ІОАНН » 15 жовтня 2013, 06:43
Козацтво та унія.
Утворення Січі історики відносять до 1580.. Одним з головних умов вступу до козацького братерства була Православна Віра . У військо брали здебільшого неодружених козаків - щоб, не обтяжені ніякими турботами , вони в будь-який момент були готові почати військовий похід.
Примітно, що козацтво з самого початку негативно поставилося до укладення ганебної Берестейської унії 1595 гетьман Федір Косинський направив протести королю і на собор . У першому зверненні він вказав польському уряду на те, що народ проти зміни Православної Віри на єретичну католицьку . А соборянам він оголосив, що народ їм повноважень на підписання унії не давав. Тому рішення їх недійсне, і вони позбудуться матеріальної підтримки українського народу , який їх обрав , якщо не припинять вводити в Православ'я латинські нововведення.
Гетьманські послання розлютували польський уряд і папістів разом з уніатами , але вони утрималися від явного прояву ненависті. Вони запросили Косинського у Брест нібито на раду . Після прибуття ж його заарештували , засудили собором римського і уніатського духовенства і засудили до смертної кари. Гетьмана замурували в одній з тюремних камер і заморили голодом. Так Федір Косинський став першим мучеником за Христа і Віру Православну , постраждалим від уніатів .
Як тільки козаки довідалися про арешт Косинського , зібрали армію у сім тисяч чоловік і рушили на Брест. Польські війська зустріли їх під містечком П'яткою . Почалася жорстока битва, ляхи були розбиті і розсіяні . Козаки увійшли в місто , але в живих свого гетьмана вже не застали. Про смерть Косинського вони тут же сповістили всю Україну , давши сигнал до народного повстання.
Король Сигізмунд наказав окупувати Україну польськими військами, ввести у всі її міста гарнізони і суворо заборонити чиновникам і козакам обирати нового гетьмана, а уніатському духовенству велів спрямувати всі зусилля на звернення народу в уніатську віру. На виконання цього указу польські солдати з оголеними шаблями примушували український народ у храмах схиляти коліна і вдаряти себе в груди за римським звичаєм і по-католицькому читати Символ Віри. Недивлячись на королівську заборону, казаки вибрали гетманом Павла Наливайко.
Наливайко послав у всі міста і села, в тому числі і до коронного гетьмана Жолкевського, гінців з повідомленням про своє обрання і затвердження. Однак скоро до Наливайко стали приходити новини, що деякі його посланці вигнані з безчестям, одних побили або вбили, а польські війська збираються до Черкас.
Тоді Наливайко стягнув свої війська до Чигирина і став обозом над річкою Тясмином. Коли здалося польське військо, козаки за наказом гетьмана підняли прапори з хрестами, на яких було написано: «Світ християнам, а на призвідника Бог і Його Хрест». Поляки у відповідь виставили шибеницю з трьома повішеними українськими чиновниками, гетьманськими гінцями Богуном, Войновичем і Сутігою, з написом «Кара бунтівникам!» І кинулися в атаку.
Наливайко зосередив у засідці добірний полк. І коли поляки атакували, засадний полк ударив з флангу в центр армії Жолкевського. Ляхи, опинившись під вогнем з двох сторін, змішалися, а козаки почали їх рубати і колоти без жалю. Битва тривала сім годин. Пощади полякам не було ніякої. У живих не полишали навіть поранених, які намагалися врятуватися вплав виловлювали арканами і тут же вбивали. Врятувалися втечею лише ті поляки, які мали швидких коней. Убитих ляхів нарахували потім сімнадцять тисяч триста тридцять осіб. Трупи їх накидали навколо шибениць, з яких зняли тіла страчених козаків - їх відвезли до Чигирина і там поховали в соборній Преображенській церкві.
Після розгрому польської армії Наливайко послав полковника Лободу з військом у задніпрянські і задесенскі міста, а сам з іншою половиною війська пішов між Дніпром і Десною, звільняючи міста і села від поляків і уніатів. За три з половиною місяці обидва війська визволили всю Україну від ляхів. Потім вони зійшлися при річці Сулі і спільними силами вдарили по об'єднаним військам коронного і литовського гетьманів. Чотири дні вони досить успішно штурмували польські укріплення. Проте в цей час прийшли посланці від короля Сигізмунда, які зупинили бійню, оголосивши волю короля: підписати мирний трактат, в якому визнати всі українські права та привілеї. А козакам і всьому російському народу король і сейм дарували амністію. Так закінчилася перша війна з поляками.
