Весілля Віктора та Юлії

[Svitlana]

http://obkom.net.ua/articles/2009-06/02.1809.shtml

Разом нас багато, нас не подолати!
Разом нас багато, нас не подолати!
Фальсифікаціям – так!
Махінаціям – так!
Кролику – ні, так – брехні!
Янукович – так!
Янукович – так!
Це – наш президент! Так! Так!
Ми не бидло, ми – козли.
Ми – Тимошенко доньки й сини.
Зараз чи ніколи – годі чекати!
Разом нас багато – разом нас не подолати!

[Svitlana]

Бачу ніхто не розуміє про що йдеться.... Що за весілля і взагалі. Ось про що йдеться:

Рубікон для мастодонтів епохи кучмізму
04-06-2009 22:40

Юлія Тимошенко та Віктор Янукович застигли перед Рубіконом фактичного конституційного перевороту, перейти який для них нелегко. І не тому, що вони не знають як, – вони декілька років готувалися до цього моменту. За свідченнями поінформованих джерел, на сьогодні вже є погоджені між сторонами документи – проект змін до Конституції України і проект «великого договору» – угоди про утворення парламентської «коаліції соборності та відродження».

Все напоготові, але схоже, їм все одно страшно і важко наважитися. Адже і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович добре розуміють, що вороття назад не буде. І їхній довгий шлях у владі може обірватися.

Нове осмислення влади

На думку експертів, до конституційного перевороту в Україні Тимошенко та Януковича підштовхує нове осмислення влади, яке вони зараз осягають на межі її втрати.

Схоже, що на початку своїх політичних кар’єр Юлія Тимошенко і Віктор Янукович сприймали владу передусім як дуже ефективний засіб примноження своїх статків. Влада заради грошей. Тимошенко так розуміла владу, бо сама була олігархом, а Янукович усвідомив це завдяки своїй наближеності до донецької олігархії.

Однак яскрава участь Юлії Тимошенко в подіях «України без Кучми», так само як і вхід Віктора Януковича в прем’єрське крісло відкрили для цих політиків нове сакральне розуміння влади. Влада заради слави. Обом сподобалося купатися в народній любові, обом подобалося бачити свої обличчя на екранах телевізорів. Обидва політики почали працювати заради завоювання народних симпатій, витрачаючи на це великі кошти.

Президентські вибори 2004 року стали важким випробовуванням для Януковича, який програв. Він хотів бути на місці Ющенка, щоб його прославляли. Він прагнув того, щоб мільйони людей на майданах України скандували його прізвище.

Однак схоже, що Юлія Тимошенко, попри перемогу своєї команди, теж залишилася не зовсім задоволеною. Адже славу перемоги більшою мірою довелося розділити з Віктором Ющенком і 2004 рік був його тріумфом, а не її.

Напрошується висновок, чому і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко з неприязню – інколи явною, інколи підсвідомою – весь час ставилися до Віктора Ющенка. Схоже, вони йому просто заздрили, його славі і народній любові зразка 2004 року. І водночас вірили, що їхнє свято – ще попереду. Тож обоє політиків у системі, де проводяться регулярні вибори, стали залежними від слави й електоральної популярності.

І ось тепер, коли Віктор Ющенко, схоже, змушений готуватися до завершення своєї президентської кар’єри, ані Юлія Тимошенко, ані Віктор Янукович не спромоглися завоювати абсолютних електоральних симпатій і народної любові. Місцями навіть навпаки – суспільна зневіра шириться, що збільшує шанси політиків-новачків завоювати серця громадян.

Відтак на межі політичної катастрофи і повної втрати своїх позицій Тимошенко та Янукович приходять до нового розуміння влади. Тепер вона їм потрібна не заради грошей чи мінливої народної любові. Влада потрібна заради самої влади. Ця залежність сповнює розум політичних лідерів страхом і підштовхує до вкрай непопулярних кроків. Популярність в народі тепер не важлива, адже влада є самоціллю.

Назустріч олігархічному корпоративізму

Намагання грубо перекроїти Конституцію, перенести вибори президента в парламент і позбавити народ одного з виявів демократії здійснювалися в Україні ще в 2003 році. Однак тоді всі намагання зірвалися через активний спротив громадянського суспільства.

Тепер же Янукович і Тимошенко вичікують, заздалегідь запустивши в політикумі й суспільстві процес обговорення можливого конституційного перевороту. Зроблено це не для того, щоб відстежувати реакцію соціуму, а лише до того, щоб випустити пару, не шокувати суспільство, щоб всі встигли до нового порядку речей ще до того, як він настане.

Водночас, лідерами БЮТ і Партії регіонів приймаються останні рішення щодо варіанту дій – чи оголошувати про створення широкої коаліції? Чи без зайвого пафосу в умовах фактичної співпраці відразу перейти до зміни Основного Закону?

За будь-якого варіанту новий порядок речей називатиметься «українським олігархічним корпоративізмом».

Його ознаки з’явилися ще в 2004 році зі змінами до Конституції, згідно з якими фактична влада в парламенті перейшла до лідерів фракцій та погоджувальної ради. Водночас, пропорційна система ще глибше пов’язала парламентські партії з олігархічними групами, які, фактично, стояли за спиною в лідерів фракцій і наповнювали партійні списки своїми ставлениками. Відтак, із конституційною реформою вплив олігархії на парламент значно посилився.

Новий конституційний переворот у виконанні Юлії Тимошенко та Віктора Януковича означатиме остаточне закріплення системи олігархічного корпоративізму. Обоє політичних лідерів йдуть на це, щоб зберегти владу заради влади. Однак їхнє олігархічне оточення, яке підтримує мегакоаліцію, намагається зберегти владу заради грошей.

В підсумку, влада в Україні перейде двом політико-бізнесовим утворенням, одне з яких лише умовно називатиметься «Блок Юлії Тимошенко», інше – «Партія регіонів».




Шанс на порятунок ще є

Попри всю серйозність ситуації та вдавану невідворотність конституційного перевороту, залишаються певні шанси, що тріумф олігархічного корпоративізму не стане реальністю.

Щонайперше, на що варто покладати сподівання, так це те, що ані Юлія Тимошенко, ані Віктор Янукович не здатні успішно реалізовувати багатоходові політичні комбінації. Майстрами складної гри були Леонід Кучма й Олександр Мороз. Однак сучасні політики можуть претендувати хіба що на роль безталанних учнів.

Спроба складної гри була здійснена у вересні минулого року, коли БЮТ раптом почав голосувати разом із Партією регіонів. І що? Навіть не зовсім вдале втручання Президента розвалило всю заколотницьку комбінацію.

Сумнівно, що в своїх планах конституційного перевороту БЮТ і Партія регіонів передбачили варіанти протидії з боку Президента, парламентських політиків або суспільства. Тому є вірогідність, що при найменшій самодіяльності Володимира Литвина, Віктора Ющенка або Конституційного Суду весь план конституційного перевороту сам по собі розвалиться, а його суб’єкти виявляться розгубленими і паралізованими. Насправді, подібне з БЮТ і Партією регіонів вже неодноразово траплялося, однак ніколи ще ставки – повна втрата електоральних симпатій – не були аж занадто високими.

Друге, що може зірвати злагоджену реалізацію конституційного перевороту – це недовіра БЮТ і Партії регіонів одне до одного. Хоча, є підстави вважати, що Юлія Тимошенко та Віктор Янукович наразі цю недовіру подолали, адже вони разом опинилися перед спільною загрозою – прямим президентськими виборами. Однак якщо до розпалювання цієї недовіри вдало підключиться Президент а також внутріфракційна опозиція в БЮТ та Партії регіонів, цілком ймовірно, що плани на мегакоаліцію розтануть.

Третє, що може стати на заваді Юлії Тимошенко та Віктору Януковичу – це неоднорідність українського політичного середовища та їхніх політичних сил. Адже і в партіях, і у фракціях ще залишилося багато старої гвардії, для якої влада сприймається в розумінні служіння, або влада – заради слави. Ці люди категорично виступатимуть проти дій лідерів, які перекреслять важко здобуті електоральні симпатії. До того ж, роль статистів в системі олігархічного корпоративізму для цих людей є принизливою. Відтак, спроби конституційного перевороту можуть супроводжуватися як виходом окремих людей з фракцій БЮТ та Партії регіонів, так і розколом всередині самих цих партій. Деякі західні організації БЮТ вже заявили про можливий вихід із команди Тимошенко, якщо вона піде на співпрацю з Віктором Януковичем.

Четверте, на що необхідно зважити – це народна опозиція запланованому конституційному перевороту. Грубі дії БЮТ та Партії регіонів можуть стати тим детонатором, який збудить суспільство та відправить чинну політичну еліту на смітник історії. Це цілком реально, адже в умовах загальної кризової нестабільності української соціальної системи, революційні процеси можуть розвинутись спонтанно та нелінійно.

І, наостанку, пару слів про те, що особливо тішить. Незалежно від того, чи відбудеться конституційний переворот, чи ні, в українському суспільстві шириться розуміння того, що і Юлія Тимошенко, і Віктор Янукович, і багато інших чинних політиків – це мастодонти епохи кучмізму.

Відтак, жодні плани чинних політиків, жодні їхні „«великі договори» про утримання при владі до 2024 року надовго не стануть на заваді майбутньому розвитку українського суспільства й Української держави.

Олексій Толкачов, Громадський комітет національної безпеки України, http://www.radiosvoboda.org/content/art ... 47050.html

Комментарии
В.Ющенко: Я звернуся до українців – ми повинні відповісти на зухвалість небожителів 2009-06-05 10:33:04
Президент України Віктор Ющенко дав інтерв’ю Інформаційному агентству УНІАН.

ПРОБУЮ ПІДБИРАТИ СЛОВА, АЛЕ МОВА ЙДЕ ПРО ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ

Вікторе Андрійовичу, нині говорять про високу ймовірність створення коаліції у складі Партії регіонів та БЮТ. Ви неодноразово підкреслювали, що не допустите такого розвитку подій. Як усе-таки Ви діятиме в такому разі?

Знаєте, це не самоціль - не допустити коаліції. Зрештою – це не моя компетенція, а компетенція тих політичних сил, які представлені в українському парламенті. І, очевидно, що консолідація політичних сил – це мрія будь-якої нації. Але тут і собака зарита – консолідація заради чого?
Уся Європа, весь чесний демократичний світ виходить із того, що політична консолідація є засобом реалізації національних пріоритетів. Це те, чого чекають мільйони людей, заради яких здійснюється така консолідація політичних сил.
І, як правило, це робиться публічно, бо добра справа завжди публічна. Злочинна ж справа – завжди утаємничена. Сьогодні, коли ми гадаємо про предмет консолідації, тут і виникає запитання...
Очевидно, що створення коаліції – це не питання сьогоднішнього дня, воно є постійним.
Скільки я перебуваю на посаді Президента – постійно ця мрія була. У неї були піки, у неї були успіхи, або майже успіхи, як, наприклад, 2 вересня 2008 року, коли на ранок БЮТ і Партія регіонів почали скорочувати повноваження Президента в неконституційний спосіб, передавати ці повноваження спікеру Верховної Ради, бо для того, щоб заманити в тенета спікерства одного із союзників Юлії Володимирівні, треба було посилити вагу посади спікера... Незаконним шляхом, але байдуже... У цьому загроза політичній стабільності – коли ми стаємо заручниками одного чи двох «наперсточників», які виставляють пріоритети не з точки зору національних цілей, а з точки зору того, де я і де я буду через півроку-рік у цій системі влади.
І тому я можу заявити, що такий спосіб формування коаліції, очевидно, засвідчує: мова йде не про добрі справи, мова йде не про те, як принести стабільність і спокій країні. Ідеться про те, як розділити країну до 2015-го, а потім 2020 року на двох, я б навіть сказав – не на дві політичні сили, а на двох гравців, на двох людей, які можуть через маніпуляції, через відповідні привілеї, яких вони набувають, по суті похоронити національну демократію, європейський вибір і все, що з цим пов’язано.
Урешті-решт, це проблема кожної людини, це не є проблемою Президента, тих чи інших політичних сил. На мій погляд, так формується злочин проти свободи, проти демократії, і тому це насторожує.
Методи, якими це робиться, як на мене, приторні, принизливі, вони роблять із громадян, із виборців отару овець.
Пропонується на один рік продовжити повноваження мерів і місцевих рад... Начебто з благородних мотивів – мовляв, давайте термін обрання до місцевих органів влади гармонізуємо з центральним рівнем. У принципі це можливо, але цим правом мають користуватися не ті, хто зараз є (при владі), – тоді не буде політичної корупції. Це право мають отримати ті, хто прийде після нових виборів на новий термін. Тоді в цьому є правда, у цьому є логіка, що ти дбаєш про якусь гармонізацію. Хоча в даному випадку, я розумію, мова не йшла про гармонізацію.
Чому в будь-якій країні президент не може сам собі призначити зарплату, чому є практика підвищення будь-яких соціальних стандартів високопосадовців лише для наступників ( стосується це пенсій, чи, скажімо, зарплати)? Щоб не було конфлікту інтересів. Ти не можеш за рахунок держави змінювати собі статус, коли ти вже призначений.
Або чому так активно обговорюється тема подовження повноважень чинного парламенту на три роки? Це що, стабільність? Очевидно, ні. Право обиратися, мати мандат, який тобі делегує виборець, – це святе право української Конституції. У цьому суть основ демократії – ти не можеш сам себе обрати чи пролонгувати свій термін, це неможливо, цього демократія не допускає.
Чи обрання президента в парламенті... Знаєте, я не пам’ятаю, щоб Партія регіонів чи БЮТ у своїх передвиборчих обіцянках говорили про продовження повноважень місцевих органів влади на рік чи про самочинне продовження на три роки повноважень парламенту, або про те, щоб, не звертаючись до виборця, обрати Президента країни.
Я пробую зараз підбирати слова, але мова йде про державний переворот... І єдиний спосіб, який це може зупинити, єдине, чого бояться автори такої «модернізації» України, – це сам виборець.
Мова і про відповідальність самого виборця. Ті ж бо люди, політичні сили, про яких ми зараз говоримо, – і Блок Тимошенко, і Партія регіонів, – отримали мандати від людей. Три роки тому їм саги співали і вважали, що це спасителі. Тепер ми приходимо до ситуації, коли стаємо перед серйозною загрозою – чи ми будемо демократичною країною, чи тихою сапою без апеляцій до виборця будуть переглянуті всі процедури формування ладу і влади.

Я ЗВЕРНУСЯ ДО 47 МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ – МИ ПОВИННІ ДАТИ ВІДПОВІДЬ НА ЗУХВАЛІСТЬ, ЯКУ ПРОПОНУЮТЬ НЕБОЖИТЕЛІ

А як Ви можете цьому завадити?

Я ще раз апелюю до того, що коли ми здійснюємо чесні вибори, то мандат (від виборця) – це право на владу того чи іншого посадовця... Коли ж говорити про те, що зараз відбувається – ідеться про загрозу серйозної ревізії, підкреслюю – серйозної, ревізії влади. По суті це – друга серія того, що було зроблено у 2004 році зі змінами до Конституції, коли практично країна почала рухатися до серйозної можливості узурпації влади декількома людьми або навіть і однією людиною.
Сьогодні це сприймається як гра на двох. Але, я переконаний, що ця гра на двох довго не втримається, це буде узурпація і друга руїна для України.
Що треба робити? Все залежне від кожної інституції, починаючи від людини, закінчуючи Президентом, щоб цього не допустити. Не треба бути наївним, я відверто хочу сказати – усе, що залежить від Президента, Президент зробить. Свою дорогу він пройде.
Виборів Президента в парламенті не буде. Я все зроблю, щоб цього не було. І я хочу досить переконливо цей сигнал дати людям. Для мене це тест: ця країна залишається демократичною і європейською, чи ми всі стаємо учасниками повзучої деспотії, яка забирає свободу, європейський вибір і українську демократію.
Іншими словами, мова йде про досить серйозні речі – починаючи від звернення до народу, закінчуючи проведенням всенародного референдуму, причому при будь-якій погоді. Я звернусь до 47 мільйонів українців, ми повинні дати відповідь на зухвалість, яку пропонують небожителі від політики про вибори Президента в парламенті, про зміни до Конституції, які приведуть до серйозних, у тому числі й громадянських конфліктів. Я цього не хочу. Я своє завдання як Президент виконаю. І вам не буде соромно за Президента.
Але разом з тим мова йде про те, що 47 мільйонів людей сьогодні повинні зрозуміти, що це не забавки, що йде дискусія про вашу майбутню долю.

