Що ж то за козаки були....?

Національне питання, національні проблеми, своє-чуже, роздуми і дискусії на тему
Аватар користувача
Olenka
Дозвіл С
Повідомлень: 415
З нами з: 17 березня 2007, 15:32
Звідки: Thalwil

Що ж то за козаки були....?

Повідомлення Olenka »

У останньому номері газети "Трембіта Гельвеції" авторку засмутила кінцівка пісні "Їхали козаки із Дону додому, підманули Галю, забрали з собою" і врешті - решт, як говориться, Галя була прив"язана (цими ж самими козаками) до сосни і підпалена.
Як і авторка, я теж дуже сумно вражена :shock: :shock: :cry:
Може наші козаки розрішать ці сумніви????
Вечірнє сонце - дякую за день, за цю потребу слова, як молитви....
Л.Костенко
Аватар користувача
Stephan
Дозвіл B
Повідомлень: 170
З нами з: 19 квітня 2007, 00:48

Re: Що ж то за козаки були....?

Повідомлення Stephan »

Olenka писав:У останньому номері газети "Трембіта Гельвеції" авторку засмутила кінцівка пісні "Їхали козаки із Дону додому, підманули Галю, забрали з собою" і врешті - решт, як говориться, Галя була прив"язана (цими ж самими козаками) до сосни і підпалена.
Як і авторка, я теж дуже сумно вражена :shock: :shock: :cry:
Може наші козаки розрішать ці сумніви????
Ця пізня про хозар.

А останній куплет:
Обізвався козак: "Я в полі ночую.
Я твій голосочок здалеку почую.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Я твій голосочок здалеку почую".


Це вже про козаків.

Галя це символ України.
Якось буде!
Аватар користувача
Svitlana
Айдгенос
Повідомлень: 3853
З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
Звідки: ZH
Контактна інформація:

Повідомлення Svitlana »

ну а що ж то за козаки, що їхали з Дону (додому - куди?) і підманули Галю......
Все ж... цікаво
Аватар користувача
Olenka
Дозвіл С
Повідомлень: 415
З нами з: 17 березня 2007, 15:32
Звідки: Thalwil

Повідомлення Olenka »

Svitlana писав:ну а що ж то за козаки, що їхали з Дону (додому - куди?) і підманули Галю......
Все ж... цікаво
Степане, надрукуй будь-ласка всю пісню
Вечірнє сонце - дякую за день, за цю потребу слова, як молитви....
Л.Костенко
Аватар користувача
Stephan
Дозвіл B
Повідомлень: 170
З нами з: 19 квітня 2007, 00:48

Повідомлення Stephan »

Їхали козаки із Дону додому,
Підманули Галю - забрали з собою.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Підманули Галю - забрали з собою.

"Поїдемо з нами, з нами, козаками,
Луччє тобі буде, як в рідної мами.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Луччє тобі буде, як в рідної мами".

Везли, везли Галю темними лісами,
Прив'язали Галю до сосни косами.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Прив'язали Галю до сосни косами.

Розбрелись по лісу, назбирали хмизу,
Підпалили сосну від гори до низу.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Підпалили сосну від гори до низу.

Горить-горить сосна, горить і палає,
Кричить Галя криком, кричить-промовляє.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Кричить Галя криком, кричить-промовляє:

"Ой хто в лісі чує, нехай той рятує,***
Ой хто дочок має, нехай научає.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Ой хто дочок має, нехай научає.

А хто дочок має, нехай научає -
Та й темної ночі гулять не пускає.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Та й темної ночі гулять не пускає".

Обізвався козак: "Я в полі ночую.
Я твій голосочок здалеку почую.
Ой ти Галю, Галю молодая,
Я твій голосочок здалеку почую".

***

Варіант:
***Той хто в лісі буде, хай мене почує,
Той хто дочок має, хай їх научає.

У тексті чітко видно козаки (хозари), та той, хто почув Галину та обізвався - козак.


Хозари - напівкочовий тюркомовний народ, що з'явився в Південно-Східній Європі після відходу гунів (IV ст.) і проіснував до XI ст.; східні сусіди східнослов'янських племен, пізніше Київської Руси.
Про походження хозар існують різні припущення; вони самі себе вважали близькими до болгар, огузів, аварів.
Основна територія, заселена хозарами, — Хозарія, охоплювала прикаспійські степи між рікою Сулаком і пониззям Дону.