У 1597 р. військові депутати за звичаєм вирушили на головний сейм. Наливайко з'явився разом з ними, щоб засвідчити королю свою вірність. Але всіх депутатів в першу ж ніч схопили і кинули в підземну темницю. Тут ні вдень, ні вночі не давали відпочинку гетьманові - сторожа будила його обухом сокири, а на третій день він і депутати виведені були на площу. Після оголошення провини «гонителі віри християнської» (так назвав православних воїнів лях-літописець) були посаджені на мідного бика і спалені повільним вогнем. Страждальців палили кілька годин. Таку люту смерть римське духовенство вигадала мученикам Христовим за правилами своєї «священної інквізиції», а організували її польські вельможі..
Після страти гетьмана Наливайка від сейму вийшов не менше варварський вирок і всьому українському народу, який був оголошений невірним, віроломним, непокірним і присуджений до рабства, переслідування та гонінню. Наслідком цього беззаконного вироку було відсторонення назавжди українських депутатів від участі в сеймі, а всіх українців від виборів, а також урядових і судових посад, всіх українських чиновників і урядників позбавлялися сіл та інших маєтків. Українське воїнство зведено було в чин рабів (холопів), а народ, що відкидав унію, визнаний «схизматиками», тобто розкольниками. У всі малоросійські урядові та судові установи були послані поляки з численними штатами. Міста і селища були зайняті польськими гарнізонами. Військам була дана влада творити з українцями все, що їм захочеться.
І ляхи влаштували в Україні справжній геноцид. Грабували, насилували жінок і дітей, били, мучили іі вбивали вони перевершили в жорстокості стародавніх гонителів християн і звірства турків. Поляки, вважаючи народ полонянами, весь маєток його визнавали своїм.. Православні церкви насильно забирали і оголошували уніатськими. Латинське духовенство переїжджало від храму до храму у візках, в які замість скотів впрягали до дванадцяти і більше українців.
І ляхи влаштували в Україні справжній геноцид. Грабували, насилували жінок і дітей, били, мучили іі вбивали вони перевершили в жорстокості стародавніх гонителів християн і звірства турків. Поляки, вважаючи народ полонянами, весь маєток його визнавали своїм.. Православні церкви насильно забирали і оголошували уніатськими. Латинське духовенство переїжджало від храму до храму у візках, в які замість скотів впрягали до дванадцяти і більше українців.
У служіння панам і ксьондзам поляки обирали найкрасивіших українських дівчат. Ті храми , де парафіян ніяким насильством не могли примусити до унії , віддані були в оренду юдеям , і покладена за всяку требу грошова плата від одного до п'яти талярів , а за хрещення і похорони - від одного до чотирьох злотих. Іудеї , з ретельністю взялися наживатися на українцях . Ключі від храмів і дзвіниць перейшли в юдейську корчму . Перед здійсненням обряду треба було єврея.
Страждання українського народу збільшилися ще більше, коли українські дворянство , що не стерпівши позбавлення маєтків і чинів , в більшості своїй прийняло унію , а потім і католицтво , ставши такими ж гонителями свого народу , як поляки. Старшини реєстрових козаків також прийняли унію , а самі козаки були ослаблені та розпорошені, частиною перейшовши на бік поляків . Найбільш ж тверді у Вірі і вірності своєму народові воїни поповнили Запорізьку Січ , значно її посиливши .
У 1608 р. запорожці обрали гетьманом Петра Конашевича - Сагайдачного . Новий гетьман прославився у боях з турками і татарами , в яких не знав поразки . Сигізмунд змушений був визнати його Гетьманом Українським .
