Я зустрічаюся з чоловіком зі Швейцарії. Інколи здається, що то справді моя половина - такі ми схожі і скільки у нас спільного.
Та є одне але.... Коли йдеться про гроші або щось таке - мені щоразу хочеться забути про все хороше і попрощатися.... 
Я розумію, що Україна і Швейцарія - дві країни з дуже різним менталітетом. Але чи справді така прірва?
Він хоче, щоб ми одружилися. І для того, щоб бути зі мною, наче готовий на все (ну чи майже на все
). А я не знаю, що робити.... Ну не можу я нормально сприймати символічні подарунки на День народження, каблучки, хоч і з діамантом, але з найменшим, коли кожен платить за себе і масу всього іншого....При цьому у всіх інших речах - повна ідилія....
Ну а це також дасть вам трошки уяву про якусь частинку вашого майбутнього і, як результат, допоможе визначитися чи ви з такою людиною готові розділити подальші свої роки. 
На першому побаченні - це, думаю, нормально. Хоча на першій зустрічі можна десь на каву піти, а за каву можна було би вже заплатити. Хіба що він з полком цілим собі зустрічей "на каву" попризначав... 
для всіх. Ну, наприклад, люди села і пічники не відмовилися б отак сходу отримати на руки диплом і піти протирати штани десь за зарплату.... То тут є група (значна група), котрі свідомо не хочуть йти навчатися у вузи. Звичайно, що батьки і оточення грають в цьому не останню роль. Вони також не прагнули чогось більшого. І коли ви у такому середовищі почнете казати, що хочете отримати місцеву освіту у вузі, не виключено, що на вас будуть дивитися як на ненормальну і щиро дивуватися нащо вам те здалося. 
До речІ, а чого ти до нього на вихідних, а не він до тебе? А ти би лишню годинку вдома поспала...
yahoo.de і домовимося. 
Мені також деякі моменти в цьому плані прямо серце різали, до тих пір, поки я із своїм чоловіком не почала довго і нудно докопуватися до суті проблем. І вийшло, що на деякі речі ми реагуємо апріорі по-різному... тобто "вихідні дані" сприяняття ситуації є різним: наприклад, я зясувала, що моє поняття щодо "походження" грошей більш "легке", аніж в уявленні мого чоловіка: я маю на увазі, що на мій коментар щодо фінансової кризи по типу: "та короче, якось буде.." чоловік довго і нудно мені розказував, що не можна діяти навпростець і треба бути підготовленим до проблем перед тим, як вони стануться, а не надіятися на випадок... а от коли я намагалася пояснити чоловіку як то важливо для мене завжди відчувати себе жінкою і отримувати з його боку увагу у різних формах: компліменти, квіти і т.д., то він мені сказав щось типу "так а навіщо? ми ж вже одружені"... 
