Етнічна самоідентифікація

[Stephan]

Маю бажання поговорити про речі глибокі та інколи -важкі.

Самоідентифікація етнічна — процес ототожнення, уподібнення себе особою з певною етнічною групою.

Він відбувається як переживання особою укоріненості в цю спільність, як відчуття себе її частиною, переживання своєї відданості їй.

Самоідентифікація етнічна має зовнішню і внутрішню спрямованість. Перший напрямок пов'язаний з відповіддю на запитання "Хто я є?", із з'ясуванням, фіксацією свого місця в системі суспільних, соціально-психологічних, моральних відносин, ставлення до минулого, сучасного і майбутнього.
Другий змістовний аспект цього явища має внутрішню спрямованість. Він відбиває почуття послідовності, тяглості, належить до єдиної психологічної цілісності.

Раціонально-пізнавальний аспект ідентифікації представляє усвідомлення себе членом етнічної спільності, з'ясування свого місця серед етнічних груп, позиції в системі міжетнічних відносин. У цьому когнітивному процесі особою усвідомлюються деякі її власні риси, властивості, та якості, які повторюються в людях відповідної групи. Це може бути мова, особливості поведінки, риси способу життя, традиції та звичаї, антропологічний тип, іноді релігійні вірування та інше. Крім того, детермінантою етнічної самоідентифікації може бути спільність позицій у ставленні до подій минулого, території.

Проблема самоідентифікації етнічної постає перед особою не тільки і не стільки як пізнавальна, скільки як життєво-практична. Тому і процес етнічної самоідентифікації на особистІсному рівні протікає не в "чистому" вигляді, не як самостійний, автономний процес, а вкупі з іншими процесами: трудової, громадської, політичної діяльності, спілкування, побутової поведінки тощо. Особа постійно співвідносить свою поведінку, дії з нормами, зразками відповідної етнічної спільності. Ці норми служать певними еталонами, критеріями поведінки, саморефлексії.

Почуття етнічної належності в сучасних індустріальних суспільствах виконує компенсаторну функцію. Воно відшкодовує ті втрати у сфері особистісно-психологічного комфорту, які створюються в результаті виконання анонімно-казених, формальних соціальних ролей, доповнює нестачу позитивних людських почуттів. Завдяки цьому почуттю особа знаходиться у стані соціального комфорту.
Микола Шульга


В мене нема проблеми зі самоідентифікацією.
У мене інші проблеми - наші діти, яки виховуються у родині де батько українець, мати швейцарка, батьки розмовляють між собою російською, діти на берндюч між собою, з матерею на цюріхдюч, у школі на хохдойч. Але такая ситуація не складна, а просто цікава.
Подивимося що з цього буде.

[Olenka]

У мене інші проблеми - наші діти, яки виховуються у родині де батько українець, мати швейцарка, батьки розмовляють між собою російською, діти на берндюч між собою, з матерею на цюріхдюч, у школі на хохдойч. Але такая ситуація не складна, а просто цікава.
Подивимося що з цього буде.

Я думаю, що це прекрасно коли діти знають більше ніж їхні батьки.
В Швейцарії для вивчення мов є всі можливості.
Молодці діти :2thumbs: :2thumbs:

[Svitlana]

Маю бажання поговорити про речі глибокі та інколи -важкі.

Самоідентифікація етнічна — процес ототожнення, уподібнення себе особою з певною етнічною групою.

В мене нема проблеми зі самоідентифікацією.
У мене інші проблеми - наші діти, яки виховуються у родині де батько українець, мати швейцарка, батьки розмовляють між собою російською, діти на берндюч між собою, з матерею на цюріхдюч, у школі на хохдойч. Але такая ситуація не складна, а просто цікава.
Подивимося що з цього буде.

Ух ти!!! Стільки цікавих тем, а я вдома не сиджу. Зберуся з часом і на всі відпишу. Бо хоч дітей у мене нема, але маю багато знайомих, що вже виросли до дорослих у такій ситуації. Обов"язково розкажу.

[Svitlana]

Самоідентифікація етнічна — процес ототожнення, уподібнення себе особою з певною етнічною групою.

Він відбувається як переживання особою укоріненості в цю спільність, як відчуття себе її частиною, переживання своєї відданості їй.

Отож ваші діти не можуть повністю відчувати себе українцями (живучи в Швейцарії) лише тому, що є віддаленими від української спільноти більшу частину свого життя. вони не є частиною і не можуть бути нею фізично. Так само як вони не були б швейцарцями, коли б жили в Україні.

Самоідентифікація етнічна має зовнішню і внутрішню спрямованість. Перший напрямок пов'язаний з відповіддю на запитання "Хто я є?", із з'ясуванням, фіксацією свого місця в системі суспільних, соціально-психологічних, моральних відносин, ставлення до минулого, сучасного і майбутнього.

Тут теж не стане легше. Хто ж вони є? укрошвайцами? (як у якогось давнього, ще радянського, гумориста: "если у меня папа туркмен, а мама - сибирячка, то я что? ТуркСиб?)

Як я вже казала, у мене є декілька друзів, що вже виросли до свідомих людей. Як правило, усі вони ототожнюють себе з тією національністю, серед якої вони виросли. І не інакше. Хоча володіють і рідною мовою матері (як правило).
Більше того, є у мене і знайомі, що народилися і виросли в однорідній сім"ї, але були відірвані від етнічної групи. Тобто носіями рідного етносу були лише батьки. Ані друзів батьків, ані знайомих, ані шкіл... Хоча такі діти теж батьківською мовою володіють на побутовому рівні, але зізнаються, що таки вважають себе занадто іншими, щоб ідентифікувати себе з тією етнічною групою. Тобто, виходить, що глибина етнічного спадку до якоїсь міри залежить від глибини проникнення у суспільство відповідного етносу. Виходить, що двох чоловік батьків таки недостатньо.

Раціонально-пізнавальний аспект ідентифікації представляє усвідомлення себе членом етнічної спільності, з'ясування свого місця серед етнічних груп, позиції в системі міжетнічних відносин. У цьому когнітивному процесі особою усвідомлюються деякі її власні риси, властивості, та якості, які повторюються в людях відповідної групи. Це може бути мова, особливості поведінки, риси способу життя, традиції та звичаї, антропологічний тип, іноді релігійні вірування та інше. Крім того, детермінантою етнічної самоідентифікації може бути спільність позицій у ставленні до подій минулого, території.

Тут лише більш наочно підтверджено попередню тезу. Щоб усвідомлювати себе членом спільноти, потрібно знаходитися посеред тієї спільноти, щоб з"ясувати своє місце серед інших етнічних груп - потрібно належати до етнічної ГРУПИ (етнічної групи, а не купки: я, ти, він, вона - разом дружная сім"я). Це все таки відбувається, але у нашому випадку - в аспекті швейцарського етносу щодо інших. Не виключаю, що український етнос у даному випадку займатиме особливе місце, а при активному спілкуванні (як не крути це не займе більшість життя дитини, що постійно проживає тут) має шанс навіть на більший відсоток, але все одно, переконана, українцями вони себе не відчуватимуть (внутрішнє). Хоч цілком усвідомлюватимуть і поважатимуть свою історичну належність до української нації (зовнішнє). Тут все залежатиме від глибини і ширини залучення до раціонально-когнітивного аспекту ідентифікації, а точніше від намагань і сили волі батьків дати дітям той аспект. :D

Проблема самоідентифікації етнічної постає перед особою не тільки і не стільки як пізнавальна, скільки як життєво-практична.Тому і процес етнічної самоідентифікації на особистІсному рівні протікає не в "чистому" вигляді, не як самостійний, автономний процес, а вкупі з іншими процесами: трудової, громадської, політичної діяльності, спілкування, побутової поведінки тощо. Особа постійно співвідносить свою поведінку, дії з нормами, зразками відповідної етнічної спільності. Ці норми служать певними еталонами, критеріями поведінки, саморефлексії.

Ось власне - постійно. Якщо такої постійності немає, то і повна самоідентифікація неможлива. Така селяві, шо ж зробиш.

Почуття етнічної належності в сучасних індустріальних суспільствах виконує компенсаторну функцію. Воно відшкодовує ті втрати у сфері особистісно-психологічного комфорту, які створюються в результаті виконання анонімно-казених, формальних соціальних ролей, доповнює нестачу позитивних людських почуттів. Завдяки цьому почуттю особа знаходиться у стані соціального комфорту.
Микола Шульга

Тут я вже не знаю. Прикладів не навели. Єдине, що спадає на думку - Америка. Індустріальне суспільство і мішане-перемішане. Хоча і там вже роками створюють американський етнос, але при зустрічі нормальним питанням є "ти хто?", а відповіді на зразок: "25% німець 25% ірландець 30% француз і 5% єврей" (і усіх же врахують!). Я просто не вірю, що є десь люди, що не відносять себе до жодної етнічної групи. Хоч традиційно-сімейно, хоч за проживанням, хоч за вихованням.

батько українець, мати швейцарка, батьки розмовляють між собою російською, діти на берндюч між собою, з матерею на цюріхдюч, у школі на хохдойч. Але такая ситуація не складна, а просто цікава.
Подивимося що з цього буде.

Мені здається, так все і залишиться на віки вічні. Крім того, що школа зміниться офіційними інстанціями. І будуть вони у вас чистими швейцарцями, що знатимуть, що вони на 50% українці. Тільки мови не знатимуть, як не чутимуть. Я навіть не кажу, що це погано. Погано, це коли ви їх потім плануєте в Україну відправити на поселення. Тоді біда їм буде. А як в Швейцарії житимуть - то повністю пасуватимуть в етнічне суспільство Швейцарії і буде їм комфортно. А діти мого знайомого німця в Україні стануть українцями і знатимуть що вони німці. Якраз з німцями-переселенцями багато прикладів Танюшка може навести певно. Ну німці за паспортом, а душой-то - русские!!

[Stephan]

Svitlana
Ваші думки та аналіз матеріалу -цікавий.

Як Ви сприймаєте цю тезу: "Я важаю, що я виховую дітей світу, які мають українсько-російсько-швейцарське коріння.
Питання самоідентифікації - це питання ресурсу - культурного, творчого, інтелектуального тощо.
Якщо людина має розуміння своїх ресурсів та має бажання ними користуватися, то у глобалізованому світи вона має більше можливостей"?

[Svitlana]

Svitlana
Ваші думки та аналіз матеріалу -цікавий.

Як Ви сприймаєте цю тезу: "Я важаю, що я виховую дітей світу, які мають українсько-російсько-швейцарське коріння.
Питання самоідентифікації - це питання ресурсу - культурного, творчого, інтелектуального тощо.
Якщо людина має розуміння своїх ресурсів та має бажання ними користуватися, то у глобалізованому світи вона має більше можливостей"?

щось ви так хитро все заплутуєте....
Особливо про те що "питання самоідентифікації - це питання ресурсу" я не зрозуміла. Звичайно кожна всесторонньо розвинута людина має більше шансів, а "Скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина" (М.Рильський??? - закреслено. Гьоте!!!) то взагалі беззаперечна істина (випробувано на власній шкірі - кожне іноземне слово збагачує можливостями неймовірно!). І кожне невивчене (-ні) німецьке (-кі) слово (-а) на даному етапі боляче пульсують у мізку нагайкою з різким звуком на зразок: "Кидай той ком"ютер і сідай за книжки!" Фсе! Пішла гребти додаткові можливості.

Ви ж тему не закидайте. Просто чіткіше запитання ставте. А ще краще і своє бачення викладіть. Я ж не іспит здаю, сподіваюся, було б цікаво і поспілкуватися і подискутувати. Можливо змінити свою думку на іншу.

[Oceanic]

"Скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина" (М.Рильський???)

Часто присвоюють цей вислів Гьоте, хоча в наш час він вже набув статус народного.

[Svitlana]

"Скільки мов ти знаєш - стільки разів ти людина" (М.Рильський???)

Часто присвоюють цей вислів Гьоте, хоча в наш час він вже набув статус народного.

Я в Лавочці вже провела дослідження (дійсно, кажуть (і зуб дають), що Гьоте). Якраз зайшла виправити, а воно вже і не вийде. Так і буде висіти той Рильський мені на сором
Ну нічого, зате тепер я вже знаю добре.

[Olenka]

Як Ви сприймаєте цю тезу: "Я важаю, що я виховую дітей світу, які мають українсько-російсько-швейцарське коріння.
Питання самоідентифікації - це питання ресурсу - культурного, творчого, інтелектуального тощо.

Я маю теж дитину, і спробую висловити свою думку, вірніше рішення яке я прийняла спостерігаючи за швейцарцями-українцями(росіянами) які живуть тут.
Вдома ми з сином розмовляємо українською(щоб не забути).
В інтернеті син читає російську і при нагоді з другом росіянином розмовляє.
В школі гох.дойч ( з дітьми цюр. дойч)
В школі уроки іноземної - англійська і французська.
З французською було не дуже (мягко кажучи), а тепер по троху іде покращання
Я це до того, що неначе нагрузка на дитину велика. Але хочу сказати, якщо дитина народжена від швейцарсько- українського коріння, то на якомусь етапі життя, дитину(чи вже дорослу людину) буде тягнути до цієї культури чи людей.
Для прикладу приведу: В Німеччині українська сім"я народила 2 синів. Батьки вже померли а ті 2 сини, я з ними спілкувалась німецькою(Української вони не знають) То треба було бачити як вони хотіли слухати українську і просили щоб я говорила.
У Цюріху один вже не молодий чоловік трошки говорить російською.
Але каже мені: Я Українець, мої батьки з Одеси!" А сам мабуть все життя в Цюріху живе.
Тому, мені здається, духовний ресурс українського коріння не вичерпний, він присутній буде навіть у ваших внуків народжених у Швейцарії. Для себе я вже вирішила, коли народиться в мого сина дитина , УКРАЇНСЬКОЮ - вона буде говорити
П.С. Оце так зобов"язання я на себе взяла :roll:

[Oceanic]

Так і буде висіти той Рильський мені на сором

Та чого на сором... Просто будемо вірити, що і Рильський також десь-колись вживав цей вислів.

