Іван писав:можна ще кілька питань? просто дуже цікавить ця тема...
Ви представляєте один конкретний будинок для неповносправних чи цілу мережу?
це державна установа, якщо я правильно зрозумів? якщо ні, то хто керівник(координатор) їх діяльності?
Чи мають діти можливість відвідувати школу(напевно спеціальну)? Чи організоване для них культурне життя?(відвідування концертів, вистав і.т.д)
Як виглядає ситуація з духовною сферою?(чи існує можливість добровільних зустрічей з духівником?відвідування церкви?)
вибачайте, що допитуюсь.Просто це базові речі, без яких гончарна майстерня навряд чи внесе радикальне покращення якості життя...
Стосовно Вашого знайомого волонтера у Швейцаріїї, можете вислати мені його контакти.Якщо йому вдасться знайти якусь гуманітарну допомогу для Ваших дітей -- я зможу організувати її безкоштовну доставку до Коломиї...
Готовий відповідати на усі Ваші запитання. Запитуйте усе, що Вас цікавить.
Отже, відповіді:
Ми маємо намір працювати з усіма 56-ма дитячими будинками-інтернатами України, а також з спеціалізованими будинками дитини (для неповносправних дітей-сиріт у віці від народження до 3-4 років). Зараз ми збираємо про них інформацію, розміщуємо на нашому сайті.
Розповідаємо про самі сиротинці, їх життя, потреби...
Конкретні благодійні проекти маємо для Снятинського, Коломийського (Івано-Франківська область), Роздільського та Буківського (Львівська область) дитячих будинків-інтернатів.
Коломийський дитячий будинок-інтернат - це державна установа.
Благодійна організація "Українська благодійницька мережа" - це недержавна організація. Я, Футерко Василь Любомирович, є її керівником.
Діти не мають можливості відвідувати школу, в тому числі спеціальної. І тут немає вини інтернату - така державна політика.
Педагогічних працівників в інтернаті немає, лише одна вихователька та один соціальних працівник на 65 дітей.
Однак, така політика держави є не просто хибною, а я б навіть сказав злочинною і безвідповідальною по відношенню до цих дітей.
На загальнодержавному рівні зміни рухають дуже повільно і це відбувається, зокрема, через те, що дітям у цих сиротинцях майже не дають можливостей для розвитку та самореалізації. Тому й чиновники відказують "Навіщо з ними проводити якусь навчальну, реабілітаційну чи іншу розвиваючу роботу, якщо вони нічого не можуть...". На це відповідь проста - риторичним запитанням: "А хіба можна переконатися чи людина щось може чи ні, не давши їй жодних можливостей спробувати щось зробити?".
Є, як й усюди в Україні, проблема недофінансування (грошей ледь вистачає на найголовніші витрати).
ОДНАК, майстерня працює вже понад 2 місяці. Заняття з дітьми проводить не працівник інтернату, а наш штатний психолог.
Вона значно краще за мене може розповісти про усі позитивні зрушення. Залучити її до цієї розмови?
У кількох словах скажу: діти ХОЧУТЬ ходити в майстерню (причому часто, зараз вони мають таку можливість лише один раз на тиждень),
діти з нетерпінням чекають гостю, діти допомагають одне одному. І, повірте, хоч ці діти дійсно мають серйозні вади, але у них теж є своє сприйняття світу, у них теж є свої емоції, переживання, свої мрії...
Культурне життя є. Діти відвідують концерти, вистави, але наскільки це часто відбувається і скільки дітей в цьому задіяно - точно сказати не можу.
Якщо потрібно можу уточнити до деталей?
Знаю, що інтернат має в користуванні мікроавтобус, але через брак бензину і коштів на нього виїхати кудись діти можуть не так часто якби цього хотілося.
Дітей відвідують священники на місці, самі діти теж мають можливість відвідувати церкву (як часто не можу сказати, але знаю, що є навіть поїздки в церкви).
А самої гончарної майстерні, звичайно, не достатньо, але ж потрібно з чогось починати...
Потрібно давати дітям інші можливі форми самореалізації (і я глибоко переконаний, що є підходи й до дітей, котрі мають дуже складні вади; так вони витратні, потребують для свого впровадження залучення висококваліфікованих фахівців, але хіба це те на чому можна економити кошти?). І тут хочу додати, що дуже багато людей готові допомагати, просто майже нічого не знають про цих дітей.
Тому в ряді наших найголовніших завдань - поширювати інформацію, розповідати, відповідати на запитання...
За пропозицію перевезти допомогу дякую, буду мати це на увазі, і як тільки матимемо дарунки для передачі - відразу дам Вам знати.
Якщо маєте ще запитання - питайте. Адже дуже добре, що Ви питаєте. Українська благодійницька мережа - хоч покищо і невелика організація, але повністю відкрита. Багато людей хотіли б знати більше, але не хочуть питати. Тому питайте усі і відповідатимемо всім.
