Українці в Швейцарії

--Похоже, что пережил- в сборнике были стихи датированные и 44 и 45 годами, хотя я всё-же не вполне уверен- в 45-ом тоже немало погибло. Если он и выжил на войне, то отношения его с советской властью были явно конфликтными, возможно, ему пришлось иммигрировать на запад. Этот стих был опубликован в сборнике "Советская потаённая муза ...(не помню точно каких).. годов" (или что-то в этом роде- опять таки не помню точно). Издана книга была в ФРГ, в Мюнхене(?), в 1962(?) году. Не смотря на мою забывчивость, надеюсь этой обывочной информации будет вполне достаточно энтузиастам для того чтоб эту книгу разыскать в европейских библиотеках итд. Дело стоящее-там ещё много очень красивых стихов было, разных авторов, на разные темы. Я хотел бы, чтобы всё содержимое этого сборника было опубликовано в интернете и стало доступно для всех.

Об авторе приведённого здесь стиха мало что известно, Котлин-фамилия не настоящая, (как вероятно и имя), происходит, очевидно, от названия о.Котлин, на котором расположена крепость Кронштадт, где он в довоенные годы служил моряком (что опять-таки из других его стихов следует). Он скрывал свою истинную фамилию, видимо имея для того веские причины.

Дуже гарно. Два рази перечитала - чи то дійсно про війну? Сподіваюся, автор пережив війну благополучно

Как в летний полдень,в час жары,
Взглянув в темнеющую воду,
Увидишь стаи смутных рыб-
Создание иной природы...

Так подними же к небесам
Свой взгляд, до этого понурый-
СМОТРИ, КАК возникают там
Рыбообразные фигуры...

Их породила синева
Готовыми к свирепой битве,
Спасайся и тверди слова
Ненужной и пустой молитвы...

*****************
*здесь я забыл-С.*
*******************

...прижмись к земле-сырой и милой,
Канаву, яму иль подвал
Считай преддверием могилы.

И вот, с заоблачных вершин,
Вниз, по невидимому скату
Легко пикирует один,
Бедою смертною чреватый...

Жизнь коротка-и час настал!
Пощады нет, и бог не внемлет...
И--падает весёлый гром
На изнывающюю землю!!!
-----------------------
Александр(?) Котлин
февраль 1942

Я пам"ятаю, як одного разу після параду родичка одного з похованих на нашому кладовищі (цікаво, як військове, то лише кладовище казали, а як місцеве - то цвинтар )... отож після параду одна родичка насипала мені цілу шапку лісових горіхів, цукерків і печива. А шапка була в мене - ого-го! - може хто знає, оті, що (малі) барабанщиці з такими великими барабанами носять Навіть не збагну чого вона так вгостила, але мені то дуже приємним спомином врізалося в пам"ять. Досі вдячна - горіхи смакували мені найбільше

День перемоги асоціювався у мене з походом з однокласниками та викладачами на парад у обов'язковому порядку, це нарядні щколярі, ветерани - люди похилого віку з сумними очами, яким ми дарували квіти (обов'язково один з учасників бойових дій приходив до нас у школу з розповідями про свою участь у війні).
Особливо запам'ятався той факт, що по сусідству з нашою квартирою жила подружня пара (вона була військова медсестра, а її чоловік, не пам'ятаю його рангу, але гордо носив у цей день багато нагород на своєму урочистому вбранні), вони кожного року святкували цей день зі своїми фронтовими товаришами; це були веселі зустрічі й пісні типу "Этот день победы порохом пропах...".
Особисто моя родина не зазнала втрат під час Великої Світової Війни, але бабуся розповідала про бомбардування, під які не раз потрапляла зі своїми дітьми, про те, як навчилася відрізняти літаки чужі від своїх за їх звуком у ночному небі.
Зовсім мало залишилося свідків тих далеких часів, думаю, варто було б вшанувати загиблих.

А що? Гарне свято. Це ж не якийсь там день Октябрьской революции. Хоча я знала таких, хто відмічали і це свято.

В нашій родині ніякого святкування ніколи не було.

Обовязковою була явка на город - там робота завжди є...

Цікаво чи хтось святкує це свято? Маю на увазі чи у сімейній традиції вашої сім"ї чи батьківської родити це свято мало якесь значення і як воно відзначалося?
В нашій родині то був дачний вихідний після обов"язкового параду, якщо явка була обов"язкова. А у вас?: