русским, намерен жить и умереть здесь, а самое главное — спокойно принимает тот факт, что его дети уже не будут принадлежать его собственному народу. В таком случае оба родителя подталкивают ребёнка в одну сторону, объясняя ему — «твой папа армянин, но ты русский». Это тоже не избавляет от всех проблем, поскольку очень многие вещи, связанные с идентичностью, находятся на досознательном уровне: кровь может проснуться и подать голос в самый неожиданный момент. Нередки случаи, когда в благополучной межнациональной семье, где идентичность ребёнка никогда не ставилась под сомнение, вдруг случается бунт: подросток вдруг начинает бурно интересоваться той частью своего наследия, от которой его оттаскивали за уши. Например, в молодости я знавал семью, состоящую из русского мужа и супруги с половинкой украинской крови, записанной украинкой. Они даже не считали свой брак «по-настоящему межнациональным». Тем не менее, их единственный и любимый сын в какой-то момент объявил себя «украинцем», принялся учить «украинский язык» и т.п. Что, впрочем, можно объяснить как внезапно проснувшимся самосознанием, так и обычным юношеским бунтом против родительской власти, принявшим по случайности национальную окраску. Но то, что сыскался именно такой повод, наводит на размышления.

Заметим: неприятные неожиданности возможны даже в том случае, когда все стороны — то есть родители, их родственники, и т.п. — достигли в этом вопросе согласия. Но куда чаще родители не решают этот вопрос, а замалчивают его, отказываются обсуждать или проговаривать, рассчитывая на то, что всё как-нибудь устроится само. В результате, каждый из них играет в свою игру. Например, нерусский папа возит его на лето к родственникам «на природу», где все общаются с ним на местном языке, а зимой русская мама тщательно ловит в речи сына следы акцента и читает нотации о чистоте речи… И это ещё самое безобидное.

Но допустим, что ничего такого нет: оба родителя нежно любят друг друга, обожают своих детей и ничего им не навязывают, а национальный вопрос, как мусор, заметают под ковёр (11). Всё равно, для ребёнка из такой семьи вопрос «ты русский или нерусский?» звучит как «кого ты больше любишь, маму или папу?» А дети, как известно, такие вопросы не любят. И ещё больше они не любят тех, кто такие вопросы задаёт.

Тут мы подходим к самой сути «полукровческой проблемы». Очень часто полукровки нервно реагируют на любую «национальную» тематику — поскольку даже самые невинные разговоры о национальных особенностях разных народов, их национальных интересах и т.п. звучат для них именно как вопрос «кого ты больше любишь, маму или папу» (или тётю Марту, дядю Марка, бабушку Зульфию и деда Отара). Само поднятие этого вопроса подсознательно отвергается ими, воспринимается в штыки. В том, что у людей есть национальность, полукровка склонен видеть потенциальный источник проблем и неприятностей, причём не чьих-нибудь, а своих личных.

Всё это усугубляется чисто биологическими факторами. Как уже было отмечено, полукровки имеют определённые достоинства — они зачастую здоровее, крепче, энергичнее чистокровных. Но за всё приходится платить. В частности, те части психики, которые зависят от генов (а от генов в человеке зависит практически всё), зачастую складываются у них неправильно, криво: их душа как бы строится из кирпичиков разного размера, так что стены этого дома получаются кривыми. Две крови поют на два голоса, и редко в унисон, а то и начинают гавкать друг на друга: мамины инстинкты велят человеку одно, папины — совершенно другое, в результате он впадает в ступор.

Так что неудивительно, что именно от полукровок можно услышать пламенные речи на тему «национальность — это предрассудок», «национализм глуп, смешон, мерзок и преступен», «надоели вы мне со своим делением людей на таких и сяких, есть плохие люди и хорошие люди» и т.п. При этом большинство полукровок, как правило, в глубине души ощущает истинное значение национальной самоидентификации — и именно поэтому яростно, страстно её отрицают. «Нет, нет, нет, ничего нет, нет никаких народов, нет никаких наций, нет никаких национальных интересов, всё это выдумали фашисты, люди все одинаковые, нельзя сравнивать форму носа и разрез глаз». При этом тот же самый человек, который с такой пеной у рта проповедовал бескрайнюю толерантность, на бытовом уровне вполне может разделять самые дикие предрассудки, в том числе относящиеся к тем народам, кровь которых течёт в его венах. Уж сколько я слышал и читал рассуждений типа «все люди одинаковы, происхождение человека ничего не значит, всё это придумки русских нацистов, все русские по природе своей нацисты, века монгольского владычества и крепостного права, у нас в гены вбито рабство, пьянство и зависть» — и очень часто подобные пассажи выдавали именно они, люди с «букетиками кровей».