[quote="Іван"]можна ще кілька питань? просто дуже цікавить ця тема...
Ви представляєте один конкретний будинок для неповносправних чи цілу мережу?
це державна установа, якщо я правильно зрозумів? якщо ні, то хто керівник(координатор) їх діяльності?
Чи мають діти можливість відвідувати школу(напевно спеціальну)? Чи організоване для них культурне життя?(відвідування концертів, вистав і.т.д)
Як виглядає ситуація з духовною сферою?(чи існує можливість добровільних зустрічей з духівником?відвідування церкви?)
вибачайте, що допитуюсь.Просто це базові речі, без яких гончарна майстерня навряд чи внесе радикальне покращення якості життя...
Стосовно Вашого знайомого волонтера у Швейцаріїї, можете вислати мені його контакти.Якщо йому вдасться знайти якусь гуманітарну допомогу для Ваших дітей -- я зможу організувати її безкоштовну доставку до Коломиї...[/quote]
Готовий відповідати на усі Ваші запитання. Запитуйте усе, що Вас цікавить.
Отже, відповіді:
Ми маємо намір працювати з усіма 56-ма дитячими будинками-інтернатами України, а також з спеціалізованими будинками дитини (для неповносправних дітей-сиріт у віці від народження до 3-4 років). Зараз ми збираємо про них інформацію, розміщуємо на нашому сайті.
Розповідаємо про самі сиротинці, їх життя, потреби...
Конкретні благодійні проекти маємо для Снятинського, Коломийського (Івано-Франківська область), Роздільського та Буківського (Львівська область) дитячих будинків-інтернатів.
Коломийський дитячий будинок-інтернат - це державна установа.
Благодійна організація "Українська благодійницька мережа" - це недержавна організація. Я, Футерко Василь Любомирович, є її керівником.
Діти не мають можливості відвідувати школу, в тому числі спеціальної. І тут немає вини інтернату - така державна політика.
Педагогічних працівників в інтернаті немає, лише одна вихователька та один соціальних працівник на 65 дітей.
Однак, така політика держави є не просто хибною, а я б навіть сказав злочинною і безвідповідальною по відношенню до цих дітей.
На загальнодержавному рівні зміни рухають дуже повільно і це відбувається, зокрема, через те, що дітям у цих сиротинцях майже не дають можливостей для розвитку та самореалізації. Тому й чиновники відказують "Навіщо з ними проводити якусь навчальну, реабілітаційну чи іншу розвиваючу роботу, якщо вони нічого не можуть...". На це відповідь проста - риторичним запитанням: "А хіба можна переконатися чи людина щось може чи ні, не давши їй жодних можливостей спробувати щось зробити?".
Є, як й усюди в Україні, проблема недофінансування (грошей ледь вистачає на найголовніші витрати).
ОДНАК, майстерня працює вже понад 2 місяці. Заняття з дітьми проводить не працівник інтернату, а наш штатний психолог.
Вона значно краще за мене може розповісти про усі позитивні зрушення. Залучити її до цієї розмови?
У кількох словах скажу: діти ХОЧУТЬ ходити в майстерню (причому часто, зараз вони мають таку можливість лише один раз на тиждень),
діти з нетерпінням чекають гостю, діти допомагають одне одному. І, повірте, хоч ці діти дійсно мають серйозні вади, але у них теж є своє сприйняття світу, у них теж є свої емоції, переживання, свої мрії...
Культурне життя є. Діти відвідують концерти, вистави, але наскільки це часто відбувається і скільки дітей в цьому задіяно - точно сказати не можу.
Якщо потрібно можу уточнити до деталей?
Знаю, що інтернат має в користуванні мікроавтобус, але через брак бензину і коштів на нього виїхати кудись діти можуть не так часто якби цього хотілося.
Дітей відвідують священники на місці, самі діти теж мають можливість відвідувати церкву (як часто не можу сказати, але знаю, що є навіть поїздки в церкви).
А самої гончарної майстерні, звичайно, не достатньо, але ж потрібно з чогось починати...
Потрібно давати дітям інші можливі форми самореалізації (і я глибоко переконаний, що є підходи й до дітей, котрі мають дуже складні вади; так вони витратні, потребують для свого впровадження залучення висококваліфікованих фахівців, але хіба це те на чому можна економити кошти?). І тут хочу додати, що дуже багато людей готові допомагати, просто майже нічого не знають про цих дітей.
Тому в ряді наших найголовніших завдань - поширювати інформацію, розповідати, відповідати на запитання...
За пропозицію перевезти допомогу дякую, буду мати це на увазі, і як тільки матимемо дарунки для передачі - відразу дам Вам знати.
Якщо маєте ще запитання - питайте. Адже дуже добре, що Ви питаєте. Українська благодійницька мережа - хоч покищо і невелика організація, але повністю відкрита. Багато людей хотіли б знати більше, але не хочуть питати. Тому питайте усі і відповідатимемо всім. :smile: