Отож, від тих, хто був, тим, хто не був
Таки приїжджав Ющенко до Цюріха, таки дійсно вхід був вільний для всіх і таки дійсно кількість місць була обмежена. Загалом приказка "Хто раніше встав, той ся в штани вбрав" вповні мала вчора місце. Запускати до залу почали в половині третьої, завершили пропуск через 15 хвилин - пощастило тим, хто додумався раніше до черги стати.
Ющенко з"явився перед запущеним до залу народом через годину.
Постає питання - чи то протягом усього свого офіційного візиту до Швейцарії він так запізнювався? Якщо так, то іміджу країні це однозначно не додало, особливо у пунктуальній німецькомовній частині Швейцарії. А ми, прості українці, що тут живемо знову будемо вчасно приходити, вчасніше, аніж самі швейцарці, щоб довести, що ми таки не розхлябані неотеси насправді, а ділові партнери нарівні, що за одним президентом (головою федерації, президентом компанії, представником фірми тощо) судити усіх не можна. Але що сталося, те вже сталося... Дуже хотілося би, щоб таки наші урядовці та ВІП-персони зрозуміли свою першочергову роль у представленні цілої країни за кордоном. У даному випадку, звичайно, президент, для якого його адміністрація все розпланувала і організувала, не слідкував за програмою і не дивився на годинник, може навіть і не знав точно, коли та його лекція мала початися, але на майбутнє було би добре і про таку деталь їм розказати, щоб мали на увазі.
Попри це потрібно додати також, що і на екрані в іншому залі передавали для тих, хто не зміг слухати його наживо і також те, що кількість питань була настільки обмеженою, що аж образливо. Напевно, що то не Ющенко не хотів відповідати, а все ж швейцарська сторона захотіла завершити лекцію вчасно за своїми правилами пунктуальності (зал під лекцію було зарезервовано з 12.30 до 17.00).
Сама лекція мені надзвичайно сподобалася. Таким я собі уявляю Президента, таким повинен бути виступ Президента, такими повинні бути його слова: виважені, повнозначні, чіткі, з легкою ноткою емоційності. Говорив він про досягнення у співпраці з ЄС найбільше, але говорив він також про внутрішньо-політичні проблеми у країні. На одне з чільних місць висувалася проблема політичного ладу, що сформувався після Помаранчевої революції (вибори за партійними списками). Але чи то я пропустила, чи то він так, щоб чітко, то не сказав - що ж він збирається з цим робити, а, точніше, коли і якими будуть його наступні кроки, щоб усунути цю катавасію в українській політиці.
Після лекції залишилося дуже позитивне та оптимістичне враження, багато питань, котрі готувалися для нього відпали у ході доповіді.
Але враження одразу ж зіпсували поставлені питання. Усі ми знаємо, що пан Ющенко поверхневих відповідей на запитання не дає, тому, я гадала, хто хоч трішки цікавиться політикою та хоч раз бачив виступ Президента, добре подумає, що питати. Пан з Італії питав про експортну продукцію з України та роботу Центробанку.
А пан з України поставив два запитання напів-особистого характеру, одне з яких - про справу Цушка. Пардон філь мал, але яку відповідь він очікував почути у Швейцарії на лекції, організованою Європейським Інститутом, з синхронним перекладом німецькою? Він думав, що Ющенко йому конкретно розкаже, які "казли" прикривають задницю Цушку? Дуже наївно. Я б на свій простий хлопський розсуд могла би йому розказати, а після лекції ще й слово-в-слово передати слова Ющенка, котрі він щойно проказував. Що, власне, пан Ющенко і зробив, наголосивши, що це він робить сьогодні чи не вдесяте. Отож, заплановані 3 питання були використані, з них лише одне було вагомим. Догорі співвітчизники, на майбутнє, як будете ще слухати лекцію Президента в подібних умовах, продумайте будьте ласкаві наперед свої запитання і чи вони є доречними у даних умовах, а після лекції ще раз зважте чи відповідь на ваше запитання не прозвучала під час лекції. Окрім того, ви можете і якісь цікавіші і доречніші питання блокувати.
Окремої уваги заслуговує переклад німецькою. Враження неоднозначні. Лексично та граматично, кажуть, було на належному рівні. Попри те ота легка емоційність промови абсолютно губилася. У деяких випадках то було, може і добре для швейцарських вух з іншим менталітетом. Але в інших випадках то все-таки "висушувало" промову до формальних слів та речень. Я особисто послухати довше, аніж хвилину-дві просто не змогла. Вухо різав сильний російський акцент: інтєхрация, хойте, хандель... Людина (не просто людина, а лінгвіст як-не-як), що живе в Україні букву Г ніколи не чула? Копіювати Горбачова усі вміють, а вимовити "г" в інших випадках не виходить, чи що? Ай-йяй-яй... Мені просто було дивно, що таких високих осіб перекладають люди, що не володіють елементарною фонетикою мови. Впевнена, що в Україні є рівнозначні спеціалісти з кращою фонетикою, не кажучи про те, що серед українців у Швейцарії таких дуже багато.
Після лекції, під дверима залу зібралася величенька група українців з усіх куточків Швейцарії, котрі потім вирушили обговорювати прослухану лекцію до кафе. Було затишно, іноді емоційно-напружено, іноді весело, але, як завжди, добре, бути серед своїх.
На завершення пропоную
інтерв"ю з Вікторем Андрійовичем в NZZ (німецькою).