Чи вибереться Україна з іміджевої ями

[Svitlana]

Шановні друзі!

Міжнародний імідж України скочується в прірву. Дипломатичні місії України за кордоном не мають мінімальних коштів для належної роботи і відстоювання національних інтересів. Для підтримки іміджу немає ні відповідних державних програм, ані достатнього бюджетного фінансування.

Питанням міжнародного іміджу України та його формування силами громадськості присвячена моя остання стаття „Чи вибереться Україна з іміджевої ями?” Пропоную її для обговорення і передруку.
На мою думку, питання іміджу є вкрай актуальним, адже Україна в образі нещасного „сірого мишеняти” не має жодних шансів зайняти належне їй гідне місце в світі.
Буду вдячний за увагу до теми та відгуки що до статті.

Посилання на статтю: http://www.radiosvoboda.org/content/art ... 70466.html

Щиро Ваш,
Олексій Толкачов
Голова Громадського комітету
національної безпеки України

[Svitlana]

http://www.dw-world.de/dw/article/0,,4718578,00.html

На вашу думку - подібна виставка допомагає створенню позитивного іміджу України чи навпаки?
Якби ви змогли організувати фотовиставку, щоб представити Україну за кордоном - які знимки ви би в основному вибрали? Які - ні?

[pol_serg]

Як на мене, то це питання смаку. Звичайно було б краще побачити всю виставку, з тих кількох фото я б зробив висновок, що людина просто вирішила зробити собі «екстремальну подорож», клацав собі мильницею на всі боки коли бачив щось не таке, як в Німеччині чи деінде. Ясна річ, людина має право презентувати знимки на свій смак, проте нічого до доброго іміджу України там на знимках я не знайшов. Якщо перейнятися такою метою і прокататися по Німеччині чи Швіці, то я б наклацав для іміджевої виставки теж доволі багато чого в тому ж стилі, емоційно це було б те саме і для гнітючого враження достатньо.
З досвіду спілкування з німцями мушу сказати, що пересічне знання географії та політики там «нижче плінтуса», багато з тих хто уявляє собі приблизно де знаходиться Україна можуть пригадати собі нашого президента «з лицем», «жєнщіну с касой» ну і згадає про совок. Загальне уявлення – села, де люди мешкають майже в землянках чи печерах і дівки які за будь-яку ціну мріють переїхати в Німеччину, схопити першого «німецького парубка» і вискочити заміж, потім жити на соц. допомогу, чи накрайняк працювати в тому самому місці, в червоному світлі ліхтарів. Якщо пригадати хто і як їхав до Німеччини в 90х і як себе там поводив, то мабуть не доведеться дивуватися.
Як на мене, то на покращення іміджу щороку виділяються значні кошти, чому б не назнімати тих ненависних роликів, типу як турецькі чи грецькі і не вкидати їх час від часу на іноземне телебачення. Також мабуть потрібно запрошувати чи не перешкоджати професіоналам типу SternTV, Spiegel тощо знімати якісні фільми власне в Україні. Років 4 тому я побачив на нім. каналі Foenix фільм про Львів та історію єврейської громади – не дивлячись на мету та назву, сам фільм дуже класний, там гарно проілюстрована як історія міста вцілому, так і сучасне життя, так собі просто без прикрас, але й без «чорнухи». Дуже гарну справу роблять наші митці, які час від часу виїжджають на гастролі та окремі турфірми які організовують гарні і напівдикі тури Україною (проте їм не стає реклами). До всього знов згадаю про мої власні і незмінні переконання, про які я пишу щоразу – імідж країни залежить також від іміджу кожної окремої людини, яка позиціонує себе українцем. Це є той найменщий камінчик у фундаменті, на якому тримається все.
Про вибір фотографій сказати щось важко, справді якісних фотографій з України не так і багато, ще менше їх укладено в збірники «Україна», де показані всі регіони і справді або знято якісно і гарно, або знято якраз щось гарне, знакове для України. Як приклад – альбоми Пилип»юка про Львів, проте вони вже не є актуальними ну і мають свої недоліки. Для контрасту - зайдіть в нім. чи шв. книгарню і подивіться зразки.

[Svitlana]

До всього знов згадаю про мої власні і незмінні переконання, про які я пишу щоразу – імідж країни залежить також від іміджу кожної окремої людини, яка позиціонує себе українцем. Це є той найменщий камінчик у фундаменті, на якому тримається все.

Абсолютно згідна в цьому і цілком підтримую.

Щодо фотовиставки, то у мене точно таке ж враження склалося про ту виставку. Мені точно так само вона нагадала приватні колекції іноземців, котрі повернулися вперше чи і не вперше з України. Правда, там не вистачає фото полів-лісів. Простих банальних краєвидів вздовж дороги. Єдине, що якось трішки ще виглядає позитивно на противагу іншим під загальним заголовком "живуть же люди і в бідосі".

Але.... щодо проведення фотовиставки без іржавих карусель та болота, час від часу чую й іншу думку: це буде ідеалізування України і однобоке її висвітлення. Не погоджуюсь з таким, але розумію, що золоту середину потрібно шукати.

Такою золотою серединою вважаю фотографії Юрія Дячишина, котрий фотографує людей, наших людей, нашу реальність, але його роботи чогось не пригнічують зовсім. http://www.dyachyshyn.com/uk/galleries/ ... lleryid=42 (галерея LIFE)

[pol_serg]

От і я кажу - коли я дивився фото німецького пілігрима, в голові крутилася фраза "Так, ну і що...", а коли дивлюся класні чорно-білі фото не полишає відчуття-потреба продовження, просто невизначеність як "три крапки" і бажання додивитись до кінця, і там немає жодних прикрас, і не виникає відчуття чорнухи...
Зрештою не можливо замалювати ані понівечених будівель, ані поганих доріг і жахливого транспорту тощо, але зняти саме щось знакове професійно і показати - того буде достатньо.

[Снігурка]

я була на отій виставці. її організатор Юлія Овчаренко, сама з Дніпропетровська, зробила звичайно важку справу, зацікавивши місцевих людей таким міроприємством, як фотовиставка про таку для них далеку терру інкогніту. організація була на вищнму рівні, включаючи присутність нашого консула (хоч і на милицях), catering та наявність журналістів та команди, котра грала дуже гучні австрійські польки.
> Ці фотографії для мене насамперед вираження тих ситуацій, в яких я опинявся під час подорожі.

вичайно, коли людина потрапляє вперше в країну або регіон, котрі відрізняються від рідної в плані стилю та підходу до життя, ментальності, ландшафту тощо, нічого дивного немає, що вона фотографує те, що їй незвичне, типу як європейці фотографують і африці верблюдів чи в австралії кенгуру.

я була в числі тих незадоволених, котрих згадує Юлія у інтервю. а причина тому така. фото нім фотографа висіли на стіні зліва від входу. на правій же висіли фото українських фотографів. на моє запитання Юлія пояснила, що фото не були зроблені спеціально для виставки, але відібрані з уже готових. українські фотографи робили знімки того, що вони бачили у рідній країні. і цим нікого у нас не здивуєш. особливо негативно мене вразило фото приміщення гуртожитку з обдертими кахлями, надщербленими вмивальниками та безформною білизною (краще назвати словом ШМАТТЯ) на шнурках. Юлія пояснила це тим, що таке ще у нас є, і ми повинні це визнавати. не знаю, чи це так, бо у моєму рідному вузі зараз зробили такий ремонт, що навіть двері в туалетних кабінках з натурального дерева, їх доцільність це окреме питання, але кахлі там кращі, ніж в туалеті уні гамбурґа.

моя проблема в іншому. коли я майже 14 років тому приїхала в німеччину, мені іноді задавали питання чи ходять в україні автобуси (в плані наявності транспортної мережі) і чи я колись бачила побутові прилади. причому запитувала людина, котра знала, що я маю право водити автомобіль. тобто ми, закордонні українці, скільки тут живемо, стільки потрапляємо в ситуації, коли вимушені доводити, що ми теж європейці, хай не такі благополучні, але все ж європейці. як би там не було, але кожен з нас, хто живе за кордоном, є своєрідним послом своєї країни. по нас судять про україну. якщо наш колега по роботі цінуватиме нас, то й наша країна буде виглядати для нього набагато позитивніше, аніж до знайомства з нами. якщо ж місцеві стикнуться з українцями напр злодіями тощо, то й думка їх про нашу країну буде відповідна. така народна дипломатія іноді робить більше, ніж наші бюрократичні консульства.

