Про вареничну та "Золоту рибку" сім'ї Юлії Тимошенко
Досить часто бізнес відомих політиків є чимось на зразок такого собі гаманця-невидимки. З одного боку, його і немає, як стверджують самі політики, підтверджуючи це "бідненькими" деклараціями про доходи, а з іншого – час від часу можновладці обзаводяться досить коштовними речами, що красномовно свідчать на користь існування у них власних "свічкових заводиків".
Причому зазвичай цей бізнес переписаний на родичів, які, за такої схеми, формально начебто утримують своїх високопоставлених родичів.
Приблизно таку ж історію розповіла в інтерв'ю "Українській правді" рідна тітка прем'єр-міністра Юлії Тимошенко Антоніна Ульяхіна, розповівши про те, як сім'я Тимошенків час від часу "підчищає всі свої комірчини", аби Юлія Володимирівна купила собі чергову сукню або пальто від одного із найвідоміших та найдорожчих французьких домів моди "Луї Вітон".
Зокрема Антоніна Миколаївна згадала, що окрім гранітних фірм, у Дніпропетровську на проспекті Карла Маркса, 65 знаходяться варенична та кафе "Золота рибка", які належать доньці Юлії Володимирівни Євгенії Карр та доньці самої Антоніни Ульяхіної Тетяні Шараповій.
Тож, "УП" вирішила подивитися, що це за заклади. Як виявилося, відкрилися вони зовсім недавно, і нашкребти бодай якісь гроші на черговий "Луї Вітон" для Юлії Володимирівни, їх власникам поки що не вдасться, адже перші прибутки планується отримати лише через кілька років.
Знайти в Дніпропетровську вареничну та кафе, що належать родині Тимошенків, дуже просто, адже розташовані вони в самому центрі міста у величезній старій будівлі колишнього Міністерства чорної металургії УРСР.
Цей монументальний та громіздкий будинок, що своєю архітектурою нагадує про давно минулі радянські часи, оторочує центральну площу Дніпропетровська - площу ім.Леніна, посеред якої височить пам'ятник вождю світового пролетаріату.
Обидва кафе родини Тимошенків займають значну частину першого поверху правого крила цієї будівлі. Причому найближчим сусідою вареничної Євгенії Карр є офіс Дніпропетровської обласної організації партії "Батьківщина". Проте в самій вареничній немає жодного натяку на зв'язок власників цих двох закладів.
А от у кафе "Золота рибка" з порогу можна здогадатися про зв'язки власників зі своєю знаменитою родичкою: над вхідними дверима "Золотої рибки" висять державний жовто-блакитний прапор та білий із червоним серцем прапор БЮТу. А на вхідних дверях як зовні, так і в середині красуються портрети самої Юлії Володимирівни у кораловому намисті.
Всередині і кафе, і варенична не вирізняються нічим особливим з-поміж інших подібних закладів. Обставлені майже однаковими меблями, зокрема, столами і стільцями, що одразу ж видає те, що в оформленні інтер'єрів брали участь ті ж самі люди.
Також варенична єдиної дочки Юлії Володимирівни має невеличкий філіал у приміщенні суміжному з кафе "Золота рибка": це невеличка кондитерська, де продаються пиріжки та інша випічка. Над скляною вітриною цієї крамнички є табличка із написом, що вказує на особу її господині: "От вареничной ЧП Карр Е.А."
Пригощають у вареничній Євгенії Карр капусняком за 5,6 грн., свинячими реберцями з медом за 13 грн., кручениками зі свинини за 13,5 грн., які є найдорожчою стравою в меню, різноманітними салатами від 6 грн. до 7,6 грн., млинцями з начинкою за ціною від 4,5 грн. до 7 грн., сирниками за 6,50 грн. і нарешті варениками з м'ясом, картоплею, печінкою, сиром, полуницями та ожиною від 5 грн. до 10 грн.
Меню "Золотої рибки" як за асортиментом, так і за вартістю страв схоже на те, що є в вареничній. Єдина відмінність у тому, що в асортименті менше варіантів вареників, і він змінюється кожного тижня.
Коли кореспондент "УП" потрапив до вареничної Євгенії Карр, самої господині застати на місці не вдалося. Замість неї до закладу навідалася її тітка Тетяна Шарапова.
"УП" ж вдалося поговорити з Тетяною Шараповою без зайвих проблем. Вона розповіла, що і сама, і її племінниця відкрили ці два кафе порівняно недавно: "Золота рибка" вже працює близько 8 місяців, а варенична – взагалі третій день як відкрилася на момент нашої розмови (6 грудня).
Проте громадське харчування не є сімейною справою Тимошенків. За словами самої Тетяни Валеріївни, у її чоловіка є ще кілька кафе в місті, проте "досить багато" інших фірм, одна з яких займається видобутком граніту в Дніпропетровській області (про що говорила і сама Антоніна Ульяхіна).
А Євгенія Карр, як розповідає її тітка, вирішила відкрити вареничну, бо цей бізнес просто "припав їй до душі". :sceptic:
"Женя всебічно розвинена людина, їй багато чого подобається, але коли прийшов момент вибирати, що ж саме робити в цьому житті, цей бізнес (кафе – "УП") просто припав їй до душі, - розповідає Тетяна Шарапова. – Знаєте, є люди з комерційною жилкою, які просто бажають заробити, є дуже гарні виконавці, а от у неї є так зване "відчуття бізнесу". Женя у нас саме комерсант, і я вважаю, що це не найгірший вибір у її житті".
На питання про те, чи бере участь донька Юлії Тимошенко в у правлінні своєю вареничною, Тетяна Шарапова відповіла так:
- Хоча Женя живе в Києві, але приїздить сюди по кілька разів на місяць. Коли ми тільки готувалися до відкриття, то навіть у той час, коли вона від'їжджала до Києва, ми весь час були на прямому телефонному зв'язку.
Вона взагалі всім займалася сама: і проектом, і ремонтом, і костюмами для офіціанток і всім іншим. Женя цим горить, їй подобається ця справа, до того ж вона сама чудово готує. Це в неї все від бабусі Людмили Миколаївни, яка взагалі всіх нас вчила готувати.
Аби відкрити цю вареничну Євгенії Карр, за словами її тітки, знадобилося близько чотирьох років. Проте, скільки саме коштів на це пішло, Тетяна Валеріївна не зізнається.
Українські політики
Українські політики
"... Я в серці маю те, що не вмирає"
- Леся Українка
- Леся Українка
Re: Українські політики
http://www.pravda.com.ua/news/2008/2/21/71979.htm
Ющенко захищає мера Києва, а тимошенко його перевіряє
Ющенко захищає мера Києва, а тимошенко його перевіряє
Квачику-квачику, дай калачика...
-
Svitlana
- Айдгенос
- Повідомлень: 3853
- З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
- Звідки: ZH
- Контактна інформація:
Re: Українські політики
Ланцюг смерті (до 10-річчя загибелі Чорновола)
Десять років тому, 25 березня 1999 року, загинув лідер НРУ, один із найяскравіших українських політиків сучасності, В`ячеслав Чорновіл. За офіційною версією, В.Чорновіл загинув у результаті „випадкової дорожньо-транспортної події”. Однак чим далі в часі ми від того березневого дня, тим більше сумнівів у „випадковості” смерті лідера Руху. „Політичне убивство” – ось як трактують те, що сталося десять років тому на бориспільській трасі.
Втім, загибель Чорновола – лише ланка у довгому ланцюгу смертей українських політиків, журналістів, бізнесменів і державних чиновників. Вочевидь, усіх їх об`єднує одне: вони заважали (або загрожували) комусь. Характерно, що практично не існує прецедентів розкриття найбільш резонансних смертей. Усі вони покриті зловісною завісою таємниці.
Цей своєрідний „мартиролог”, який ми друкуємо нижче (він неповний, і читачі можуть згадати й інші прізвища), -- ще одне запитання до влади, правоохоронних органів і політичної еліти.
22 квітня 1998 – убивство В.Гетьмана пострілами з вогнепальної зброї;
15 серпня 1998 – загибель одного з найближчих соратників В.Ющенка, керівника “Ощадбанку” О.Веселовського (автокатастрофа);
11 вересня 1998 – загибель глави одеського відділення банку “Україна”, наближеного до В.Ющенка М.Самуся (знайшли втопленим у Дністрі);
25 березня 1999 – загибель лідера Народного Руху України В.Чорновола (автокатастрофа);
4 липня 1999 – загибель відповідального секретаря валютно-кредитної ради Кабміну, першого заступника голови Національного агентства України з питань розвитку та євроінтеграції М.Медолиза (автокатастрофа).
16 вересня 2000 – зникнення і смерть журналіста Г.Гонгадзе;
28 січня 2001 – загибель народного депутата України О.Ємця (автокатастрофа);
7 липня 2001 – загибель директора телекомпанії ТОР І.Александрова (черепно-мозкова травма);
17 лютого 2002 – загибель директора черкаської опозиційної приватної телекомпанії УТС-Центр В.Селезня (автокатастрофа);
5 березня 2002 – загибель генерального директора “Укрспецекспорту” В.Малєва (автокатастрофа);
31травня 2002 -- на вулиці Ольжича у Києві знайшли мертвим у власному автомобілі "Опель-Франтьєра" віце-президента Національної телекомпанії України Андрія Фещенка (офіційна версія – «самогубство»).
22 липня 2002 – смерть обвинуваченого у смерті І.Александрова і виправданого Ю.Вередюка („серцева недостатність”);
20 листопада 2002 -- у Білорусі знайшли повішеним керівника “Українських новин” журналіста М.Коломійця. (“самогубство”);
18 січня 2003 – знайдений мертвим у вінницькому готелі журналіст радіо “Свобода” С.Набока (“серцева недостатність”);
11 лютого 2003 – загибель народного депутата 2 і 3 скликань А.Єрмака (автокатастрофа);
9 квітня 2003 – загибель президента "Громадського радіо", журналіста О. Кривенка (автокатастрофа);
15 липня 2003 – загибель представника організації «Репортери без кордонів», екс-директора 11-го каналу Дніпропетровського телебачення В. Єфремова (автокатастрофа);
25 липня 2003 – загибель харківських журналістів -- директора телекомпанії «Змієв ТВ» В. Кривенок і редактора газети «Вісті Змієвщини» О. Шамрая (автокатастрофа);
5 серпня 2003 – смерть у в`язничній лікарні І. Гончарова -- обвинуваченого в організації так званої «банди перевертнів», до складу якої входили співробітники міліції;
30 серпня 2003 – смерть депутата Тернопільської обласної ради, керівника фракції „Наша Україна” в обласній раді, заступника голови Тернопільської обласної організації УНП І. Гавдиди (офіційна версія: „черепно-мозкова травма, одержана при падінні”);
18 листопада 2003 – загибель голови правління енергопостачальної компанії ВАТ «Житомиробленерго» П. Старовойтова (автокатастрофа);
16 грудня 2003 – смерть голови Незалежної регіональної спілки журналістів, виконуючого обов’язки заступника головного редактора газети «Кур’єр» і журналіста інтернет-видання Vlasti.net В. Карачевцева (знайдений повішеним на ручці холодильника у власній квартирі).
3 березня 2004 -- загибель директора полтавської телерадіокампанії "ЮТА-TV" і співвласника "Радіо Шансон" Г. Чечика (автокатастрофа);
13 жовтня 2004 – загибель помічника керівника виборчого штабу В.Ющенка в Тернопільській області А. Малицької (автокатастрофа);
3грудня 2004 – смерть голови «Укркредитбанку» Ю. Ляха („самогубство”);
27 грудня 2004 – смерть міністра транспорту і зв`язку Г. Кирпи („самогубство”);
4 березня 2005 – смерть колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Кравченка („самогубство” двома пострілами в голову);
24 серпня 2005 – загибель начальника регіонального управління з боротьби з корупцією в органах Державної податкової адміністрації України П. Бевза (автокатастрофа);
29 листопада 2005 – розстріляний впритул у Львові у власному авто екс-голова Львівської облдержадміністрації С. Сенчук;
21 серпня 2006 – на території Київської області знайдено труп полковника Головного управління по боротьбі з оргзлочинністю Києва, екс-співробітника Донецького УБОЗ Р. Єрохіна (вісім вогнепальних поранень);
16 жовтня 2006 -- загибель члена фракції "Наша Україна" Ю. Оробця (автокатастрофа);
25 жовтня 2006 – померла в лікарні свідок по кримінальній справі про загибель екс-міністра внутрішніх справ Ю. Кравченка І. Радзієвська (офіційна версія -- „закрита черепно-мозкова травма”. Після смерті, під час розтину тіла, судмедексперти знайшли у голові померлої кулю);
14 січня 2007 – смерть народного депутата України Є. Кушнарьова (смертельно поранений під час полювання);
27 березня 2007 – помер від вогнепального поранення у внутрішньому дворі Святошинського районного суду м.Києва російський бізнесмен М. Курочкін;
5 червня 2007 -- на території радіоринку на "Караваєвих дачах" у Києві в приміщенні адміністрації ринку дев`ятьма пострілами застрелений генеральний директор радіоринку на "Караваєвих дачах" Г. Супруненко;
30 листопада 2007 -- У Борисполі застрелений один із політтехнологів Блоку Литвина О. Шеремет;
26 березня 2008 -- у Шевченківському райвідділі міліції столиці помер В.Шульга — один зі свідків у справі отруєння В. Ющенка („серцева недостатність);
15 жовтня 2008 -- під час проведення учбових стрільб застрелився „через необережне поводження зі зброєю” прокурор регіону В. Шуба;
23 березня 2009 -- помер виконуючий обов’язки тимчасового адміністратора банку “Київ” В. Пономарь. Існують дві версії смерті. Одна з них – він був убитий з вогнепальної зброї, згідно з іншою – помер у себе вдома, сидячи за комп`ютером.
Як бачимо, мартиролог часів новітніх поповнюється, змушуючи з тривогою думати про майбутнє цієї країни, в якій жити нашим дітям і внукам.
Євген Борозна
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-307619.html
Десять років тому, 25 березня 1999 року, загинув лідер НРУ, один із найяскравіших українських політиків сучасності, В`ячеслав Чорновіл. За офіційною версією, В.Чорновіл загинув у результаті „випадкової дорожньо-транспортної події”. Однак чим далі в часі ми від того березневого дня, тим більше сумнівів у „випадковості” смерті лідера Руху. „Політичне убивство” – ось як трактують те, що сталося десять років тому на бориспільській трасі.
Втім, загибель Чорновола – лише ланка у довгому ланцюгу смертей українських політиків, журналістів, бізнесменів і державних чиновників. Вочевидь, усіх їх об`єднує одне: вони заважали (або загрожували) комусь. Характерно, що практично не існує прецедентів розкриття найбільш резонансних смертей. Усі вони покриті зловісною завісою таємниці.
Цей своєрідний „мартиролог”, який ми друкуємо нижче (він неповний, і читачі можуть згадати й інші прізвища), -- ще одне запитання до влади, правоохоронних органів і політичної еліти.
22 квітня 1998 – убивство В.Гетьмана пострілами з вогнепальної зброї;
15 серпня 1998 – загибель одного з найближчих соратників В.Ющенка, керівника “Ощадбанку” О.Веселовського (автокатастрофа);
11 вересня 1998 – загибель глави одеського відділення банку “Україна”, наближеного до В.Ющенка М.Самуся (знайшли втопленим у Дністрі);
25 березня 1999 – загибель лідера Народного Руху України В.Чорновола (автокатастрофа);
4 липня 1999 – загибель відповідального секретаря валютно-кредитної ради Кабміну, першого заступника голови Національного агентства України з питань розвитку та євроінтеграції М.Медолиза (автокатастрофа).
16 вересня 2000 – зникнення і смерть журналіста Г.Гонгадзе;
28 січня 2001 – загибель народного депутата України О.Ємця (автокатастрофа);
7 липня 2001 – загибель директора телекомпанії ТОР І.Александрова (черепно-мозкова травма);
17 лютого 2002 – загибель директора черкаської опозиційної приватної телекомпанії УТС-Центр В.Селезня (автокатастрофа);
5 березня 2002 – загибель генерального директора “Укрспецекспорту” В.Малєва (автокатастрофа);
31травня 2002 -- на вулиці Ольжича у Києві знайшли мертвим у власному автомобілі "Опель-Франтьєра" віце-президента Національної телекомпанії України Андрія Фещенка (офіційна версія – «самогубство»).
22 липня 2002 – смерть обвинуваченого у смерті І.Александрова і виправданого Ю.Вередюка („серцева недостатність”);
20 листопада 2002 -- у Білорусі знайшли повішеним керівника “Українських новин” журналіста М.Коломійця. (“самогубство”);
18 січня 2003 – знайдений мертвим у вінницькому готелі журналіст радіо “Свобода” С.Набока (“серцева недостатність”);
11 лютого 2003 – загибель народного депутата 2 і 3 скликань А.Єрмака (автокатастрофа);
9 квітня 2003 – загибель президента "Громадського радіо", журналіста О. Кривенка (автокатастрофа);
15 липня 2003 – загибель представника організації «Репортери без кордонів», екс-директора 11-го каналу Дніпропетровського телебачення В. Єфремова (автокатастрофа);
25 липня 2003 – загибель харківських журналістів -- директора телекомпанії «Змієв ТВ» В. Кривенок і редактора газети «Вісті Змієвщини» О. Шамрая (автокатастрофа);
5 серпня 2003 – смерть у в`язничній лікарні І. Гончарова -- обвинуваченого в організації так званої «банди перевертнів», до складу якої входили співробітники міліції;
30 серпня 2003 – смерть депутата Тернопільської обласної ради, керівника фракції „Наша Україна” в обласній раді, заступника голови Тернопільської обласної організації УНП І. Гавдиди (офіційна версія: „черепно-мозкова травма, одержана при падінні”);
18 листопада 2003 – загибель голови правління енергопостачальної компанії ВАТ «Житомиробленерго» П. Старовойтова (автокатастрофа);
16 грудня 2003 – смерть голови Незалежної регіональної спілки журналістів, виконуючого обов’язки заступника головного редактора газети «Кур’єр» і журналіста інтернет-видання Vlasti.net В. Карачевцева (знайдений повішеним на ручці холодильника у власній квартирі).
3 березня 2004 -- загибель директора полтавської телерадіокампанії "ЮТА-TV" і співвласника "Радіо Шансон" Г. Чечика (автокатастрофа);
13 жовтня 2004 – загибель помічника керівника виборчого штабу В.Ющенка в Тернопільській області А. Малицької (автокатастрофа);
3грудня 2004 – смерть голови «Укркредитбанку» Ю. Ляха („самогубство”);
27 грудня 2004 – смерть міністра транспорту і зв`язку Г. Кирпи („самогубство”);
4 березня 2005 – смерть колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Кравченка („самогубство” двома пострілами в голову);
24 серпня 2005 – загибель начальника регіонального управління з боротьби з корупцією в органах Державної податкової адміністрації України П. Бевза (автокатастрофа);
29 листопада 2005 – розстріляний впритул у Львові у власному авто екс-голова Львівської облдержадміністрації С. Сенчук;
21 серпня 2006 – на території Київської області знайдено труп полковника Головного управління по боротьбі з оргзлочинністю Києва, екс-співробітника Донецького УБОЗ Р. Єрохіна (вісім вогнепальних поранень);
16 жовтня 2006 -- загибель члена фракції "Наша Україна" Ю. Оробця (автокатастрофа);
25 жовтня 2006 – померла в лікарні свідок по кримінальній справі про загибель екс-міністра внутрішніх справ Ю. Кравченка І. Радзієвська (офіційна версія -- „закрита черепно-мозкова травма”. Після смерті, під час розтину тіла, судмедексперти знайшли у голові померлої кулю);
14 січня 2007 – смерть народного депутата України Є. Кушнарьова (смертельно поранений під час полювання);
27 березня 2007 – помер від вогнепального поранення у внутрішньому дворі Святошинського районного суду м.Києва російський бізнесмен М. Курочкін;
5 червня 2007 -- на території радіоринку на "Караваєвих дачах" у Києві в приміщенні адміністрації ринку дев`ятьма пострілами застрелений генеральний директор радіоринку на "Караваєвих дачах" Г. Супруненко;
30 листопада 2007 -- У Борисполі застрелений один із політтехнологів Блоку Литвина О. Шеремет;
26 березня 2008 -- у Шевченківському райвідділі міліції столиці помер В.Шульга — один зі свідків у справі отруєння В. Ющенка („серцева недостатність);
15 жовтня 2008 -- під час проведення учбових стрільб застрелився „через необережне поводження зі зброєю” прокурор регіону В. Шуба;
23 березня 2009 -- помер виконуючий обов’язки тимчасового адміністратора банку “Київ” В. Пономарь. Існують дві версії смерті. Одна з них – він був убитий з вогнепальної зброї, згідно з іншою – помер у себе вдома, сидячи за комп`ютером.
Як бачимо, мартиролог часів новітніх поповнюється, змушуючи з тривогою думати про майбутнє цієї країни, в якій жити нашим дітям і внукам.
Євген Борозна
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-307619.html