Чи потрібна друга офіційна мова в Україні (розмова про мову)

[Svitlana]

Натрапила на цікаву працю Анатолія Погрібного "Розмови про наболіле, або якби ми вчились так як треба"
Ось деякі розділи з цієї праці.
16. ВІДКОЛИ У НАС "ДВУЯЗЫЧИЕ"
17. ЯК ОБЛАШТОВУЮТЬСЯ З МОВОЮ У СВІТІ
18. ЦЯ "ЛЕГЧАЙШАЯ" ЗБРОЯ - "ОБРУСЕНИЕ"
19. "РОЗКІШНИЙ ПАРАЗИТ НА ЧУЖОМУ МІСЦІ"
24. "ЧИМ БІЛЬШЕ НЕУКРАЇНСЬКОЇ МОВИ, ТИМ МЕНШЕ УКРАЇНИ"
25. ЧИЯ МОВА, ТОГО Й ДЕРЖАВА
27. ОКУПОВАНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР

А нижче - Ліза з форуму Наталі зробила вибірку зі статті А. Погрібного, що становить малесеньку частину праці. Варта уваги, як би там не було:
Ребятки, позвольте предложить Вашему вниманию отрывок из статьи “Щоб не шукати Україну в Україні” известнейшего нашего публициста, ученого и вообще умнейшего человека, можно сказать, чуть ли не гуру гуманитарной ветви проукраинской элиты Анатолия Погрибного. Возможно, этот материал покажется кому-то интересным в связи с активизированными в данное время дискуссиями по поводу очередной попытки ввести «двуязычие» в Украине. Я убрала тут наиболее эмоциональную первую часть, касающуюся, в частности, законопроекта, предлагаемого А.А. Морозом, и представляю только наиболее значимый фактаж с комментариями. Долучайтеся .