Сагайдачний , завжди готовий витягти меч для захисту Віри , зайнявся внутрішніми справами . Його непохитне стояння в Православ'ї , а також військова молодецтво утримувала пориви католицького фанатизму. Шляхта ненавиділа козаків та їх Гетьмана , але Сигізмунд дорожив ними , розуміючи значення Запорізького війська у справі захисту своєї влади від непокірних і бунтівних панів . І тому поляки побоювалися занадто сильно дратувати козаків гоніннями на Православ'я . При Сагайдачному польський уряд не порушувало козачих прав , і унія на Україні вщухла . Гетьман повернув насильно захоплені уніатами православні монастирі та храми. У Києві він відібрав в уніатів храм святої Софії. На Подолі Сагайдачний збудував Братський монастир і відновив у ньому за допомогою митрополита Петра (Могили ) Київську Духовну Академію . Навіть на Волині , у Червоній Русі і в Литві в роки його правління гоніння ослабли . Петро Конашевич -Сагайдачний правил чотирнадцять років. Помер він в 1622 р. і був похований в соборній церкві Братського монастиря в Києві.
Після смерті Сагайдачного поляки відновили гоніння з ще більшою силою і жорстокістю. Українцям заборонили обирати гетьманів. Крім звичайних податей на православний народ наклали додаткові податки з кожної покупки та продажу, а також особливий «пасочний» податок.
Перед Великоднем всі православні християни за стародавнім звичаєм печуть паски. Продаж таких пасок на базарі була віддана польським урядникам. Греко-католики, у яких був на грудях тканини клапоть з написом «уніат», купували паски безперешкод, а православні, які не мали такого напису, повинні були віддавати частину пасок у вигляді податку. Потім у великих містах поляки віддали цей збір іудеям. Вони стежили за освяченням пасок та мітили вугіллям як куповані хліби, так і паски домашнього приготування, прямо в храмах збираючи свою данину.
У 1624 р. запорізькі козаки обрали гетьманом Тараса Трясила. Під його командуванням вони зібрали Об'єднане військо поблизу міста Переяславля між річками Трубежем і Альтою. Незабаром з'явилися вороги на чолі з коронним гетьманом. Ляхи вдарили по козачому стану, але всі їх атаки були відбиті. Тим часом у ляхів настало свято Панського тіла, який вони зазвичай відзначали з пальбою і бенкетами. Вночі козача піхота атакувала і розгромила польський стан. Напівголі, поляки в страху металися по стану, а козаки без жалю їх кололи, рубали і топили.
Після розгрому польського війська гетьман Трясило розділив свою армію на малі загони і послав у міста і селища України, щоб очистити їх від поляків і їх помічників-іудеїв. Побили тоді козаки чимало ворогів за наругу Православної Віри та українського народу.
У 1632 р. козаки обрали гетьманом Семена Перев'язку. Але поляки підкупили Перев'язку, і він знову допустив польські війська в Україну. Козаки, помітивши зраду, передали гетьмана військовому суду. Але він втік до Польщі за допомогою іудея Лейбовича.
У 1633 р. на місце зрадника Перевязки був обраний хорунжий Павлюга. Він тут же почав множити козацьке військо, щоб звільнити Україну від чужоземного ярма і відновити права українського чиновництва та козацтва. У цей час коронний гетьман Концепольскій з численним військом напав на козаків під селом Кумейки і зайняв російський стан. Павлюга ж з козаками відступив до містечка Боровиці, де засів в укріпленому замку, готуючись до оборони.
Тоді поляки запропонували козакам мир з відновленням всіх військових і національних прав за умови, що гетьманом стане Перев'язка, а Павлюги вони гарантували безпеку. Умови миру ляхи підтвердили клятвами. Але лише тільки козаки вийшли із замку, католики напали на них і стали рубати і вбивати. Павлюга і його наближені Гремич, Переможемо, Летяга, Шкуран і Путила потрапили в полон. У кайданах їх відправили до Варшави. Польський уряд засудив козаків до бузувірській кари. Гетьману Павлюги живому здерли шкіру з голови і набили її соломою, а його старшинам відрубали голови. Потім взяли їхні голови з опудалом гетьманської голови і для залякування відіслали в українські міста. За велінням польського уряду голови ці були виставлені на палях у Ніжині, Батурині, Умані та Черкасах. А голову гетьмана виставили в Чигирині.
На місце замученого Павлюги в 1638 р. гетьманом був обраний ніжинський полковник Стефан Остряниця, а радником його став досвідчений воїн зі старого товариства Леон Гуня. Коронний гетьман продовжував нападати на козаків і на українські міста, напад супроводжувався, вбивствами і насильством. Всюди були розіслані польські шпигуни. Великого мистецтва і праці коштувало Остряницю і Гуні зібрати свої розсіяні й постійно переслідувані війська. Нарешті козаки зібралися біля Переяславля і почали звільняти придніпровські міста, намагаючись відновити безпечне повідомлення жителів Верхньої України, де жила основна частина украинского населення, і Нижньої, де були зосереджені головні військові сили поляків, які ніяк не очікували удару від козаків після жаху, наведеної в Україні стратою Павлюги і його товаришів. Тому Остряниця легко розгромив польські гарнізони. Заволодівши ворожою артилерією і амуніцією, козаки добре озброїлися і пішли на гетьмана Лянцкоронського, який засів і зміцнився з головним військом у таборі при річці Стариці.
Остряниця, вийшовши до Стариці, атакував поляків і зіштовхнув їх у річку, де багато з них потонули. А коронний гетьман, кинувши своє військо, переправився на конях і втік. Козаки після цієї славної перемоги звів руки до небес і прославили Бога.
Після битви вбитих поляків нарахували одинадцять тисяч триста сімнадцять осіб.
Остряниця погнався за коронним гетьманом і наздогнав його в містечку Полонному в замку. Гетьман Лянцкоронський вислав на зустріч козакам делегацію з проханням укласти мирний договір. Після довгої наради Остряниця погодився на мир . Посланці від обох гетьманів піддані підписали « трактат про вічний мир » , підтвердивши його клятвою на Хресті і Євангелії .
Гетьман Остряниця відпустив війська , а сам поїхав до Канівський монастир помолитися Господу і подякувати Йому за даровану перемогу. Польська шляхта дізналася через своїх шпигунів - іудеїв , що Остряниця без війська знаходиться в Каневі , і , таємно зібравши сили , оточила монастир . Гетьман разом зі старшинами , всього тридцять сім чоловік , був узятий в полон. Їх усіх зв'язали і на возах відправили до Варшави. А монастир , розграбувавши , спалили дотла. Поляки так легко йшли на клятвопорушення тому , що єзуїти , патери і ксьондзи вчили їх , що порушувати клятви , дані православним , не тільки можна , але і похвально .
Дружини полонених козаків , взявши з собою малолітніх дітей , вирушили до Варшави , сподіваючись умилостивити польський уряд , але замість того лише помножили собою число страждальців.
Страта почалася з процесії римського « духовенства » , яке умовляло козаків , ведених на страту , прийняти католицтво. Але ті їм відповідали , що вони вірять і служать Христу , а не римському папі , котрі вважають себе намісником Бога , і твердо стояли за Православ'я .
За указом римського « духовенства » гетьман Остряниця , обозний Сурмило і полковники Недригайло , Боюн , Риндич колесували . Полковники Гайдаревскій , Бутрим , Запалів і обозні Кизим і Сучевскій пробиті залізними спицями наскрізь і живими підняті на палі. Полкові осавули Постиліч , Гарун , Сутіга , личить , Харкевич , Чудак та Чурай і сотники Чуприна , Околович , Сокальський , Мирович і Ворожбит прибиті цвяхами до дощок , облитим смолою і спалені повільним вогнем. Хорунжі Могилянський , Загреба , шкребу , Охтирка , Потурай , Бурлій і Загнибеда розтерзані залізними кігтями у вигляді ведмежої лапи. Старшини Ментяй , Дунаєвський , Скубрій , Глянскій , Завезун , Косирев , Гуртовий , Тумар і Тугай четвертовані . Козачим дружинам обрізали частини тіла , а потім порубали всіх. Дітей же на очах у батьків спалили на залізних гратах , під якими знаходилися жар.
Відрубані голови, руки і ноги розвезені були по всій Україні і розвішені по містах на стовпах. Розвозили їх польські війська творили над українцями всілякі безчинства, насильства і грабунки, що перевершують всяке людське розуміння. Вони кілька разів повторили в Малоросії публічні масові страти, якими замучили Остряницю і його сподвижників. Кілька разів варили в казанах і спалювали на вугіллі дітей, на очах у батьків, яких зраджували потім ще більш лютим стратам. Нарешті, пограбувавши всі православні церкви, віддали їх в оренду іудеям. А церковне начиння: потири, дискоси, ризи, стихарі та інше розпродали тим же іудеям, які з срібла церковного поробили собі посуд і оздоблення, а ризи і стихарі перешили на нижню білизну єврейкам.
