pol_serg » 16 травня 2009, 15:12
Так, Президент приїхав і поїхав, а осад, як кажуть, залишився. Нижче викладені лише приватні думки з приводу, без претензії когось в чомусь переконати. Залишимо позаду організацію візиту, славетну «пунктуальність» Президента, до якої вже всі звикли в Україні, і, напевно, в Європі та весь інший «фон». Спочатку хотілося б поговорити, про ситуацію і суть самого візиту. Почнемо з того, що Україна стоїть напередодні виборів, питання де і коли ще відкрите, але змагання за владу почалось і вельми жорстко. Тепер кожен з потенційних кандидатів проводить щось типу промо-турів: хтось кланяється царю в Москві, хтось старається там щось виторгувати, потім по черзі світяться то в Брюсселі, то де інде, поблизу європейських інститутів, новоприбулі критикують всіх і вся задля «годиться», прикро лишень, що битва за виборця в середині країни зараз не настільки популярна, адже істина «вибирає не той, хто голосує, а той хто рахує» не втратила свого змісту в Україні і досі. Отже, гарна, на перший погляд, пісня Президента про то як Україні прагне в Європу, і який поступ вона до того зробила, розрахований в першу чергу на осіб, які в Україні не бувають в принципі, а якщо й бувають, то не частіше раз в рік кілька днів. Політика – річ брудна, той кредит довіри, отриманий в 2004 наш Президент «проїв» як і українська економіка проїдає чергові транші кредитів МВФ. Треба стати скам’янілим «політиком», щоб на даний час кризи, яка вдарила по Україні дуже болюче, і не в останню чергу через бездіяльність власне гілок влади, почати говорити про найвищі в Європі темпи росту економіки, про систематичне зростання доходів громадян, одним словом «в Багдаді все спокійно і гарно», тож давайте любитися, бо ми того варті. Аж ні, проблем таки є, і вороги є, і цілі боротьби сформовані – це «кілька раз судимі люди у владі», недосконалість Конституції, яку переписали як роман про кохання в м’якій обкладинці і надіслали в Венеціанську Комісію - от дістануть назад, і тоді вже невідворотно приймуть новий основний закон, та, парламент розігнати, перетасувати в двопалатну схему, бо вже дістав і життя не дає, прем’єра надгризти, бо занадто багато влади зараз, Росію поки не чіпаєм – кордон є, але не демаркований, Тузла є, але призабута і частково розмита хвилями Керченської протоки (скільки часу минуло, то ж було ще за царя Гороха, …Кучми), а вивід чорноморького флоту – та де ще 2017 рік – про то будемо дискутувати і порозуміємось.
Проте реальність трохи інакша. На людях ніхто ж не будемо говорити про безробіття, яке перевищило будь-які розумні межі, про ріст дрібного криміналітету (великий в нас і не рахується), про зниження якості життя, рівня безпеки, стандартів освіти, охорони здоров’я та ріст корупції, яка пронизує все як грибниця. Залежність від російських енергоресурсів, застаріле виробництво, відсутність нових технологій та саркофаг, який ось вже на ладан дише в зоні – ні слова, не зараз. Якщо порівняти стан України, яку Президент отримав прийшовши до влади і неодмінно залишить в близькому майбутньому, в очі кидається лише одна зміна – основна маса населення вже ніколи не повірить жодному політику. Якісь напівспонтанні акції на кшалт «помаранчової революції» вже ніколи не відбуватимуться в Україні, навколо запанувала глибока депресія, вона вже сприймається за нормальний стан речей. Зрозуміло, не буде ж Президент говорити про все це в Європі - не пасує… Якщо на кожній зустрічі в Європі чути незліченні солодкі дифірамби про незліченні заслуги у поступі української демократії тощо, як то було перед лекцією, мабуть можна і в усе це повірити та сприйняти за оцінку власної роботи – залізне правило семиразового повторення в психології… А ті проблеми, які існують – нікуди не подінуться. Не зникне дискримінація людей, котрі і хотіли б повернутися в Україну працювати з отриманим в Європі досвідом, та не визнані дипломи не дадуть того зробити (я не вірю, що та проблема розв’яжеться й після 2010 року). Не полегшиться режим отримання громадянами європейських віз, оскільки цей процес повністю контролюється комерційними структурами, а державі до того зась – інших проблем вистачає. На кордоні не зникне «залізна стіна» - практично повна відсутність залізничного, цивілізованого автомобільного чи адекватного авіасполучення з країнами Європи. Про «Відкрите небо» - то мабуть пан Президент так пожартував. Ніхто з європейців не запалиться бажанням розпочати бізнес в Україні через проблеми «специфічного характеру», про які так дотепно хотів дізнатися італійський журналіст, та й Президенту не звикати, одразу було видано скерування на пана Стельмаха, а потім, після всього балу мабуть і суть проблеми загубилася в натовпі…Питання про напад на прокуратуру в Києві дворічної давності виглядало взагалі комічним, на Україні навряд чи кожен десятий зараз вам скаже, хто такий Цушко – герой зарився в підмосковну нору і сидить собі десь в сухості і теплі, і нікому до нього діла нема. Проте питання було і відповідь була, вичерпна і …остання.
На цьому поставимо жирну крапку. Респект перекладачеві, насамперед за моральну стійкість, витримку і волю до перемоги.