(…)
По-перше, запитаймо неупереджено: чи за-хищена російська мова нашою Конституцією? Безперечно, і то настільки, що в деяких областях (фактів — цілі еверести) українська мова опинилася у становищі дискримінованої мови меншини. Нагадаю, що, на відміну від мов інших ет-носів, російську мову окремо акцентовано у відповідній статті Конституції.
І по-друге, запитаймо: те, що передбачено законопроектом, зміцнить Україну чи, навпа-ки, ослабить?
доречно придивитися тут до практики мов-ного облаштування найбільших країн світу — Російської Федерації і США. Коли Україна — унітарна держава, то РФ — федерація з багатьма національними автономіями та округами, у якій спостерігається тенденція до того, що не-вдовзі етнічні росіяни опиняться у меншині. І ось попри це, єдина офіційна мова країни — російська. Це — святиня; зміцнення її ваги та авторитету, так видається, є важливішим для цієї держави, ніж будь-яке з економічних пи-тань.
Те саме стосується і такого конгломерату етносів та мов, як США, де старанно дотримуються принципу „одна держава — одна нація (політична) — одна офіційна мова". Чо-му? Тому, що, як підкреслюють американці (варто ознайомитися бодай з опублікованим у 1998 р. біллем Сенату, який заперечив дома-гання іспаномовної спільноти у США утвер-дити як офіційну також й іспанську мову), од-на офіційна мова „збирає націю докупи", спрацьовує на зміцнення єдності, цілісності країни. Інший же, протилежний шлях, - то шлях до дезінтеграції, ослаблення цілісності, а то й розпаду країни. Ніхто не має наміру на-ступати на американські мовно-культурні відмінності, стверджував у розпалі згаданих дискусій у Сенаті республіканець Білл Мар-тіні, однак „наше майбутнє як нації залежить від утвердження на спільній мові. Єдина офіційна англійська мова допоможе нам спільно йти вперед".
Як не згадати у зв'язку з цим те, у який спосіб входять у так звані глобалізаційні процеси країни Західної Європи. Здійснюється це таким чином, що, всупереч поширюваній у нас думці, буцімто відбувається те в спосіб легковаження, нівелювання національних оз-нак, насправді у питаннях збереження кож-ною з цих країн своєї національної мови та культури поступок у цих питаннях не вияви-мо ані на міліметр. Так - глобалізуємося, так - об'єднуємося (економічно, фінансове - ось євро запровадили, спільну Конституцію кілька тижнів тому прийняли), але національ-на мова, національна культура кожного — ані руш! Це - святе, це - душа кожного з народів, розпізнавальна, візитна картка держав, переважна більшість яких побудована в Європі за національним принципом. Відтак мовна прикмета європейських країн чітка та однозначна: повсюдно, скрізь звучить у них, у тому числі в міжнаціональному спілкуванні, одна, спільна для кожної країни мова - та, що й має статус чи офіційної, чи національ-ної, чи державної. І то - незважаючи на те, що й національних меншин, й іммігрантів у більшості з цих країн не менше (!), ніж є їх в Україні.
Неважко спрогнозувати, одначе, що в по-шуках аргументів для схвалення цього законопроекту прибічники офіційної двомовності знову киватимуть на ті країни, де є по дві, а то й більше офіційних мов, — як-от на Бельгію, Швейцарію, Фінляндію, Люксембург, поза Європою — Канаду тощо. Та належить знати, що в мовному облаштуванні тієї ж Європи, на яку ми ніби хочемо орієнтуватися, всі названі країни — то, власне, країни-винятки, які тільки підкреслюють значущість правила, й обумовлені ці винятки тим, що для них існу-вали або й сьогодні існують справді вагомі історичні підстави, яких — усім це треба зна-ти—в Україні немає. Скажімо, не прибували ми звідкілясь в Україну, як то французи та англійці до Канади, а навпаки — автохтонно, з пра-пра- і правіків тут живемо, тримаючи естафету свого рідного українського слова. Або — історично ми не розділяли території своєї держави (хіба що силою нас брали) з якимсь іншим народом чи народами, як то з незапам'ятних часів розділено територію Швейцарії, основні етноси якої, кожен живу-чи у своїй частині цієї країни, цивілізовано і домовилися, що кожна з їхніх мов — державна та що непорушність територій цих мов дотримуватиметься найскрупульозніше.
Та й загалом — згадуючи про країни-винятки, чому наші політики так часто не договорюють про справжній стан справ у деяких з них? Про те, наприклад, що історично набута офіційна двомовність вилилася у велику за-грозу для державної цілісності Канади (зга-даймо: для виходу зі складу цієї країни французькомовної провінції Квебек не вистачило в 1997 році лише одного (!) відсотка голосів). Або про те, що офіційна двомовність (фла-мандська та французька мови) є повсякчас-ним джерелом міжмовної напруги в Бельгії, через що влада змушена докладати неабияких зусиль для убезпечення цілісності країни.
То що, логічно запитати, комусь цей канадійський чи бельгійський досвід, котрий є небезпечний для цих країн, уже й зовсім спа-ти не дає, і він намагається перенести його в Україну, домігшися для неї разом з офіційною двомовністю і величезної міжнаціональної на-пруги, що може мати найзгубніші наслідки в результаті отієї позиції no pasaran, яку ук-раїнство продемонструє неодмінно? Гай-гай, навіщо це будити, навіщо розпалювати?
А який, до речі, повчальний приклад Фінляндії, що, зумівши визволитися від довготривалого панування в її офіційній сфері шведської мови, надала цій мові статус другої державної лише тоді, коли фінській мові вона більше вже не могла загрожувати, а саме: на 1919-й рік, коли це сталося, фінська стала мо-вою вже понад вісімдесяти відсотків населен-ня країни (за опитуванням 2000 р. українську мову в Україні вважають рідною 63,8%), хоча ще в першій половині XIX ст. мовою адміністрації, освіти і т. ін. була тут шведська. І лише по досягненні цих вісімдеся-ти і змогло перейти у практичну площину пи-тання про державний статус для мови шведсь-кої, дарма що нині це — мова лише шести відсотків населення країни.
Унікальне важливий та повчальний цей фінляндський досвід! Зайвий раз він доводить, що якщо десь, у якійсь культурній країні і за-проваджують офіційну двомовність, то тільки за умови стовідсоткової гарантії, що мові ти-тульної нації це й щонайменшою мірою не нашкодить.
Але що бачимо в українській ситуації? Як-раз і бачимо повсякчасні домагання запровадити офіційну двомовність за обставин, ко-ли українська мова ще тільки починає розпря-млятися, коли й без узаконеного статусу російської як офіційної їй, українській, дово-диться почуватися подекуди, як попідтинню, максимум, повторюю, — як мові національної меншини. Але тоді про що йдеться? Про підвищення статусу російської мови, ущем-лення для якої в Україні існують лише в уяві політиканів, чи про узаконення оцього жеб-рацького попідтинню для мови української? тобто праспоконвічному, праодвічному, авто-хтонному на цій частині планети масиву українського етносу — титульній нації — на-стирливо, набридливо, у спосіб взяти українство за жабри чи на змор, нав'язується цілковито перевернутий з ніг на голову мов-ний порядок, котрий здатен продемонструвати хіба що вияв живого та живучого у наші дні неоколоніалізму. Кожному мусить бути зро-зуміло, що доки українство та його мова на-лежно не зміцнилися, навіть і порушувати пи-тання про офіційну двомовність в Україні, ки-дати українську мову в обставини дикої і по-ки що нерівноправної конкуренції з російсь-кою, прирікати обидві мови на спроби неми-нучого витіснення однією іншої у різних сфе-рах — то означає виявляти відверту недруж-ність до українства, ба, навіть жорстокість, що має на меті банальне та брутальне поглинення слабшого сильнішим або, щонайменше, за-провадження в Україні африканського мовно-го варіанту. Нав'язуючи нам останній, певні кола, власне, і домагаються, щоб мовне об-личчя України було того ж роду і типу, що і в таких країнах, як Ботсвана, Кенія, Намібія, Самоа або Бурунді чи Руанда, де, крім своїх національних мов, офіційними є також англійська або французька. Та маймо на увазі: у міру зміцнення національних держав цей варіант відійде у минуле і в африканських країнах. То що виходить — хтось (О.Мороз та-кож) воліє „мовну Африку" утвердити на-томість в Україні?
Конче слід рахуватися і ще з однією украй посутньою обставиною — нормою, що її при-бічники цього статусу воліють „не помічати". Як легко спостерегти, ті мови, які в деяких країнах паралельно функціонують як державні (офіційні), є не близькі між собою, а достатньо віддалені. Щобільше, це — різні мовні рули. Так, з двох державних мов Канади французька мова належить до романської групи мов, тоді як англійська — до германської, (і ж мовні групи розводять на значну відстань одну від одної і державні мови в Бельгії та Люксембурзі. А у Фінляндії ця віддаленість набуває вже й зовсім радикального характеру, оскільки виявляється, що рівні різних мовних сімей (фінська мова належить до угро-фінської мовної сім'ї, шведська - до германської).
Тобто світовий мовний досвід доводить уникання країнами ситуації, коли наділеними найвищим статусом проголошувалися б ті мо-ви, які є близькими, спорідненими між собою. І то зовсім зрозуміло, чим пояснюється це уникання. Тим, щоб унеможливити неминучу конфронтацію близьких мов у разі, якби вони водночас були проголошені державними (офіційними), тим, щоб уникнути тиску їх од-на на одну, не допустити витіснення одна од-ною.
Чи зафіксовано стосовно цього виняток? Так, мої дописувачі підказують мені: це — Афганістан, у якому дві офіційні мови, споріднені між собою дарі й пушту, належать до однієї — іранської групи мов. Але що має-мо в Афганістані? Те, що цю країну здавна роздирають суперечності, що політична нація там розколена, що там воюють, убивають вже й без присутності іноземних окупантів. З цьо-го можна зробити висновок, що надання в одній і тій же країні однакового статусу спорідненим між собою мовам та брак єдності суспільства взаємопов'язані. Хтось хотів би і для нас такої ситуації?
Звичайно, мовна конфронтація в Аф-ганістані — одна з часткових причин тривалої відсутності миру в цій країні. Згадувати ж про неї саме як про нічим не виправданий відступ від світової норми варто тому, що українська та російська мови, які законопроект обидві проголошує офіційними на всій території Ук-раїни, теж належать до однієї — східно-слов'янської — групи мов. Відтак наївно було б вважати, що в разі надання обом їм найви-щого статусу їхні стосунки могли б стати па-ритетними. Де вже й говорити про цю пари-тетність, якщо й без згаданого статусу упро-довж усіх років кучмівського режиму зросійшувачі захоплювали для російської мо-ви все нові й нові плацдарми в Україні, став-лячи під величезну загрозу як етнічну, так і лінгвістичну структуру нашого суспільства.
Зрештою, бодай і такий наслідок втілення у життя ідей законопроекту змоделюймо: до панівної російської мови в неофіційній сфері наших міст додасться (внаслідок прийняття відповідного закону) ця ж таки російська мо-ва вже також і в офіційній сфері. І що тоді стається з українською мовою? Опиняється вона хіба що там, де — чого по приклад дале-ко ходити? — білоруська в Білорусі, що стала мовою лише десь 16 відсотків населення, пе-реважно сільського, майже вже вигнаною (значною мірою — за ось ці „бацькові" роки, тобто відколи білоруська та російська були урівнені в своєму статусі) зі своєї землі...
Ми, українці, не допустимо такої ситуації? Звичайно, не допустимо, тим більше, що після недавнього Майдану вже точно знаємо, що „ми разом, нас багато і нас не подолати". [ все ж про загрозу пам'ятати варто. Ось бо як писав мені якось один з моїх радіослухачів: Доли на антидержавному мітингу в Євпаторії І запитав одного з організаторів: „А чи за рівного статусу мов кримський чиновник відповість українською, якщо до нього нею вернуться?" — то відповідь почув таку: „Если нам удастся добиться для русского языка стауса официального, то тогда на ихнюю долбаную мову мы и будем плевать официально".
О, я переконаний: є небезпека, що не лише в Євпаторії вчинить так чиновник. І не тільки в Донецьку — у Києві також. Та навіть у Львові... Тому й необхідні нам такі мовні законопроекти, які замість розбурхування міжнаціональних пристрастей, прислужували б лише порозумінню у суспільстві, як і тому, щоб усі ми таки, нарешті, не тільки бачили, а й повнозвучно чули Україну в Україні.

Анатолій ПОГРІБНИЙ. (“Літературна Україна”, № 3(5090) від 27 січня 2005 року)

[Svitlana]

Російська дослідниця Е. Ільїна: "чому ми, росіяни, ніяк не навчимося обходитися без чужих "приєднань". Чому не рахуємося з тим, що Київська Русь "прописана" на території України? Чому "забуваємо", що Русь того часу - то не Росія, а тодішня назва України? "Олег, Ігор, Ольга, Володимир, Ярослав Мудрий, Мономах, "Повість временних літ", Нестор, Київська Русь, Київ - усе це належить Україні. Добровільно відмовитись від цих скарбів, пограбованих нашою розбійницькою російською силою, — наш борг". І далі: "Треба, панове-товариші, розібратись і поділити давню літературу і давню історію по-братськи -чуже повернути, своє залишити собі. Хай пам'ятники літератури Київської Русі називаються давньоукраїнською літературою. А в нас десь є Суздальський літопис, вірші Кірші Данилова і ще 60 назв (...) навіть після виключення пам'ятників літератури Київської Русі". "Немає того блиску, що в Київській Русі? Але це наше" ("Літературна Україна", 1990,27 вересня).

[tanyushka]

:lachtot: :lachtot: :lachtot:

[ewa]

Браво!!!!

[Svitlana]

:rate10: :lachtot: :lachtot: :lachtot: :tgrin:

5 балів!!!

[Любка]

А російську і вводити не треба. Всі її на Україні знають.
А от українську, якщо не спілкуватись
Забуваєм...

[natalotschka]

В тему гумореска:

Павло Глазовий
КУХЛИК
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

[Svitlana]

Ой, я знаю ту байку. Пішки попід стіл ходила, коли я перший раз її почула. Мої батьки любили П. Глазового. Добрі такі гуморески має.
А, бач, актуальності не втрачає з роками.

[natalotschka]

Вести
Крымчане голосуют за русский язык
В Севастополе подводят итоги неофициального, но принципиально важного референдума. В опросе приняли участие около 170 тысяч человек. Результаты подсчетов пока не окончательные, но уже ясно, что крымчане – против вступления Украины в НАТО и требуют придания русскому языку статуса второго государственного. За это участники опроса проголосовали почти единогласно.