ніхто не каже, що на таких виставках маю право виставлятись лише фото майдану та іеших красивих куточків україни. але повинна бути здорова суміш позитивних та не дуже речей, котрі можна знайти у кожній, навіть найблагополучнішій країні, а не накопичення фото такого типу, котрі має практично кожен більш менш ентузіастичний власник фотоапарату. тобто якісь і художня цінність тих фото були посередніми

якщо вже мініатюрна македонія робить рекламні ролики про свою молоду країну та виславляє на євроньюс, то україна і подавно могла б зайнятись
тим же і хоча б час від часу нагадувати про своє інсування у світі.

[julia.ovcharenko]

Вітаю! Не могла пройти повз теми мовчки.

На головне її питання маю свою відповідь: імідж України полізе з ями тільки за нею самою. Лейдіз фьорст. Інше питання, чи вилізе Україна колись із ями. Дотоді прикрашання української реальності ззовні вважаю популізмом, а отже справою совісті. Як на мене, господар з совістю не буде білити хату ззовні, якщо вона валиться зсередини.

Як організатор виставки [new]kraine, про яку також йдеться у темі, дякую всім, хто приділив їй увагу. Мені приємні відгуки і критика - це допомагає розвиватись.
Робота над виставкою та спілкування з її відвідувачами мені самій дали багато що зрозуміти. Про це і хочу сказати далі.

Я знаю з досвіду роботи в арт-аґенції, як робиться українська "культура" в самій країні. За рік перебування у Німеччині, споглядання культури Гамбургу та після власних спроб донести нашу сучасну культуру до німецької публіки, зробила висновки: сучасної української культури і мистецтва не існує. Сучасного у розумінні відповідного часу і актуального сьогодні. Нам, шановні, нема чого запропонувати європейському сучаснику, що могло б його здивувати чи бодай зацікавити. Нічого, окрім того, ким і чим ми є.
А є ми звичайною пострадянською країною, слабкою морально і невизначеною з цінностями. Єдиним світлим проблиском для європейської спільноти була Помаранчева революція, і та злила всі надії. Окремі письменники або музичні колективи цікаві тим, що вони існують, бо німці просто цікавляться літературою - загалом, тож читають і наших, а більш-менш популярною музикою є просто якісна конкурентноспроможна. До того ж, поки сам митець не вийде на західних менеджерів і не забезпечить собі орагнізаційний успіх, не досягне бодай тієї популярності, що мають Андрухович або Гайдамаки.
В усьому іншому Україна є просто невідомой екзотикою. А не вирізняють її поміж інших постСРСР, бо вона нічим і не різниться від, наприклад, Молдови чи Болгарії. Для пересічного німецького бюргера, якими є більшість. Ми НІЧОГО не зробили для того, щоб імідж був унікальним. Кожен день перебування у Німеччині мені було соромно за країну, де я народилася і представником якої мусила виступати за програмою фонду Р.Боша. Приїхала, сповнена патріотизму, але потім зрозуміла, що нема для нього підґрунтя, нічим мені гордитися.

Я можу погодитись, що мистецька цінність фоторафій з виставки могла не відповідати дечиїм очікуванням за якістю. (Повну підборку виставлених фото можна знайти у галереї сайту http://www.newkraine.de) Це не було метою кураторської концепції. Основний наголос ставився на молодих непрофесійних митців та реалістичність. А фотографія в цьому збрехати не дасть.
Основною метою проекту була інформативність. Саме інформативність, а не іміджевість. Вибачте, але я не хочу чути про імідж від тих, хто втік за кордон шукати кращого життя.
Для традиційного погляду на Україну на виставці було представлено бібліотеку з альбомами полів-лісів, які відвідувачі переглядали з не меншою цікавістю. Дякую за надання альбомів Консулу панові Андрію Мельнику. Це було єдиною підтримкою з офіційної української сторони. Загалом проект профінансований коштами Фонду Р.Боша та реалізований за чудової підтримки все тих же німців.

