Чи є артиклі в українській мові?

Національне питання, національні проблеми, своє-чуже, роздуми і дискусії на тему
Аватар користувача
Svitlana
Айдгенос
Повідомлень: 3853
З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
Звідки: ZH
Контактна інформація:

Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення Svitlana »

Вдячна Івану Качуру за надзвичайно цікаву, і навіть унікальну, інформацію щодо лінгвістики нашої мови, розміщену на форумі ПОШТОВХ: донецький вільний форум для вільних людей


Чи є артиклі в українській мові?

Питання, здавалося б, абсурдне. Ні, звичайно, скаже кожний вчитель-мовник, який все життя навчав дітей у школі, викладач педагогічного університету ім. М. Драгоманова або філологічного факультету Національного університету імені Тараса Шевченка, які готують студентів до майбутньої педагогічної роботи, та навіть Голова правописної комісії Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

В жодній граматиці сучасної української мови артиклі не згадуються, ні в одному підручнику ви їх не знайдете.

То що, це просто жарт?

Не зовсім, бо ж існує гарне прислів‘я, що в кожному жарті є доля правди. Може і в нашому випадку те, що сприймається як звичайний розиграш, ховає зернину істини.

Згадаймо – впродовж років більшовицької русифікації, штучного наближення української мови до російської, були відкинуті такі оригінальні її властивості, як кличний відмінок, вжиття двоїни, зменшилось використання модальних дієслів, тобто, якраз те, що надавало їй переваги і привабливості та наближало до європейських неслов‘янських мов. Гадаю, з артиклями відбулось те ж саме.

Захищаючи найголовніший інструмент інтелектуальної діяльності нашого народу від нападок невігласів, на мою думку, варто глибше зачіпати в пресі лінгвістичні проблеми як теорії походження і ролі національних мов в цілому, так і різні мовні особливості, зокрема, висвітлювати способи і приклади природного неписьмового народотворення граматики, дивні маловивчені явища в словникових засіках, а також нетрадиційні методи аналізу, класифікацій, списків, частотних, статистичних характеристик тощо.

Так, в порівняльному плані українську мову протягом всієї компартшовіністичної доби було прийнято співставляти виключно з російською. Сміливими на такому тлі здавались спроби київських мовознавців підрахувати кількість спільних рис української принаймні з іншими слов‘янськими мовами.

Як тільки це було зроблено, одразу ж виявилась хибність і штучність рознесення сукупності слов‘янських мов за географічною ознакою на південні, східні й західні, що було й залишається непорушною догмою для більшості “грамотних”, бо тиражувалося в усіх підручниках, довідниках і енциклопедіях останні 50-60 років, за життя вже трьох поколінь. Пропала і стовідсоткова впевненість у найближчій спорідненості так званих “братськосоюзних” мов. Так, хорватська (південна) і словацька (західна) для української виявились ближчими за російську, яка в свою чергу тяжіє до болгарської і македонської, завдяки істотному впливу на її формування церковнослов‘янської, фактично староболгаромакедонської. Втім, до широкого загалу результати подібних досліджень не дійшли та й не могли дійти, тому й не стали явищем масової свідомості.

Теперішні найсміливіші відкинули всі проміжні порівняльні ланки і навіть спадщину свого земляка киянина В.М. Ілліча-Світича, який титанічною працею зумів звести в єдине дерево майже всі мови світу, розвинувши за допомогою нової лігвістичної науки компаративістики ностратичну теорію, і повернулися до тези польського лінгвіста ХІХ ст., одесита Михайла Красуського про українську мову як найстаршу з індоєвропейських, ігноруючи навіть живу литовську. Його стаття на цю тему “Древность малороссийского языка” за 1879 р. передрукована у щорічнику “Індоєвропа” за 1991 рік.

