Stephan » 24 червня 2007, 22:41
Тепер приводжу ТЕКСТ.
Це не мій текст.
Прошу прочитати його уважно. Зверніть увагу про значення "смерть з косою".
Я колись питав у діда чому козаки були з оселедцями. Він мені дав цікаву відповідь - після перемоги козаки хоронили своїх товаришів. Декому з них під час битви відрубували голови, які потім були розкидані на полі битви. Зрозуміло, що брати за вухо, або просто під руку - це було проявом неповаги до загиблого товариша. Тому брали за оселедці та несли до місця поховання.
Етимологія концепту «козак» у контексті питання виникнення та формування козацтва
Клос А.І.,
Нікопольський інститут Запорізького національного університету
Розгляд питання етимології концепту «козак» є актуальним з точки зору більш достовірного висвітлення історії козацтва, зокрема, його виникнення та формування. У дослідженні, базуючись на принципі історизму, ми маємо розуміти явища і події, які стосуються козацтва, у відповідності до конкретно-історичних обставин, в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Застосування принципу об'єктивності, допоможе, спираючись на факти та їх справжній зміст, не лише використовувати методику дослідження історичних джерел, але і вірно їх розуміти. Відтворення історичної дійсності можливе також через моделювання особливостей духовності козацтва у відповідності до вітчизняних культурологічних засад.
Козацтво вже на момент перших писемних згадок, що дійшли до нашого часу, виступає як потужна організована сила з достатнім досвідом та організованістю для вирішення значних військових завдань. Треба врахувати, що до наших днів, звичайно, дійшли не всі документальні згадки про козаків. Імовірно, також, що в документах сусідніх держав ті ж самі «козаки» могли іменуватись інакше.
Етимологія концепту «козак».
Концепт (від лат. conceptus – думка, поняття), змістове значення імені (знака), тобто зміст поняття, об’єм якого є предмет (денотат) цього імені [17; 625].
Проблематика пояснення виникнення концепту «козак» є такою, що на даний момент, не зважаючи на намагання втрактувати його, виходячи з того чи іншого міркування, так і не привели до остаточного та об’єктивного підсумку.
Переглянемо усталені пояснення значення слова «козак».
«Історія держави і права України: Навчальний посібник»: «Козак – слово тюркського походження. В одних словниках воно трактується як «варта», «караул», в інших – як «вільна, незалежна людина» [6].
«Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів» Чайковський А.С., Шевченко В.Ф.: «Слово «козак» у перекладі з тюркської воно означає «одинокий», «вільний», «працелюбний», «войовничий» [20].
«Етимологічний словник української мови»: «Козак – давнє запозичення з тюркських мов; тур. kazak «козак», крим-татар. козак «вільна, незалежна людина; шукач пригод, бродяга» [4].
Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак» в перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою і завоювань». У широкому розумінні «козак» – це вільна, незалежна людина, шукач військових пригод» [11].
Борисенко В.Й. «Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття»: Навчальний посібник: «Термін «козак» – означення людини самітної, не зв'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю. У словнику половецької мови це слово трактувалося як «страж», «конвоїр».
З’явившись в пратюркській мові, слово «козак» поступово набуло в українського народу значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України, оборонця» [2].
Лановик Б.Д., Лазарович М.В. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак» означав самітню людину, «схильну до завоювання». У словнику половецької мови це слово трактувалось як «страж», «конвоїр». Водночас, козак – дрібний власник і виробник» [10].
Полонська-Василенко Н. «Історія України»: 2 т.: «У словнику половецької мови з 1303 року «козак» — це значить вартовий, вояк. В кількох словниках турецької мови «козак» означав розбійника, незалежну людину, волоцюгу» [14; 361].
Семененко В.І., Радченко Л.О. «Історія України з прадавніх часів до сьогодення»: «Слово «козак» – тюркського походження. Спершу воно мало побутовий відтінок і означало: одинока людина, нежонатий. У Криму на початку XIV століття козаками називали вартових або розбійників у причорноморському степу» [15].
Звичайно, як для татар у причорноморському степу козаки були розбійниками опосередкована вказівка на існування козаків, як таких, вже в XIV столітті.
Бойко О.Д. «Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів»: «Термін «козак» у перекладі з тюркських мов означає «одинокий», «схильний до завоювання». Слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж», «розбійник» [1].
«Історія України», керівник авторського колективу Ю.Зайцев: «Слово «козак» тюркського походження. Ця назва стосувалася вільних здобичників і степових промисловців» [8].
Кормич Л.І., Багацький В.В. «Історія України від найдавніших часів і до 21 століття: навчальний посібник»: «Перша, як вважає В.Антонович, сучасна козакам звістка про них була в листі великого князя литовського Олександра до хана Менглі-Гірея в 1492 р. У ньому великий князь обіцяв розслідувати справу нападу на татарських купців, зробити трус між козаками та покарати винуватих. З листа зрозуміло, що назва «козак» стосовно українських воєнних людей була тоді вже загальновідомою і не потребувала спеціального пояснення» [9].
Перша ж згадка про козаків, яка дійшла до нашого часу, підводить нас до думки та опосередковано вказує, що козацтво вже на той момент було загально відомим та усталеним явищем.
Тобто, вище перераховані сентенції базуються на припущенні, що слово «козак» має тюркське походження, тобто є імпортним, ввезеним в Русь.
Навіть, остання фундаментальна праця з історії козацтва «Україна – козацька держава: наукове видання», упорядник Недяк В.В., страждає все тим же поверхневим баченням значення слова «козак»: «Козак» – термін тюркського походження, запозичений українцями від південних сусідів. У широкому розумінні «козак» – це вільна людина, шукач пригод, бурлака. Водночас, цей термін застосовувався для означення прикордонника, вартового вершника, найманого воїна, степового розбійника, добувача» [18; 22].
Таким чином і в подальшому пропонується вважати козацтво елементом певного імпортного явища, яке мало місце і в Русі. Але як же бути з історичною правдою та і взагалі з питанням патріотичного виховання молоді. Коли вона в таких, здавалось би, академічних джерелах буде зустрічати таку подачу інформації. Претензія на «наукове видання» повинна підкріплюватись науковими дослідженнями.
Іловайський Д.І. ще 1876 році зазначав: «Ми вже вказували на слабку сторону словяноруської філології, саме на досить поширену звичку відмовлятись від руських слів. Якщо корінь слова і його історія не піддаються легкому поясненню з слов’янської мови, то воно негайно відноситься до запозичених з німецької, або з фінської, або з татарської; або просто зауважують, що це слово не руське. Чому ж воно не руське?» [5; 438-439].
Аналогію за співзвучністю або за подібністю з імпортним можна шукати нескінченно, але дійсно вести пошук відповіді треба за сутністю явища, тоді і назва стане зрозумілою.
Чому пошук значення імені потужного вітчизняного явищу ведеться за межами Вітчизни?
Автор «Історії Русів» зазначає: «Назви воїнам даються, звичайно, мовою кожного народу. Таким чином, i Руські воїни називалися кінні – Козаками, a піші — стрільцями, i тi назви суть власне Pycькi» [7; 56].
Базуючись на сентенції людини, яка була в історичному вимірі ближче до часів козацтва і відповідно мала більше свіжої інформації для об’єктивної оцінки як явища самого, так і етимології концепту «козак», ми і розглядаємо дане питання.
Для з’ясування питання походження концепту «козак» ми повинні визначитись з шляхом пошуку відповіді. І цей шлях пролягає через вітчизняні критерії – історичні, культурні, мовні.
