Українці в Швейцарії

Прочитала сьогодні про так звану паліативну седацію. Що це значить? Невиліковно хворим, що вже є фактично присмерті і котрим не допомагають жодні знеболюючі, вводять субстанцію, що вводить їх у сон. Паралельно з цим, як правило, припиняють лікування, що призводить до неминучої смерті. Тобто це частина з тих людей, що вибирають евтаназію.
Звичайно, запросити ін"єкцію повинен сам пацієнт, але вирішувати дочекатися смерті у сні чи вирішувати покінчити життя самогубством - дві різні речі.
Ось лише чому про такий засіб не говорять? :/

Щойно кинула оком на назву теми: "....чи допомога гідно померти".
Як на мене, то і "гідно" там не дуже вдається. Подумайте самі - зйомна квартира бозна-де, навіть не в якомусь гарному місці в горах чи що, а промислова зона, як правило. А то й просто в машині на парковці, як он недавно було. Могли б якось більш творчо підійти до цього.
А ще одне питання у мене виникло - а чого вони не "допомагають" вдома у тих, хто хоче померти? Воно ж ніби і приємніше вдома помирати і для фірми проблема з приміщеннями вирішиться.

Я в інтерв'ю з основним евтаназійщиком вичитала, що пацієнти перед процедурою організовують вечірку, а деякі запрошують священника. Якої саме конфесії не уточнялось. Мене власне сам факт здивував.

Heute сьогодні написало, що священики якусь там петицию проти прийняли, значить вони - не за.

Ще не чула такого, щоб священики присутні були при такому. Але все може бути. Одне ясно, що надмірна реклама самогубцям та канторам, що на них гроші роблять, не повинна мати місце.

Властиво питання напевно лежить в площині моральності, ментальності, релігійності того чи іншого суспільства. Очевидно Швейцарське суспільство доросло до такого рівня, щоб дозволяти офіційно робити такі речі. Нещодавно тут дозволено проводити евтаназію щодо психічно хворих людей. От тільки не зрозумілою тут залишається позиція церкви, якщо на такі заходи часом запрошується священника. Наскільки мені відомо наша церква завжди ставилась негативно до самогубців, яких навіть ховали за цвинтарним парканом. А тут очевидно церквою це толерується.

Онкохворим теж мають бути якісь шляхи полегшення болі. Тим хворим і так недовго залишилося страждати.
Ось тут є багато фото різних місць та готелей, де відбуваються "допомога". А також нижче фільм з YouTube англійською мовою. http://www.20min.ch/tools/suchen/story/23908660
Як видно - йдеться власне що не лише про хворих. Наприклад абсолютно здорова дружина смертельно хворого чоловіка хотіла померти разом з ним. Їй відмовили. Крім того йдеться і про 35-річного чоловіка, котрий був паралізований від шиї. Одним словом, хто розуміє англійську може сам подивитися.

При евтаназії мова не йде про людей з фізичними вадами чи інвалідів, а про безнадійно хворих, кому ліки вже не допомагають і подальше лікування не має жодного сенсу. Евтаназія дозволена лише в трьох країнах: Швейцарія, голландія і ще якась, не пам'ятаю. У Франції і Британії дозволено перестати надавати медичну допомогу. В Лозанні є організація "Ехіt", яка робить це все безкоштовно. Власне інтерв'ю з його президентом я і читала. Ця організація якась офіційна. Приводив він і статистику. Їхня організація "допомагає" більше 40 чоловік на рік. Це лише третині від тих, що заявляють. Решта "одумуються".

Зараз отому гешефту "Дігнітас" (та подібним) починають все голосніше протиставляти альтернативу - палеотерапію. Тобто не так, що сказала людина раптом, що хоче померти і на тобі ось отрута у склянці, а проводити відповідну психотерапію та підтримку. Відповідним чином допомагають з переобладнанням помешкання, спілкуванням, організацією дозвілля, зменшенням фізичних страждань через найновіші препарати та альтернативні засоби. Тобто роблять все, щоб покращити самопочуття людини. Думаю після доброго догляду більша половина передумала б вмирати. Адже не у фізичних можливостях справа, а у психологічному настрою. І то не є якась фірма, що за великі гроші це робить. Це лікарі, соціальна допомога... А оті сприяння самогубству - то стає просто потоковим бізнесом. Тому і моторошно.
Бо пам"ятаю теж вже дуже давно бачила документальний фільм про дівчину, що позбулася рук повністю. Проте навчилася водити авто лише ногами, народила дитя і повністю сама доглядала за ним, вивчилася при тому (друкуючи на комп"ютері пальцями ноги). Тобто те, що вона витворяла ногами було просто вищим пілотажем. Але про самогубство не йшлося. Здається, і рідних у неї не було, або про них просто не згадували.
А ще у нас є знайомий, котрий потрапив в аварію за день до свого весілля. Вижив, але паралізований від грудей. І треба ще позаздрити його оптимізму, його жартам... Він таки одружився роком пізніше. Є у нього фізичні страждання, звичайно, при чому якраз в паралізованій частині тіла він відчуває біль. Але життя у нього продовжується, як і до того. він не хоче себе обмежувати ні в чому. Звичайно, не останню роль відіграла дружина, що підтримує, піклується, а, взагалі, веде себе як зі здоровим. Навіть пожартують разом з його стану. Так ніби це йдеться про клаповухі вуха.

Нещодавно подивилась художній фільм про жінку, в якої після якоїсь аварії був безнадійно хворий син. Він був повністю нерухомий, не бачив, не міг говорити і їсти, тільки чув. Єдиним способом комунікування з ним було певне потискування руки, що означало букви. Таким чином мати створила азбуку, за якою записувала слова і таким чином розуміла, що ж він хотів сказати. Так продовжувалось три роки і весь цей час син просив її допомогти йому померти. Нарешті мати погодилась і звернулась до Швейцарії (бо у Франції таке заборонено) за смертоносною рідиною, яку вона ввела синові через крапельницю.

Після цього фільму, я згадала, що десь два роки тому читала інтерв'ю з президентом швейцарської асоціації, яка допомагає безнадійно хворим людям покінчити життя самогубством. Я памятаю як довго я ходила під враженням від цієї статті. Цей чоловік говорив про ці речі як про щось буденне, нормальне. Наводив приклади як пацієнти організовують перед процедурою (якщо це можна назвати процедурою) вечірки з шампанським, квітами і солодощами, запрошують навіть священника. Ділився подробицями, що це робиться вранці, бо буває, пацієнт не завжди миттєво вмирає і так далі.

Розумом я звичайно це розумію, особливо якщо це стосується важко хворих які страждають на нестерпні болі. .....Але серцем....