Слов`янська єдність – минуле і майбутнє

Національне питання, національні проблеми, своє-чуже, роздуми і дискусії на тему
Гість
Дозвіл B
Повідомлень: 105
З нами з: 20 квітня 2011, 13:59

Слов`янська єдність – минуле і майбутнє

Повідомлення Гість »

Зображення


Слов`янська єдність – минуле і майбутнє

В. О. Дем’янов, ДЦ "Рівне-Суренж", 1 грудня 2013 року

Згадуючи слов’янську єдність варто замислитись над значенням самого цього поняття, над тим, як розуміли його наші предки. У 1 тис. н.е. поняття єдність у слов’ян асоціювалось з духовним єднанням, з братством по духу просвітлених Старотцями людей.

Для предків така єдність була непорушною, пов’язанною з визначальними символами слов’янського світу: з Троянню, рахманами і волхвами, священним містом Суренжом-Артою, державою Дулібією Рось, загальнослов’янським, дулібським союзом народів.

Слов’янам було відомо, їх прабатьківщина має стосунок до древнього сакрального центру у Європі, який тисячоліттями раніше носив назву Арта. На початку 1 тис. до н.е. цей духовний центр зазнав тиску з боку ворогів Прави та з часом був захоплений ними.

Наруга над Артою – це головна причина заклику найвищих рахманів Арти до азійських слов’ян та їх Старотців про допомогу Волині. Зусиллями побратимів, що прийшли з Азії у Європу у 2-1 ст. до н.е., давній центр був відвойований у ворогів та відновив свою діяльність ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/105 ).

На початку нової ери цей відроджений у силі духовний центр постав під назвою Суренж (Соуренж). Його силами було розгорнуто духовне просвітництво, що повертало навколишнім народам втрачені знання закону Прави (закону Творця).

З 1-2 ст. до н.е. рахманами Волині було ініційоване будівництво оборонної системи навколо Суренжа - кола військових територій та спеціальних міст (так званої Роксолані-Росколані). Головною метою стало створення надійного захисту для Суренжа, усіх духовних святинь регіону, пантеонів зі священними раритетами слов’ян.

У 3-4 ст.н.е. розгорнулось будівництво розгалуженої європейської рахмано-волхвівської системи за участю переселенців з Азії (різних періодів). Нові центри мали з’явитись на Розточчі, на ріках Дністер, Південний Буг, Волхов, на о.Руяні (Балтика), у Криму та інших місцях ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/124 ).

У 5-8 ст.н.е. стараннями таких центрів активізувується навернення європейських народів до давнього світогляду (Прави), до віри у Творця. Кількість тих, хто осягнув Праву та став слов’янином, швидко росла ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/125 ).

До 8 ст.н.е. правила Прави знову стають життєво необхідними для більшості населення центрально-східної Європи. Світогляд по Праві дозволив відновити духовне життя європейців, повернути їм істинне вселенське світорозуміння ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/126 ).

Налагоджений контакт зі Світлим Ірієм, спілкування з ірійно-високими душами предків (Славою, Проянем-Перуном, Даждбатом та іншими) стали важливим механізмом духовного відродження народів Європи, сприяли відновленню гармонійного суспільного укладу у центрі Європи.

Старотців, волхвів-укрів, волхвів (духовно обраних), що здійснювали найвищий контакт, вважали тими, хто служить суспільним інтересам, служить Світлому Ірію. Їм створювали належні умови, берегли, ставили за приклад.

У відповідь духовні Отці наполегливо працювали над осягненням законів Творця, допомагали у духовному зростанні тим, хто прагнув жити у Праві, відати Праву, славити Праву, наставляли тих, хто прагнув удосконалення світлої душі та хотів ірійного зростання.

Для духовних Отців нерозуміння Прави (відкидання життя по Праві, небажання відання Прави, відхід від славлення Прави) - означало відмову від слов’янського братерства, заперечення духовної єдності зі Світлим Ірієм, добровільне неприйняття благодаті Творця.

Отці знали: занедбання духовної чистоти, поява егоїстичних намірів, зростання антропоцентризму, зміна духовних орієнтирів, прийняття спокус - шлях заперечення слов’янського світогляду.

Як результат – швидке забруднення тонкого тіла, наростаюча неспроможність душі протистояти темним силам, падіння духовних рівнів. Вирішальним етапом у цьому процесі ставав перехід до чорноголовості і бездушності, перетворення таких осіб на безвольних та бездумних рабів хижого антисвіту ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/128 ).

Для протидії можливим загрозам з боку антисвіту, Старотцям важливо було удосконалювати рахмано-волхвівську систему, тримати на контролі найвразливіші ділянки духовної роботи, берегти слов’янський простір від ворожих підступів ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/100 ).

Загроза, як і тисячоліття тому, виходила від ідеологічних центрів, що осіли тепер на землях Візантії, Хазарії, франко-германців, вікінгів-норманів. Використовуючи міжнародну торгівлю, як засіб, вони прагнули гальмувати усі просвітницькі зусилля Суренжської Трояні та Старотців, намагались руйнувати процес просвітлення у Європі ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/122 ).

Зручними місцями для такої антипросвітницької діяльності завжди були трансконтинентальні торгівельні шляхи. І тепер ідейні вороги слов’ян прагнули використовувати такі для своїх підступних акцій.

Емісарам ставилось завдання - осквернення пришляхових святилищ, давніх борів, джерел, місць обрядів, застосуванням спеціальних магічних дій, кривавих ритуалів. У такий спосіб мали бути очорнені великі зони, що надалі мали понижати ірійні рівні місцевих жителів.

Але на землях слов’ян ідеологам антисвіту вчинити таке довго не вдавалось.

До 7 ст.н.е. великі торгівельні шляхи на слов’янських землях були переважно суходільними (зі сходу на захід). Це були північні маршрути так званого «великого торгового (шовкового) шляху», що починався у Китаї, пролягав з двох боків Чорного моря і сягав Південної та Західної Європи.

Слов’яни обладнали ці маршрути спеціальними об’єктами - митницями та духовними пунктами, налагодили добру їх охорону. Тут існував особливий духовний контроль, який ідейні вороги обминути не могли.

Річки, що тягнулись переважно з півночі на південь і навпаки, транзитної ролі у слов’ян у той час не виконували. Не існувало і надійного контролю усієї довжини головних транзитних річок. Північ континенту не була тоді торгово значимою величиною.

Лишень у другій половині 7 ст.н.е. усі головні транзитні річки регіону (Дніпро, Волхов, Західна Двіна, Німан, Вісла, більша частина Дунаю) потрапляють під контроль Дулібського союзу та пов’язаних зі слов’янами сусідів.

Стає можливим організувати систему захисту та контролю водних шляхів подібну до тієї, що була на суходолі. До нагоди стали і наростаючі контакти півночі і півдня Європи (вікінгів та греків), потреба в постійних торгових зв’язках.

Відомо, що слов’яни завжди з повагою ставились до взаємного та вигідного обміну товарів (як зі своїми сусідами, так і між ними). Використання великих річок на слов’янській території для міжнародної торгівлі верховною Троянью принципово не заперечувалось.

Старотцям важливо було лишень організувати на річках належну систему контролю, духовний захист. Не менш важливим завданням було заборонити доступ чужинців до сакрального центру держави у Волино-Карпатському регіоні (по Прип’яті та Дністру та їх притоках).

Наполягання сусідів в освоєнні річкових шляхів вимагало швидкого будівництва вказаної системи. Таку систему мали будувати представники Дулібського Союзу і відповідних регіонів ( http://rivne-surenzh .com.ua/ua/additional/maps/102 ) .

Як і на суходолі, на початках водних шляхів та і у важливих місцях почали закладатись спеціальні пункти. До їх складу входили військові містечка, митниці (портові), духовні рахманські установи, обслуговуючі поселення.

Завданням рахманів тут було здійснення функції духовної охорони: недопущення впливу ворожих емісарів на слов’янське населення Дулібського союзу, виконання захисних обрядів, лікування духовно уражених митників, нейтралізація чорної сили непроханих магів та ворожбитів (так як це було на суходільних пунктах та шляхах).

Проте, створити за короткий час на річкових шляхах ефективну систему захисту не вдалось. Система давала збої, бо виявилась не вповні готовою до нових умов. І на це були свої причини.

Важливу роль зіграла як специфіка пересування водних караванів так і застосування ворогами особливої методики, з якою рахмани раніше не зустрічались.
Так огляд ввезеного краму проходив переважно на човнах. Термін огляду обмежувався одним днем. Обряд очищення проводився одноразово. Він був типовим та не враховував особливостей нової методики, використання спеціальних сховищ (нерозбірних фігурок з багаторівневими вкладеннями, «одне в іншому»).

У таких сховищах кожний рівень фігурки мав свій магічний захист, що ставився окремо. При виконанні світлого очищаючого обряду ліквідовувався лишень верхній шар магічного захисту, верхня «оболонка».

Проте, для ліквідації усієї темної начинки (2-3 рівнів) важливі були повторні рахманські обряди, що мали бути виконані зі значним інтервалом часу, для кожного рівня окремо.

У кінці 7-8 ст.н.е. рахманам не вдалось виявити підступний задум ворогів, хоча тривожні сигнали зі Світлого Ірію вони отримували регулярно. Та зрозуміти їх вони не змогли.

А що ворожі сили? Як діяли вони?

Отримавши важливий інструмент проникнення через духовний захист слов’ян, вони кинулися активно його використовувати, спочатку на річкових маршрутах, а далі, з 9 ст.н.е., і на суходолі.

Тепер, мандруючи по слов’янським річкам, вони обирали місцями своїх зупинок навколишні прибережні слов’янські святині: кургани, святилища, джерела. Там емісари проводили свої ритуали та активно закладали місця чорної сили.

У наслідок цього, з кінця 7 до кінця 8 ст.н.е. значні ділянки прибережних зон великих річок перетворились на енергетично забруднені плями та ділянки, а духовність перебуваючих тут слов’ян почала падати.

Темні енергетичні місця, вздовж Німана-Двіни-Волхова-Дніпра, Вісли-Тиси-Дунаю, інших річок, розділили слов’янську територію на обособлені частини, відрізали такі частини від слов’янського духовного центру – Суренжа ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/102 ).

Під їх вплив потрапляють і організатори слов’янських митних постів. Вони втрачають духовні рівні та стають носіями грубого матеріалістичного прагматизму. У них росте бажання збагачення, золота, влади. З часом вони все більше прислухаються до іноземних ідеологів та приймають на віру усі слова чужинців, що грубо принижують слов’янських предків.

Ось, що пише «Велесова книга» на дощечці 7-а про таких мандрівних ідеологів-візантійців та їх брехню: «Так ото нині є, що ці греки (візантійці) принижують нас, (кажуть) нібито ми є людожерами. І то брехливі розмови - бо такого ніколи не було. А маємо натомість ми повік інше. Коли ж хочеться ворожнечі (комусь) - той таке зле (брехню) і говорить. А дурник (недалекий) те і підбирає…» («ТАК ОВШ ЯКО Е ЖЕ Е СЕ ГРЬЦЕ УЩЕКАШЕТІ НА НЕ ИЖЕ С МЕ ЧЛОВЕНКОЖРАВЦОВЕ А ТО ЛУЖЕВА РЪНЩЬ ЕСЬ ЯКО НЪСТЕБО ТАКОВО ІСТА А ИМЕЯХОМ ІНА ПОВІКЕ НА ТОТЬ КІ ЖЕ ХОЩАЩЕТЬ УВРАНЖИ ДЕ ТЕ ІНА РЕЩЕ ЗЛАЯ А ТОМУ ГЛОУПЕННЕ СЕ БОРЕ…»).

