сянка » 03 березня 2009, 19:29
У мене склалось враження, що зараз з українською літературою стався якийсь бум. Видається всього так багато, що просто не встигаєш за новинками. Ось недавно прочитала нову книгу Марії Матіос "Москалиця". Чесно кажучи оповідання як на мене слабші ніж "Солодка Даруся" чи "Ніколи не навпаки" чи "Нація". Таке враження, що авторка поспішала видати книгу до книжкового ярмарку у Львові і тому не до кінця прописала сюжети.
Ще прочитала дві книжки зовсім нової письменниці Люко Дашвар "Село - не люди" і "Кров з молоком". І там, і там події відбуваються в селі. Тільки в першому випадку це наш час - роки незалежності, а в другому - колгоспно-радянський період. В книзі "Село - не люди" село змальоване таким депресивним і дикуватим, що аж страшно стає: невже в українському сучасному селі дійсно такі порядки? Те що пияцтво процвітає - вірю, те, що працюють тяжко - теж погоджуюсь. Але невже в наш час можливий самосуд сельчан над односельчанами? Крім того вражає якесь примітивне невігластво (в певних моментах) персонажів, що знову ж виникають асоціації, що це не наш час, а десь період кріпацтва.
Новий автор Олександр Жовна з його книгою оповідань "Її тіло пахло зимовими яблуками". Хоча не такий він вже і новий, бо по його творах, виявляється поставлені фільми, зокрема "Маленьке життя". (Хто їх , правда, бачив, то вже інше питання). Оповідання чи новелки яскраві, колоритні. Одна як на мене вада: улюбленими темами автора є зима, сніг, цвинтар, похорон і смерть.
У мене склалось враження, що зараз з українською літературою стався якийсь бум. Видається всього так багато, що просто не встигаєш за новинками. Ось недавно прочитала нову книгу Марії Матіос "Москалиця". Чесно кажучи оповідання як на мене слабші ніж "Солодка Даруся" чи "Ніколи не навпаки" чи "Нація". Таке враження, що авторка поспішала видати книгу до книжкового ярмарку у Львові і тому не до кінця прописала сюжети.
Ще прочитала дві книжки зовсім нової письменниці Люко Дашвар "Село - не люди" і "Кров з молоком". І там, і там події відбуваються в селі. Тільки в першому випадку це наш час - роки незалежності, а в другому - колгоспно-радянський період. В книзі "Село - не люди" село змальоване таким депресивним і дикуватим, що аж страшно стає: невже в українському сучасному селі дійсно такі порядки? Те що пияцтво процвітає - вірю, те, що працюють тяжко - теж погоджуюсь. Але невже в наш час можливий самосуд сельчан над односельчанами? Крім того вражає якесь примітивне невігластво (в певних моментах) персонажів, що знову ж виникають асоціації, що це не наш час, а десь період кріпацтва.
Новий автор Олександр Жовна з його книгою оповідань "Її тіло пахло зимовими яблуками". Хоча не такий він вже і новий, бо по його творах, виявляється поставлені фільми, зокрема "Маленьке життя". (Хто їх , правда, бачив, то вже інше питання). Оповідання чи новелки яскраві, колоритні. Одна як на мене вада: улюбленими темами автора є зима, сніг, цвинтар, похорон і смерть.