Разумеется, всё сказанное выше относится далеко не ко всем полукровкам. Есть немало людей, которые преодолевают подобные комплексы и сознательно утверждаются в своей принадлежности к одному народу (какому именно, зависит от обстоятельств). Некоторые из них становятся искренними и последовательными националистами, иногда даже чрезмерно в том усердствуя.
Тут можна прочитати все про Апостиль (легалізацію), а також про переклад. Плюс багато іншої довідкової інформації. viewtopic.php?f=6&t=189#p15206

Аватар користувача
Valentyna
Дозвіл B
Повідомлень: 207
З нами з: 16 лютого 2007, 20:16
Звідки: Bremen, D (Київ-Lausanne,CH)

Re: Міжнаціональні шлюби у Швейцарії

Повідомлення Valentyna » 10 березня 2009, 01:31

Проблема серйозна, але стаття - ще та бридота, бо як не крути висновок у автора один - або ти росіянин, або лайно...

У мене є швейцарська знайома, яка є дуже цікавим зразком шаленого національно та мовного коктелю.
Ії мама - німкеня, яка з великими труднощами в 70-ті втікла з ГДР, і так їй це важко далося, що вона зненавиділа німців, як націю, та вирішила більше не бути німкою. Вона навіть перестала говорити німецькою, вивчила іспанську (мову чоловіка), і з момента одруження почала вважати себе - перуанкою!
Батько - перуанець (наполовину латинос наполовину індіанець, назву племені не пам"ятаю).
Батько та мама моєї знайомої зустрілися в Женеві (де щасливо живуть і сьогодні), побралися і народили доньку Вайру (старовинне індіанське ім"я дали дівчинці).

І ось, тепер питання - хто по національності, ця дівчинка? :grin:

Сама вона себе вважає швейцаркою, а далі іде низка уточнень:
франкомовна швейцарка з рідною німецькою (бо має бабцю-німкеню, яка живе з ними і крім німецької iнших мов не знає, тому розмовляє суто німецькою з онукою),
та практично рідною іспанською (батьки спілкувалися з дітьми тільки французькою, але між собою - іспанською, бо це їх таємна мова! Вони наївно вірили, що їх діти не петрають про що вони ніж собою говорять. Як результат - діти класно чешуть з перуанською бабцею іспанською, чим дуже дивують батьків, бо вони ж їх мові "не вчили"),
та практично рідною англійською (бо батьки років 8 прожили в США, де діти ходили в молодшу та середню школу).
Рахуємо рідні мови: французька, німецька, іспанська, англійська. 4!

Всі культури гармонійно уживаються в душі моєї знайомої, ні про домінацію, ні про придушення, чи боронь Боже, відмову від якоїсь із них - мова не іде, тому що кожна варта поваги.

Аватар користувача
Svitlana
Айдгенос
Повідомлень: 3767
З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
Звідки: ZH
Контактна інформація:

Re: Міжнаціональні шлюби у Швейцарії

Повідомлення Svitlana » 10 березня 2009, 10:48

Оце приклад!!!! :wow6:
Швейцарський приклад... Я теоретично так роздумувала і думаю, що коли діти виростуть і житимуть тут, то вважатимуть себе швейцарцями, навіть якщо обидвоє з батьків однієї національності. А вже наскільки вони усвідомлюватимуть приналежність себе до батьківської нації залежатиме від батьків. Про змішані сім"ї - аналогічна історія буде, хіба що належність до однієї нації батьків проявлятиметься сильніше. Серед наших друзів є діти змішаних сімей і мало хто з них розмовляє всіма батьківськими мовами, всі вважають себе швейцарцями. Але в жодного з них немає ніяких конфліктів. Правда, може тому, що переважна більшість - європейська мішанина (французи, скандинави, голландці, німці, італійці). Як на мене, то найбільше національним самовизначенням переймаються вихідці з Радянського Союзу і чим ближче до радянського (русского) менталітету - тим сильніше. І, чомусь, якщо немає іншої можливості, то російські школи та дитсадки - мінімальна необхідність. А, може, я помиляюся.... :think:
Тут можна прочитати все про Апостиль (легалізацію), а також про переклад. Плюс багато іншої довідкової інформації. viewtopic.php?f=6&t=189#p15206


Повернутись до “За життя”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: 1 і 0 гість