СВЯТИЙ ЛІКУВАВ ПОВСТАНЦІВ

[Володимир Стрий]

Про маловідомі факти з життя преподобного Амфілохія Почаїв-ського повідомила 27 лютого газета «Україна молода» з посиланням на свідчення колишньої бандерівської зв’язкової, секретарки легендарного командувача штабу «УПА–Південь» Енея, а нині мешканки Почаєва Ма-рії Антонюк, яка з дитинства знала святого.
Вона розповіла, що в березні 1945 року неподалік Почаєва чернець Йосиф (у миру Яків Головатюк) неодноразово допомагав лікувати повстанців. При цьому приховував, що він монах. Що ж до політичних поглядів старця, то М. Антонюк стверджує: «Він глибоко не вникав у ці питання, проте говорив так: „Є нація українська, і повинна бути держава українська“. Звісно, про такі речі о. Йосиф міг говорити не з усіма – тільки з тими людьми із підпілля, які були з ним пов’язані і яким він найбільше довіряв. Також отець повторював: «Я весь час молюся, і моя молитва сильна. Скільки я буду жити, стільки молитимуся за тих наших дітей, що полягли, і котрі вціліли, і за тих, які страждають на засланні. Я за всіх вас молюся».
На підтвердження слів цієї жінки кореспонденту «УМ» вдалося ві-днайти ще декілька вагомих фактів, як-от документ з архіву, автором якого був старший оперуповноважений управління КДБ по Кременецько-му району капітан Черкасенко. Копію «справки» показала людина, яка вже тривалий час досліджує життєпис преподобного Амфілохія Поча-ївського, – кінорежисер і сценарист Віктор Підгурський, мешканець Кременця. Документ цінний тим, що зачіпає важливі моменти світогляду та біографії старця.
Зустріч Черкасенка з волинським святим відбулася влітку 1963-го. Кадебіст навідався до о. Йосифа з вимогою, аби той припинив церковні відправи у своєму домі. Старець-цілитель мешкав у Малій Іловиці, куди змушений був перебратися з Лаври через вороже ставлення до нього деяких інших монахів. Як занотовано в довідці, чернець згадав про своє вимушене вислання й перед Черкасенком: «Меня выгнали из лавры, а сейчас и здесь не дают мне спокойно жить, но я не боюсь никаких преследований и ради веры могу пойти и в тюрьму, и на смерть». При тім додав: «Большевики убивали без разбору всех, кто был одет в одежду монаха или священника. Большевики уничтожили много и других людей – евреев и украинцев». Будь-який текст ми можемо зрозуміти тільки в контексті, а суспільно-історичний контекст «довідки Черкасенка» нам відомий: більшовики, слідом за царатом, нищили українців як націю, насамперед репресуючи інтелігенцію, селянство та повстанське підпілля на Західній Україні.
Цікава й інша деталь із життя святого. У селі Мала Іловиця, звід-ки преподобний Амфілохій родом, згідно з деякими довідниками, народи-вся й діяч ОУН-УПА Яків Головатюк. Питання, чи належав він до тієї ж родини Головатюків, що і Яків-Йосиф-Амфілохій, має стати пред-метом для нових пошуків.
Як випливає з довідки, у розмові з Черкасенком отець заявляв, що цей кадебіст прийшов убити його. Судячи з усього, земний шлях препо-добного урвався саме стараннями радянських каральних органів.
У 1962 році старця запхнули до психіатричної лікарні після того як він разом із паствою став на захист Троїцького собору Почаївської лав-ри. Влада намагалася закрити його силою, яка, за словами Підгурського, й помістила старця в божевільню.
Потім за завданням «органів» о. Йосифа намагався вбити рідний племінник.
Після чергового побиття, коли старця викинули за селом посеред болота, цілитель одужав, знову став пророкувати й уздоровлювати. Згодом прийняв ще суворішу чернечу обітницю – велику схиму – з ім’ям Амфілохій.
Останнім випробуванням для старця, відповідно до церковної вер-сії, стала підіслана до нього послушниця Ганна, співробітниця Київсько-го музею атеїзму. Працюючи на кухні, вона додавала монахові в їжу от-руту, вбиваючи його день у день. (Водночас існують письмові твер-дження родичів послушниці Ганни, яка померла наприкінці 1990-х, що вона не вбивала о. Йосифа).
...1 січня 1971-го отця Амфілохія не стало. Тисячі мирян з’їхалися на його похорон. Через 31 рік – 22 квітня 2002-го – труна, облачення і тіло розкопаного святого старця були такими, неначе його поховали тільки вчора. Тож у 2002 році Почаївська Свято-Успенська лавра возве-личилася новим святим – преподобним Амфілохієм.
До речі, благословення мирянам на відвідини могили Амфілохія дав тодішній благочинний лаври Яків (Панчук), який згодом став митропо-литом Луцьким і Волинським Київського Патріархату.
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/lis ... ory=svjati
Підготувала Валерія ЛЕСЮК


ВОЛИНСЬКІ ЄПАРХІАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Передплатний індекс 91241
А ось що повідомляє «Вікіпедія» - інтернет вільна енциклопедія.
http://uk.wikipedia.org/wiki/
Преподобний Амфілохій Почаївський (у миру Яків Головатюк) на-родився 1894 року в с. Мала Іловиця, Шумського району, що на Тернопільщині. 1925 року став послушником Почаївської лаври, а 1932-го був пострижений у чернецтво з ім'ям Йосиф. Отримав отець Йосиф від Господа дар прозорливості та чудотворення. Очевидці свідчать, що співробітники тодішньої влади всіляко намагалися його позбутися. Один раз надвечір прийшли з носилками, зв'язали його і понесли, маючи намір скинути з галереї. Люди, що все те бачили, запротестували, а отець Іосиф спокійно сказав: «Далеко не понесете». Господь не дозволив насильникам поглумитися над Своїм угодником. По дорозі до Лаври один осліп, іншому руку відняло, третьому — ногу. Вони кричали, просили в отця прощення, розв'язуючи його. Він їх благословив і відпустив з миром здоровими".
За те, що не допустив закриття храмів, йому жорстоко мстилися, утримували в психіатричній лікарні. А в грудні 1965 р. його побили, відвезли за село й викинули посеред болота. Коли ж старця розшукали, таємно віднесли до Лаври, там він прийняв ще суворішу чернечу обітницю — схиму — з ім'ям Амфілохій і все-таки одужав. Знову став пророкувати і зцілювати. З усього Радянського Союзу приїжджали до нього стражденні.
Помер старець 1 січня 1971 року від отруєння однієї з послушниць. Але зцілення продовжувалися й на його могилі. 2002 року його мощі дістали з землі й розмістили в печерній церкві поруч із нетлінними останками преподобного Іова Почаївського та зарахували до лику святих.

[Володимир Стрий]

Отець Христофор, що почив в 1996р повчав людей, записано з його слів:

«Війна диавола проти останніх Православних християн іде й вона у своєму розвитку буде самої жорстокої, самої болісною. У цьому останньому бої ніхто з людей не зможе бути нейтральним, тому що для всіх є тільки одне - або Царство Небесне, або пекло. Тільки ті, хто з Богом і врятуються, а ті, які проти Бога - не врятуються. Ніхто не виправдається перед Богом, говорячи, що війна з Диаволом не його справа, що він удалечині від всіх боїв, тому що: поле бою - душа кожної людини. Той, хто говорить, що він теж вірить у Бога, але тільки по-своєму, той обманює й себе й інших. По-своєму й поза Церквою вірити в Бога й служити Йому неможливо, адже тоді виходить, що в кожного свій «бог», своя істина, своя релігія. Але Бог тому й Бог, а істина тому й істина, що вони єдині для всіх людей і для всього світобудови. Істин не може бути багато, як і кілька правд, тому щирою Церквою може бути єдина Церква - Православна Церква, що йде від Христа й невідступна від навчання Святих Апостолів.
До відома Православних - відступ від віри батьків відбувається. Переговори з католиками йдуть, так вони їх і не приховують. Папа Римський буде очолювати всі церкви світу. Суперечка по суті йде за другі, третє місця між Константинополем і Москвою. Тут вони угод не досягли. Преподобний Серафим Саровский, та й не тільки він, говорив про відпадання архієреїв від Православ'я, і ми є тому свідками. Сумно, але це відбувається. Ще рік, півроку назад всієї правди говорити було не можна, тому що люди у своїй більшості не зрозуміли й не прийняли б цю правду. Настільки вона жорстока. Але й мовчати теж уже не можна - іде воістину зрадництво Бога.
Православним насаджується теза, що зводиться до одному - до слухняності. Господь дав нам розум, щоб ми думали про події, що відбуваються, звіряли їх з навчанням святих і Євангелієм. У противному випадку вони нас, через сліпу слухняність приведуть до антихриста. Спокуса матеріальними благами, мамоні багато хто з них щиро вірять, що служать Богу, але в дусі вони вже відпали від Нього й ведуть людей у погибель. Коли буде Суд Господень, Господь буде дивитися як би за спини священиків: «а чи привів ти паству до порятунку й скільки там їх?». Критерій оцінки роботи священнослужителів - порятунок пасомих душ. А кого вони можуть урятувати, якщо самі сліпі? Воістину: «Сліпі - поводирі сліпих». Не зрять, на жаль, духу часу.
Побудова царства антихриста вступає у свою рішучу фазу. Буденно й непомітно для ока в житті обивателя відбувається таємниця беззаконня (2 Фес. 2,7). «Усе, що відбувається зараз на вищих рівнях релігійного та громадського життя, в урядах - це не що інше, як діяльна підготовка слуг антихриста до його майбутнього воцаріння, це робиться в такій же мірі «християнами» (християнами в лапках), як і нехристиянами» - писав ще в 70-і роки ХХ сторіччя духоносний святитель Оверкій (Таушев). Ми повинні віддавати собі ясний звіт, у який час ми живемо. І, на жаль, тільки духовно сліпий або продавший свою душу ворогам нашої Церкви не відчуває грізного духу часу антихриста, що наблизився.» Отець Христофор, що почив в 1996р.