В автокатастрофі загинув Ігор Пелих

[Valentyna]

Весела та світла була людина.
Дуже шкода.
Нехай земля йому буде пухом.

[youtube]<object width="425" height="344"><param name="movie" value="http://www.youtube.com/v/hNt1jK5z6Bk&hl ... ram><param name="allowFullScreen" value="true"></param><param name="allowscriptaccess" value="always"></param><embed src="http://www.youtube.com/v/hNt1jK5z6Bk&hl=ru&fs=1" type="application/x-shockwave-flash" allowscriptaccess="always" allowfullscreen="true" width="425" height="344"></embed></object>[/youtube]

[Svitlana]

ВИ ЩО?!!!! Я ж з ним ще буквально недавно говорила!!!!!!!! ЦЬОГО НЕ МОЖЕ БУТИ! НЕ ВІРЮ!!!!!!!!!!!!!!!!

[Svitlana]

Вже дві з половиною години переварюю цю новину. Оце шукала, щоб знову подивитися ролик і не могла знайти в якій темі. Чогось він мені до Бомонду ніяк не належить. Навіть думала перенести кудись в інше місце цю тему.... Але це лише мені так, насправді.
... Знаєте, що б він сказав у цьому випадку? ...думаю, щось на зразок: "Ще здибаємся в Бозі!"
Оце читала дуже довго співчуття в нього на сторінці в однокласниках.... І такі вони мені якісь неправдиві і штучні. Просто сум, сумні слова, якісь співчуття ніяк не в"яжуться з його характером і з його життям. У найгіршому випадку він міг бути цинічним. Сміх, гумор - оце його життя і його вдача, аж ніяк не сум, ниття і сльози. До мене траур і досі ще не дійшов через 2,5 години. Я без поняття. Може тому, що ці два поняття просто несумісні? "Ігор Пелих" і "траур" - просто разом не поєднуються. Автокатастрофа і траур - поєднуються, відчуваються. "Ігор Пелих" і автокатастрофа - розумію, може статися. Але "Ігор Пелих" і "помер" - не можу, мій мозок просто відмовляється це сприймати.

[Svitlana]

Популярний український телеведучий гайнув удруге «Галопом по європах» і втретє став батьком
…Свого часу Ігор Пелих нічим не відрізнявся від ровесників. Походеньки містом, бійки, зламані руки-ноги-пальці… Не зазнали травм лише вуха. Ігор каже, що хотілося самому їх покалічити... Бо як це так – у всіх хлопців поламані-надірвані, а в нього цілі! Його юність – це Спілка націоналістичної української молоді, згодом УНА-УНСО.
Життєві сходинки Пелих долав швидко, але жодної не оминув. Після ПТУ працював майстром з ремонту взуття. Якось власноруч пошив шикарні ковбойські чоботи. У комісійці за них дали 60 доларів, повіривши Ігоревій байці, ніби це ексклюзивне взуття привезли йому родичі з Канади. Зрештою доля привела Ігоря до справи, що йому вдається найкраще: спілкуватися з людьми й підбивати їх на авантюри.
Дебютом у телевізійній програмі «Не всі вдома» студії «1+1» Ігор завдячує дружині Саші. Дочка Олександра Лозинського, одного з продюсерів телеканалу, працювала в цій тинейджерській програмі.
– Це ж вона знайшла тодішнього радіоведучого Ігоря Пелиха через інтернет і запропонувала взяти участь у кастингу?
– Так. Але що серйознішими ставали наші з Сашкою стосунки, то щільніше збиралися над проектом хмари.
– Зрештою програму прикрили, а ви побралися. Нині маєте трійко, як ти кажеш, кіндерят: Івана, Соломійку та Устинку, яка народилася 30 жовтня. Хто з вас вибрав ім’я дівчинці?
– Я мріяв назвати малу Варкою, але старші діти захотіли мати сестричку Устину.
– Ви сплановуєте народження своїх дітей?
– Дітей нам сплановує і дає Бог, ми лише тішимося з цього.
– Діти не заважають кар’єрі?
– Якби не дружина, не діти, то, мабуть, тільки б і робив, що лежав на дивані. Дев’яносто відсотків з того, що я досягнув у Києві, – це Сашина заслуга. Коли закрили «плюсівський» проект «Не всі вдома», довго міркував над створенням нової програми. Не мав ні зв’язків у телевізійному світі, ні особливого досвіду. Тривалий час ми жили на Сашині заробітки.
– Справжню популярність ти здобув у «Галопом по європах» на «ICTV». Потім повернувся на канал, уже маючи продакшн-студію «Роги і копита» з проектом власного виробництва – першим телеквестом «На свою голову». Чому закрився той достоту блискучий проект?
– По-перше, це неймовірно трудомісткий процес. «Галопи», до дещо видозміненого формату яких я знову повернувся, знімаємо один день. А для «На свою голову» треба було щоразу придумувати новий сценарій і ретельно прорахувати можливу поведінку всіх учасників. Насправді в реальному житті стільки екстремальних ситуацій, як траплялося в одній нашій програмі, й за рік не набереться. Над проектом ми працювали два роки, а випустили в ефір 26 епізодів. Виробництво «Галопом по європах» суттєво дешевше.
– Другий ведучий «Галопом–2» – Фоzzі з гурту «ТНМК» – у вас розмовляє російською. Як це узгоджується з твоїми принципами і світоглядом?
– Така політика каналу. На жаль, я багато на що не можу вплинути. Мене рятує те, що до телебачення ставлюся насамперед як до способу заробляти гроші.
– Твоя дружина виросла в російськомовній київській сім’ї. Але ваша з нею родина україномовна. Ви й досі шукаєте для дітей няньок за мовним принципом?
– Так. До речі, Сашина рідна сестра чинить у власній сім’ї так само. У нашого Іванка був такий дитсадківський досвід. Перші дні перебування у цьому закладі він ніяк не реагував на звертання виховательок. Ми не могли збагнути, в чому ж річ. Урешті-решт дитина пояснила. Приходить додому й запитує: «Тату, а чому вихователька каже мені «Ванічка»? Я, звісно ж, одразу пояснив, що треба в таких ситуаціях говорити. Через кілька днів приїжджаю забирати малого з садка, дивлюсь – виховательки якось так попід стіночками повз мене рухаються, перепрошують. Що ж це, думаю, дитина таке страшне учверила? Виявляється, мій трирічний пацан на чергове звертання «Ванічка» відповів їм: «Ванічки» живуть за Уралом, а мене звати Івасик»...
В Україні простежується якесь масове божевілля щодо того, ніби, бачте, «ущємляют вєлікій рускій язик». А покажи мені книжки для дітей українською мовою, крім «Видавництва Старого Лева» і «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ»? Правда, є ще такі книжки, начебто українською, з яких ми з Сашею збираємо домашню колекцію і які ретельно ховаємо від дітей. Бо що мова тих книжок, що зміст не витримують жодної критики.
Одна абетка взагалі доводила нас до істерики. Йдеться там про маленького удавчика, який не вмів читати. Він повзає лісом і жере усе, що бачить, а потім згортається у формі літери, на яку починаються його жертви. Скажімо, з’їв вовка – згорнувся буквою «В», лисицю з'їв – літерою «Л». От тільки в «І» ніяк не вдавалося згорнутися. Та прийшов добрий мисливець, відрубав удавчикові голову, і той нарешті утворив літеру «І». Усі ці удавчикові пригоди ретельно проілюстровано. Після прочитання цієї абетки постає лише два запитання: що курив автор і де це куриво можна купити?
– А телебачення для дітей тебе цікавить?
– Дуже хотів би взятися за телевізійний проект для дітей. Бо замучився відповідати власним кіндерятам, чому персонажі «Сезаму» не говорять українською. Розумію, що якісний дитячий продукт – дуже затратний. Без державного втручання навряд чи можна впоратися. Канали нічого не вироблятимуть у збиток і не купуватимуть нерентабельні дитячі програми.
– Знаю, що ви з Сашкою дуже легкі на підйом. Коли плануєте вперше кудись виїхати разом із новонародженою Устинкою?
– Ми майже ніколи нічого не плануємо. Виходимо проїхатись околицями Києва, закидаємо дітей до машини, а опиняємось у Кам’янці, Чернівцях, Хотині та Хмельницькому. Отак імпровізовано за два дні. Температура повітря вища від двадцяти градусів за Цельсієм для мене вбивча. Зима – улюблена пора року. Хтозна. Може, якщо все буде гаразд, ще й цієї зими кудись гайнемо.