Хозари їхали з Дону додому, тому що вони робили напад на слов*ян, які жили на початку Дону, а місцем хозар було пониззя Дону.

Ось текст цієї пісні, написаний М. Молявко:

Їхали хазари із Дону додому
Підмовляли Галю їхати з собою.
Ой ти, Галю, Галю молодая
Підмовляли Галю їхати з собою.

«єдем Галя с нами, мудрими жидамі
Будеш лучче жити, чем у родной мами».
Не слухає батька Галя молодая
До жидів на воза весело сідає.

Ti ж повезли Галю курними шляхами,
Кругами ярами, темними лісами.
Розтинали Галю масними руками,
Прив’язали бідну до сосни косами.

Попід ноги Галі накидали хмизу,
Запалили сосну із верху донизу.
Сосна догорає, Галя промовляє:
Ой хто мене чує, нехай порятує.

Козаки почули, до лісу майнули,
Жидів порубали, Галю врятували.
Ой хто дочок має, нехай научає
3 хтивими жидами у шлях не пускає.
Якось буде!
oleh_k
Дозвіл B
Повідомлень: 119
З нами з: 20 квітня 2007, 10:51
Звідки: Тернопіль, Україна - Muenchen, Deutschland

Повідомлення oleh_k »

цікаво - але перша згадка про козацтво з'являється лише у 15 ст. то невже ця пісня . ще раніша згадка??? 8)
Україно, вперед!
Аватар користувача
Stephan
Дозвіл B
Повідомлень: 170
З нами з: 19 квітня 2007, 00:48

Повідомлення Stephan »

oleh_k писав:цікаво - але перша згадка про козацтво з'являється лише у 15 ст. то невже ця пісня . ще раніша згадка??? 8)
Дійсно народна память зберігає ще більшу давнину і передає це через пісні та народну творчість.
Якось буде!
Аватар користувача
ІОАНН

Re: Що ж то за козаки були....?

Повідомлення ІОАНН »

Козацтво та унія.
Утворення Січі історики відносять до 1580.. Одним з головних умов вступу до козацького братерства була Православна Віра . У військо брали здебільшого неодружених козаків - щоб, не обтяжені ніякими турботами , вони в будь-який момент були готові почати військовий похід.
Примітно, що козацтво з самого початку негативно поставилося до укладення ганебної Берестейської унії 1595 гетьман Федір Косинський направив протести королю і на собор . У першому зверненні він вказав польському уряду на те, що народ проти зміни Православної Віри на єретичну католицьку . А соборянам він оголосив, що народ їм повноважень на підписання унії не давав. Тому рішення їх недійсне, і вони позбудуться матеріальної підтримки українського народу , який їх обрав , якщо не припинять вводити в Православ'я латинські нововведення.
Гетьманські послання розлютували польський уряд і папістів разом з уніатами , але вони утрималися від явного прояву ненависті. Вони запросили Косинського у Брест нібито на раду . Після прибуття ж його заарештували , засудили собором римського і уніатського духовенства і засудили до смертної кари. Гетьмана замурували в одній з тюремних камер і заморили голодом. Так Федір Косинський став першим мучеником за Христа і Віру Православну , постраждалим від уніатів .
Як тільки козаки довідалися про арешт Косинського , зібрали армію у сім тисяч чоловік і рушили на Брест. Польські війська зустріли їх під містечком П'яткою . Почалася жорстока битва, ляхи були розбиті і розсіяні . Козаки увійшли в місто , але в живих свого гетьмана вже не застали. Про смерть Косинського вони тут же сповістили всю Україну , давши сигнал до народного повстання.
Король Сигізмунд наказав окупувати Україну польськими військами, ввести у всі її міста гарнізони і суворо заборонити чиновникам і козакам обирати нового гетьмана, а уніатському духовенству велів спрямувати всі зусилля на звернення народу в уніатську віру. На виконання цього указу польські солдати з оголеними шаблями примушували український народ у храмах схиляти коліна і вдаряти себе в груди за римським звичаєм і по-католицькому читати Символ Віри. Недивлячись на королівську заборону, казаки вибрали гетманом Павла Наливайко.
Наливайко послав у всі міста і села, в тому числі і до коронного гетьмана Жолкевського, гінців з повідомленням про своє обрання і затвердження. Однак скоро до Наливайко стали приходити новини, що деякі його посланці вигнані з безчестям, одних побили або вбили, а польські війська збираються до Черкас.
Тоді Наливайко стягнув свої війська до Чигирина і став обозом над річкою Тясмином. Коли здалося польське військо, козаки за наказом гетьмана підняли прапори з хрестами, на яких було написано: «Світ християнам, а на призвідника Бог і Його Хрест». Поляки у відповідь виставили шибеницю з трьома повішеними українськими чиновниками, гетьманськими гінцями Богуном, Войновичем і Сутігою, з написом «Кара бунтівникам!» І кинулися в атаку.