Так, Президент приїхав і поїхав, а осад, як кажуть, залишився. Нижче викладені лише приватні думки з приводу, без претензії когось в чомусь переконати. Залишимо позаду організацію візиту, славетну «пунктуальність» Президента, до якої вже всі звикли в Україні, і, напевно, в Європі та весь інший «фон». Спочатку хотілося б поговорити, про ситуацію і суть самого візиту. Почнемо з того, що Україна стоїть напередодні виборів, питання де і коли ще відкрите, але змагання за владу почалось і вельми жорстко. Тепер кожен з потенційних кандидатів проводить щось типу промо-турів: хтось кланяється царю в Москві, хтось старається там щось виторгувати, потім по черзі світяться то в Брюсселі, то де інде, поблизу європейських інститутів, новоприбулі критикують всіх і вся задля «годиться», прикро лишень, що битва за виборця в середині країни зараз не настільки популярна, адже істина «вибирає не той, хто голосує, а той хто рахує» не втратила свого змісту в Україні і досі. Отже, гарна, на перший погляд, пісня Президента про то як Україні прагне в Європу, і який поступ вона до того зробила, розрахований в першу чергу на осіб, які в Україні не бувають в принципі, а якщо й бувають, то не частіше раз в рік кілька днів. Політика – річ брудна, той кредит довіри, отриманий в 2004 наш Президент «проїв» як і українська економіка проїдає чергові транші кредитів МВФ. Треба стати скам’янілим «політиком», щоб на даний час кризи, яка вдарила по Україні дуже болюче, і не в останню чергу через бездіяльність власне гілок влади, почати говорити про найвищі в Європі темпи росту економіки, про систематичне зростання доходів громадян, одним словом «в Багдаді все спокійно і гарно», тож давайте любитися, бо ми того варті. Аж ні, проблем таки є, і вороги є, і цілі боротьби сформовані – це «кілька раз судимі люди у владі», недосконалість Конституції, яку переписали як роман про кохання в м’якій обкладинці і надіслали в Венеціанську Комісію - от дістануть назад, і тоді вже невідворотно приймуть новий основний закон, та, парламент розігнати, перетасувати в двопалатну схему, бо вже дістав і життя не дає, прем’єра надгризти, бо занадто багато влади зараз, Росію поки не чіпаєм – кордон є, але не демаркований, Тузла є, але призабута і частково розмита хвилями Керченської протоки (скільки часу минуло, то ж було ще за царя Гороха, …Кучми), а вивід чорноморького флоту – та де ще 2017 рік – про то будемо дискутувати і порозуміємось.
Проте реальність трохи інакша. На людях ніхто ж не будемо говорити про безробіття, яке перевищило будь-які розумні межі, про ріст дрібного криміналітету (великий в нас і не рахується), про зниження якості життя, рівня безпеки, стандартів освіти, охорони здоров’я та ріст корупції, яка пронизує все як грибниця. Залежність від російських енергоресурсів, застаріле виробництво, відсутність нових технологій та саркофаг, який ось вже на ладан дише в зоні – ні слова, не зараз. Якщо порівняти стан України, яку Президент отримав прийшовши до влади і неодмінно залишить в близькому майбутньому, в очі кидається лише одна зміна – основна маса населення вже ніколи не повірить жодному політику. Якісь напівспонтанні акції на кшалт «помаранчової революції» вже ніколи не відбуватимуться в Україні, навколо запанувала глибока депресія, вона вже сприймається за нормальний стан речей. Зрозуміло, не буде ж Президент говорити про все це в Європі - не пасує… Якщо на кожній зустрічі в Європі чути незліченні солодкі дифірамби про незліченні заслуги у поступі української демократії тощо, як то було перед лекцією, мабуть можна і в усе це повірити та сприйняти за оцінку власної роботи – залізне правило семиразового повторення в психології… А ті проблеми, які існують – нікуди не подінуться. Не зникне дискримінація людей, котрі і хотіли б повернутися в Україну працювати з отриманим в Європі досвідом, та не визнані дипломи не дадуть того зробити (я не вірю, що та проблема розв’яжеться й після 2010 року). Не полегшиться режим отримання громадянами європейських віз, оскільки цей процес повністю контролюється комерційними структурами, а державі до того зась – інших проблем вистачає. На кордоні не зникне «залізна стіна» - практично повна відсутність залізничного, цивілізованого автомобільного чи адекватного авіасполучення з країнами Європи. Про «Відкрите небо» - то мабуть пан Президент так пожартував. Ніхто з європейців не запалиться бажанням розпочати бізнес в Україні через проблеми «специфічного характеру», про які так дотепно хотів дізнатися італійський журналіст, та й Президенту не звикати, одразу було видано скерування на пана Стельмаха, а потім, після всього балу мабуть і суть проблеми загубилася в натовпі…Питання про напад на прокуратуру в Києві дворічної давності виглядало взагалі комічним, на Україні навряд чи кожен десятий зараз вам скаже, хто такий Цушко – герой зарився в підмосковну нору і сидить собі десь в сухості і теплі, і нікому до нього діла нема. Проте питання було і відповідь була, вичерпна і …остання.
На цьому поставимо жирну крапку. Респект перекладачеві, насамперед за моральну стійкість, витримку і волю до перемоги.