[b]Козацтво та унія.[/b]
Утворення Січі історики відносять до 1580.. Одним з головних умов вступу до козацького братерства була Православна Віра . У військо брали здебільшого неодружених козаків - щоб, не обтяжені ніякими турботами , вони в будь-який момент були готові почати військовий похід.
Примітно, що козацтво з самого початку негативно поставилося до укладення ганебної Берестейської унії 1595 гетьман Федір Косинський направив протести королю і на собор . У першому зверненні він вказав польському уряду на те, що народ проти зміни Православної Віри на єретичну католицьку . А соборянам він оголосив, що народ їм повноважень на підписання унії не давав. Тому рішення їх недійсне, і вони позбудуться матеріальної підтримки українського народу , який їх обрав , якщо не припинять вводити в Православ'я латинські нововведення.
Гетьманські послання розлютували польський уряд і папістів разом з уніатами , але вони утрималися від явного прояву ненависті. Вони запросили Косинського у Брест нібито на раду . Після прибуття ж його заарештували , засудили собором римського і уніатського духовенства і засудили до смертної кари. Гетьмана замурували в одній з тюремних камер і заморили голодом. Так Федір Косинський став першим мучеником за Христа і Віру Православну , постраждалим від уніатів .
Як тільки козаки довідалися про арешт Косинського , зібрали армію у сім тисяч чоловік і рушили на Брест. Польські війська зустріли їх під містечком П'яткою . Почалася жорстока битва, ляхи були розбиті і розсіяні . Козаки увійшли в місто , але в живих свого гетьмана вже не застали. Про смерть Косинського вони тут же сповістили всю Україну , давши сигнал до народного повстання.
Король Сигізмунд наказав окупувати Україну польськими військами, ввести у всі її міста гарнізони і суворо заборонити чиновникам і козакам обирати нового гетьмана, а уніатському духовенству велів спрямувати всі зусилля на звернення народу в уніатську віру. На виконання цього указу польські солдати з оголеними шаблями примушували український народ у храмах схиляти коліна і вдаряти себе в груди за римським звичаєм і по-католицькому читати Символ Віри. Недивлячись на королівську заборону, казаки вибрали гетманом Павла Наливайко.
Наливайко послав у всі міста і села, в тому числі і до коронного гетьмана Жолкевського, гінців з повідомленням про своє обрання і затвердження. Однак скоро до Наливайко стали приходити новини, що деякі його посланці вигнані з безчестям, одних побили або вбили, а польські війська збираються до Черкас.
Тоді Наливайко стягнув свої війська до Чигирина і став обозом над річкою Тясмином. Коли здалося польське військо, козаки за наказом гетьмана підняли прапори з хрестами, на яких було написано: «Світ християнам, а на призвідника Бог і Його Хрест». Поляки у відповідь виставили шибеницю з трьома повішеними українськими чиновниками, гетьманськими гінцями Богуном, Войновичем і Сутігою, з написом «Кара бунтівникам!» І кинулися в атаку.
Наливайко зосередив у засідці добірний полк. І коли поляки атакували, засадний полк ударив з флангу в центр армії Жолкевського. Ляхи, опинившись під вогнем з двох сторін, змішалися, а козаки почали їх рубати і колоти без жалю. Битва тривала сім годин. Пощади полякам не було ніякої. У живих не полишали навіть поранених, які намагалися врятуватися вплав виловлювали арканами і тут же вбивали. Врятувалися втечею лише ті поляки, які мали швидких коней. Убитих ляхів нарахували потім сімнадцять тисяч триста тридцять осіб. Трупи їх накидали навколо шибениць, з яких зняли тіла страчених козаків - їх відвезли до Чигирина і там поховали в соборній Преображенській церкві.
Після розгрому польської армії Наливайко послав полковника Лободу з військом у задніпрянські і задесенскі міста, а сам з іншою половиною війська пішов між Дніпром і Десною, звільняючи міста і села від поляків і уніатів. За три з половиною місяці обидва війська визволили всю Україну від ляхів. Потім вони зійшлися при річці Сулі і спільними силами вдарили по об'єднаним військам коронного і литовського гетьманів. Чотири дні вони досить успішно штурмували польські укріплення. Проте в цей час прийшли посланці від короля Сигізмунда, які зупинили бійню, оголосивши волю короля: підписати мирний трактат, в якому визнати всі українські права та привілеї. А козакам і всьому російському народу король і сейм дарували амністію. Так закінчилася перша війна з поляками.
