Українці в Швейцарії

Страшенна вдячна тобі, Степане за таку розгорнуту відповідь. Багато в чому я з тобою погоджуюся. Як от з першим. З другим - ну так собі. Хай наступна хвиля (було би найкраще, щоб ми були останньою хвилею во віки-віків) триндить і критикує, але нехай робить краще, ніж ми зараз робимо. Я у свою чергу буду намагатися не уникати діалогу і виказувати відверто також і свої думки і почуття. Як ти кажеш - нас мало і ми повинні триматися разом. Якщо не буде діалогу, не буде критики, не буде щирого спілкування, а лише формальна посмішка та потиск руки на якомусь черговому заході, то наша пострадянська четверта хвиля з тими ж совковими замашками не розпрощається, не поверне тих гречних манер, котрі на добру половину викорінили за часів "совка". Я вчуся, коли кажу відверто свою думку і на неї отримую критику, контр-аргументи. Вони дають мені змогу переосмислити і свою поведінку, і світосприйняття і або змінитися, або утвердитися у своїй думці. Це ж таке...
Але без тісного спілкування... не частого, а, власне, глибокого (про наболіле, про неприємне) обійтися не можна. Тому я з одного боку з тобою, Степане, згідна щодо "не суди", а з іншого кажу - не судити, але критикувати і разом знаходити вихід зі становища.
Як приклад: коли я вперше до рук взяла "Трембіту", то відразу сказала - у вас зовсім немає інформації для українців "4ї хвилі". На що мені так само прямо відповіли: "Ну то напиши!" Я написала. Можливо ще хтось про потреби новоприбулих українців говорив, але розпочато акцію "Свій, до свого, по своє" - така собі організація взаємопомочі між українцями. Це лише початкова стадія, але вона на слуху.
А не було би критики - не було би і дії. Тому потрібно відрізняти зверхні вказівки та осуди від критики. Так, всі ми люди і всі ми робимо щось по мірі своїх сил. Нехай мене критикують, але нехай при цьому висувають свої рішення і роблять краще, ніж я до того додумалася чи змогла зробити.

Stephan писав:Перше.
Ми - Четверта Хвиля! Крапка! Ми увійши в історію з такою назвою, так і залишимося в історії під цією назвою!

Друге.
Я вважаю, що про нас років через 20-40 також нове покоління українців буде триндіти (прошу вибачити за грубість) як і дехто з моїх братів та сестер тут про покоління Третьої Хвилі.
Не дай нам Боже цього читати, як і я прошу Бога, щоб це "триндіння" тут не читало старше покоління.

Третьє.

Так ось – українців мало закордоном.
У більшості українська душа спить. А то й вбита.

Ми Четверта Хвиля... Ми не маємо право думати, говорити, відчувати негативні почуття відносно попередніх Хвиль...
Ми просто люди і кожен з нас може робите тільки те, що може. Не більше!

понад 3% населення планети), проживають за межами країн свого походження.
понад 45% нашого люду живе за межами України.
новітні українські міґранти й еміґранти становлять близько 25% громадян України (близько 8 млн.), а це понад 10% (!) від загальної кількості міґрантів у світі.
Частка українських еміґрантів і трудових міґрантів, відносно до загальної чисельності українського соціуму, найвища в світі.
Україна займає 4-е місце за імміґрацією – після США, Німеччини та Росії.

до розв’язання цілого комплексу проблем українців новітньої хвилі еміґрації, в тім числі й нелегальних міґрантів, беруться українські громадські організації за кордоном і в Україні. На початку 2004 р. при Світовому Конґресі Українців у Канаді створено спеціальну Комісію для боротьби з торгівлею українцями.

сянка писав:Світовий конгрес українців - такий собі старомодний клуб за інтересами.