Явище козацтва є вітчизняним, що не може викликати заперечень, і тому саме у вітчизняному середовищі і треба шукати коріння походження концепту «козак». Це шлях більш складний, ніж просто зазирання у мовне середовище іншого народу і банальне репродукування його значення. Але шлях репродукування так і не дає відповіді на головне питання походження концепту «козак».
Так, у мовах, зокрема, тюркських народів, дане слово має місце так само, як і в нашій мові. Так само ми, як і тюрки, знаємо узагальнене значення цього слова, але про виникнення його, як ми вже пересвідчились, так нічого і не зазначено.
Як для нас, так і для тюркських народів походження цього слова має спільне коріння, як і багатьох інших культурологічних явищ. Наприклад, на Нувруз (Новий рік), свято на честь весняного рівнодення, ті ж татари фарбують яйця, «ряженні» бажають гараздів господарям, мандруючи від оселі до оселі, тобто «колядують». У них це не іслам, а у нас це не християнство – це культурна спадщина більш давнього періоду спільної історії проживання пращурів європеоїдної, за антропогенезом, частини тюрків, як складової орійського материка на теренах нашої Вітчизни.
Орійський шлях на схід з теренів Наддніпрянщини тягнув за собою розповсюдження культури та її складової – мови. Орійці, змішуючись з монголоїдами, створили тюркський конгломерат, як расово-етнічний, так і культурно-мовний. Пратюркська мова і є тим середовищем, у якому ми можемо зустріти велику кількість слів, що були принесені в Азію з Наддніпрянщини, де вони теж залишились з рештою орійців і збереглись у культурному середовищі їх нащадків – русів.
Тому абсолютно не викликає подиву те, що і в тюркських мовах, як і у нашій, для означення людини військової, у широкому розумінні цього слова, використовувалося ім’я «козак». Це цілком природно, виходячи з того, що європеоїдна частина тюрків має з нами спільне коріння.
Якщо у нас і у тюркських народів значення слова «козак» тотожне, то і період пошуку походження його треба віднести до часу ще спільного орійського середовища.
У цьому ж спільному орійському середовищі, у відповідний час, жили і пращури, європеоїдної, анторпологічно, частини, сучасних жителів Індії.
«Загальновизнано, що на території сучасної України в давнину жили індоарійські племена, частина яких у II тисячолітті до нової ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них і українського. Величезна подібність між мовою індоарійської культури, культового дійства й жерців-брахманів – санскритом і балтійськими та словянськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому» [12; 3].
Орійська «спадщина чудово збереглася і розвинулась в Індії». [21; 227].
І тому в індійській культурі до наших днів збереглись назви варн, – чотирьох соціально-фахових груп: «брахмани (провідники, вчителі та інтелігенція), кшатрії (військові та керівники суспільства), вайші (фермери та бізнесмени), шудри (робітники)» [13; 340].
Суспільство має варновий лад, тобто, у відповідності до певних талантів людина займається тим чи іншим видом діяльності.
Назви варн були, звичайно, характерні для нашої мови, але з насадженням християнства залишились лише у топонімах та назвах явищ. Наприклад, назві варни брахманів відповідає на наших теренах назва висоти Брагарня (парні приголосні г – х чергуються) на острові Хортиця, де розташоване велике святилище, назва і зміст свята Рахманський Великдень, назви населених пунктів на кшталт Рахманове, тощо.
Є один з варнових талантів – це талант воїна – кшатрія. Нам відомий «Запорозький Кіш» [22; 59], «Кіш Запорозької Січі – збірна назва для визначення всього військового співтовариства запорозьких козаків» [3; 135]. І «Отаман кошовий Війська Запорозького» [22; 140]. Тобто категорії кіш та військо синонімічні.
Запорозький Кіш та Військо Запорозьке категорії рівнозначні. Кіш відповідно це військо, військо кшатріїв. Кіш однокореневе зі словом «кшатрії», з точки зору мовознавства, звук і у корені кіш є випадним [19; 61], а також має спільне з ним змістове значення позначаючи військову категорію як таку. Чергування звуків – це «різні зміни в звуковому складі слова, що виникають постійно і закономірно у словах спільного кореня або формах певного слова» [19; 59].