Також хочу зазначити, що німецька публіка зустріла виставку з величезним теплом та інтересом. Без винятків. Не треба нам самим ідеалізувати європейське суспільство. Директор театрального гуртка перед кадром, де сільсікі хлопчаки грають у футбол, а біля воріт стоїть корова, зазначив, що так само грався в селі в дитинстві. Говорили ми з людьми і про кахлі, адже було цікаво почути неупереджену думку. І відповіддю було абсолютно спокійне: ну то й що, в Німеччині ви знайдете немало гуртожитків, що виглядають так само. А фото, де наречена в гумових чоботах йде сільською дорогою до шлюбу, стало фаворитом, німці захоплювалися його глибокою людяністю і розчулювалися. Не співчували, а саме виражали глибокі емоції та повагу.
У мене були сумніви щодо доцільності проекту виставки, але вони повністю розвіялися по її завершенню. Німецька публіка, для якої виставку і було проведено, сприйняли її так, як і було задумано. Вони побачили повагу Маіка Фройденберга до людей і суспільства, яке він для себе відкрив. Вони захоплювались і цікавились побаченим, питали, як можна до України поїхати і побачити все на власні очі. І це плюс до їхньої культури та відкритості.

А до україців у мене єдине питання: чому ж ви мігрували з України, якщо вона така прекрасна? Чому вам не хочеться бачити речі такими, як вони є?

Я знову повернулася до Дніпропетровська і маю намір продовжити роботу міжнародним менеджером культури. Хоч і вщент розчарована державою, де довелося народитися. Але вона моя.

Буду рада обговорити ініціативи та можливості співпраці з тими, хто готовий не лише говорити про імідж. Пишіть на julia.owtscharenko@moe-kulturmanager.de

Щиро,
Юлія Овчаренко

[Svitlana]

Юліє, я надзвичайно вдячна вам за повідомлення. Просто шалено вдячна!!! І насправді це додало іншого погляду на виставку, на котрій ми не були.
Українці за кордоном цей імідж України живуть щодня, тому він їм такий важливий. Та й ... Україна насправді прекрасна - нащо робити її гіршою, ніж вона є. Хороше також треба бачити, а не сприймати це як належне. Я б наприклад додала фото з дзвіниці Києво-Печерської Лаври, з Ботанічного саду, схили Дніпра і розказала як туди доїхати та самим це все побачити. Для прикладу.... Я б зелений туризм набагато охочіше пропагувала, аніж schaulustige (як оце гарне слово перекласти одним словом? - охочих подивитися на біду - як на Таїланд після цунамі, Туреччину після землетрусу, Україну після союзу... тощо).

чому ж ви мігрували з України, якщо вона така прекрасна?
Чому вам не хочеться бачити речі такими, як вони є?

Ніхто не імігрує відразу. Спершу їдуть - подивитися світу, чомусь навчитися, реалізувати себе у професійній діяльності (цього Україна надає своїм дітям дуже обмежено, починаючи з кордонів, міцно зашторених візами). А потім вже так стається, особливо у бідних і розумних. Бо візова завіса спрацьовує в обох напрямках, не лише на виїзд. Вивчених же за кордоном, на виграні іноземні гранти, своїх же спеціалістів Україна насправді дуже і дуже неохоче вітає і приймає, починаючи з визнання дипломів. Зайдіть на німецький форум - там дуже болюча тема на цю тему обговорювалася.

Але, повірте, не легше життя ми тут знайшли. Особисто мені таки легше було в Україні. Просто вертатися стає все важче і важче.

А друге ваше питання за постулатами психології не має сенсу. Речі є такими, якими ми їх бачимо. Вони є і такими як ми їх бачимо, і такими, як ви їх бачите. І такими, і такими. І, найголовніше, з кожним днем вони міняються, відповідно до того, як міняємося ми з вами. А запитання: чому ви не хочете бачити речі такими, якими я їх бачу.... ніхто не ставить. Хоча істинна суть виставки - це показати щось під своїм кутом зору. Власне, так і треба виставку розглядати - як погляд автора. А сперечатися можна лише про доцільність її у рамках певних стратегічних напрямків. Для українців за кордоном вона радше ускладнить життя, аніж поможе. Так виходить з відгуків серед українців. Але ви через іншу призму це показали - через погляди німців.... У такому разі - хто зна, може, і не ускладнить... А, може, відгуки німців таки були в рамках офіційних норм спілкування та поведінки. А насправді, серед домашніх, вони обговорюють це по-іншому. І ті, що в Німеччині живуть, знають про таку особливість німців (швейцарців, німців, французів, англійців і так далі). І тому так вразливо і впевнено реагують.

Тут є багато "може" і "можливо". Власне - кутів зору і бачення речей.... А veritas, як завжди, десь посередині або... in vino.

А ось в Україні я завжди виступала проти популізму і наказувала всім показувати все так, як є. Не чепурити хатину, що валиться лишній раз. Але це вони нехай бачать своїми живими очима, а не на фото. Беріть приклад з Балі. Ніде ви не побачите тої біди, яку побачите лише, коли туди доїдете. І біда та на острові 5-зіркового відпочинку гірша, за наших найобділеніших українських. Зате реклама - картинка.

[Svitlana]

http://www.20min.ch/digital/webpage/sto ... l-18897530 - ех, давно вже не було таких позитивних статей про Україну. Австрія краде в України! Клас! Молодці. ...навіть якщо тематику обізвали сексистською...

[pol_serg]

До Юлії Овчаренко щиро: Звичайно критика нікому не лестить, заїжджена теза про то що "легко любити Україну поза кордоном" ми чули і не раз. То ваша особиста справа, що ви думаєте про Україну і яке ваше ставлення до того чи іншого фпкту, але тоді вартує акцентувати увагу на тому, що то є ваш особистий (!) погляд, а не братися презентувати країну вцілому. Зауважте, в доброго хазяїна хата не валиться з середини, пристойно виглядає зовні, навіть якщо вона маленька, а на подвір"ї перед хатою прибрано і цвітуть квіти, для того не потрібно багато зусиль. Мене відверто більше здивувала навіть не тематика тих знимків, а власне якість щонайменше кількох фотографій (на сайті, до речі, не можливо подивитися всі виставлені роботи). Я повторюся - просто не бачу різниці між сотнями фотографій які робить пересічна особа з допомогою мильниці і окремими роботами виставленими на сайті.
Друге, що мене дивує - теза про багатство культурного життя Гамбурга - тут потрібні деталі... Специфіка Німеччини в тому, що за підтримки спонсорів чи іншого джерела грошей можна виставити будь-що, поставити виставу яку огидно буде споглядати, але яка все-одно викличе овації після закінчення, описати то все в пресі як вишукане дійство і шось нове в мистецтві, проте від усього того суть дійства не зміниться, знаєте, мабуть таки справжнім критерієм відбору є час, і він все розставить по місцях - чи прийде хтось на ту виставу, коли всі друзі та коллєги її передивляться, чи хтось зможе згадати що було на виставці місяць тому і які враження вона потягнула за собою... Зрештою як кажуть "до вибору-до кольору", комусь до смаку мюзикли чи шматки м"яса під фолією чи кров, що бризкає з телячої туші посеред галереї, та й інші "перформанси" Демієна Хьорста чи набагато менш відомий живопис Юргена Брінкмана, а хтось віддає перевагу відвідуванню галерей старих майстрів та класичних театральних творів тощо.

[Снігурка]

http://www.zdf.de/ZDFmediathek/beitrag/ ... -der-Liebe

фільм про українок німецькою

[Снігурка]

Ukrainer in Star-Wars-Kostüm fordert Raumschiffparkplatz

In einem furchterregenden Darth-Vader-Kostüm aus dem Hollywood-Streifen "Star Wars" ist ein junger Ukrainer in das altehrwürdige Rathaus von Odessa geschritten, um einen Parkplatz für sein Raumschiff zu beantragen.

weiter lesen: http://web.de/magazine/nachrichten/pano ... #.A1000145