Отже, табу на вільний пошук знято. Хоча подібні теорії обговорюються найчастіше в інтелігентських і патріотичних колах і часто заслуговують на прискіпливу наукову критику, на що сподівається і автор, вони, на моє переконання, збуджують зацікавлення громадськості мовознавчою проблематикою. Особливо, коли вона охоплює значно ширшу від слов‘янського кола множину усіх індоєвропейських мов.

І тут несподівано виявляється прикладна сьогоденна користь від таких досліджень.

Справді, Україна як незалежна держава дуже зацікавлена, щоб якомога більше людей, особливо молоді, знали іноземні мови. Тепер найпоширенішою є англійська, яка виконує функції міжнародної. Однак, активно вивчаються й інші германські та романські мови – німецька, французька, італійська, іспанська. Є потреба у вивченні деякими групами людей – дипломатами і бізнесменами – менш відомих європейських мов – датської, шведської, норвезької, румунської, португальської, новогрецької, ірландської тощо, аби підтримувати належні економічні й культурні контакти на континенті.

Названі мови належать якраз до індоєвропейських. Безпосереднє співставлення їх з українською, як на мене, то благодатна і незорана ще цілина. Одному недослідженому аспекту і присвячено дану публікацію.

Сподіваюсь, така тематика не може не зацікавити і письменників, основним матеріалом роботи яких є мова. А пізнання невідомого чи маловідомого в ній – шлях до нових текстів.

Характерно, що всі європейські мови романської і германської груп мають артиклі, і нашим дітям, а часто і дорослим людям доводиться знайомитися з цим граматичним явищем як ніби-то зовсім їм невідомим, що значною мірою ускладнює процес навчання. Вже в ім‘я цього варто попрацювати, як кажуть, вдень зі свічкою. Крім того, такі лінгвоархеологічні розкопки можуть виявити забуті або й незнані зв‘язки між українською та іншими мовами, сприяти виникненню почуття європейського спільномислення.

ПЕРШИЙ ПРИКЛАД ДЛЯ ЗАТРАВКИ

Візьмемо очевидний факт, який не відкидається традиційним мовознавством. Як відомо, неозначений артикль англійської мови “a (an)” походить від числівника “one – один”, а в німецькій залишився без зміни як “ein”. В українській розмовній мові він вживається точно так, як і в англійській (приклади навмисно підібрані з неї, а не з підручників чи творів письменників, аби показати органічність, природність цього граматичного явища): “Один чоловік підійшов до мене”, “одна баба сказала”, “ходила я до однієї знахарки”, “вийшло одне непорозуміння”, “мав я одну пригоду”, “одного дня сталось...”, “дав я одному майстру в ремонт”, “розв‘язав я задачку одним способом”.

Невизнання існування неозначеного артиклю дає “одні збитки”, бо ж чи може числівник в значенні однини бути водночас і множиною? Як на мене, то між цими граматичними категоріями “дві великі різниці”.

Зауважимо, що український неозначений артикль, по-перше – не змінив своєї форми числівника як і німецький і не є обов‘язковим як англійський, по-друге, несе ознаки роду, по-третє – відмінюється разом зі словом, до якого відноситься, копіюючи навіть форму множини. Але чи це відміняє його суть як артикля? Чи може цим і обмежуються всі аналогії і тому таке явище просто ігнорується, як ігнорувалась свого часу двоїна і кличний відмінок?

ЩО Ж ТАКЕ АРТИКЛЬ І З ЧИМ ЙОГО ЇДЯТЬ?

Скористаємося підручником А.А. Реформатського “Введение в языкознание” (М., Учпедгиз, 1960). Саме слово це походить від французького article з латинського articulus – “сустав”, “член”. Артиклі не виражають відносин між членами речення і не створюють синтаксичних форм у мові, але вони є типовими граматичними поводирями до значимих слів. В теорії службових слів значення їх дуже велике. Функції їх різноманітні, виділяють їх принаймні п‘ять. Докладніше про це скажемо нижче.