[Stephan]

Рильський
Переклади
«Пан Тадеуш» А. Міцкевіча
«Ернані» В. Гюґо
«Сірано де Бержерак» Е. Ростана
«Орлеанська Діва» Вольтера
«Король Лір» В. Шекспіра
«Дванадцята ніч» В. Шекспіра
«Євгеній Онєґін» О. Пушкіна
та інші

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0% ... 0%B8%D1%87

[сянка]

"Я важаю, що я виховую дітей світу,

Не зовсім розумію, що ви маєте на увазі. Якщо те, що діти говорять різними мовами, то це не є прерогатива двонаціональних сімей. Я знаю багато мононаціональних сімей, де діти вивчають по кілька мов, але це їх не робить дітьми світу. Безперечно, знання мов розширює можливості сучасної людини в цьому що далі складнішому світі. Але куди більше важить, на мою думку, добра освіта, до якої мова - лише додаток.

[Stephan]

"Я важаю, що я виховую дітей світу,

Не зовсім розумію, що ви маєте на увазі.

Це коли не існує проблеми: "своє-чуже". Дерево має коріння та дає плід, та ось сонце, повітря, дощ -це те, що є для ВСІХ дерев. Хто розуміє це, той і є людиною світу.

Якщо те, що діти говорять різними мовами, то це не є прерогатива двонаціональних сімей.

Мова це питання талану.

Я знаю багато мононаціональних сімей, де діти вивчають по кілька мов, але це їх не робить дітьми світу.

Це - зрозуміло. Якщо у людини є поділ "совє- чуже" сонце, повітря , дощ, вітер тощо, то не може йти мови про людину світу.

Але куди більше важить, на мою думку, добра освіта, до якої мова - лише додаток.

Дійсно - освіта це важливо.

[Svitlana]

Зовсім не згідна з твердженням, що "мова - це питання талану".
Спершу переконалася на власному досвіді, а потім і від інших чула і читала, що якщо людина володіє однією мовою (рідною апріорі), то на такому ж рівні вона може оволодіти й іншими мовами (мова не йде про акцент і фізичні можливості вимови). Тобто, якщо людина робить елементарні граматичні та орфографічні помилки у рідній, існує великий шанс того, що і в кожній іншій вивченій мові вона робитиме помилки такого ж типу.
Це ж стосується і ситаксису (мовних конструкцій). Коли людиня тяжіє до вживання складних побудов, то і в іншій мові вона користуватиметься ними, навіть коли в загальному мова їх і не передбачає.
Ну і дуже вже очевидним є використання широт, висот і глибин лексики. Вона буде дуже обмеженою в людини з обмеженим кругозором. Обмежене коло інтересів лише гальмуватиме вивчення другої-третьої-н-ної мови.

[Svitlana]

Ось цікава стаття до теми. http://rabotaplus.com.ua/articles/508.html#1#1#1 Досить довгенька.

Обобщая сказанное, еще раз отметим основные черты украинского менталитета.
Во-первых, духовная связь украинцев со средой их обитания. "Привязанность к определенным территориям или местностям в их границах... – пишет Э.Смит, – носит мифический и субъективный характер. Для этнической идентификации более важны привязанность и ассоциации, чем жизнь на этой земле или обладание ею".
Во-вторых, верховенство индивидуализма над коллективизмом, что отмечают практически все исследователи данного феномена. Как писал А.Кульчицкий, "наш персонализм гораздо более, чем в Западной Европе, был направлен в сторону интровертного углубления, во внутренний мир личностного переживания.
В-третьих, верховенство эмоциональности над рациональностью, чувства над интеллектом, "сердца" над "головой" – кордоцентризм, особенно в философии, о чем достаточно много говорят современные украинские историки философии.
В-четвертых, определенный социальный фатализм, то есть вера в автоматичность исторического процесса, откуда вытекает постоянный уход в малые группы, в семью воздержание от участия в решении серьезных социально-политических проблем.
В-пятых, двойственность внутреннего мира, совмещающего в себе авантюрно-казацкий (активный) психологический тип и тип "потаенного существования" (пассивный).
В-шестых, «всеобщая уравнительность» и лояльность украинцев, обусловленная спецификой семейных отношений, традициями политической саморегуляции и религиозной жизни.
С другой стороны, за последние 350 лет и в ментальности украинцев, и в ментальностях европейцев произошли коренные изменения, связанные с различными путями исторического развития. Мы больше не представляем с ними единой ментальной общности, зато у многих украинцев пока очень высокий уровень идентификации с событиями недавнего советского прошлого.

[Снігурка]

Тернопіль заборонив червоні прапори

Тернопіль вперед!

http://www.pravda.com.ua/news/2011/04/8/6090841/