Духовне падіння місцевого населення, викликане енергетично забрудненими зонами, відбувається майже одночасно з відривом від слов’янського суспільства так званої «нової еліти», яка у кінці 8 ст. н.е. все більше слухає емісарів з Візантії, Хазарії, від франко-германців і вікінгів-норманів. Ця «еліта» налаштовується заперечувати керівну роль Трояні, намагається заявляти вимоги на частину слов’янської території.

Для поставлених цілей вона шукає різних обставин та приводів, особливо звертаючись до історії своїх дослов’янських предків, перебільшуючи значення такої, протиставляючи свій родовід принципам слов’янської єдності та світогляду.

Особливо завзято це роблять представники північного та західного слов’янського регіону - нащадки ягів-яхів. Вони, всупереч закону Прави, вихваляються буцімто «особливим» походженням, гордують таким.

Від Трояні ці заклопотані отримують окрему назву - варяги (абревіатура, у значенні «гордиливі, славолюбиві яги»).

Подібна ягам-варягам «нова еліта» з’являться у інших регіонах Європи: на берегах Дніпра, Вісли, Дунаю, Німану. Вона плекає амбітні плани, проводить зібрання, влаштовує таємничі ритуали разом з іноземними посланцями. Але, виступати відкрито проти Трояні, поки що, не наважується. Лишень шукає союзників, особливо серед дулібських ворогів.

Цією «новою елітою» шириться ідеологічна робота серед населення проблемних територій. Створюються групи сприяння, накопичується зброя, сіється розголос про слабкість Трояні.

Та вже на межі 8-9 ст.н.е. частина такої «еліти» наважуються на відкриті виступи, на проголошення власних авторитарних державок, які, проте, не спроможні довго існувати.

Після занесення в Суренж духовної чуми (шляхом ввезення магічних сховищ), на відкриту і велику сепаратистку акцію, за підтримки Візантії та Хазарії, у 805 р.н.е. наважується київський князь Дір.

Очоливши надані йому війська, він рушає на захід - у бік Суренжа. Проте, війська Діра зазнають розгрому на підходах до кола міст і князь тікає на схід. Вся акція закінчується публічною стратою Діра (у Суренжі) у 806 р.н.е., після облоги Києва та арешту зрадника бусом Хоривом.

Але через проблеми у Суренжі, що викликані новим зараженням чумою міста (про це пише книга «Велич Дулібії Рось. Суренж» - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/pub/ ), центральна дулібська влада стає не вповні спроможною реагувати на події поза центральним слов’янським (Волинським) регіоном.

Лишень після подолання гострих проблем та переїзду владних дулібських структур на периферію покинутого міста, у середині 9 ст.н.е., у Трояні виникає можливість активніше втручатись у зовнішні події ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/127 ).

Проте, втрачено занадто багато часу. Ворог теж не дрімає і користається слабістю слов’янського центру. Незворотні процеси духовного падіння у багатьох регіонах слов’янського світу значно посилились. Проте Старотці ще мають надію значно поліпшити ситуацію.

Так у 862 р. представник бусового роду, Рюрик, за настановою Трояні, разом з варягами, здійснює похід на Новгород. Він намагається повернути у бунтівний регіон слов’янську керованість, владу Трояні. Далі він планує йти на південь, на Київ.

Після актів придушення спротиву місцевої «еліти» та отруєння Рюрика, похід на Київ у 879 р.н.е. здійснює його родич Олег. Він карає самозваного князя Аскольда, проголошенного каганом (імператором), та відновлює бусівський (великокнязівський) контроль над регіоном.

Проте, зупинити процес духовного падіння рішучими збройними акціями Рюриковичів, Трояні не вдається. Духовне отруєння занадто глибоко в’їлось у князівське середовище, у нову розбагатілу «еліту», у волхвів з оточення такої «еліти», у населення уражених прирічкових регіонів і міст.

Рюриковицька гілка бусового роду, не витримавши духовного випробовування, рідниться з «новою елітою» таких регіонів (княгиня Ольга), та припиняє служіння Праві. Нащадки Ігоря та Святослава, вже не шанують Прави та завзято воюють проти слов’янської єдності. Вони наважуються збройно протистояти дулібській Трояні, вірним Праві Старотцям, волхвам.

Ось що пише «Велесова книга» на дощечці 2-а про роки князівської зради у бунтівних регіонах: «За часів надзвичайно славних, рось потята була рукою ворожою, і злочини творилися… І князь той немощним був та послав синів своїх до борні. А ті ворогам підчинились, віча не слухали, а те, що речено вічем - зневажили. Бо тепер (стали) обережні і підношеннями взяті (задобрені ворогом). І коли говоримо нині, що князі є наші - то це не вірно…» («ЗА ЧАСІ ЗЪЛЬНО СЛАВЛІ РОСЬ ПОТЯТА БЯ РУКОУ ВЪРОЗІУ А ЗЛОЩИНА ТВОРЯІ… І КОНЯЗ ТОІ НЕМОЦЕН БЯ А ОУСЛА СОІНІ СВА ДО БРАНЬ АІ ТОІ ВЪРЯГОМ ПОДЛЕГОША ВЬЕЩА НЕ БГРЕГОШІА А ЧЕС ОТО РЪЩЕМО ВЪЕЩЕМ НЕ ОУВАЖІ ТОМУ БО ІСТЕР ОСТЬРЖЕНІ А ОДЕРЕНЬ ВЗЯТІ А КОЛЕ РЪЕМ ОДНЕСЕ КЬНЯЗІ СОУТЕ НАША ТОМУ БО НЕСТЕ…» ).

З кінця 10 ст. н.е., від часів Володимира, ставши носіями візантизму, бажаючи отримати дулібську спадщину, Рюриковичі започатковують широке переслідування вірних Прави та розгортають експансію на землі Верхньої Волги та Оки (у середовище фінно-угрів, балтів, інших народів).

За 66 років існування їх авторитарної держави (988 -1054 р.н.е.) Рюриковичі намагаються вибудувати родинні стосунки з головними духовними ворогами слов’ян, тими хто зневажає слов’янських рахманів і волхвів, хто прагне ліквідувати світогляд предків ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/118 ).

Особливо наполегливо це виходить у київського князя Ярослава, який заклав поділ авторитарного державного утворення на спадкові князівства-державки. Такі державки надалі потонуть у безперервних братовбивчих війнах, кривавих інтригах, палацових переворотах.

Проте, на фоні постійних чвар та війн, усі без виключення Рюриковичі вважали рахманські сили Волині (Погорини) своїми ворогами. Духовні Отці краю і надалі говорили правду про захоплення влади у Києві, розвінчували самозванців та хижі дії князів-відступників.

У 11- 12 ст.н.е. Рюриковичі прагнуть отримати давні слов’янські раритети, що збережені рахманами у підземних пантеонах Суренжа та Пересопниці. Серед таких: символи духовної влади Трояні, бусівські атрибути, які так потрібні Рюриковичам для легитимізації незаконної влади.

Для посилення тиску на Волинь, Рюриковичами у Прикарпатті захоплюється Галицьке князівство. Рюриковичам важливо було перешкоджати рахманам та волхвам Волинського регіону здійснювати розпочату підготовку до розбудови слов’янської держави у новій її назві - Україна ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/120 ).

У 1256 році тисячолітній рахмано-волхвівський центр Діброва на Розточчі, та місто Діброва, були спалені за наказом новоявленного короля-католика Данила Галицького. За цей вчинок Старотці Розточчя проклянуть Данила, усю його сім’ю та увесь його рід ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/124 ).
Наступні століття – це час створення нової рахманської потуги, держави Україна.

З багатьох причин історії цієї держави ми фактично не знаємо. Ця історія зумисно спотворена та перекручена, свідомо позбавлена свідчень та артефактів.
Тому історики нині надзвичайно поверхово оцінюють наслідки відомих нам подій та не помічають відступництва гілок «нової еліти» у 7-12 віках, повсякчасний спротив нащадків таких гілок зростаючій у 13-15 віках Україні ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/96 ).

Не розуміють вони і подій 16-17 столітть, коли відступництво набуло нових ідеологічних форм – воно перетворило «нову еліту», не без впливу ззовні, у магнатство.

Саме магнатство стало зашморгом на шиї Української держави у 16-17 столітті. Саме воно, за настановою ворожих рахманству сил, поклало масу зусиль, щоб знищити свідчення про існування давньослов’янської держави та Дулібського слов’янського союзу ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/123 ).

Саме воно допомагало організовувати своїм господарям (з орденських структур та таємних лож) пошук та вбивство рахманів та волхвів. Саме воно було безжалісно розтоптане новою силою у регіоні, коли потреба в рабському служінні магнатів відпала.

Які ж висновки можна зробити зі сказаного? Чому ж не встояла слов’янська духовна єдність у Європі?

Висновки полягають у тому, що слов’янська єдність завжди базуватись виключно на духовній єдності світлих душею людей, на єдності з Творцем. Відрив «нової еліти» від слов’янського братства, від живильного джерела Прави, від контакту зі Світлим Ірієм, Творцем, кинули її у тенета духовної зради.

Заклавши рабську ідеологію для своїх нащадків, зробивши нащадків прислужниками ворожої ідеології, вони перетворили життя усього слов’янського оточення на важку битву за вірність Праві.

Ось як говорить автор «Велесової книги» стосовно духовної вірності росів, усіх слов’ян-дулібів (дощечка 32): «Це старі родичі казали, що (вони) приймали клятву на вірність. І тримали її аж до самої смерті, (і казали) що самі маємо вмерти, а рось визволяти!» («СЕ СТАРЕ РОДІЦЕ РЕЩЕХУТЕ І РЯХУТЕ КЛЕНТБУ О ВІЕРНОЩЕ І ДРЖАЩУТЕ ІЕ АЖ ДО СМЕРТЕІ СЕ МЕ ІМЯХОМ УМЕРТЕ А РОСЕ ЗВОЛЕТЕ»).

То, чи залишились праведні носії давньої слов’янської духовності? Чи можлива у подальшому слов’янська, істинно духовна єдність взагалі?

Так, залишились! Так, можлива!

Але спочатку тим, хто прагне пізнати світогляд Прави, тим, хто хоче відродити у собі дух істинного слов’янина, потрібно відповісти на такі запитання: що є Права, що є Світлий Ірій, що є людська душа, що є метою життя людини?

Відповіді на такі запитання колись знав кожний слов’янин. Бо не знати такі відповіді і бути слов’янином - принципово не можливо. Адже слов’янська єдність торкається лишень світлих душою, тих, хто шанує Творця, хто славить Праву, хто любить Світлий Ірій.

Саме таким жити під новим Небом та на оновленій Землі!

+ + +
1. Влес книга. Дніпро, №4 – Київ, 1991.
2. Лозко Г.С., Велесова книга. Волховник. -Вінниця, 2007.
3. Повість врем’яних літ -Київ, 1990.
4. Геродот. Історія у 9 книгах.- Київ, 1993.
5. Дем’янов В. Що було до Русі?- Рівне, 1994.
6. Кучинко М. Археологія Воліні.- Луцьк, 2005.
7. Нариси культури давньої Воліні. Під редакцією Охріменко Г.В.- Луцьк, 2006.
8. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії.Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі) - Київ, 2006.
9. Дем’янов В.О., .Андрєєв О.А. Велич Дулібії. Рось. Суренж.- Київ, 2007.
10. Статті - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/
11. Карти - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps
12. Сайт - http://rivne-surenzh.com.ua/

Стаття з сайту - http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/129

Зображення

Повернутись до “Політика, історія, філософія”