на початок 2008 року за кордоном перебувало близько 8 млн. громадян України. Основна кількість наших міґрантів зосереджена в країнах Європи та Америки: Аргентинська Республіка – 150 тис., Федеративна Республіка Бразилія – 250 тис., Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії – 100 тис., Грецька Республіка – 250 тис., Держава Ізраїль – 150 тис., Королівство Іспанія – 400 тис., Італійська Республіка – понад 800 тис., Канада – 150 тис., Федеративна Республіка Німеччина – 250 тис., Республіка Польща – понад 400 тис., Португальська Республіка – 200 тис., Російська Федерація – понад 4 млн., Словацька Республіка – 200 тис., Сполучені Штати Америки – 500 тис., Турецька Республіка – 50 тис., Французька Республіка – 40 тис., Чеська Республіка – 400 тис. З усієї кількості громадян України за кордоном легалізовано владою країн перебування – близько 10 %, усі інші перебувають на нелегальному становищі.

На відміну від третьої хвилі еміґрації, загалом політичної, четверта хвиля переважно – фахова, з найбільшою часткою людей із вищою освітою.
.......в різних штатах Америки: 54% еміґрантів працювали в Україні за своїм фахом, набутим у вищих навчальних закладах або середньому професійному навчальному закладі; 60% еміґрантів здобули в Україні вищу освіту; в Америці 16% працюють за своїм фахом, 45% набули нового фаху; 80% еміґрантів – у працездатному віці.

За підрахунками громадських структур СКУ, внесок міґрантів і еміґрантів в економіку України сягає 23% сукупного внутрішнього продукту – такою є загальна сума грошових переказів, якими міґранти й еміґранти підтримують своїх родичів або друзів.

Першочергове завдання – розв’язання правових проблем: допомога у легалізації, захисті майнових інтересів еміґрантів в Україні, впорядкування роботи у посольствах та консульствах, приведення законодавства у відповідність із нормами СОТ. А також – сприяння співпраці по лінії професійних та культурних обмінів, зв’язку українських шкіл за кордоном із школами в Україні.

Та основне завдання, яке стоїть перед суспільством і державними інституціями України: зупинити депрофесіоналізацію здібного українського люду й повести державну політику так, аби четверта міґраційно-еміґраційна хвиля стала останньою хвилею відпливу нашого люду на чужину й першою хвилею повернення додому. ...Депрофесіоналізація великою мірою спричиняє міґраційні процеси. А сама міґрація посилює депрофесіоналізацію й поглиблює денаціоналізацію.

Снігурка писав:наведу приклад гамбурґа. у нас є українська церква. ось сторінка

http://www.ukrain-kirchengemeinde.de/

вона була побудована за моїми даними частково і на пожертви українців, котрі тут залишились після війни. тобто передбачається ДЛЯ українців.

При нашій церкві є зала, в котрій щонеділі після служби можна купити українські страви та напої, включно пиво та шнапс. Багато українців вважають, що шкода використовувати цю залу лише раз на тиждень, особливо враховуючи той факт, що вона є при українській церкві і по ідеї мала б бути доступною українцям не лише з нагоди неділі. Були спроби домовитись з священником з метою організації там молодіжних зустрічей. Одна з них таки пройшла. В листопаді при виключеному опаленні (в результаті чого було дуже холодно), з забороною використовувати кухню, з дозволом використання апаратури та зобов’язанням після себе прибрати. За це було обумовлено ціну 130 євро.

Група молоді принесла з собою все, кавоварку і посуд включно, побавилась в холоднючій залі десь зо 2.5 год, після чого їй було порекомендовано йти додому. Зав’язалась гостра дискусія під гаслом «за моє жито та мене ж бито», тобто заплатились немалі гроші, а побавитись по суті не встигли.

Поки тепло, тема втратила актуальність, бо є можливість зустрічей і проведення дозвілля на природі. З приходом холодів воно постане знову, бо по суті, в української молоді немає можливості оплатити дорогі приміщення, а в звичайних закладах української музики не дочекаєшся.