Несмотря на то, что референдум имеет совещательный статус, и официальный Киев его результаты не признаёт, у палаток с урнами – очереди. Явка - больше 50%. Три вопроса: про членство в НАТО, экономический союз с Россией, Белоруссией и Казахстаном и русский язык как второй государственный. Параллельно проходил митинг. Тема языка – самая острая. В городе сокращаются уроки русского в школах, его вытесняют из теле- и радиоэфира, судебные заседания – только на украинском. Больнее всего последствия украинизации бьют по людям старшего поколения.
Год назад в Севастополе и большинстве областей юго-востока Украины местные советы признали русский региональным языком, уравняв его в правах с украинским. Чтобы изменить конституцию и признать его вторым государственным, у сторонников русского пока не хватает голосов в Верховной раде.

Непростая ситуация и в регионах. В Днепропетровске, Николаеве, Запорожье решения по русскому языку опротестовала прокуратура, и их отменили через суд. Севастополь держится. Более того – горсовет разработал план развития регионального языка. Учебники и компьютерные программы для школ, олимпиады и конкурс "Учитель русской словесности" – все это делается, чтобы сохранить язык. Кроме этого, создаются языковые консультации в аптеках, на местном радио – дополнительный час вещания на русском. На деньги городского бюджета купят и книги для библиотек.
С десяток украинских националистических организаций подписали письмо против планов горсовета по развитию русского языка. Они уверены: все горожане, от мала до велика, сначала должны выучить украинский.

"В таком случае они мне не братья, если они не могут меня понять. Если хотят быть братьями моими и клянутся в верности, приезжая сюда, значит, букварь или словарь стоят недорого", - заявляет атаман Севастопольского куреня Украинского козачества Мирослав Момчак.

Тем временем в Верховной раде пропрезидентская оппозиция блокирует принятие более 20-ти законов в поддержку русского языка, которые внесли в парламент депутаты от Севастополя.

"Государство в лице Ющенко, в лице его коллег-партнеров забывают, что эти русскоязычные граждане трудятся на это государство, они вкладывают свои силы, энергию, защищают это государство, однако им говорят – извините, вы нам не нужны. Или учите украинский язык или вы люди второго сорта. Вот с этим я не могу согласиться", - говорит депутат Рады от Партии регионов Вадим Колесниченко.

Не согласны с этим и севастопольцы. На референдуме они практически единогласно проголосовали за русский язык. Столько же голосов – против членства в НАТО и за экономический союз с Россией, Белоруссией и Казахстаном.

[natalotschka]

Я оце почитала, та й подумала, може й нам провести в Швейцарії такий собі "неофициальный, но принципиально важный референдум" про надання українській мові статусу п"ятої державної? Які думки?

[Svitlana]

Боже, які проблеми? Таке враження, що вони дійсно боряться ПРОТИ української, а не ЗА російську. Захищають вони. Нею і так поголовна більшість розмовляє - від чого ж захищати?
Регіональне ТВ, книги - лише за! Наздоров"я. Але щодо другої офіційної, гадаю, хлопцям варто було б і нагадати, що вони - лише 1 з 16 областей. А тому, як не прикро, є меншістю.
Прав у них ніхто не відбирає. Наймайте перекладачів, влаштовуйте при аптеках мовну консультацію. Недільні російські школи за свої (чи кримські гроші), як по всьому світу росіяни роблять.
Просто їм важко ще звикнути до думки, що Україна - не Росія, а закордон. Найважче старим людям. А що вони ще не на пенсії чи майже? Це що - провідна сила Криму? Якщо так, то шкода їх.

От цікаво мені лише одне - чому на референдум не винесли питання про татарську мову. Нею там досить відчутна частина населення розмовляє. Вдома, звичайно ж. Де ще? Просто мовчать вони, віками пригнічені.

[Svitlana]

Я оце почитала, та й подумала, може й нам провести в Швейцарії такий собі "неофициальный, но принципиально важный референдум" про надання українській мові статусу п"ятої державної? Які думки?

Так же ж.... Давайте.... Що їм вартує ще одну мову зробити? Вже і так 4 є... А ми тут живемо як не як. Ну і що, що нас ніхто не запрошував. Але ж ми приїхали і живемо і німецьку вчити не хочемо!!!
А ще діаспору нашу нерозумну навчимо совіцьких методів. Живуть тут бозна скільки, а не знають, що повинні вимагати мову меншин офіційною робити. А також податки платять!!! І то набагато більші, ніж кримчаки автономні.

[Olenka]

От цікаво мені лише одне - чому на референдум не винесли питання про татарську мову. Нею там досить відчутна частина населення розмовляє. Вдома, звичайно ж. Де ще? Просто мовчать вони, віками пригнічені.

Це ж не за мову боротьба - за Крим-півострів.
А татари, якщо ще є мозок у голові, то повинні розуміти, що їх як "меншенство" - через деякий час знову НА СОЛОВКИ :datz:

[natalotschka]

"Крымчане" продовжують сходити з глузду...

Спалах українофобії в Криму: місцеві радикали виступають проти української на телебаченні і трощать телевізори
У Криму сьогодні трощили телевізори, які транслюють передачі українською мовою. У такий спосіб скандально відома організація “Прорив” бастує проти обов‘язкових 50% ефіру українською мовою, яке вимагає постанова Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Як правило, русофоби та українофоби активізуються напередодні виборів. Соціологи дивуються: українців насправді не турбує мовне питання, у разі потреби люди використовують у своєму лексиконі дві мови.
20 телеекранів, прикрашених логотипами центральних каналів, сьогодні у Сімферополі розбили кувалдами. Це – знак незгоди з постановою Нацради про обов‘язкові 50 відсотків мовлення українською. Організатори акції переконують: вони не розуміють державної мови.

Надія Полякова, співорганізатор акції: "Русский язык – это международный язык. Многие страны тратят огромные деньги для того, чтобы их народы могли овладеть еще одним государственным языком".

Вадим Колесніченко, народний депутат України, фракція Партії регіонів: "На жителей юго-востока неадекватно действует государство в числе неадекватной защиты русского языка, поэтому он так и реагирует. Если бы не было иных посылок со стороны украинофилов, не было бы его заявлений".

Російська визнана регіональною у двох областях України — Харківській та Донецькій. Цікаво, що у самому Донецьку міська прокуратура довела: це неправомірно, адже російську тут ще з 89-го захищає закон про мову.

Олег Сюсяйло, перший заступник прокурора Донецька: "Ни в органы прокуратуры, ни в органы судебной власти, ни одного заявления об ущемлении прав русскоязычного населения не поступало. Я умышленно сейчас говорю на русском языке, потому что русский язык и в обиходе, и в политической, и в экономической жизни, он используется".

Соціологи дивуються: найбільше за мову вболівають мешканці регіонів, де їй ніщо не загрожує.
Олег Медведєв, політтехнолог: "Долею російської мови найбільше стурбовані там, де взагалі практично немає українською мови і в тих географічних ареалах, де точно взагалі вона там і не з‘явиться, і ніщо російській мові не загрожує. І так само в Західній Україні, де стурбованість українською мовою, попри те, що ситуація з українською мовою є найкраща".

З часу останнього перепису населення, а це 2001 рік, серйозних досліджень мовної проблеми не було. Тоді українську рідною вважали майже 70 відсотків людей. Нині – даних нема. Однак підрахували, що кожна п’ята дитина нині навчається російською, а майже половина українськомовних книжок друкують у Росії.

Українська чи російська – без різниці. Соціологи попросили громадян України визначити 30 проблем, які їх найбільше турбують. Мовне питання люди поставили на 24-26 місця. //Ольга Чайко, Марія Новикова, Ірина Велієва, “Факти”, ICTV

[Svitlana]

“Прорив” бастує проти обов‘язкових 50% ефіру українською мовою,

Хтось взагалі думає там головою? 50% відсотків - половина! все чесно і по-братськи. Половинку нам, половинку вам. Так же ж не хочуть. Чого вони добиваються? 100%? Як же з такими екземплярами і тихим потаканням росіян і наближених до них (типу кримчан) можна змінити думку про манію великодержавності росіян? Ніяк не виходить. Таки тут нічим, окрім великоімперських зазіхань не попахує.

Соціологи дивуються: українців насправді не турбує мовне питання, у разі потреби люди використовують у своєму лексиконі дві мови.

Ото і є правда. А то - купа заплачених демонстрантів. Б"ю себе по писку. Може і не проплачених, може і не вся купа. Але все одно - телевізори за щось потрібно було придбати. дуже не віриться у стихійність мас в даному випадку. А от ідея про наближення виборів - дуже і дуже вірогідна.