У 1597 р. військові депутати за звичаєм вирушили на головний сейм. Наливайко з'явився разом з ними, щоб засвідчити королю свою вірність. Але всіх депутатів в першу ж ніч схопили і кинули в підземну темницю. Тут ні вдень, ні вночі не давали відпочинку гетьманові - сторожа будила його обухом сокири, а на третій день він і депутати виведені були на площу. Після оголошення провини «гонителі віри християнської» (так назвав православних воїнів лях-літописець) були посаджені на мідного бика і спалені повільним вогнем. Страждальців палили кілька годин. Таку люту смерть римське духовенство вигадала мученикам Христовим за правилами своєї «священної інквізиції», а організували її польські вельможі..
Після страти гетьмана Наливайка від сейму вийшов не менше варварський вирок і всьому українському народу, який був оголошений невірним, віроломним, непокірним і присуджений до рабства, переслідування та гонінню. Наслідком цього беззаконного вироку було відсторонення назавжди українських депутатів від участі в сеймі, а всіх українців від виборів, а також урядових і судових посад, всіх українських чиновників і урядників позбавлялися сіл та інших маєтків. Українське воїнство зведено було в чин рабів (холопів), а народ, що відкидав унію, визнаний «схизматиками», тобто розкольниками. У всі малоросійські урядові та судові установи були послані поляки з численними штатами. Міста і селища були зайняті польськими гарнізонами. Військам була дана влада творити з українцями все, що їм захочеться.
І ляхи влаштували в Україні справжній геноцид. Грабували, насилували жінок і дітей, били, мучили іі вбивали вони перевершили в жорстокості стародавніх гонителів християн і звірства турків. Поляки, вважаючи народ полонянами, весь маєток його визнавали своїм.. Православні церкви насильно забирали і оголошували уніатськими. Латинське духовенство переїжджало від храму до храму у візках, в які замість скотів впрягали до дванадцяти і більше українців.
І ляхи влаштували в Україні справжній геноцид. Грабували, насилували жінок і дітей, били, мучили іі вбивали вони перевершили в жорстокості стародавніх гонителів християн і звірства турків. Поляки, вважаючи народ полонянами, весь маєток його визнавали своїм.. Православні церкви насильно забирали і оголошували уніатськими. Латинське духовенство переїжджало від храму до храму у візках, в які замість скотів впрягали до дванадцяти і більше українців.
У служіння панам і ксьондзам поляки обирали найкрасивіших українських дівчат. Ті храми , де парафіян ніяким насильством не могли примусити до унії , віддані були в оренду юдеям , і покладена за всяку требу грошова плата від одного до п'яти талярів , а за хрещення і похорони - від одного до чотирьох злотих. Іудеї , з ретельністю взялися наживатися на українцях . Ключі від храмів і дзвіниць перейшли в юдейську корчму . Перед здійсненням обряду треба було єврея.
Страждання українського народу збільшилися ще більше, коли українські дворянство , що не стерпівши позбавлення маєтків і чинів , в більшості своїй прийняло унію , а потім і католицтво , ставши такими ж гонителями свого народу , як поляки. Старшини реєстрових козаків також прийняли унію , а самі козаки були ослаблені та розпорошені, частиною перейшовши на бік поляків . Найбільш ж тверді у Вірі і вірності своєму народові воїни поповнили Запорізьку Січ , значно її посиливши .
У 1608 р. запорожці обрали гетьманом Петра Конашевича - Сагайдачного . Новий гетьман прославився у боях з турками і татарами , в яких не знав поразки . Сигізмунд змушений був визнати його Гетьманом Українським .