ЯКЩО ТИМОШЕНКО КАЖЕ, ЩО УРЯД ЯНУКОВИЧА КРАДЕ ЗІ ШВИДКІСТЮ $60 НА СЕКУНДУ, ТО ЯКУ ДИНАМІКУ ВОНИ ЗАПРОПОНУЮТЬ РАЗОМ?

Ми – демократична країна, у нас дуже багато інструментів, як не допустити цього. Один маленький штрих – чому вони сьогодні не оголошують коаліцію, хоча насправді всі питання вирішені?

Таке щасливе повідомлення для нації затримується лише з однієї причини: ніхто на себе не хоче брати відповідальність того, що він є ініціатором цієї ідеї. Кожна сторона штовхає різними маніпуляціями, щоб це зробила інша сторона, щоб вона вийшла з ініціативою створення того, що врешті-решт є загрозою для всіх.
Мова не лише про обвал рейтингу і для тих, і для тих, бо це несумісні категорії. Ви знаєте, якщо Тимошенко заявляє, що уряд Януковича краде зі швидкістю 60 доларів на секунду, то що разом вони запропонують, яку динаміку – 120, 150, 500? Ми всі розуміємо, що нас утягують в оману, що нас утягують у систему, де немає противаг. По суті, формується олігархічний клан, який узурпує владу, проводить маніпуляції з Конституцією...

ПРЕЗИДЕНТ З ТАКИМИ ПОВНОВАЖЕННЯМИ НЕ МОЖЕ ОБИРАТИСЯ В ПАРЛАМЕНТІ

Абсолютно точно підмітили, у тому числі й західні політики, журналісти, що Юлія Володимирівна дуже печеться про парламентську республіку, де, до речі, і передбачаються вибори в парламенті. Але тоді Президент країни – це номінальна фігура. Президент не має серйозних повноважень, і вся концентрація влади у прем’єр-міністра.
Якщо Президент обирається прямим голосуванням, то це претензія на повноваження, у тому числі й щодо кадрової політики, оборонної, зовнішньої, безпекової політики тощо.
Тому треба вчиняти логічно: якщо ми говоримо про парламентську республіку та про обрання Президента в парламенті, необхідно щоб на це дали згоду люди, бо це невід’ємне право надане демократією обирати Президента, і ніхто це право не може звузити й сказати, що давайте це право передамо на 450 чоловік.
У принципі через людську згоду це можна зробити. Але, очевидно, люди вимагатимуть іншого – довіри до парламенту, до тих 450 політиків, оскільки в парламенті є люди, які тяжіють до кримінального минулого, заведені в парламент за темними списками, для кого далека тема української демократії, свободи слова, чеснот, моралі тощо.
Цим людям, я переконаний, ніхто не довірить обрання Президента, навіть із звуженими повноваженнями.
Тому тут гра повинна бути чесною. Якщо фігура Президента стає для них точкою гарантії – що Тимошенко залишається вічно на посаді прем’єра, а друга умовно рівнозначна посада – крісло президента – комусь має бути передаровано, – то не можна залишати компетенцію Президента такою, як вона сьогодні є, і нав’язувати, щоб Президент з такими повноваженнями обирався в парламенті. Президент не може обиратися в парламенті з такими повноваженнями. Це ширма, за якою ховаються дуже небезпечні процеси, що їх сьогодні ініціюють двоє політиків, які не переслідують національні пріоритети. І в цьому є велика небезпека.

БЕЗ ВИБОРІВ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА В ПАРЛАМЕНТІ БУДЕ ГАРАНТОВАНО ДОВІЧНЕ ОБРАННЯ МАО ЦЗЕДУНА

Вікторе Андрійовичу, наскільки може бути ефективним в цій ситуації референдум, про який Ви згадали? В українських реаліях його, погодьтесь, цілком реально заблокувати... Натомість є інформація, що у Вас є інші варіанти виходу з ситуації – достроковий розпуск парламенту та оголошення дострокових президентських виборів...

Є варіанти... Але зараз ми закликаємо політичні сили, політичну еліту до укріплення нашого політичного ладу. Якщо в певних політиків є великий клопіт, як розпорядитися майбутнім цієї держави, і ти не знаєш цієї відповіді, то звернися до Конституції. І вона тобі дасть чітку відповідь. Коли ми говоримо про те, як не піти хибною дорогою і дати сьогодні правильну відповідь, – давайте послухаємо людей. Адже не можна 47 мільйонів людей ігнорувати, обдурити.
Так, я розумію, що сьогодні заблокувати референдум дуже просто, тому що є ручний суд, ручна Центральна виборча комісія... Це прочитується - блокування, саботаж зі створення відповідних ініціативних груп для збору підписів на підтримку проведення референдуму. Причин можна назвати – пальців на руках не вистачить, щоб це заблокувати. Але тоді давайте запитаємо себе: а що звернення до людей – це загроза ? Тоді ваші помисли не є конституційними, законними.
Ви пропонуєте суспільству оборудку. Ви пропонуєте дистанціюватися від суспільного впливу. Адже влада – це те, що я, як громадянин, делегую владі. І ви сьогодні боїтеся зі мною говорити, ви боїтеся мого голосу – щоб я сказав, чи я за те, щоб повноваження Президента урізати і обирати такого Президента в парламенті? А тим ми виходимо на баланс узурпації влади на десятки років, коли прем’єр-міністра ми будемо мати того, хто в нас є.
Без проведення виборів у парламенті буде гарантовано довічне обрання Мао Цзедуна. І оце заради цього щастя нам пропонують змовчати?

ЯКЩО НАЦІЯ ДОПУСТИТЬ ТАКИЙ СЦЕНАРІЙ – МАТИМЕМО НАЙКОРОТШУ ДОРОГУ ДО ВТРАТИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Ми живемо в країні, яка вибрала свою свободу, викричала свою свободу. І це пропонують такому суспільству, сподіваючись, що воно буде мовчати, споглядаючи, як «пахани» нарізатимуть собі владу?

Це недостойно. Це принизливо для всіх. І я апелюю до того, що не можна забувати, що ми громадяни, що ми не пішаки, не гвинтики в інтригах «наперсточників», які нам пропонують свою політичну модель - вибрати одного чи двох небожителів. Ні, це не гра за правилами, це не чесна політика, це не правильна дорога. Я відверто хочу сказати, і як Президент я маю право це сказати: якщо нація допустить такий сценарій, – це найкоротша дорога до втрати української незалежності. Бо з такою владою, з такими маріонетками дорога тільки одна – стати колонією, бути периферією. Тому варіанти є, і вони всі будуть задіяні.
Найбільше, можливо, чого боїться Тимошенко, – виборів. З кожним місяцем вони стають ще жахливішими для неї, тому потрібно робити всі маніпуляції, які дають відповідь на те, чи можна без виборів представляти найвищу владу в Україні.
От, власне кажучи, вони зараз думають над цією моделлю. А найбільша загроза – щоб цей сценарій не відбувся, – в руках 47 мільйонів людей, у яких, на моє глибоке переконання, і як Президент я це заявляю, – є інструменти законні, чесні, конституційні – не допустити такого принизливого для нації сюжету.

ПАНІ ТИМОШЕНКО ПЛЮС АКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ МЕДВЕДЧУКІВ – ЦЕ МЕЖА, ДО ЯКОЇ СЬОГОДНІ ПРИЙШЛА УКРАЇНА

Ви вірите, що люди вийдуть на вулиці? Чи ініціюватимуть референдум?

Я думаю, проведення референдуму для того, щоб навіть почути суспільну думку – я протестую проти ваших дій, я не хочу, щоб моя держава так розвивалася, – дозволить зупинити загрози десятикратного характеру. Навіть не ті, які вони пропонують (БЮТ і ПР), а набагато більші. Тому що вони боятимуться одного – прожектора, світла, усе решта, в тому числі Конституція і закони, для них не загроза. Тому я сподіваюся, що мотиви, які обрали в БЮТ, пані Тимошенко плюс та активна діяльність медведчуків і тих інших сторін, з якими вони проводять постійні консультації, – на мій погляд, це межа, до якої сьогодні прийшла Україна. Відтак, прозріння у мільйонів людей має відбутись швидке.

Один з політологів висловив версію, що всі ці розмови про широку коаліцію можуть бути діями, аби примусити Вас нервувати й подати у відставку. “Поінформовані джерела” вже навіть повідомили деякі ЗМІ про те, що у разі створення коаліції Президент готовий подати у відставку, аби за 90 днів відбулися загальнонародні президентські вибори, і, таким чином, внести зміни до Конституції ініціатори цих дій не встигли б...

Краще жити за законом. Краще жити за Конституцією. Якщо ми хочемо сформувати фундаментальну стабільність у суспільстві, треба жити без інтриг і імпровізацій такого масштабу.
Я це не приймаю, тому що це нас веде в інтрижний ряд... Вони, мовляв, так працюють, і ми давайте так працювати будемо. Ми повинні вимагати від них конституційної поведінки. Ніхто не заперечує проти можливості створення, як її називають – «ширки». Хай буде. Хоча я можу пригадати 2005 рік, коли в цьому приміщенні (Секретаріаті Президента) ми до 5-ї ранку сиділи над тим, щоб незалежно від того, хто прийшов у парламент, зробити одну доктрину, яка буде святою для нас, де випишемо базові національні пріоритети. А потім, якщо на них захочете будувати коаліційні стосунки, будь ласка. Якщо ситуативно будете консолідуватись, будь ласка. Але давайте сформулюємо план, який би ми назвали “план для країни”.
Для мене як для українця є принизливим те, скільки Україну будуть дурити тим, що ми не повноцінна держава, що ми самостійно не можемо собі дати ладу, що один українець не може знайти спільної мови з іншим українцем. І завдання Універсалу було таке: хлопці і дівчата, ми можемо почути національні пріоритети, ми можемо консолідуватися на цих пріоритетах. Чи є в нас почуття єдності в пріоритетах, чи наше власне его є таким, що все національне має проігноруватися, аби лише бути прем’єром через рік, через два і через три. А моє завдання – бути вічним Президентом. А завдання третього – бути вічним спікером.

Я ЗВЕРТАЮСЯ ДО НУ–НС, ОСОБЛИВО ДО ТІЄЇ ГРУПИ, ЯКА СИДИТЬ У КИШЕНІ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА...

Якщо це гра, то це африканська гра. Я як проста людина хочу сказати: це тошнотворно, це принизливо, це грубо. Про це боляче говорити. Не може бути так у країні, щоб ми дозволили їм так нас опустити. Це навіть не проблема їхньої моралі, виховання, це вже постає проблема наших цінностей, того, що ми на все це дивимось і даємо згоду. І так, як отара, житимемо далі. Ще раз кажу, сама ідея створення коаліції – будь-якої – це, власне кажучи, конституційна норма. Найголовніше – мета. Якщо для того, аби ця коаліція існувала і потрібно здійснити конституційний переворот, тоді я говорю, що ця коаліція злочинна, бо вона не хоче жити за законом. Вона хоче під себе виписати закон, а це називається узурпація влади. І в цьому є різниця.
Я б не сказав, що мене насторожує те, про що вони ведуть діалог. Я знаю, про що вони говорять – про те, що вони рік тому говорили чи два роки тому, але, повірте, це те, що не приносить стабільності вам як громадянину, як бізнесмену, як просто людині. Це небезпечна дорога. Я сподіваюся, що в БЮТ є частина людей, які добре розуміють, у якій грі вони сьогодні задіяні, хай пасивно, хай з великими протестом і з великим обуренням, але вони є учасниками цього процесу. Через їхнє, вибачте, таке існування, такий процес відбувається сьогодні.
Я звертаюсь до «Нашої України – Народної самооборони», і особливо до тієї групи, яка там сидить у «кишені» прем’єр-міністра: завдяки вам відбуваються зараз торги майбутнім України, і через день ви вже нікому не будете потрібні, ви будете використані, але використані, по суті, для перевороту.

Чи є у Вас відчуття та надія на те, що НУ–НС зможе консолідуватись в цих умовах і завадити створенню іншої коаліції?

Є таке відчуття. Я проводжу зараз роботу, щоб об’єднати тих людей, які були розшматовані тією політичною силою, що довго себе позиціонувала як демократична – я маю на увазі БЮТ. Питання навіть не про силу, а про її лідера. До розколу демократичних сил привела робота брудними методами, корупція, роздача маленьких проектів на маленькі приватні інтереси взамін зради національних інтересів. Тому є час вийти з цієї ганьби для всіх, хто в неї зайшов.
Я думаю, що зараз для цього час найбільш слушний. Тому що допустити розвиток подій за таким сценарієм – це є підвищена загроза в державі, де жодна інституція самостійно не впорається із ситуацією, коли потрібно буде платити для того, щоб залишитися хоча б там, де ми є сьогодні. За це доведеться заплатити дуже дорогу ціну.

Чи ведете переговори для відновлення повноцінної діяльності коаліції у складі НУ–НС – БЮТ – Блок Литвина?

Ви неправильно мене зрозуміли. Я веду перемовини, щоб консолідувати фракцію «Наша Україна – Народна самооборона». Спочатку поставити м’які цілі – давайте консолідуємося, щоб просто не допустити розвитку сценарію через конституційний заколот. А потім будемо формувати більш засадничі речі – як робити корекцію тих дій, які є небезпечними для країни.

А розпуск парламенту Ви не розглядаєте як варіант?

На мій погляд, це варіант малопродуктивний. З одного боку, для когось він виглядає технічно дуже просто. А з іншого боку – він не приносить суспільної розв’язки. Це не вирішує проблеми. Це є робота з наслідками. Тому він просто не є адекватним.

ЯКЩО ВЛАДУ ОБИРАЮТЬ В ЗАКРИТОМУ ПАРЛАМЕНТІ, ТО В НЕЇ НЕМАЄ ПОТРЕБИ ЗВІТУВАТИ ПЕРЕД ВИБОРЦЯМИ

І так само дострокові президентські вибори?

Я б цю позицію коментував дуже обережно. Обережно, у якому сенсі – я розумію, що головна проблема в моїй країні – проблема формування влади, завершення формування ладу.
Чи готовий я іти на компроміси, якщо взамін будуть запропоновані кроки, ну, наприклад, конституційної реформи, яку я представив чи реформація виборчої системи? Чи, уявімо собі – ну будемо на хвилинку романтиками – ми домовилися, що конституційні реформи, подані Президентом, ставляться в порядок денний цим парламентом, що 450 народних депутатів кажуть, що нам соромно перед людьми, соромно дивитися своїм родинам в очі, коли нас звинувачують, що ми огорнулися своїм імунітетом, що ми безвідповідальні перед законом, ми знімаємо безмежний депутатський імунітет і залишаємо лише політичний... А ще ми хочемо привести у владу чесних людей, професійних людей, а це можна зробити лише запровадивши відкриті списки на парламентських виборах... От уявімо собі, що ці речі ми зробили. Ви знаєте, я б заплатив велику ціну, щоб це відбулось, і великі компроміси прийняв би. Тому що дискусія не знаходиться в площині – на місяць раніше чи на місяць пізніше забезпечити припинення повноважень Президента. Головне – досягти якісної структури влади в Україні.
І найголовніше, це є ахіллесова п’ята нашої влади, – налагодити зворотний зв’язок із виборцем. Те, що ми називаємо – відповідальність влади перед виборцем. Якщо владу обирають за закритими списками чи в закритому парламенті, тоді немає потреби владі, обраній таким чином, апелювати до виборців, звітувати перед ними, пояснювати свої вчинки.
Іншими словами, якщо ми демонтуємо оцю проблематику, я переконаний, можна робити дуже багато зустрічних кроків.

ТАКІ ЯК СИМОНЕНКО ЗАКЛИКАЮТЬ ЗАБУТИ ПРО ГОЛОДОМОР, ГОВОРЯЧИ, ЩО ЦЕ БАЙКИ

Ви самі визнавали, що Ваша послідовна позиція в питаннях НАТО, євроінтеграції, щодо Голодомору не дуже позитивно позначалася на Ваших рейтингах... Якщо говорити про участь у нових виборах, то як можна розраховувати на підтримку людей?

Це те поняття, яке близьке кожному професіоналу. Є речі, які ти не зміниш незалежно від того – чи ти в передвиборчому змаганні, чи ти після виборів. І найбільший хрест покладено на інтелігенцію. Це ті люди, які повинні давати відповідь на доленосні питання нації, я маю на увазі націю, яка сотнями років ходила по стерні з однією мрією – розбудувати свою державу – і заплатила величезну плату за це.
Сьогодні ми говоримо про те, що українська нація має свою державу. Безумовно, за вісімнадцять років її не розбудуєш, але, з іншого боку, є канони, і якщо ми розбудовуємо державу, ми повинні дати чесну відповідь (на питання), що робить націю державницькою.
Що таке нація? Це спільнота, у якої є своя територія, у якої є своя мова. Яка в нас мова і що треба вирішити, щоб ця мова відбулася? І починається атака, що це політика проти національних меншин... Нічого подібного! Ви знаєте ту мовну політику, яку проводить Україна – це можливо, одна з найбільш ліберальних і демократичних мовних політик, яка повністю відповідає Європейській хартії регіональних мов. Те ж саме і щодо культури, традицій, історії українського народу.
Коли ми говоримо про Голодомор, ми дискутуємо в той час, коли живі ще люди, які пухли в 1932–1933 роках... У нас такі, як Симоненко, закликають забути це, говорячи, що це байки. А якщо щось і було, то це вина Господа Бога. Але це неправда!
Тут не питання судити когось – наше завдання осудити цей злочин. Бути байдужим до зла, значить, ніколи не бути досяжними до добра.
Історія кожної нації пишеться зі сторінок боротьби за свою незалежність. Дуже часто, навіть якщо мова йде про трагічні сторінки, дуже часто трагедії об’єднують націю, більше, ніж щось інше. І коли ми затребуємо цю історію, це один із засобів сказати, що ми українці, що ми окрема нація, що в нас своя територія, своя етика, своя мораль, своя мова. І цим ми цікаві іншій спільноті.
Якщо ми цього не матимемо, тоді, як казав один письменник, ви байстрюки світу.

ХІБА ВИННІ МОЇ БАТЬКИ, ЩО Я З’ЯВИВСЯ В УКРАЇНІ, ДЕ ПІСЛЯ КОМУНІСТІВ ОДНІ ХРЕСТИ СТОЯТЬ І ПОЛОВИНА ДІТЕЙ ХОДИТЬ НЕХРЕЩЕНИМИ?

Але ж нація виховується не один, не два роки. А до виборів залишилося півроку. І потрібно вживати якихось заходів... Наприклад, Ви змінили голову свого Секретаріату. Що Ви робитимете далі?

Будуть наступні кроки. Але я хотів би вам чесно сказати: якщо ми говоримо про виборчу кампанію і якщо я вірно розумію ваше запитання – чи я відмовлюсь від того, чим я п’ять років ішов і вів націю, чи забуду про це місяців на три, – я скажу, я цього не зроблю. Політика не варта того, щоб таким способом добиватися того, що не є твоєю суттю, що не є твоєю місією. Хай це місце медом мазане, і хай залишається комусь, але брехнею іти до цього – того не варте. Це неправильно. І як для мене, це важко. Для мене зрадити цьому… Я ж до цих цінностей іду все своє життя. Це поставити хрест на всьому. Це що, мене батько неправильно виховав, мене мама не в той час народила, що, їхня вина, що я з’явився в Україні, де після комуністів одні хрести стоять і половина дітей ходить нехрещеними?
Я виключно оптимістичний політик, я переконаний, що нація, яку ми сьогодні мило, любо називаємо українською, це не свинопаси, повірте, це нація, яка родить козаків, це нація, у якій багато легінів, які добре розуміють, що якщо ти хочеш мати завтрашній день стабільним, спокійним, гідним, тоді це твоє завдання.
Я своєю позицією намагаюся нагадати нації, можливо, вибачте за слово, напружую: якщо вас ваша мова не об’єднає, то вас важко чимось об’єднати. Якщо вас життя ваших батьків не об’єднує – як вони гноїлися чи в окопах війни, чи у 20-х роках – під час так званої громадянської війни, – якщо це вас не об’єднує, якщо вас не об’єднує колискова чи пісня, у якій ви виховалися, – тоді ви дивна нація. Вас ніщо не може об’єднати.
Але я переконаний, що українська нація – не та нація, вона самосвідома. Повірте, якщо чотири роки говорити нації – слухайте, якщо ми не знайдемо спосіб інтегруватися до колективної безпеки, то в нас не має серйозних шансів незалежності країни, – то на перший рік більше скептиків буде, на другий – менше...
Чим я сьогодні тішуся – п’ять років я говорю про це, з виборчої кампанії, й опонентів не більше, опонентів менше, а прихильників більше. Очевидно, хотілось би, щоб темпи були швидшими, але ви попрацюєте, я попрацюю, тисячі журналістів – зробимо правильні уроки історії, напишемо власну історію, і через неї подивимося на сьогоднішній день. І тоді власна історія нам скаже: шановні не йдіть тією дорогою, якою пробували йти ваші попередники, які вірували в Господа Бога, покладалися на нього, а самі мало що зробили – не змінили політику, не прийняли правильних рішень.
На жаль, дуже часто ми були заручниками пасивності. І коли мене запитують про колективну безпеку, я інколи навіть у якійсь мірі хизуюся, спостерігаючи, як збирається велика купа людей, від яких начебто залежить правильне рішення з цього питання, і проводиш свого роду психологічний експеримент: куди ж ти ховаєшся, за яку бузину, коли вся наша історія нам говорить, що такою дорогою іти не можна. Що демонструвати позаблоковий статус – це те саме, що повернутися в минуле. Чому ти боїшся це сказати? Після тебе діти твої, правнуки твої будуть жити. Чому ти їм муку заповідаєш?
Але поряд із тим, я розумію, у цьому суспільстві є мільйони людей, які виховувалися в інший час, можливо, вчили інші науки, які мали іншу ідеологію, і моє завдання їх не подавити, а моє завдання бути їхнім партнером і переконувати їх на прикладі їхніх інтересів від євроатлантичної інтеграції України.
Ви знаєте, я себе відчуваю оптимістично. Це та робота, яку повинна робити влада, інтелігенція для своєї нації. Нація не завжди сприймає це або оцінює належним чином. Заднім розумом усі мудрі.
А коли про вибори сьогоднішнього дня йде мова, я також хотів би апелювати до когось... Та ситуація, яка сьогодні є в державі, і ті політичні сили, про які ми сьогодні говоримо, що були наділені чиїмось мандатом – хтось же за них голосував, – то це й ваша відповідальність. Вибачте, не (слід) тільки за плечі Президента ховатись, це ваша відповідальність.
У якійсь мірі я можу себе зарахувати до тих сторін, котрі можуть сказати, що привнесли в цю країну демократію. Я все зробив, щоб у цій країні були чесні вибори. Вони тепер чесні. Але я не можу в змістовну частину виборів втручатися – це ваша відповідальність.

Все таки, чи можна очікувати продовження кадрових ротацій у Секретаріаті Президента, у складі керівників обласних адміністрацій?

Це деталі... Очевидно, буде рух. Хоча ми говоримо про керівників областей, але можу сказати, що половина крісел уряду пусті. Оце є обставина, яка працює на руку прем’єр-міністру, коли ми живемо по суті в режимі ручного управління, в імпровізаціях, без статистики. Я не хочу тільки критикувати, але важко говорити, що нація так може жити.
Подивіться на органи місцевої влади... У нас на сьогодні приблизно 80 вакансій голів районних державних адміністрацій. Але, на жаль, процедура призначення цих людей залежить від прем’єр-міністра. Без подання прем’єр-міністра Президент не може підписати указ про призначення. Це стосується й голів обласних державних адміністрацій.
У цій системі координат, дочекатися від уряду пропозицій щодо заповнення 80 вакансій у районних адміністраціях – це дуже складне завдання. І я сказав би – марне очікування. Ми роками можемо чекати заповнення вакансій міністрів і говорити про те, як швидко заповнити вакансії голів районних адміністрацій чи обласних адміністрацій. Це та проблема, яку врешті-решт можна розв’язати лише в контексті конституційної реформи.
Через такий механізм, через такі процедури не може формуватися ні сам уряд, ні виконавча влада в цілому. Не може. Це не ефективний механізм. Це механізм, який забирає в нас потенціал.

ЯКЩО УРЯД СЬОГОДНІ Є ШТАБОМ ОДНІЄЇ ПАРТІЇ, ТО НЕ БУТИ ЗАДІЯНИМ У ЦЬОМУ – ВЖЕ ВЕЛИКА МУЖНІСТЬ МІНІСТРА

Як Ви оцінюєте пропозиції звільнити міністра оборони та міністра юстиції?

Це чиста політика. Запитайте в солдата, як він ставиться до чинного міністра оборони. Я думаю, що за останні роки, можливо, уперше солдат, і не тільки солдат, а й вище керівництво Збройних Сил України, відчули нормальний діалог. Я не хочу сказати, що попередні міністри оборони були поганими, я говорю про сьогодення армії, яка, серед іншого, відмовилася від невластивих для Міністерства оборони функцій.
В армії багато змін. Сьогодні я можу сказати, що армія з міністром. Армія поділяє, розуміє ці зміни.
Якщо ми говоримо про міністра юстиції, на мій погляд, ми маємо блискучого міністра, інтелектуала, професійну, знаючу людину. Людину, яка для найвищих і найширших аудиторій легко й доступно формулює свою позицію, наводить правові аргументи. Людина, що мені дуже важливим здається для міністра юстиції, політично не схибила. Мін’юст не став тим міністерством, яке вирішує проблеми партійного характеру, акцептуючи не правові рішення, а рішення, за якими стоїть якась партійна доцільність. Ми зрозуміємо, що уряд сьогодні є штабом однієї партії, і виборчим у тому числі, і не діяти в цьому фарватері, я думаю, це велика мужність. І Микола Васильович її має.
Мені здається, що країна має цінувати те, що вона має належного міністра. Я не хочу сказати, що інші міністри не заслуговують на таку оцінку, це далеко не так. Але дуже часто вони стають заручниками того, що такий уряд, урядова політика стає соло однієї особи.

Наскільки важливим, на Ваш погляд, є прийняття програми уряду, яке очікується днями в парламент ті?

Я не бачу тут логіки. Спочатку необхідно дати відповідь, хто буде цю програму реалізовувати. Коаліція? Яка коаліція? Та, якої нема? Тоді навіщо приймати програму під коаліцію, якої не існує?
Тут, очевидно, і з’являється підозра, що це рішення спрямоване не на чинну коаліцію, а на реалізацію домовленостей в інших форматах. Одна сторона гарантує іншій стороні крісло Президента без виборів, а інша сторона взаємно гарантує унеможливлення відставки уряду, принаймні протягом 365 днів.
Тому, на мій погляд, це політична рокіровка, яка не несе чогось глобального для подолання кризи. Хоча, безумовно, перша реакція буде, і журналістів у тому числі, що це спроба солідарної відповіді на кризові виклики.
Але я в це мало вірю... А якщо чесно признатися, я в це зовсім не вірю. Це з іншої партитури. Цей інструмент дістають тільки для того, аби започаткувати те, що далі так звана “широка коаліція” буде робити в інших питаннях. І щодо ревізії Конституції, і щодо призначення Президента без виборів. Тож про що тут говорити?

Над інтерв’ю працювали Олена Гітлянська, Олександр Харченко, Володимир Ільченко

http://www.unian.net/ukr/news/news-319083.html

[Снігурка]

ну що, майже маємо президетном не лише зека, ще й рецидивіста

[Svitlana]

Ось що про наші вибори пишуть швейцарські експерти:

http://www.nzz.ch/nachrichten/internati ... 87115.html
http://www.nzz.ch/nachrichten/startseit ... 30233.html