Організатори акції переконують: вони не розуміють державної мови.
Надія Полякова, співорганізатор акції: "Русский язык – это международный язык. Многие страны тратят огромные деньги для того, чтобы их народы могли овладеть еще одним государственным языком".

Продовження взагалі на голову не налазить. Не розуміють державної мови!!! Ну то вчіть! А що ж тут порадиш? Це ж не пересадку мозку робити. Та й екзамени у вас ніхто в обмежений термін не прийматиме. А саме знання мови - тим більше ніхто не вимагає.
Тим абсурднішим є цитування організаторки. Про русский-международний. Де він міжнародний? У колишньому Союзі та в Росії?
А речення про трату грошей на оволодіння ЩЕ однією держ. мовою взагалі збиває спантелику - про яку ще одну державну, якої держави ми взагалі ведемо тут мову?!
Щодо трати грошей - то таки правда, держава повинна дійсно тратити більше грошей на оволодіння населенням державної мови - української. Бідні люди! Я б навіть зголосилася благодійно працювати у літньому мовному таборі в Криму навчаючи, забутих державою людей державної мови. Хоча б на такому рівні, яким сама володію. Гадаю то вже буде "више криші".

Вадим Колесніченко, народний депутат України, фракція Партії регіонів: "На жителей юго-востока неадекватно действует государство в числе неадекватной защиты русского языка, поэтому он так и реагирует. Если бы не было иных посылок со стороны украинофилов, не было бы его заявлений".

Цей перл взагалі ситуацію докорінно міняє. Виходить, держава захищає все ж російську мову!!!!!
Трішки переставимо у логічній послідовності для кращого розуміння.
Государство (в числе защиті (неадекватної) русс. язіка) действует на жителей юго-востока неадекватно. Поєтому он так и реагирует.
Тобто держава неправильно, несподівано, суперечливо захищає росс. мову і таким чином провокує російськомовний південний схід на неправильні, несподівані, суперечливі дії (а саме протести проти укр. мови).
Про українофілів - проїхали. Тут взагалі купи з попереднім не тримається. Бо тут взагалі виходить, що це українофіли росс. мову захищають. А оскільки -філ означає -люб, картина зрозуміла - назва "Клінічна"

Олег Сюсяйло, перший заступник прокурора Донецька: "Ни в органы прокуратуры, ни в органы судебной власти, ни одного заявления об ущемлении прав русскоязычного населения не поступало. Я умышленно сейчас говорю на русском языке, потому что русский язык и в обиходе, и в политической, и в экономической жизни, он используется".

Роздрукувати і прикрасити цим і подібними висловлюваннями бігморди у РИГІОНІ.

Соціологи дивуються: найбільше за мову вболівають мешканці регіонів, де їй ніщо не загрожує.

А соціологи ніяк не надивуються. То, певно, якісь з промитими мізками російські чи іноземні соціологи були. А Україну їм лише з літака показали. Бо боротьба йде - ПРОТИ України і українського.

З

часу останнього перепису населення, а це 2001 рік, серйозних досліджень мовної проблеми не було. Тоді українську рідною вважали майже 70 відсотків людей. Нині – даних нема. Однак підрахували, що кожна п’ята дитина нині навчається російською, а майже половина українськомовних книжок друкують у Росії.

Знаєте чого? Того що ті книжки безмитно можна імпортувати в Україну. А друкувати в Україні виходить набагато дорожче через відсутність пільг для поліграфістів та 20% ставка ПДВ (в багатьох країнах така продукція користується податковими пільгами). Давайте розкинемо мізками - хто так українську поліграфію захищає... Кабінет Міністрів Росії напевно.

Українська чи російська – без різниці. Соціологи попросили громадян України визначити 30 проблем, які їх найбільше турбують. Мовне питання люди поставили на 24-26 місця. //Ольга Чайко, Марія Новикова, Ірина Велієва, “Факти”, ICTV

Отже ж і брешуть ті люди. :? Мовне питання на 24-26 місцях, а телевізори кровно зароблені йдуть привселюдно трощити саме за це.

