Svitlana » 16 травня 2007, 10:31
Stephan писав:
Самоідентифікація етнічна — процес ототожнення, уподібнення себе особою з певною етнічною групою.
Він відбувається як переживання особою укоріненості в цю спільність, як відчуття себе її частиною, переживання своєї відданості їй.
Отож ваші діти не можуть повністю відчувати себе українцями (живучи в Швейцарії) лише тому, що є віддаленими від української спільноти більшу частину свого життя. вони не є частиною і не можуть бути нею фізично. Так само як вони не були б швейцарцями, коли б жили в Україні.
Stephan писав: Самоідентифікація етнічна має зовнішню і внутрішню спрямованість. Перший напрямок пов'язаний з відповіддю на запитання "Хто я є?", із з'ясуванням, фіксацією свого місця в системі суспільних, соціально-психологічних, моральних відносин, ставлення до минулого, сучасного і майбутнього.
Тут теж не стане легше. Хто ж вони є? укрошвайцами? (як у якогось давнього, ще радянського, гумориста: "если у меня папа туркмен, а мама - сибирячка, то я что? ТуркСиб?)
Як я вже казала, у мене є декілька друзів, що вже виросли до свідомих людей. Як правило, усі вони ототожнюють себе з тією національністю, серед якої вони виросли. І не інакше. Хоча володіють і рідною мовою матері (як правило).
Більше того, є у мене і знайомі, що народилися і виросли в однорідній сім"ї, але були відірвані від етнічної групи. Тобто носіями рідного етносу були лише батьки. Ані друзів батьків, ані знайомих, ані шкіл... Хоча такі діти теж батьківською мовою володіють на побутовому рівні, але зізнаються, що таки вважають себе занадто іншими, щоб ідентифікувати себе з тією етнічною групою. Тобто, виходить, що глибина етнічного спадку до якоїсь міри залежить від глибини проникнення у суспільство відповідного етносу. Виходить, що двох чоловік батьків таки недостатньо.
Stephan писав: Раціонально-пізнавальний аспект ідентифікації представляє усвідомлення себе членом етнічної спільності, з'ясування свого місця серед етнічних груп, позиції в системі міжетнічних відносин. У цьому когнітивному процесі особою усвідомлюються деякі її власні риси, властивості, та якості, які повторюються в людях відповідної групи. Це може бути мова, особливості поведінки, риси способу життя, традиції та звичаї, антропологічний тип, іноді релігійні вірування та інше. Крім того, детермінантою етнічної самоідентифікації може бути спільність позицій у ставленні до подій минулого, території.
Тут лише більш наочно підтверджено попередню тезу. Щоб усвідомлювати себе членом спільноти, потрібно знаходитися посеред тієї спільноти, щоб з"ясувати своє місце серед інших етнічних груп - потрібно належати до етнічної ГРУПИ (етнічної групи, а не купки: я, ти, він, вона - разом дружная сім"я). Це все таки відбувається, але у нашому випадку - в аспекті швейцарського етносу щодо інших. Не виключаю, що український етнос у даному випадку займатиме особливе місце, а при активному спілкуванні (як не крути це не займе більшість життя дитини, що постійно проживає тут) має шанс навіть на більший відсоток, але все одно, переконана, українцями вони себе не відчуватимуть (внутрішнє). Хоч цілком усвідомлюватимуть і поважатимуть свою історичну належність до української нації (зовнішнє). Тут все залежатиме від глибини і ширини залучення до раціонально-когнітивного аспекту ідентифікації, а точніше від намагань і сили волі батьків дати дітям той аспект. :D
Stephan писав: Проблема самоідентифікації етнічної постає перед особою не тільки і не стільки як пізнавальна, скільки як життєво-практична.Тому і процес етнічної самоідентифікації на особистІсному рівні протікає не в "чистому" вигляді, не як самостійний, автономний процес, а вкупі з іншими процесами: трудової, громадської, політичної діяльності, спілкування, побутової поведінки тощо. Особа постійно співвідносить свою поведінку, дії з нормами, зразками відповідної етнічної спільності. Ці норми служать певними еталонами, критеріями поведінки, саморефлексії.
Ось власне - постійно. Якщо такої постійності немає, то і повна самоідентифікація неможлива. Така селяві, шо ж зробиш.