оця ситуація відбулась кілька років тому, була описана на форумі СУСНу. і досі, коли українці (СУСН або просто молодь, студенти, українці) хочуть щось організувати, вони в більшості стикаються з проблемою відсутності приміщення. але з нашим священником, тобто старшим поколінням, котрому наші пролеми там само, де нам проблеми марсіан, звязуватись ніхто більше не хоче. ці люди далекі від реальності

На Світовий Конгрес Українців (СКУ), який проходив 20-22 серпня 2008 року в Києві, я особисто покладала багато надій. А як же ще може бути – Конгрес, який був доречі створений в 1967 році, наразі об‘єднує багато діаспорних організацій світу, офіційно вважаючись найвищою координаційною надбудовою всього 20-мілліонного країнства за кордоном. Утворившись як Конгрес українства Канади, США та країн Латинської Америки він швидко вийшов за межі цих держав, і, мабуть, по праву осідає важливе місце у відносинах між Україною і українським керівництвом та українцями, живучими за кордоном. В Конгрес входять українські організації з цілого світу, Німеччина ж представлена там новоствореною в 2006 році Центральною Спілкою Українців Німеччини та німецьким СУМом (Союз Української Молоді). Конгрес збирається раз на 5 років і вже вдруге – в столиці України, м. Києві. Цього разу засідання проходили в Українському Домі. Оскільки СУСН не входить в СКУ, я брала участь в ньому як гість. Про сам IX Конгрес і його програму можна почитати за лінком (1) або (2), які знайдете в кінці статті. Мені ж хотілося би поділитися враженнями, які справив на мене Конгрес – як на молоду активну українку за кордоном.

Молодечі організації діаспори – молоді тільки в душі?
Найцікавішим для мене як координатора СУСНу було, звичайно, відвідати сесію (засідання) конференції молодечих організацій. На цьому ж засіданні мене очікувало перше, і найбільше розчарування Конгресу. Таке, що не полишало мене всі дні. Розчарування почалося вже в залі для засідань молодечих організацій. Озираючись на обличчя поруч сидячих людей при підготовці до засідання «молоді», я думала, що не туди потрапила, або просто помилилася дверима: навкруги сиділи лише «літні» (в нашому з вами розумінні) люди, їм було скажімо років 40-50. При представленні вияснилось – я потрапила саме туди! Були присутніми представники СУМу та Пласту з різних країн. Я питала себе, де саме молодь цих організацій, і чому вони всі ще й досі називають себе молодими? Так, вони є мабуть молодими в душі. Добре, але куди ж діватися тоді справжній молоді в цих організаціях, з її ідеями та проблемами? В першій же дискусії цієї сесії я зрозуміла, що ці всі люди, хоч і дуже розумні, та при всій до них повазі - частково відірвані від реальності, люди, які хворіють Україною, тою, якої на жаль не має.

Мова Солов‘їна і ...расизм
На одній з інших, але – потрібно зазначити – дуже цікавих сесій про права людини, а саме українців в окремих державах, були присутніми предс тавники громад. Доповідалося про стан свободи української преси за кордоном, та в Україні, можливість ведення українських бібліотек, тощо. Це була важлива і цікава сесія, зал якої завжди був заповнений. Найцікавішим виявився виступ представників з Москви – вони розповіли про розгромлення української бібліотеки, і ставлення московського керівництва до їхніх акцій. Звичайно ж мовою як всього з‘їзду, так і цієї сесії була по визначенню українська. І це зрозуміло чому. Не зрозумілим був наступний випадок. Коли представник Казахстану почав розповідати про їхні здобутки та проблеми, говорив він російською мовою. При цьому одна пані зробила зауваження, щоб він зупинився, бо «може і їй почати говорити французькою, якщо вона з Франції». Це безкультур‘я продовжила інша представниця української еміграції, викрикнувши наступне (привожу дослівно): «невже ви не бачите, що це жид, і йому нічого не потрібно!». Дорогі мої співвітчизники! Я вважаю просто соромом такі прояви расизму, та ще й на всесвітньому з‘їзді українських організацій, та ще й – подумати тільки – на конференції про права людини! Я зовсім не виступаю за російську мову, але людина, українець, має право вибирати, якою мовою йому спілкуватися. Ніхто, ні одна в світі людина, не переконає мене, що в російськомовних немає патріотизму – якщо так, то чому тоді цей представник Казахстану взагалі приїхав на Конгрес? Чому останній великий проект СУСН-Берліну - виставку українських фотохудожників - підтримав як головний партнер саме російськомовний студент із Донецьку ? При цьому , що всі українськомовні «патріоти», мені кожний раз повторювали «вибач, не має часу»? Важаю, що подібним представникам світового українства потрібно поглянути реальності у вічі, і бути більш адекватними до сучасної ситуації в Україні.

Діаспора, 4-та Хвиля Еміграції і Шароварщина
Звичайно ж на Конгресі крім усього описаного були і приємності – цікаві співрозмовники, питання, проблеми та ідеї, якими ми обмінювалися. Однією з моїх найцікавіших співрозмовниць в Українському Домі була представниця Світової Управи СУМу. З цією розумною жінкою було приємно говорити, але нажаль і в цій розмові чулося, що ми хоч і розмовляємо українською, але говоримо різними мовами. Йшлося про необхідність еволюції діаспорних організацій – як в їхніх справах, так і в ідеях, проектах, які вони роблять. На мою думку, активним українцям за кордоном вже давно треба перестати тільки «варити борщі» та робити вечори памяті Тараса Шевченка (якого я до речі дуже поважаю). Роблячі такі «внутрішньо-діаспорські» речі, ми замикаємось в собі, не роблячі в кінці-кінців чогось більш важливого, суттєвішого, та чогось, що може привезти до плідних наслідків. Яких? Та хоча б поліпшення ставлення до України в цілому, та у кожного громадянина, поліпшення іміджу країни. Як саме діаспора хоче рекламувати Україну серед інших національностей, якщо ті ж вечори памяті Шевченка у нас навіть не перекладаються на німецьку мову? Представниця СУМу відповіла мені на ці мої викладки, що це є мабуть німецькою, специфічною проблемою, і у них такої проблеми не існує. Але як можна говорити, що ця проблема є тільки внутрішньонімецькою? Олег Скрипка, фронтмен української групи Воплі Відоплясова, повертаючись з гастролей США та Канадою зізнавася, що на концертах до нього підходили молоді українці, які були здивовані, що в Україні є щось молодече, а не тільки «поети і борщі». Скрипка справедливо називає те, що робить старша діаспора в світі – у більшості своєї шароварщиною, і я з ним цілком згідна. На ці мої аргументи ніхто з моїх співрозмовників на Конгресі не зміг дати чіткої відповіді, окрім: «То є четверта хвиля, вони і до нас не ходять, і не цікавляться». Не потрібно казати, що ми – четверта хвиля – неактивні! Потрібно зрозуміти необхідність трансформації, еволюції існуючих організацій українства за кордоном. Україна живе далі, і завдання діаспори в збереженні мови і традицій в часи гніту всього українського вона виконала. Але потрібно не зупинятися на цьому. Настали нові часи, і з Незалежністю Україні потрібні інші дії, або змінені дії організацій за кордоном. Не скажу, що всі мої сподівання від Конгресу виправдались. Але найголовніше ясно одне – перед нами ще є багато роботи, і на мою думку, потрібно вчасно визнати правильний курс напрямку діяльності молодіжної української організації за кордоном. Запрошую всіх до дискусії по питанню розвитку та еволюції діаспорних організацій, охоче також і на Генеральному З‘їзді СУСНу в жовтні 2008 року в м. Мюнхен.
Олександра Бінерт, Берлін
Використані в статті посилання:
(1) http://www.ukrainianworldcongress.org/I ... ex_ua.html
(2) http://www.chasipodii.net/article/3522/