Кошем-військом керує кошовий отаман – отаман кшатріїв-воїнів. Кшатрії – воїни Коша, відповідно, воїн Коша – «кошак», або вірніше «косак». Тому що відбувається чергування ш - с. «Кошлатий – «волосяний покрив», пов’язане з коси, косматий» [4]. Тому Кіш але косак – воїн Коша. Наступне чергування „с - з” (парні приголосні) – косак – козак. Саме слово „козак” означає кшатрій-воїн.
Етимологічний словник української мови. В семи томах: «Кошей – «фаланга, каре; шикування в три шеренги в запорізькому війську» [4]. Що вказує на чітку паралель для означення військових категорій.
Зовнішні ознаки козака – коса, теж регламентує назву – «косак», «козак», і пов’язана з світоглядом козацтва та етимологією концепту «козак».
У нас в Русі коса – зовнішня ознака вправного шляхтича-воїна. Її мали великі князі Великої Русі, та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків.
У Льва Диякона є опис, як виглядав великий князь Святослав: «Середнього зросту, не занадто високий, але і не низький, брови мав густі, очі сині, ніс короткий, борода оголена, на верхній губі густе і довге волосся, голова зовсім оголена, з одного боку висів чуб, що означало знатний рід» [16; 26]. Тому не дивно, що і світогляд, який був вже за часів Козацької доби, є лише продовженням світогляду доби Великої Русі, що, у свою чергу, зважаючи на характерне прагнення нашого народу триматись рідного ладу, є продовженням культури більш давнього Орійського періоду.
Коса – зачіска шляхетна, тисячолітній символ вправного володіння рукопашем та належності до варни кшатріїв – коса починається з маківки (коронної чакри (снагового центру) та спускається, змієм-охоронцем, по виголеній голові мужнього воїна. У кого є коса, той – косак або козак.
„Смерть з косою” – це стосується людини, талантом та професією якої є вміння вбивати, «косити» ворогів, а зовнішньою ознакою є зачіска – коса.
Виходячи з вище зазначеного, можна узагальнити, що концепт «козак» має етимологію вітчизняного походження і може розцінюватись лише як витвір культурно-суспільного розвитку нашого народу. Появу концепту «козак», як і самого явища козацтва, як варни воїнів, можна віднести до часів формування етносу.
Фактор незбереженості у письмових джерелах назви «козак», до 1489 року, вказує лише на недостатність історичної джерельної бази, взагалі втраченої протягом віків.
Різноманіття вітчизняних назв воїнів у нашого народу значна – вой, воїн, витязь, дружинник, боєць, ратник, гридень, богатир, боярин. В цей же синонімічний ряд вітчизняного походження входить і назва «козак».
Розуміння концепту «козак» у вітчизняному форматі допоможе у баченні козацтва як виключно вітчизняного явища, як джерела непохитного прагнення нашого народу до повноцінного функціонування держави з прадавніх часів через систему збройних сил, які були і є гарантом самої державності нашого народу.*
Підводячи підсумок, можемо зазначити, що етимологія концепту «козак», як і саме явище козацтва, є одвічним, орійсько-руським за походженням, змістом та сутністю. Відповідно, «козак» похідне від назви варни воїнів – кшатріїв. Знання етимології концепту «козак» в значній мірі є джерелом відшукання та вирішення питання виникнення та формування козацтва.
Тепер приводжу ТЕКСТ.
Це не мій текст.
Прошу прочитати його уважно. Зверніть увагу про значення "смерть з косою".
Я колись питав у діда чому козаки були з оселедцями. Він мені дав цікаву відповідь - після перемоги козаки хоронили своїх товаришів. Декому з них під час битви відрубували голови, які потім були розкидані на полі битви. Зрозуміло, що брати за вухо, або просто під руку - це було проявом неповаги до загиблого товариша. Тому брали за оселедці та несли до місця поховання.
[size=150]Етимологія концепту «козак» у контексті питання виникнення та формування козацтва[/size]
[i]Клос А.І.,
Нікопольський інститут Запорізького національного університету[/i]
Розгляд питання етимології концепту [b]«козак» [/b]є актуальним з точки зору більш достовірного висвітлення історії козацтва, зокрема, його виникнення та формування. У дослідженні, базуючись на принципі історизму, ми маємо розуміти явища і події, які стосуються козацтва, у відповідності до конкретно-історичних обставин, в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Застосування принципу об'єктивності, допоможе, спираючись на факти та їх справжній зміст, не лише використовувати методику дослідження історичних джерел, але і вірно їх розуміти. Відтворення історичної дійсності можливе також через моделювання особливостей духовності козацтва у відповідності до вітчизняних культурологічних засад.
[b]Козацтво[/b] вже на момент перших писемних згадок, що дійшли до нашого часу, виступає як [b]потужна організована сила з достатнім досвідом та організованістю для вирішення значних військових завдань.[/b] Треба врахувати, що до наших днів, звичайно, дійшли не всі документальні згадки про козаків. Імовірно, також, що в документах сусідніх держав ті ж самі «козаки» могли іменуватись інакше.
[b]Етимологія концепту «козак».[/b]
Концепт (від лат. conceptus – думка, поняття), змістове значення імені (знака), тобто зміст поняття, об’єм якого є предмет (денотат) цього імені [17; 625].
Проблематика пояснення виникнення концепту «козак» є такою, що на даний момент, не зважаючи на намагання втрактувати його, виходячи з того чи іншого міркування, так і не привели до остаточного та об’єктивного підсумку.
Переглянемо усталені пояснення значення слова «козак».
«Історія держави і права України: Навчальний посібник»: «Козак – слово тюркського походження. В одних словниках воно трактується як «варта», «караул», в інших – як «вільна, незалежна людина» [6].
«Історія України: посібник для старшокласників та абітурієнтів» Чайковський А.С., Шевченко В.Ф.: «Слово «козак» у перекладі з тюркської воно означає «одинокий», «вільний», «працелюбний», «войовничий» [20].
«Етимологічний словник української мови»: «Козак – давнє запозичення з тюркських мов; тур. kazak «козак», крим-татар. козак «вільна, незалежна людина; шукач пригод, бродяга» [4].
Мирончук В.Д., Ігошкін Г.С. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак» в перекладі з тюркської означає «одинокий», «схильний до розбою і завоювань». У широкому розумінні «козак» – це вільна, незалежна людина, шукач військових пригод» [11].
Борисенко В.Й. «Курс української історії: З найдавніших часів до ХХ століття»: Навчальний посібник: «Термін «козак» – означення людини самітної, не зв'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю. У словнику половецької мови це слово трактувалося як «страж», «конвоїр».
З’явившись в пратюркській мові, слово «козак» поступово набуло в українського народу значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України, оборонця» [2].
Лановик Б.Д., Лазарович М.В. «Історія України: Навчальний посібник»: «Термін «козак» означав самітню людину, «схильну до завоювання». У словнику половецької мови це слово трактувалось як «страж», «конвоїр». Водночас, козак – дрібний власник і виробник» [10].
Полонська-Василенко Н. «Історія України»: 2 т.: «У словнику половецької мови з 1303 року «козак» — це значить вартовий, вояк. В кількох словниках турецької мови «козак» означав розбійника, незалежну людину, волоцюгу» [14; 361].
Семененко В.І., Радченко Л.О. «Історія України з прадавніх часів до сьогодення»: «Слово «козак» – тюркського походження. Спершу воно мало побутовий відтінок і означало: одинока людина, нежонатий. У Криму на початку XIV століття козаками називали вартових або розбійників у причорноморському степу» [15].
Звичайно, як для татар у причорноморському степу козаки були розбійниками опосередкована вказівка на існування козаків, як таких, вже в XIV столітті.
Бойко О.Д. «Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів»: «Термін «козак» у перекладі з тюркських мов означає «одинокий», «схильний до завоювання». Слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж», «розбійник» [1].
«Історія України», керівник авторського колективу Ю.Зайцев: «Слово «козак» тюркського походження. Ця назва стосувалася вільних здобичників і степових промисловців» [8].
Кормич Л.І., Багацький В.В. «Історія України від найдавніших часів і до 21 століття: навчальний посібник»: «Перша, як вважає В.Антонович, сучасна козакам звістка про них була в листі великого князя литовського Олександра до хана Менглі-Гірея в 1492 р. У ньому великий князь обіцяв розслідувати справу нападу на татарських купців, зробити трус між козаками та покарати винуватих. З листа зрозуміло, що назва «козак» стосовно українських воєнних людей була тоді вже загальновідомою і не потребувала спеціального пояснення» [9].
Перша ж згадка про козаків, яка дійшла до нашого часу, підводить нас до думки та опосередковано вказує, що [b]козацтво вже на той момент було загально відомим та усталеним явищем.[/b]
Тобто, вище перераховані сентенції базуються на припущенні, що слово «козак» має тюркське походження, тобто є імпортним, ввезеним в Русь.
Навіть, остання фундаментальна праця з історії козацтва «Україна – козацька держава: наукове видання», упорядник Недяк В.В., [u]страждає все тим же поверхневим баченням значення слова «козак»: [/u]«Козак» – термін тюркського походження, запозичений українцями від південних сусідів. У широкому розумінні «козак» – це вільна людина, шукач пригод, бурлака. Водночас, цей термін застосовувався для означення прикордонника, вартового вершника, найманого воїна, степового розбійника, добувача» [18; 22].
Таким чином і в подальшому [u]пропонується вважати козацтво елементом певного імпортного явища, яке мало місце і в Русі[/u]. Але як же бути з історичною правдою та і взагалі з питанням патріотичного виховання молоді. Коли вона в таких, здавалось би, академічних джерелах буде зустрічати таку подачу інформації. Претензія на «наукове видання» повинна підкріплюватись науковими дослідженнями.
Іловайський Д.І. ще 1876 році зазначав: «Ми вже вказували на слабку сторону словяноруської філології, саме на досить поширену звичку відмовлятись від руських слів. Якщо корінь слова і його історія не піддаються легкому поясненню з слов’янської мови, то воно негайно відноситься до запозичених з німецької, або з фінської, або з татарської; або просто зауважують, що це слово не руське. Чому ж воно не руське?» [5; 438-439].
Аналогію за співзвучністю або за подібністю з імпортним можна шукати нескінченно, але дійсно вести пошук відповіді треба за сутністю явища, тоді і назва стане зрозумілою.
Чому пошук значення імені потужного вітчизняного явищу ведеться за межами Вітчизни?
Автор «Історії Русів» зазначає: «Назви воїнам даються, звичайно, мовою кожного народу. Таким чином, i Руські воїни називалися кінні – Козаками, a піші — стрільцями, i тi назви суть власне Pycькi» [7; 56].
Базуючись на сентенції людини, яка була в історичному вимірі ближче до часів козацтва і відповідно мала більше свіжої інформації для об’єктивної оцінки як явища самого, так і етимології концепту «козак», ми і розглядаємо дане питання.
Для з’ясування питання походження концепту «козак» ми повинні визначитись з шляхом пошуку відповіді. І цей шлях пролягає через вітчизняні критерії – історичні, культурні, мовні.
