Яскраво зустріли старий Новий рік у селі Горошові Борщівського району на Тернопільщині.
За традицією, у ніч на Василя тут відбувається фестиваль Маланок. Відоме далеко за межами області село, жителі якого першими доставляють на столи галичан ранні огірки і помідори, замельдувалося у нашому краї і надзвичайно видовищним дійством, подібним на карнавал у Ріо-де-Жанейро. Подивитися знамениту «візитку» села – свято Маланки – цього року приїхало понад десять тисяч гостей.
Звичай водити Маланку увійшов у побут наддністрянських сіл, до яких належить і Горошова, у 20-х роках минулого століття. Жодна влада, попри усі старання, не могла заборонити святкувати Маланку. Протягом усієї староноворічної ночі ватаги переодягнених у чортів, козаків, циганів хлопців на чолі із рядженим у костюм Маланки юнаком обходять будинки горошів’ян, у яких є дівчата на виданні. Жодна дівчина не ляже спати, не дочекавшись юрми гостей. Найбільшою ж образою для юнки буде, коли з якоїсь причини «Маланка» обмине її хату.
Цього року Горошовою ходило семеро «Маланок». На роль вибирають наймиловидніших і найвигадливіших хлопців – таких, що вміють «штуки викидати», небанально розважити натовп. Одягають Маланку у напрочуд гарний костюм. Чільне місце у ньому посідають «пруги» – спеціальним чином укладений на голові убір. Колоритно виглядає і супровід головного персонажа свята, надто – «чорти». Вважається, що чим більше на Маланку їх ходить, тим менше у селі буде справжньої нечистої сили.
Із середини 70-х років XX століття горошівська Маланка, крім старовинних елементів, взяла на «озброєння» й сучасні: вигадливі селяни зустрічають старий Новий рік у масках і костюмах відомих політиків, героїв кіно і телебачення, а також виготовляють величезні фігури тварин – символів року, що настає. У Рік Щура горошів’яни створили кілька велетенських муляжів цієї тварини, віддавши належні почесті господині року.
…Вранці 14 січня усі Маланки прийшли на центральний майдан села, де біля розкладеного багаття відбувся ритуал очищення. Молодь стрибала через вогонь, водила танки, кидала у вогонь старі речі — щоб рік минулий усе погане із собою забрав. Маланка ще раз заявляє про себе на Водохреща – тоді її мочать у воді, щоб «голова не боліла і аби здорова була».
Звичай водити Маланку
Звичай водити Маланку
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