Наливайко зосередив у засідці добірний полк. І коли поляки атакували, засадний полк ударив з флангу в центр армії Жолкевського. Ляхи, опинившись під вогнем з двох сторін, змішалися, а козаки почали їх рубати і колоти без жалю. Битва тривала сім годин. Пощади полякам не було ніякої. У живих не полишали навіть поранених, які намагалися врятуватися вплав виловлювали арканами і тут же вбивали. Врятувалися втечею лише ті поляки, які мали швидких коней. Убитих ляхів нарахували потім сімнадцять тисяч триста тридцять осіб. Трупи їх накидали навколо шибениць, з яких зняли тіла страчених козаків - їх відвезли до Чигирина і там поховали в соборній Преображенській церкві.
Після розгрому польської армії Наливайко послав полковника Лободу з військом у задніпрянські і задесенскі міста, а сам з іншою половиною війська пішов між Дніпром і Десною, звільняючи міста і села від поляків і уніатів. За три з половиною місяці обидва війська визволили всю Україну від ляхів. Потім вони зійшлися при річці Сулі і спільними силами вдарили по об'єднаним військам коронного і литовського гетьманів. Чотири дні вони досить успішно штурмували польські укріплення. Проте в цей час прийшли посланці від короля Сигізмунда, які зупинили бійню, оголосивши волю короля: підписати мирний трактат, в якому визнати всі українські права та привілеї. А козакам і всьому російському народу король і сейм дарували амністію. Так закінчилася перша війна з поляками.
У 1597 р. військові депутати за звичаєм вирушили на головний сейм. Наливайко з'явився разом з ними, щоб засвідчити королю свою вірність. Але всіх депутатів в першу ж ніч схопили і кинули в підземну темницю. Тут ні вдень, ні вночі не давали відпочинку гетьманові - сторожа будила його обухом сокири, а на третій день він і депутати виведені були на площу. Після оголошення провини «гонителі віри християнської» (так назвав православних воїнів лях-літописець) були посаджені на мідного бика і спалені повільним вогнем. Страждальців палили кілька годин. Таку люту смерть римське духовенство вигадала мученикам Христовим за правилами своєї «священної інквізиції», а організували її польські вельможі..
Після страти гетьмана Наливайка від сейму вийшов не менше варварський вирок і всьому українському народу, який був оголошений невірним, віроломним, непокірним і присуджений до рабства, переслідування та гонінню. Наслідком цього беззаконного вироку було відсторонення назавжди українських депутатів від участі в сеймі, а всіх українців від виборів, а також урядових і судових посад, всіх українських чиновників і урядників позбавлялися сіл та інших маєтків. Українське воїнство зведено було в чин рабів (холопів), а народ, що відкидав унію, визнаний «схизматиками», тобто розкольниками. У всі малоросійські урядові та судові установи були послані поляки з численними штатами. Міста і селища були зайняті польськими гарнізонами. Військам була дана влада творити з українцями все, що їм захочеться.
І ляхи влаштували в Україні справжній геноцид. Грабували, насилували жінок і дітей, били, мучили іі вбивали вони перевершили в жорстокості стародавніх гонителів християн і звірства турків. Поляки, вважаючи народ полонянами, весь маєток його визнавали своїм.. Православні церкви насильно забирали і оголошували уніатськими. Латинське духовенство переїжджало від храму до храму у візках, в які замість скотів впрягали до дванадцяти і більше українців.
І ляхи влаштували в Україні справжній геноцид. Грабували, насилували жінок і дітей, били, мучили іі вбивали вони перевершили в жорстокості стародавніх гонителів християн і звірства турків. Поляки, вважаючи народ полонянами, весь маєток його визнавали своїм.. Православні церкви насильно забирали і оголошували уніатськими. Латинське духовенство переїжджало від храму до храму у візках, в які замість скотів впрягали до дванадцяти і більше українців.
У служіння панам і ксьондзам поляки обирали найкрасивіших українських дівчат. Ті храми , де парафіян ніяким насильством не могли примусити до унії , віддані були в оренду юдеям , і покладена за всяку требу грошова плата від одного до п'яти талярів , а за хрещення і похорони - від одного до чотирьох злотих. Іудеї , з ретельністю взялися наживатися на українцях . Ключі від храмів і дзвіниць перейшли в юдейську корчму . Перед здійсненням обряду треба було єврея.
Страждання українського народу збільшилися ще більше, коли українські дворянство , що не стерпівши позбавлення маєтків і чинів , в більшості своїй прийняло унію , а потім і католицтво , ставши такими ж гонителями свого народу , як поляки. Старшини реєстрових козаків також прийняли унію , а самі козаки були ослаблені та розпорошені, частиною перейшовши на бік поляків . Найбільш ж тверді у Вірі і вірності своєму народові воїни поповнили Запорізьку Січ , значно її посиливши .
У 1608 р. запорожці обрали гетьманом Петра Конашевича - Сагайдачного . Новий гетьман прославився у боях з турками і татарами , в яких не знав поразки . Сигізмунд змушений був визнати його Гетьманом Українським .
Сагайдачний , завжди готовий витягти меч для захисту Віри , зайнявся внутрішніми справами . Його непохитне стояння в Православ'ї , а також військова молодецтво утримувала пориви католицького фанатизму. Шляхта ненавиділа козаків та їх Гетьмана , але Сигізмунд дорожив ними , розуміючи значення Запорізького війська у справі захисту своєї влади від непокірних і бунтівних панів . І тому поляки побоювалися занадто сильно дратувати козаків гоніннями на Православ'я . При Сагайдачному польський уряд не порушувало козачих прав , і унія на Україні вщухла . Гетьман повернув насильно захоплені уніатами православні монастирі та храми. У Києві він відібрав в уніатів храм святої Софії. На Подолі Сагайдачний збудував Братський монастир і відновив у ньому за допомогою митрополита Петра (Могили ) Київську Духовну Академію . Навіть на Волині , у Червоній Русі і в Литві в роки його правління гоніння ослабли . Петро Конашевич -Сагайдачний правил чотирнадцять років. Помер він в 1622 р. і був похований в соборній церкві Братського монастиря в Києві.
Після смерті Сагайдачного поляки відновили гоніння з ще більшою силою і жорстокістю. Українцям заборонили обирати гетьманів. Крім звичайних податей на православний народ наклали додаткові податки з кожної покупки та продажу, а також особливий «пасочний» податок.
Перед Великоднем всі православні християни за стародавнім звичаєм печуть паски. Продаж таких пасок на базарі була віддана польським урядникам. Греко-католики, у яких був на грудях тканини клапоть з написом «уніат», купували паски безперешкод, а православні, які не мали такого напису, повинні були віддавати частину пасок у вигляді податку. Потім у великих містах поляки віддали цей збір іудеям. Вони стежили за освяченням пасок та мітили вугіллям як куповані хліби, так і паски домашнього приготування, прямо в храмах збираючи свою данину.
У 1624 р. запорізькі козаки обрали гетьманом Тараса Трясила. Під його командуванням вони зібрали Об'єднане військо поблизу міста Переяславля між річками Трубежем і Альтою. Незабаром з'явилися вороги на чолі з коронним гетьманом. Ляхи вдарили по козачому стану, але всі їх атаки були відбиті. Тим часом у ляхів настало свято Панського тіла, який вони зазвичай відзначали з пальбою і бенкетами. Вночі козача піхота атакувала і розгромила польський стан. Напівголі, поляки в страху металися по стану, а козаки без жалю їх кололи, рубали і топили.
Після розгрому польського війська гетьман Трясило розділив свою армію на малі загони і послав у міста і селища України, щоб очистити їх від поляків і їх помічників-іудеїв. Побили тоді козаки чимало ворогів за наругу Православної Віри та українського народу.
У 1632 р. козаки обрали гетьманом Семена Перев'язку. Але поляки підкупили Перев'язку, і він знову допустив польські війська в Україну. Козаки, помітивши зраду, передали гетьмана військовому суду. Але він втік до Польщі за допомогою іудея Лейбовича.
У 1633 р. на місце зрадника Перевязки був обраний хорунжий Павлюга. Він тут же почав множити козацьке військо, щоб звільнити Україну від чужоземного ярма і відновити права українського чиновництва та козацтва. У цей час коронний гетьман Концепольскій з численним військом напав на козаків під селом Кумейки і зайняв російський стан. Павлюга ж з козаками відступив до містечка Боровиці, де засів в укріпленому замку, готуючись до оборони.
Тоді поляки запропонували козакам мир з відновленням всіх військових і національних прав за умови, що гетьманом стане Перев'язка, а Павлюги вони гарантували безпеку. Умови миру ляхи підтвердили клятвами. Але лише тільки козаки вийшли із замку, католики напали на них і стали рубати і вбивати. Павлюга і його наближені Гремич, Переможемо, Летяга, Шкуран і Путила потрапили в полон. У кайданах їх відправили до Варшави. Польський уряд засудив козаків до бузувірській кари. Гетьману Павлюги живому здерли шкіру з голови і набили її соломою, а його старшинам відрубали голови. Потім взяли їхні голови з опудалом гетьманської голови і для залякування відіслали в українські міста. За велінням польського уряду голови ці були виставлені на палях у Ніжині, Батурині, Умані та Черкасах. А голову гетьмана виставили в Чигирині.