[b]Явище козацтва є вітчизняним[/b], що не може викликати заперечень, і тому саме у вітчизняному середовищі і треба шукати коріння походження концепту «козак». Це шлях більш складний, ніж просто зазирання у мовне середовище іншого народу і банальне репродукування його значення. Але шлях репродукування так і не дає відповіді на головне питання походження концепту «козак».
Так, у мовах, зокрема, тюркських народів, дане слово має місце так само, як і в нашій мові. Так само ми, як і тюрки, знаємо узагальнене значення цього слова, але про виникнення його, як ми вже пересвідчились, так нічого і не зазначено.
[u]Як для нас, так і для тюркських народів походження цього слова має спільне коріння[/u], як і багатьох інших культурологічних явищ. Наприклад, на Нувруз (Новий рік), свято на честь весняного рівнодення, ті ж татари фарбують яйця, «ряженні» бажають гараздів господарям, мандруючи від оселі до оселі, тобто «колядують». У них це не іслам, а у нас це не християнство – [b]це культурна спадщина більш давнього періоду спільної історії проживання пращурів європеоїдної, за антропогенезом, частини тюрків, як складової орійського материка на теренах нашої Вітчизни.[/b]
Орійський шлях на схід з теренів Наддніпрянщини тягнув за собою розповсюдження культури та її складової – мови. Орійці, змішуючись з монголоїдами, створили тюркський конгломерат, як расово-етнічний, так і культурно-мовний. Пратюркська мова і є тим середовищем, у якому ми можемо зустріти велику кількість слів, що були принесені в Азію з Наддніпрянщини, де вони теж залишились з рештою орійців і збереглись у культурному середовищі їх нащадків – русів.
Тому абсолютно не викликає подиву те, що і в тюркських мовах, як і у нашій, для означення людини військової, у широкому розумінні цього слова, використовувалося ім’я «козак». Це цілком природно, виходячи з того, що європеоїдна частина тюрків має з нами спільне коріння.
Якщо у нас і у тюркських народів значення слова «козак» тотожне, то і період пошуку походження його треба віднести до часу ще спільного орійського середовища.
У цьому ж спільному орійському середовищі, у відповідний час, жили і пращури, європеоїдної, анторпологічно, частини, сучасних жителів Індії.
[b]«Загальновизнано, що на території сучасної України в давнину жили індоарійські племена, частина яких у II тисячолітті до нової ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них і українського. Величезна подібність між мовою індоарійської культури, культового дійства й жерців-брахманів – санскритом і балтійськими та словянськими мовами свідчить про найтісніші контакти цих народів у минулому» [12; 3].[/b]
Орійська «спадщина чудово збереглася і розвинулась в Індії». [21; 227].
І тому в індійській культурі до наших днів збереглись назви варн, – чотирьох соціально-фахових груп: «брахмани (провідники, вчителі та інтелігенція), кшатрії (військові та керівники суспільства), вайші (фермери та бізнесмени), шудри (робітники)» [13; 340].
Суспільство має варновий лад, тобто, [size=134]у відповідності до певних талантів людина займається тим чи іншим видом діяльності.[/size]
Назви варн були, звичайно, характерні для нашої мови, але з насадженням християнства залишились лише у топонімах та назвах явищ. Наприклад, назві варни брахманів відповідає на наших теренах назва висоти Брагарня (парні приголосні г – х чергуються) на острові Хортиця, де розташоване велике святилище, назва і зміст свята Рахманський Великдень, назви населених пунктів на кшталт Рахманове, тощо.
Є один з варнових талантів – це талант воїна – кшатрія. Нам відомий «Запорозький Кіш» [22; 59], «Кіш Запорозької Січі – збірна назва для визначення всього військового співтовариства запорозьких козаків» [3; 135]. І «Отаман кошовий Війська Запорозького» [22; 140]. Тобто категорії кіш та військо синонімічні.
Запорозький Кіш та Військо Запорозьке категорії рівнозначні. Кіш відповідно це військо, військо кшатріїв. Кіш однокореневе зі словом «кшатрії», з точки зору мовознавства, звук і у корені кіш є випадним [19; 61], а також має спільне з ним змістове значення позначаючи військову категорію як таку. Чергування звуків – це «різні зміни в звуковому складі слова, що виникають постійно і закономірно у словах спільного кореня або формах певного слова» [19; 59].
Кошем-військом керує кошовий отаман – отаман кшатріїв-воїнів. Кшатрії – воїни Коша, відповідно, воїн Коша – «кошак», або вірніше «косак». Тому що відбувається чергування ш - с. «Кошлатий – «волосяний покрив», пов’язане з коси, косматий» [4]. Тому Кіш але косак – воїн Коша. Наступне чергування „с - з” (парні приголосні) – косак – козак. [b]Саме слово „козак” означає кшатрій-воїн.[/b]
Етимологічний словник української мови. В семи томах: «Кошей – «фаланга, каре; шикування в три шеренги в запорізькому війську» [4]. Що вказує на чітку паралель для означення військових категорій.
Зовнішні ознаки козака – коса, теж регламентує назву – «косак», «козак», і пов’язана з світоглядом козацтва та етимологією концепту «козак».
У нас в Русі [b]коса – зовнішня ознака вправного шляхтича-воїна[/b]. Її мали великі князі Великої Русі, та їх витязі-дружинники, генетичні пращури козаків.
У Льва Диякона є опис, як виглядав великий князь Святослав: [b]«Середнього зросту, не занадто високий, але і не низький, брови мав густі, очі сині, ніс короткий, борода оголена, на верхній губі густе і довге волосся, голова зовсім оголена, з одного боку висів чуб, що означало знатний рід» [16; 26]. [/b]Тому не дивно, що і світогляд, який був вже за часів Козацької доби, є лише продовженням світогляду доби Великої Русі, що, у свою чергу, зважаючи на характерне прагнення нашого народу триматись рідного ладу, є продовженням культури більш давнього Орійського періоду.
[b]Коса – зачіска шляхетна, тисячолітній символ вправного володіння рукопашем та належності до варни кшатріїв – коса починається з маківки (коронної чакри (снагового центру) та спускається, змієм-охоронцем, по виголеній голові мужнього воїна. У кого є коса, той – косак або козак.[/b]
[size=134]„Смерть з косою” – це стосується людини, талантом та професією якої є вміння вбивати, «косити» ворогів, а зовнішньою ознакою є зачіска – коса.[/size]
Виходячи з вище зазначеного, можна узагальнити, що [b]концепт «козак» має етимологію вітчизняного походження і може розцінюватись лише як витвір культурно-суспільного розвитку нашого народу. Появу концепту «козак», як і самого явища козацтва, як варни воїнів, можна віднести до часів формування етносу.[/b]
Фактор незбереженості у письмових джерелах назви «козак», до 1489 року, вказує лише на недостатність історичної джерельної бази, взагалі втраченої протягом віків.
Різноманіття вітчизняних назв воїнів у нашого народу значна – вой, воїн, витязь, дружинник, боєць, ратник, гридень, богатир, боярин. В цей же синонімічний ряд вітчизняного походження входить і назва «козак».
Розуміння концепту «козак» у вітчизняному форматі допоможе у баченні козацтва як виключно вітчизняного явища, як джерела непохитного прагнення нашого народу до повноцінного функціонування держави з прадавніх часів через систему збройних сил, які були і є гарантом самої державності нашого народу.*
Підводячи підсумок, можемо зазначити, що [b]етимологія концепту «козак», як і саме явище козацтва, є одвічним, орійсько-руським за походженням, змістом та сутністю. Відповідно, «козак» похідне від назви варни воїнів – кшатріїв. Знання етимології концепту «козак» в значній мірі є джерелом відшукання та вирішення питання виникнення та формування козацтва.[/b]