Stephan писав: Почуття етнічної належності в сучасних індустріальних суспільствах виконує компенсаторну функцію. Воно відшкодовує ті втрати у сфері особистісно-психологічного комфорту, які створюються в результаті виконання анонімно-казених, формальних соціальних ролей, доповнює нестачу позитивних людських почуттів. Завдяки цьому почуттю особа знаходиться у стані соціального комфорту.
Микола Шульга
Тут я вже не знаю. Прикладів не навели. Єдине, що спадає на думку - Америка. Індустріальне суспільство і мішане-перемішане. Хоча і там вже роками створюють американський етнос, але при зустрічі нормальним питанням є "ти хто?", а відповіді на зразок: "25% німець 25% ірландець 30% француз і 5% єврей" (і усіх же врахують!). Я просто не вірю, що є десь люди, що не відносять себе до жодної етнічної групи. Хоч традиційно-сімейно, хоч за проживанням, хоч за вихованням.
Stephan писав:
батько українець, мати швейцарка, батьки розмовляють між собою російською, діти на берндюч між собою, з матерею на цюріхдюч, у школі на хохдойч. Але такая ситуація не складна, а просто цікава.
Подивимося що з цього буде.
Мені здається, так все і залишиться на віки вічні. Крім того, що школа зміниться офіційними інстанціями. І будуть вони у вас чистими швейцарцями, що знатимуть, що вони на 50% українці. Тільки мови не знатимуть, як не чутимуть. Я навіть не кажу, що це погано. Погано, це коли ви їх потім плануєте в Україну відправити на поселення. Тоді біда їм буде. А як в Швейцарії житимуть - то повністю пасуватимуть в етнічне суспільство Швейцарії і буде їм комфортно. А діти мого знайомого німця в Україні стануть українцями і знатимуть що вони німці. Якраз з німцями-переселенцями багато прикладів Танюшка може навести певно. Ну німці за паспортом, а душой-то - русские!!
[quote="Stephan"]
[b]Самоідентифікація етнічна [/b]— процес ототожнення, уподібнення себе особою з певною етнічною групою.
Він [u]відбувається як переживання особою укоріненості в цю спільність[/u], як відчуття себе її частиною, переживання своєї відданості їй. [/quote]
Отож ваші діти не можуть повністю відчувати себе українцями (живучи в Швейцарії) лише тому, що є віддаленими від української спільноти більшу частину свого життя. вони не є частиною і не можуть бути нею фізично. Так само як вони не були б швейцарцями, коли б жили в Україні.
[quote="Stephan"] Самоідентифікація етнічна має зовнішню і внутрішню спрямованість. Перший напрямок пов'язаний з відповіддю на запитання "Хто я є?", із з'ясуванням, фіксацією свого місця в системі суспільних, соціально-психологічних, моральних відносин, ставлення до минулого, сучасного і майбутнього. [/quote]
Тут теж не стане легше. Хто ж вони є? укрошвайцами? (як у якогось давнього, ще радянського, гумориста: "если у меня папа туркмен, а мама - сибирячка, то я что? ТуркСиб?)
Як я вже казала, у мене є декілька друзів, що вже виросли до свідомих людей. Як правило, усі вони ототожнюють себе з тією національністю, серед якої вони виросли. І не інакше. Хоча володіють і рідною мовою матері (як правило).
Більше того, є у мене і знайомі, що народилися і виросли в однорідній сім"ї, але були відірвані від етнічної групи. Тобто носіями рідного етносу були лише батьки. Ані друзів батьків, ані знайомих, ані шкіл... Хоча такі діти теж батьківською мовою володіють на побутовому рівні, але зізнаються, що таки вважають себе занадто іншими, щоб ідентифікувати себе з тією етнічною групою. Тобто, виходить, що глибина етнічного спадку до якоїсь міри залежить від глибини проникнення у суспільство відповідного етносу. Виходить, що двох чоловік батьків таки недостатньо.