Є відмінності за призначенням артикля. Скажімо, в німецькій мові він несе ознаку роду іменника та відмінку і стоїть окремо перед ним та є обов‘язковим. Спільними з німецькими виявились ознаки граматичного поводиря для українських неозначених артиклів, які, однак, дублюють їх зі значимим словом, чого нема в англійській, а у німецькій, колись було, а нині майже нема. Український поводир веде не сліпого, а зрячого, тому і не є обов‘язковим, в чому ми і далі переконаємось.

Візьмем тепер для порівняння означений артиклі “the“ з англійської мови, який походить від вказівних займенників “this ” – цей, ця, це, “these” – ці, “that” – той, та, те, “those” – ті. Вживається він тоді, коли йдеться про конкретний відомий об‘єкт.
На відміну від німецьких der, die, das, die, він не відмінюється, а по-українськи звучав би як цей, ця, це, ці, або той, та, те, ті, крім того ще й як цього, цієї, цих, цьому, цій, цим, цю, цією цього, або тієї, тих, тому, тій, тим, ту, тією. Отже, в українській мові означений артикль несе інформацію про число, рід та відмінок, подібно до німецької і на відміну від англійської, але знову ж таки дублює її – таким чином, стає необов‘язковим і тому не розпізнається як артикль. Але надлишок інформації дає можливість виконувати йому інші функції.

Вживається він не як обов‘язковий перед конкретним об‘єктом, а як тимчасовий замінник його, коли людина якраз не знає як назвати щось, або потребує час на те, щоб згадати і конкретизувати: “Підходить до мене цей, як його, куратор”, “ходив я в цю...кантору”, ”пробував я лікуватись цим...ну, ти знаєш, його роблять ніби з воску... Прополісом? Так!”. Коли один суб‘єкт мовлення передає іншому попередню граматичну інформацію про конкретний об‘єкт за допомогою означеного артиклю в іпостасі вказівного займенника, тим самим полегшується спільний пошук точного відповідника за контекстом.

В зв‘язку з такою роллю українські означені артиклі залишились між інших службових слів нерозпізнані, хоча можна легко продемонструвати, що вони якраз вживаються аналогічно до англійського варіанту з метою конкретизації: “Де це ти назбирав цих опеньків?” або “Це де ти набрався цих слів? “Забери ти цього кота від мене!”. Звичайний варіант без артиклів: “Де ти назбирав опеньків?”, “Де ти набрався таких слів? “Забери кота від мене”. Зауважте також, що означений артикль, будучи службовим словом, сам може стояти перед і після іншого службового слова: “де це…” і “це де…”.

Тобто, за допомогою означеного артиклю висловлюється певне ставлення до об‘єкту. В момент афектації в усній українській мові формально речення наближається до англійського варіанту. І якби ці нюанси були донесені до учнів і студентів на заняттях з української мови, їм значно легше було б звикати до обов‘язкового вживання артиклів в англійській. Бо була б засвоєна психологічна ситуація, яка породжує певні граматичні форми, і стає обов‘язковою ознакою мови і менталітету іншого народу.

Отже, явище артиклю, як службової частки в українській мові,
з функціями розрізнення граматичних категорій означеності/неозначеності, принаймні, не чуже. Чому ж воно не зафіксоване в нашій граматиці? ....
(Читати повністю)

“Літературна Україна”, № 17, 23 квітня 1998 р.
Дукля, № 4, 1998. – Пряшів. Словаччина.
Нова філологія, № 1(16), 2003 р. – Запоріжжя, ЗДУ.
http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1129
Аватар користувача
Darynka
Дозвіл B
Повідомлень: 142
З нами з: 11 січня 2009, 16:58
Звідки: планета Земля

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення Darynka »

дякую. дуже цікава стаття! :smile:
contra spem spero
Аватар користувача
pol_serg
Дозвіл B
Повідомлень: 247
З нами з: 06 червня 2008, 13:03
Звідки: Lviv-Dresden-Hamburg-Kamianets-Podilskyy-Zürich-Klagenfurt(A)

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення pol_serg »

Ну в якості науково-популярного нарису цілком пристойно. Мій досвід говорить, що багато викладачів англійської мови таким чином і намагаються пояснити як і коли вживати артикль, можливо не завжди це виходить коректно, проте людина отримує якесь поняття що то таке. А от щодо "відображення в граматиці" я абсолютно не згоден. Жива мова - річ динамічна, вона постійно змінюється, а от стосовно літературної, писемної мови, правопису мусять існувати якість стандарти. Вони мусять бути зафіксовані в певний момент часу і більше ніяких змін. Це моя особиста думка. Я вважаю що числені зміни, повернення назад на століття, пошуки раритетів того часу, коли мова не мала практично ніякої систематики не є доцільними (вони лише вносять хаос і в навчання, і в побут), це - справа науковців, істориків та мовознавців.
Аватар користувача
_vital_
Дозвіл С
Повідомлень: 347
З нами з: 12 лютого 2007, 17:33

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення _vital_ »

pol_serg писав:Ну в якості науково-популярного нарису цілком пристойно. Мій досвід говорить, що багато викладачів англійської мови таким чином і намагаються пояснити як і коли вживати артикль, можливо не завжди це виходить коректно, проте людина отримує якесь поняття що то таке. А от щодо "відображення в граматиці" я абсолютно не згоден. Жива мова - річ динамічна, вона постійно змінюється, а от стосовно літературної, писемної мови, правопису мусять існувати якість стандарти. Вони мусять бути зафіксовані в певний момент часу і більше ніяких змін. Це моя особиста думка. Я вважаю що числені зміни, повернення назад на століття, пошуки раритетів того часу, коли мова не мала практично ніякої систематики не є доцільними (вони лише вносять хаос і в навчання, і в побут), це - справа науковців, істориків та мовознавців.
Незрозумiло лише, в чому саме "унiкальнicть" українського артиклю, бо жоден з наведених прикладiв не є унікальним саме для української і може бути "в лоб" перекладений російською. Тобто, автору "незачот".

Якщо я помиляюся, вкажіть, де саме.
Аватар користувача
pol_serg
Дозвіл B
Повідомлень: 247
З нами з: 06 червня 2008, 13:03
Звідки: Lviv-Dresden-Hamburg-Kamianets-Podilskyy-Zürich-Klagenfurt(A)

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення pol_serg »

Ну я ніби й не казав, що це так унікально. Просто перейнявся чоловік проблемою і знайшов собі оптимальне пояснення, проте на зміни в граматику, як я вже зауважив, не тягне. Всі ці питання, як на мене, більше стосуються дидактики викладання іноземних мов, і кожен вирішує їх як вважає за потрібне. З тої самої опери і відмінювання to be, й багато інших.
Аватар користувача
Svitlana
Айдгенос
Повідомлень: 3853
З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
Звідки: ZH
Контактна інформація:

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення Svitlana »

Дозвольте вам, хлопці, заперечити. Жива мова - так. Але граматика - це відображення стану мови. За Союзу вона мінялася, частково, цілеспрямовано і мала свої драматичні результати. Ось і зараз повинна мінятися, щоби хоча б частково нігілювати ті результати. Так, мова жива, як і людина. Їй можна дати розвиватися вільно - що виросте, можна доглядати та окультурювати, а можна - насильно засовувати в рамки (як це систематично робилося за Союзу).
Просто наявність певних словосполучень у мові - так, ніяка не унікальність. Але ось у граматиці це не відображено. Ці та інші деталі, можуть дослівно перекладатися на інші мови, але функціонувати можуть по-різному. Мова - це не слова, а комплекс усіх елементів та, головне, їх вживання. З одного боку - ми викладаємо зразки мови у школі, з іншого боку, лінгвісти та мовознавці відслідковують мову різних сфер суспільства, щоб зафіксувати нові тенденції, та, відповідно, через певний час, відобразити їх у правописі.
Без цього процесу станеться те, що сталося з церковно-слов'янською мовою. Вона була зафіксована у правилах і, надійно відгороджена від впливів розмовної мови, благополучно, закам'яніла на папері.
Я за те, щоб лишився пилосос, але творог таки має лишатися "свіжим сиром" - різні умови та часи виникнення цих понять та, відповідно, - назв.
Аватар користувача
LSquirrel
Необмежена мультивіза
Повідомлень: 46
З нами з: 02 вересня 2009, 20:18

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення LSquirrel »

Для того, щоб пояснювати засади романських мов тим, хто їх вивчає, може бути доволі доречним проводити паралелі зі "словами-зв"язками" в українській, як це зроблено в статті. Це може справді допомогти розумінню іншої мови. Але стверджувати, що українська мова має (або мала) справжні артиклі я би не стала. Насправді ці "слова-зв"язки" власне необов"язкові ланки, які ми доволі часто не вживаємо. На мою думку, ми артиклів в романських мовах майже не "відчуваємо", принаймні коли не володіємо мовою вільно. Пригадую, як підчас української аспірантури я поїхала на річне дослідження в Англію і подала своє перше есе англійському тьютору. Він повернув його мені з багатьома червоними позначками щодо місць, де я пропустила артиклі. Отак я почала звертати увагу на артиклі в англійській мові і вживати їх регулярно. Складна справа розрізнення того, де треба вживати означений, а де неозначений. І перекласти на українську тут не допомагає, як на мене, бо артиклі непритаманні українській.
Аватар користувача
_vital_
Дозвіл С
Повідомлень: 347
З нами з: 12 лютого 2007, 17:33

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення _vital_ »

LSquirrel писав:Для того, щоб пояснювати засади романських мов тим, хто їх вивчає, може бути доволі доречним проводити паралелі зі "словами-зв"язками" в українській, як це зроблено в статті. Це може справді допомогти розумінню іншої мови. Але стверджувати, що українська мова має (або мала) справжні артиклі я би не стала. Насправді ці "слова-зв"язки" власне необов"язкові ланки, які ми доволі часто не вживаємо. На мою думку, ми артиклів в романських мовах майже не "відчуваємо", принаймні коли не володіємо мовою вільно. Пригадую, як підчас української аспірантури я поїхала на річне дослідження в Англію і подала своє перше есе англійському тьютору. Він повернув його мені з багатьома червоними позначками щодо місць, де я пропустила артиклі. Отак я почала звертати увагу на артиклі в англійській мові і вживати їх регулярно. Складна справа розрізнення того, де треба вживати означений, а де неозначений. І перекласти на українську тут не допомагає, як на мене, бо артиклі непритаманні українській.
Англійська мова не є романською, а належить до германської групи. Але в цілому я з вами згоден - артиклі в українській мові явно притягнуті за вуха. Наскільки я знаю, серед слов"янських мов артиклі збереглися в болгарській (наприкінці слова). А рештки цього явища (визначеного артиклю) ще й досі зустрічаються саме в сучасній (!!!) російський (розмовна підсилювальна частка "-то"), наприклад: "Статью-то ты прочитал?".

Як на мене, то головна теза автора - відмінність української від російської та загадкова граматична "схожість" з германо-романськими (через наявність артиклів). Теза доволі-таки хибна, та й наведені приклади її ніскільки не підкріплюють.

Так, я не заперечую наявність рис, притаманних українській та (майже) відсутніх в російській: наприклад, кличний відмінок, що в російській зберігся лише в лічених "застиглих" формах ("Боже"), або розмовний плюсквамперфект ("був ходив"). Але стверджувати про наявність притаманних саме українській "артиклів" я би не став.

P.S. Цікаво було би почути думку професійного лінгвіста :)
Аватар користувача
LSquirrel
Необмежена мультивіза
Повідомлень: 46
З нами з: 02 вересня 2009, 20:18

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення LSquirrel »

Так, звісно. Англійська мова аж ніяк не романьска. Мені соромно, але помилилась я випадково, маючи на увазі германо-романські мови. Дякую за те, що відкоректували!
Аватар користувача
Svitlana
Айдгенос
Повідомлень: 3853
З нами з: 08 лютого 2007, 21:29
Звідки: ZH
Контактна інформація:

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення Svitlana »

Професійний лінгвіст просто не дуже має бажання розписувати історію походження слов'янських мов з усіма прикладами. :-)
Це все можна знайти в інтернеті або закінчити хоча би 3 роки університету: для початку - http://litopys.org.ua/stsl/stsl.htm
Як на мене, стаття якраз і відображає позицію одного професійного лінгвіста. Власне, тому я і написала про певну унікальність її.
Якби написала без "одного", тоді це могло б сприйматися як "усі професійні лінгвісти думають саме так, хто так не думає - не є лінгвістом, або професійним". В даному випадку я маю на мені передати саме той відтінок, який надає неозначений артикль в англійській та, ось, чудово виконує таку ж функцію слово "одного". Тобто, що є лінгвісти, що думають так, але разом з тим вказую на наявність і інших лінгвістів з іншими думками.
До речі, плюсквамперфект (українською - минулий завершений, але, з дорадянського періоду - минулий пройдений) - також належить до речей, котрі є прадавніми пережитками. Вони властиві українській, але за Союзу викреслювалися з кожного підручника, власне, щоб наблизити українську до російської і пришвидшити відмирання (розчинення насправді) мови. Так ось "минулий пройдений" став "минулим завершеним" і то лише завдяки іноземним мовам. ... хоча, мабуть, якби не союзне "перекування", то пережитком він би не став і, напевно, у школі таки б вивчався у шкільній граматиці.
Аватар користувача
Andrew
Відрядження
Повідомлень: 18
З нами з: 17 березня 2010, 06:41
Звідки: Київ
Контактна інформація:

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення Andrew »

Svitlana писав:До речі, плюсквамперфект (українською - минулий завершений, але, з дорадянського періоду - минулий пройдений) - також належить до речей, котрі є прадавніми пережитками.
По-перше, в сучасній українській лінгвістиці цей час називається давноминулий. А по друге - не такий він вже і прадавній пережиток :smile: І це давно відображено в Вікіпедії, причому і в російській також:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Українська мова
http://uk.wikipedia.org/wiki/Давноминулий_час

http://ru.wikipedia.org/wiki/Украинский язык
http://ru.wikipedia.org/wiki/Плюсквамперфект

...На відміну від російської, в українській мові 4 часи дієслів, а не 3 (поряд з минулим, теперішній та майбутнім — давноминулий, «я був ходив»).

...В украинском языке четыре времени глаголов:
* настоящее: читає (существует только для глаголов несовершенного вида)
* прошедшее: читав, читала
* давнопрошедшее: читав був, читала була
* будущее

"Спершу був криком напустився на них, але вгамували його одразу" (Андрій Головко).

"Піп колись був розсердився на дідових батьків, і як у них народився хлопець, то й назвав його Македоном" (Іван Сенченко).

"Він щось почав був говорити, та судді річ йому спочатку пребили.." (Євген Гребінка).

"Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року..." (Акт проголошення незалежності 1991 р.).
Аватар користувача
pol_serg
Дозвіл B
Повідомлень: 247
З нами з: 06 червня 2008, 13:03
Звідки: Lviv-Dresden-Hamburg-Kamianets-Podilskyy-Zürich-Klagenfurt(A)

Re: Чи є артиклі в українській мові?

Повідомлення pol_serg »

Дякую за досконалу ілюстрацію до обговорення штучного ускладнення і роздування граматики української мови. Щоб хотів знайти кращий приклад - нізащо б не знайшов. Є ще бажаючі додати в граматику розділ про артикль? :dizzy: :warn:
Відповісти

Повернутись до “Політика, історія, філософія”