Сагайдачний , завжди готовий витягти меч для захисту Віри , зайнявся внутрішніми справами . Його непохитне стояння в Православ'ї , а також військова молодецтво утримувала пориви католицького фанатизму. Шляхта ненавиділа козаків та їх Гетьмана , але Сигізмунд дорожив ними , розуміючи значення Запорізького війська у справі захисту своєї влади від непокірних і бунтівних панів . І тому поляки побоювалися занадто сильно дратувати козаків гоніннями на Православ'я . При Сагайдачному польський уряд не порушувало козачих прав , і унія на Україні вщухла . Гетьман повернув насильно захоплені уніатами православні монастирі та храми. У Києві він відібрав в уніатів храм святої Софії. На Подолі Сагайдачний збудував Братський монастир і відновив у ньому за допомогою митрополита Петра (Могили ) Київську Духовну Академію . Навіть на Волині , у Червоній Русі і в Литві в роки його правління гоніння ослабли . Петро Конашевич -Сагайдачний правил чотирнадцять років. Помер він в 1622 р. і був похований в соборній церкві Братського монастиря в Києві.
Після смерті Сагайдачного поляки відновили гоніння з ще більшою силою і жорстокістю. Українцям заборонили обирати гетьманів. Крім звичайних податей на православний народ наклали додаткові податки з кожної покупки та продажу, а також особливий «пасочний» податок.
Перед Великоднем всі православні християни за стародавнім звичаєм печуть паски. Продаж таких пасок на базарі була віддана польським урядникам. Греко-католики, у яких був на грудях тканини клапоть з написом «уніат», купували паски безперешкод, а православні, які не мали такого напису, повинні були віддавати частину пасок у вигляді податку. Потім у великих містах поляки віддали цей збір іудеям. Вони стежили за освяченням пасок та мітили вугіллям як куповані хліби, так і паски домашнього приготування, прямо в храмах збираючи свою данину.
У 1624 р. запорізькі козаки обрали гетьманом Тараса Трясила. Під його командуванням вони зібрали Об'єднане військо поблизу міста Переяславля між річками Трубежем і Альтою. Незабаром з'явилися вороги на чолі з коронним гетьманом. Ляхи вдарили по козачому стану, але всі їх атаки були відбиті. Тим часом у ляхів настало свято Панського тіла, який вони зазвичай відзначали з пальбою і бенкетами. Вночі козача піхота атакувала і розгромила польський стан. Напівголі, поляки в страху металися по стану, а козаки без жалю їх кололи, рубали і топили.
Після розгрому польського війська гетьман Трясило розділив свою армію на малі загони і послав у міста і селища України, щоб очистити їх від поляків і їх помічників-іудеїв. Побили тоді козаки чимало ворогів за наругу Православної Віри та українського народу.
У 1632 р. козаки обрали гетьманом Семена Перев'язку. Але поляки підкупили Перев'язку, і він знову допустив польські війська в Україну. Козаки, помітивши зраду, передали гетьмана військовому суду. Але він втік до Польщі за допомогою іудея Лейбовича.
У 1633 р. на місце зрадника Перевязки був обраний хорунжий Павлюга. Він тут же почав множити козацьке військо, щоб звільнити Україну від чужоземного ярма і відновити права українського чиновництва та козацтва. У цей час коронний гетьман Концепольскій з численним військом напав на козаків під селом Кумейки і зайняв російський стан. Павлюга ж з козаками відступив до містечка Боровиці, де засів в укріпленому замку, готуючись до оборони.
Тоді поляки запропонували козакам мир з відновленням всіх військових і національних прав за умови, що гетьманом стане Перев'язка, а Павлюги вони гарантували безпеку. Умови миру ляхи підтвердили клятвами. Але лише тільки козаки вийшли із замку, католики напали на них і стали рубати і вбивати. Павлюга і його наближені Гремич, Переможемо, Летяга, Шкуран і Путила потрапили в полон. У кайданах їх відправили до Варшави. Польський уряд засудив козаків до бузувірській кари. Гетьману Павлюги живому здерли шкіру з голови і набили її соломою, а його старшинам відрубали голови. Потім взяли їхні голови з опудалом гетьманської голови і для залякування відіслали в українські міста. За велінням польського уряду голови ці були виставлені на палях у Ніжині, Батурині, Умані та Черкасах. А голову гетьмана виставили в Чигирині.
На місце замученого Павлюги в 1638 р. гетьманом був обраний ніжинський полковник Стефан Остряниця, а радником його став досвідчений воїн зі старого товариства Леон Гуня. Коронний гетьман продовжував нападати на козаків і на українські міста, напад супроводжувався, вбивствами і насильством. Всюди були розіслані польські шпигуни. Великого мистецтва і праці коштувало Остряницю і Гуні зібрати свої розсіяні й постійно переслідувані війська. Нарешті козаки зібралися біля Переяславля і почали звільняти придніпровські міста, намагаючись відновити безпечне повідомлення жителів Верхньої України, де жила основна частина украинского населення, і Нижньої, де були зосереджені головні військові сили поляків, які ніяк не очікували удару від козаків після жаху, наведеної в Україні стратою Павлюги і його товаришів. Тому Остряниця легко розгромив польські гарнізони. Заволодівши ворожою артилерією і амуніцією, козаки добре озброїлися і пішли на гетьмана Лянцкоронського, який засів і зміцнився з головним військом у таборі при річці Стариці.
Остряниця, вийшовши до Стариці, атакував поляків і зіштовхнув їх у річку, де багато з них потонули. А коронний гетьман, кинувши своє військо, переправився на конях і втік. Козаки після цієї славної перемоги звів руки до небес і прославили Бога.
Після битви вбитих поляків нарахували одинадцять тисяч триста сімнадцять осіб.
Остряниця погнався за коронним гетьманом і наздогнав його в містечку Полонному в замку. Гетьман Лянцкоронський вислав на зустріч козакам делегацію з проханням укласти мирний договір. Після довгої наради Остряниця погодився на мир . Посланці від обох гетьманів піддані підписали « трактат про вічний мир » , підтвердивши його клятвою на Хресті і Євангелії .
Гетьман Остряниця відпустив війська , а сам поїхав до Канівський монастир помолитися Господу і подякувати Йому за даровану перемогу. Польська шляхта дізналася через своїх шпигунів - іудеїв , що Остряниця без війська знаходиться в Каневі , і , таємно зібравши сили , оточила монастир . Гетьман разом зі старшинами , всього тридцять сім чоловік , був узятий в полон. Їх усіх зв'язали і на возах відправили до Варшави. А монастир , розграбувавши , спалили дотла. Поляки так легко йшли на клятвопорушення тому , що єзуїти , патери і ксьондзи вчили їх , що порушувати клятви , дані православним , не тільки можна , але і похвально .
Дружини полонених козаків , взявши з собою малолітніх дітей , вирушили до Варшави , сподіваючись умилостивити польський уряд , але замість того лише помножили собою число страждальців.
Страта почалася з процесії римського « духовенства » , яке умовляло козаків , ведених на страту , прийняти католицтво. Але ті їм відповідали , що вони вірять і служать Христу , а не римському папі , котрі вважають себе намісником Бога , і твердо стояли за Православ'я .
За указом римського « духовенства » гетьман Остряниця , обозний Сурмило і полковники Недригайло , Боюн , Риндич колесували . Полковники Гайдаревскій , Бутрим , Запалів і обозні Кизим і Сучевскій пробиті залізними спицями наскрізь і живими підняті на палі. Полкові осавули Постиліч , Гарун , Сутіга , личить , Харкевич , Чудак та Чурай і сотники Чуприна , Околович , Сокальський , Мирович і Ворожбит прибиті цвяхами до дощок , облитим смолою і спалені повільним вогнем. Хорунжі Могилянський , Загреба , шкребу , Охтирка , Потурай , Бурлій і Загнибеда розтерзані залізними кігтями у вигляді ведмежої лапи. Старшини Ментяй , Дунаєвський , Скубрій , Глянскій , Завезун , Косирев , Гуртовий , Тумар і Тугай четвертовані . Козачим дружинам обрізали частини тіла , а потім порубали всіх. Дітей же на очах у батьків спалили на залізних гратах , під якими знаходилися жар.
Відрубані голови, руки і ноги розвезені були по всій Україні і розвішені по містах на стовпах. Розвозили їх польські війська творили над українцями всілякі безчинства, насильства і грабунки, що перевершують всяке людське розуміння. Вони кілька разів повторили в Малоросії публічні масові страти, якими замучили Остряницю і його сподвижників. Кілька разів варили в казанах і спалювали на вугіллі дітей, на очах у батьків, яких зраджували потім ще більш лютим стратам. Нарешті, пограбувавши всі православні церкви, віддали їх в оренду іудеям. А церковне начиння: потири, дискоси, ризи, стихарі та інше розпродали тим же іудеям, які з срібла церковного поробили собі посуд і оздоблення, а ризи і стихарі перешили на нижню білизну єврейкам.