[quote="Stephan"] Раціонально-пізнавальний аспект ідентифікації представляє [b]усвідомлення себе членом етнічної спільності, з'ясування свого місця серед етнічних груп, позиції в системі міжетнічних відносин[/b]. У цьому когнітивному процесі особою усвідомлюються деякі її власні риси, властивості, та якості, які повторюються в людях відповідної групи. Це може бути мова, особливості поведінки, риси способу життя, традиції та звичаї, антропологічний тип, іноді релігійні вірування та інше. Крім того, детермінантою етнічної самоідентифікації може бути спільність позицій у ставленні до подій минулого, території. [/quote]
Тут лише більш наочно підтверджено попередню тезу. Щоб усвідомлювати себе членом спільноти, потрібно знаходитися посеред тієї спільноти, щоб з"ясувати своє місце серед інших етнічних груп - потрібно належати до етнічної ГРУПИ (етнічної групи, а не купки: я, ти, він, вона - разом дружная сім"я). Це все таки відбувається, але у нашому випадку - в аспекті швейцарського етносу щодо інших. Не виключаю, що український етнос у даному випадку займатиме особливе місце, а при активному спілкуванні (як не крути це не займе більшість життя дитини, що постійно проживає тут) має шанс навіть на більший відсоток, але все одно, переконана, українцями вони себе не відчуватимуть (внутрішнє). Хоч цілком усвідомлюватимуть і поважатимуть свою історичну належність до української нації (зовнішнє). Тут все залежатиме від глибини і ширини залучення до раціонально-когнітивного аспекту ідентифікації, а точніше від намагань і сили волі батьків дати дітям той аспект. :D
[quote="Stephan"] Проблема самоідентифікації етнічної постає перед особою не тільки і не стільки як пізнавальна, скільки як [b]життєво-практична[/b].Тому і процес етнічної самоідентифікації на особистІсному рівні протікає не в "чистому" вигляді, не як самостійний, автономний процес, а вкупі з іншими процесами: трудової, громадської, політичної діяльності, спілкування, побутової поведінки тощо. Особа [color=red]постійно[/color] співвідносить свою поведінку, дії з нормами, зразками відповідної етнічної спільності. Ці норми служать певними еталонами, критеріями поведінки, саморефлексії. [/quote]
Ось власне - постійно. Якщо такої постійності немає, то і повна самоідентифікація неможлива. Така селяві, шо ж зробиш.
[quote="Stephan"] Почуття етнічної належності в сучасних індустріальних суспільствах виконує компенсаторну функцію. Воно відшкодовує ті втрати у сфері особистісно-психологічного комфорту, які створюються в результаті виконання анонімно-казених, формальних соціальних ролей, доповнює нестачу позитивних людських почуттів. Завдяки цьому почуттю особа знаходиться у стані соціального комфорту.
[i]Микола Шульга [/i] [/quote]
Тут я вже не знаю. Прикладів не навели. Єдине, що спадає на думку - Америка. Індустріальне суспільство і мішане-перемішане. Хоча і там вже роками створюють американський етнос, але при зустрічі нормальним питанням є "ти хто?", а відповіді на зразок: "25% німець 25% ірландець 30% француз і 5% єврей" (і усіх же врахують!). Я просто не вірю, що є десь люди, що не відносять себе до жодної етнічної групи. Хоч традиційно-сімейно, хоч за проживанням, хоч за вихованням.
[quote="Stephan"]
батько українець, мати швейцарка, батьки розмовляють між собою російською, діти на берндюч між собою, з матерею на цюріхдюч, у школі на хохдойч. Але такая ситуація не складна, а просто цікава.
Подивимося що з цього буде. [/quote]
Мені здається, так все і залишиться на віки вічні. Крім того, що школа зміниться офіційними інстанціями. І будуть вони у вас чистими швейцарцями, що знатимуть, що вони на 50% українці. Тільки мови не знатимуть, як не чутимуть. Я навіть не кажу, що це погано. Погано, це коли ви їх потім плануєте в Україну відправити на поселення. Тоді біда їм буде. А як в Швейцарії житимуть - то повністю пасуватимуть в етнічне суспільство Швейцарії і буде їм комфортно. А діти мого знайомого німця в Україні стануть українцями і знатимуть що вони німці. Якраз з німцями-переселенцями багато прикладів Танюшка може навести певно. Ну німці за паспортом, а душой-то - русские!! [img]http://www.muzon.com/smiles/290.gif[/img]