Svitlana » 20 вересня 2009, 12:21
Коротенький репортаж про виставку.
Про "нестачу" квитків, яка обговорювалася на форумі, я дізналася лише після того, як отримала на руки квитка. А отримала я його через секунду після того, як ступила ногою на асфальт перед Музеєм Мистецтв. Все було супершвидко просто. Потім мене потягли в чергу, котра, як мені видалося, складалася у переважній більшості з українців (знайомих облич). Пізніше виявилося, що уся черга (величенький відтинок принаймні) була з українців, просто декого я не знала (ще). Здається, хтось десь вів мову за 30 чоловік.
Виставка з коментарем для пересічного "філантропа" - це супер, а українською мовою - взагалі перевершення сподівань. Адже можна було не лише слухати, але і задавати питання. Попри те, що мистецтвознавці другого та третього покоління емігрантів - я була приємно вражена рівнем української мови. Візьміть до уваги, що то не побутова лексика, а таки специфічна тематика, котру, мабуть, не так часто доводиться практикувати українською, якщо взагалі коли-небудь доводилося.
Після виставки ми усі пішли в кафе, усілися за довжелезний стіл, змайстрований власноруч і всупереч охам та ахам офіціантів
, пообідали, погомоніли, познайомилися, хто ще не був знайомий. Як завжди - дня було мало. Після того кафе була ще вечеря піццою і останні прощання на вокзалі.
Як завжди - українцям дня було мало. До наступних зустрічей!
Коротенький репортаж про виставку.
Про "нестачу" квитків, яка обговорювалася на форумі, я дізналася лише після того, як отримала на руки квитка. А отримала я його через секунду після того, як ступила ногою на асфальт перед Музеєм Мистецтв. Все було супершвидко просто. Потім мене потягли в чергу, котра, як мені видалося, складалася у переважній більшості з українців (знайомих облич). Пізніше виявилося, що уся черга (величенький відтинок принаймні) була з українців, просто декого я не знала (ще). Здається, хтось десь вів мову за 30 чоловік.
Виставка з коментарем для пересічного "філантропа" - це супер, а українською мовою - взагалі перевершення сподівань. Адже можна було не лише слухати, але і задавати питання. Попри те, що мистецтвознавці другого та третього покоління емігрантів - я була приємно вражена рівнем української мови. Візьміть до уваги, що то не побутова лексика, а таки специфічна тематика, котру, мабуть, не так часто доводиться практикувати українською, якщо взагалі коли-небудь доводилося.
Після виставки ми усі пішли в кафе, усілися за довжелезний стіл, змайстрований власноруч і всупереч охам та ахам офіціантів :dizzy: , пообідали, погомоніли, познайомилися, хто ще не був знайомий. Як завжди - дня було мало. Після того кафе була ще вечеря піццою і останні прощання на вокзалі. :handshake:
Як завжди - українцям дня було мало. До наступних зустрічей!