На місце замученого Павлюги в 1638 р. гетьманом був обраний ніжинський полковник Стефан Остряниця, а радником його став досвідчений воїн зі старого товариства Леон Гуня. Коронний гетьман продовжував нападати на козаків і на українські міста, напад супроводжувався, вбивствами і насильством. Всюди були розіслані польські шпигуни. Великого мистецтва і праці коштувало Остряницю і Гуні зібрати свої розсіяні й постійно переслідувані війська. Нарешті козаки зібралися біля Переяславля і почали звільняти придніпровські міста, намагаючись відновити безпечне повідомлення жителів Верхньої України, де жила основна частина украинского населення, і Нижньої, де були зосереджені головні військові сили поляків, які ніяк не очікували удару від козаків після жаху, наведеної в Україні стратою Павлюги і його товаришів. Тому Остряниця легко розгромив польські гарнізони. Заволодівши ворожою артилерією і амуніцією, козаки добре озброїлися і пішли на гетьмана Лянцкоронського, який засів і зміцнився з головним військом у таборі при річці Стариці.
Остряниця, вийшовши до Стариці, атакував поляків і зіштовхнув їх у річку, де багато з них потонули. А коронний гетьман, кинувши своє військо, переправився на конях і втік. Козаки після цієї славної перемоги звів руки до небес і прославили Бога.
Після битви вбитих поляків нарахували одинадцять тисяч триста сімнадцять осіб.
Остряниця погнався за коронним гетьманом і наздогнав його в містечку Полонному в замку. Гетьман Лянцкоронський вислав на зустріч козакам делегацію з проханням укласти мирний договір. Після довгої наради Остряниця погодився на мир . Посланці від обох гетьманів піддані підписали « трактат про вічний мир » , підтвердивши його клятвою на Хресті і Євангелії .
Гетьман Остряниця відпустив війська , а сам поїхав до Канівський монастир помолитися Господу і подякувати Йому за даровану перемогу. Польська шляхта дізналася через своїх шпигунів - іудеїв , що Остряниця без війська знаходиться в Каневі , і , таємно зібравши сили , оточила монастир . Гетьман разом зі старшинами , всього тридцять сім чоловік , був узятий в полон. Їх усіх зв'язали і на возах відправили до Варшави. А монастир , розграбувавши , спалили дотла. Поляки так легко йшли на клятвопорушення тому , що єзуїти , патери і ксьондзи вчили їх , що порушувати клятви , дані православним , не тільки можна , але і похвально .
Дружини полонених козаків , взявши з собою малолітніх дітей , вирушили до Варшави , сподіваючись умилостивити польський уряд , але замість того лише помножили собою число страждальців.
Страта почалася з процесії римського « духовенства » , яке умовляло козаків , ведених на страту , прийняти католицтво. Але ті їм відповідали , що вони вірять і служать Христу , а не римському папі , котрі вважають себе намісником Бога , і твердо стояли за Православ'я .
За указом римського « духовенства » гетьман Остряниця , обозний Сурмило і полковники Недригайло , Боюн , Риндич колесували . Полковники Гайдаревскій , Бутрим , Запалів і обозні Кизим і Сучевскій пробиті залізними спицями наскрізь і живими підняті на палі. Полкові осавули Постиліч , Гарун , Сутіга , личить , Харкевич , Чудак та Чурай і сотники Чуприна , Околович , Сокальський , Мирович і Ворожбит прибиті цвяхами до дощок , облитим смолою і спалені повільним вогнем. Хорунжі Могилянський , Загреба , шкребу , Охтирка , Потурай , Бурлій і Загнибеда розтерзані залізними кігтями у вигляді ведмежої лапи. Старшини Ментяй , Дунаєвський , Скубрій , Глянскій , Завезун , Косирев , Гуртовий , Тумар і Тугай четвертовані . Козачим дружинам обрізали частини тіла , а потім порубали всіх. Дітей же на очах у батьків спалили на залізних гратах , під якими знаходилися жар.
Відрубані голови, руки і ноги розвезені були по всій Україні і розвішені по містах на стовпах. Розвозили їх польські війська творили над українцями всілякі безчинства, насильства і грабунки, що перевершують всяке людське розуміння. Вони кілька разів повторили в Малоросії публічні масові страти, якими замучили Остряницю і його сподвижників. Кілька разів варили в казанах і спалювали на вугіллі дітей, на очах у батьків, яких зраджували потім ще більш лютим стратам. Нарешті, пограбувавши всі православні церкви, віддали їх в оренду іудеям. А церковне начиння: потири, дискоси, ризи, стихарі та інше розпродали тим же іудеям, які з срібла церковного поробили собі посуд і оздоблення, а ризи і стихарі перешили на нижню білизну єврейкам.
Аватар користувача
Іоанн

Re: Що ж то за козаки були....?

Повідомлення Іоанн »

Дніпро хилить берегами
Козацькі кістки вимиває
Забули правнуки
Кого Дніпро оберігає

За Маріуполем в море
Могили опадають
Козацькі шаблі поржавілі
Ще Сірка згадають

Козаки шукали волі
Народ свій захищати
Від москалів та поляків
За Україну воювати

По наказу Катерини
В Криму воювали
Для чужої імперії
Для чужої слави

А коли рани стали лікувати
По наказу Катерини
Козаків і їх родини
В кайдани кувати

Стали козаки, що є сили
Шаблі підіймати
Не дамо ми Катерині
Країну руйнувати

В січовій церкві
Дзвони задзвонили
Вийшли капелани
І їм заборонили

Заборонили на православних
Шаблі підіймати
Киньте зброю і в неволю
Або йдіть до хати

Стали козаки
Думати та гадати
Що робити козакам
Битись чи втікати

Не годиться козакові
В неволю попадати
Підемо на Кубань
Волю там шукати

Україна зажурилась
Кріпацькою стала
Без заступників своїх
Кайдани надівала

Ой кайдани надівала
На руки і на ноги
Своїх дітей в могили
І в Сибір дороги

Забули козацькі діти
Якого вони роду
Своє обличчя загубили
Перетворили в морду

Оці люди подуріли
Стали як собаки
Лаяти на сонце
І своїх кусати

Стали москалі
Україну грабувати
Це російські землі
Собак тих навчати

Щоб мова українська
Не модною стала
Щоб бандура замовкла
А балалайка заграла

На руїнах України
Балалайка заграла
Зруйнувала церкви
Та матюкам навчала

Час пройшов, Україна
Вирішуючи долю
Кров’ю заплатила
Виборювала волю

Повернулись козаченьки
З Кубані розпинати
На свою батьківщину
Вільних убивати

З свого роду переводу
Своїх катувати
Щоб навчились москалеві
Ручку цілувати

Чому країна породила
Собачого сина
Якби знала утопила
В колисці придушила

Сонце сходить і заходить
Поміж берегами
Вставайте, хто має сили
До бою, з ворогами
Відповісти

Повернутись до “Політика, історія, філософія”