Ну невже на когось отакі акції ще діють? Невже вони сподіваються таким чином вибори виграти? Бо чим далі - тим абсурднішими стають оті "захисти російської". Вони вже і самі плутаються кого захищають і проти чого протестують.
[/code]

[Olenka]

"
Надія Полякова, співорганізатор акції: "Русский язык – это международный язык. Многие страны тратят огромные деньги для того, чтобы их народы могли овладеть еще одним государственным языком".
ICTV

Я ми тут Цюрдеутч вчимо, може почекаєм доки русификация до Швейцарии докотиться??? :hilfe:

[Svitlana]

http://lingvocyd.narod.ru/
Дуже цікавий сайт, де зібрано багато матеріалу про методи і способи винищення мови.

[ewa]

"хай живе москаль на Україні, а хохол на Сахаліні".

Ото-ж і виселяли з України селами в Сибір.....
Мого діда на "Біломор-Канал виселили за те, що в нього вулики з бджолами були. Відсидів не вмер (а казав по весні сніг танув і там по людських костях ходили....)
Так не дозволили ж на Україну повернутись, на"вольное поселение" під Уфою залишили, там і женився...

[Olenka]

Після сталінського голодомору 1932 - 1933 років (голодомор був і в РРСФР, але тільки в тих районах, де проживали українці)
А я цього не знала, дуже часто при розмові з росіянами, вони кажуть:
"У нас тоже бил голод".
Так ось яке Поволжжя???
Туди- ж козаків переселяли!!!!

[Svitlana]

"хай живе москаль на Україні, а хохол на Сахаліні".

Ото-ж і виселяли з України селами в Сибір.....
Мого діда на "Біломор-Канал виселили за те, що в нього вулики з бджолами були. Відсидів не вмер (а казав по весні сніг танув і там по людських костях ходили....)
Так не дозволили ж на Україну повернутись, на"вольное поселение" під Уфою залишили, там і женився...

Ой, це точно. Такі свідчення потрібно записувати на відео і показувати. Написаному вже ніхто не вірить. Я також колись з бабусею спілкувалася, що вижила Соловки. Те, що вона розказувала про саму поїздку поїздом, і про табір і умови навіть в голові не вкладається, що люди до такого додумувалися. А вислали її "за компанію". Просто вибрали молодих людей, яких оголосили партизанами. її нареченого у тому числі. Вона кинулася до нього прощатися - то і її забрали. Відсиділа на Соловках 30 років чи що? Потім все ж вернулася на україну якимось чином.

[Svitlana]

http://ua.proua.com/news/2007/03/21/095744.html

Прес-служба Ради міністрів Автономної Республіки Крим з 20 березня почала розсилати свої повідомлення не тільки російською мовою, а й українською.

Зокрема, у повідомленні прес-служби уряду Криму йдеться, що підготовка і розсилка матеріалів на двох мовах - українській і російській - проводиться для «поліпшення інформаційного забезпечення потреб кримських ЗМІ і всіх кримчан».

Однако!! :omg:

.

[Бриська]

Вам ще не набридло мову обговорювати? Тут, на русвіссі? :kotz:

[Svitlana]

Вам ще не набридло мову обговорювати? Тут, на русвіссі? :kotz:

Ой як обридло!!! І не кажи. А вони ніяк не заспокояться з тією другою державною мовою.

Чесно і серйозно - набридло. Набридло, що тему двомовної України через 15 років після розвалу Союзу піднімають і нею спекулюють. Спекулюють тоді, коли в тому немає ніякої державної доцільності. Ще років 10 назад я б не могла з такою упевненістю доводити безглуздість цієї ідеї. Ситуація з мовою була набагато гіршою. А зараз просто шкода, що такою примітивною темою забивають баки людям. А ще дуже боляче від усвідомлення, що наслідки цієї маніпуляції можуть бути незворотніми для України як держави, якщо залишитися до цієї теми байдужими.

[Бриська]

і вам не здається, що ігнорувати буде кращим виходом з ситуації? кажете, що маніпулюють вашими думками, але з таким запалом доводите своє. подумайте, що цим ви просто провокуєте інших ще палкіше відстоювати свою (протилежну) точку зору.

[Svitlana]

Не вважаю ігнор - кращим виходом із ситуації. Бо дуже часто ігногування плутають з опусканням голови і підняттям білого прапора. А якщо так - то тоді будуть кричати лише голосніше.
Уже і зараз он закидають "много вас тут украинцев, да только на украинском никто не говорит".