Дух формує націю

Національне питання, національні проблеми, своє-чуже, роздуми і дискусії на тему
Аватар користувача
Володимир Стрий
Дозвіл L
Повідомлень: 57
З нами з: 31 березня 2010, 16:40

Дух формує націю

Повідомлення Володимир Стрий »

Розвитку письменності в Україні та іншим наукам дало богослов’я, яке породжувало теософів, серед яких завдяки письменності вони ставали святими. І Україна прославилась цими святими та трудами цих святих. Росіяни вбачали цю неймовірну святість, яка супроводжувалась знаменнями, пророцтвом і чудесами цих святих, почали приїжджати щоб наслідувати собі таке багатство. Вони засилялись на Україну, вивчали православне духовне життя і потім засновували в своїй державі це вчення. Відкривали монастирі, школи, академії, щоб прославити свою державу. Але слава Київської Русі не могла бути перевершеною, тоді в Росії вирішили зупинити розвиток духовності в Україні шляхом захоронення української мови яке є головним фактором відмінності між українцями та росіянами, присвоїти історію Київської Русі на історію Росії, але це вже інша тема.
Українці виховувались через «Святе Письмо», формувалась народна творчість, дух України і розвиток інших наук. В останні часи йде деградація, яка хоче принизити значення духовного кореню українців, вже мало хто знає українських святих. А здебільшого йде пропаганда неправдивих святих, які по своєму духу є оманою. Появляються в нашій мові слова іноземні, які вносять в мову, а вірніше в дух мови ознаки грубості, а не м’якості чим наша мова багата, відкидаючи з мови наші кореневі слова, які іншими підмінити не можна, бо вони відображають саме духовне значення.
Деякі люди виступають проти духовного, ставлячи його на друге, а то і на останнє місце, це все одно що рубити дерево на якому вони сидять. Вони настільки влізли в самообману, що цінності другорядні ставлять на перше місце, а цінності основні ставлять на останнє, ще хизуються такою зарозумілістю!
Саме дух формує націю і занепалість духу руйнує корені, розчиняючи її цінності, знищується місце на землі. Український дух сформований на богословських основах, і тому питання стоїть не тільки в Україні, але й захисту правдивої віри і праведних духовних цінностей на всій землі.
Можна навести багато фактів, які свідчать, що духовність в Україні є головним фактором вибраності нашого народу Богом!!!
Перші вчителі були священиками по «Святому Письмі» діти навчались письменності.
У 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека — Бібліотека Софійського Собору, за іншою назвою, — Бібліотека Ярослава Мудрого.
За часів Київської держави особливо відомими і популярними були, по-перше, книги Святого Письма: Євангелія, Апостоли, Псалтирі. Найдавніше Остромислове Євангеліє виготовлене в 1056—1057 рр. в Києві. З писань теологів найбільшою популярністю користувалися писання Іоана Златоуста. Далі треба назвати різноманітні життєписи святих, зокрема, короткі життєписи, призначені на кожний день, — «Прологи», помісячні життєписи «Минеї» та збірники життєписів святих якоїсь однієї країни — «Патерики». Світський характер мали Збірники Святослава та збірки «золотих думок», запозичених з різних джерел — так звані «Бджоли», а також, почасти перекладні повісті «Варлаама і Йосафата», «Александрія», «Індійське царство», «Троянська війна» та ін. [5]. Їх читали церковнослужителі, світські люди при дворі, княжі сім'ї, їх освічене оточення тощо.
В історії, літописанні, описовій географії спроби і успіхи вітчизняних вчених того часу були помітні. Перший літопис, його називають Найдавнішим, постав уже 1039 р., на думку І.Крип'якевича [1], при дворі київського митрополита. Він дає глибоку ретроспективу версії історії людства, починаючи від розселення народів після зруйнування Вавилонської вежі. Історія Київської держави тут виписана в роках 862–1117. Літописання продовжують ченці Печерського монастиря, Никон Великий близько 1069–1073 рр., Нестор-Літописець, який близько 1112 р. впорядкував «Повість минулих літ», ченці Видубецького монастиря, зокрема ігумен Сильвестр близько 1116 р., а також інших монастирів [1]. Київський літопис доводить опис історичних подій до 1201 р. Своєрідним його продовженням є Галицько-Волинський літопис, який обіймає період 1205–1292 рр. Вершин історичного та поетичного викладу досягла «Повість про похід Ігоря» історична поема про похід князя Ігоря проти половців у 1185 р. Популярною була «Хроніка Даніїла Мніха до Святої Землі» — путівник до Палестини, написаний за візантійськими джерелами. Слід згадати ще багато відомих апокрифів, життєписань, поученій, де українські автори показали високий рівень освіченості, високу моральність, гуманність, потяг до знань. Згадаймо хоча б «Поученіє дітям» Володимира Мономаха, або «слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Паломник» ігумена Данила і т. д.

Повернутись до “Політика, історія, філософія”