Svitlana » 26 жовтня 2007, 15:35
Зроби країну Україною
НББ: Не Бий Батька! Натомість його… виховай! Поради на щодень
Незалежній Україні нещодавно виповнилося шістнадцять. Цей вік, звісно, замалий для остаточного переходу від однієї епохи до іншої. Розколовшись, країна Совєтів, як дзеркало з казки Андерсена, лишила по собі купу шкідливих уламків, що потрапили кому в око, а кому і в серце, тому більша частина старшого покоління сприймає сьогочасну дійсність викривлено. Не можна звинувачувати цих людей чи, борони Боже, засуджувати – дістати крижаний шматок нелегко. Проте його можна розтопити, якщо діяти з повагою та любов’ю, – особливо коли йдеться про твоїх батьків (російськомовних, тобто найчастіше російськоорієнтованих). У нашій ситуації – пропоную називати її "generation gap у постколоніальному аспекті" – визначальна роль у їхньому "наверненні" на українське належить тобі, молодий "просунутий" (читай: свідомий) українцю.
Ти можеш розтопити кригу – нехитрими, проте дієвими чарами.
Незалежній Україні нещодавно виповнилося шістнадцять. Цей вік, звісно, замалий для остаточного переходу від однієї епохи до іншої. Розколовшись, країна Совєтів, як дзеркало з казки Андерсена, лишила по собі купу шкідливих уламків, що потрапили кому в око, а кому і в серце, тому більша частина старшого покоління сприймає сьогочасну дійсність викривлено. Не можна звинувачувати цих людей чи, борони Боже, засуджувати – дістати крижаний шматок нелегко. Проте його можна розтопити, якщо діяти з повагою та любов’ю, – особливо коли йдеться про твоїх батьків (російськомовних, тобто найчастіше російськоорієнтованих). У нашій ситуації – пропоную називати її "generation gap у постколоніальному аспекті" – визначальна роль у їхньому "наверненні" на українське належить тобі, молодий "просунутий" (читай: свідомий) українцю.
Ти можеш розтопити кригу – нехитрими, проте дієвими чарами.
1. Розмовляй українською не лише з друзями, але й у родині.
Цей крок найбільш складний, але водночас найефективніший. Головне – подолати психологічний бар’єр, адже ти звик(-ла) до російської мови у спілкуванні зі своїми рідними. Звісно, спочатку твоє рішення здивує, проте навряд чи їхня реакція буде категорично негативною. Поясни батькам, чому ти зробив(-ла) вибір на користь рідної мови, і що важливо, не нав’язуй їм свою думку, – адже мову, як і релігію, кожна людина обирає сама. Не бійся, що у вас не вийде діалогу: як правило, російськомовні люди в Україні розуміють українську мову вельми добре. Так, тобі доведеться пояснювати їм окремі слова, і в такий спосіб твої батьки збагачуватимуть свій лексичний запас. Окрім того, активно вживай українські експресивні слова та звороти, приміром, гепнутися, позаяк, спіймати облизня, отетеріти, яке їхало, таке і здибало, щоб тебе муха вбрикнула тощо. Такі лексеми зроблять мовлення колоритним і напевне зацікавлять твоїх рідних. І, знаєш, невдовзі батьки будуть вельми тобі вдячні – за те, що чують рідне, хоч і призабуте, слово.
2. Заохочуй (і у цьому випадку будь дещо нав’язливим) читати українських письменників, особливо авторів ХХ ст. й сучасності.
Як показує практика, старше покоління має досить обмежене уявлення про українських митців доби модернізму (із постмодернізмом ще гірше). Виховані на класичних соцреалістичних зразках, наші батьки й донині думають, що, наприклад, Павло Тичина – це лише „трактор в полі дир-дир-дир”. А ти ж уже знаєш, якою цікавою є його рання творчість! Розкажи загалом про „Розстріляне Відродження” – наших авторів, які могли б стати нобелівськими лауреатами, якби репресивна машина їх фізично не знищила (кого не розстріляли, змусили замовкнути чи писати так, як треба): Миколу Хвильового, Аркадія Любченка, Валер’яна Підмогильного, Миколу Зерова, Миколу Куліша, Григорія Косинку, Майка Йогансена... Перелік можна продовжувати – тут згадано лише найбільш яскравих постатей, яким випало творити у жахливу добу. Дай батькам почитати тексти цих авторів, знайди у всесвітній мережі їхні фотографії – побачиш амбіційних, розумних, молодих обдарованих людей, знищене покоління української інтелігенції. Нехай твори митців „Розстріляного Відродження” говорять самі за себе – твої рідні не лишаться байдужими. Крім того, поділися з батьками сучасною українською літературою, – авторів лишаю на твій розсуд.
3. Розповідай про різноманітні мистецькі акції, концерти, виставки, ярмарки усього українського. Відвідуй їх разом із батьками.
Наші заполітизовані медіа часто лише побіжно згадують ту чи іншу мистецьку (літературну, музичну) подію. Проте культурне життя України вельми бурхливе. Вечори юних поетів, різноманітні мистецькі збіговиська, музичні фестивалі, оригінальні постановки традиційних п’єс приваблюють не тільки молодь. Поведи батьків на „Країну мрій”, відвідайте книжковий ярмарок, ознайомтеся з картинами молодих українських художників, – а раптом твої рідні запишуться до фан-клубу Олега Скрипки чи, наприклад, зацікавляться сучасним малярством?..
4. Частіше став запитання батькам: «Чи справді все було так добре у СРСР?»
Не бійся ставити під сумнів ностальгічні нотки у розмовах старшого покоління, – звичайно, ввічливо. „Мамо, тату, невже й справді все було так добре? Кажете, ковбаса коштувала 2,20, – але ж іншої не продавали, чи не так? Я не хотів(-ла) би жити в суспільстві, де основні матеріальні потреби людини забезпечено, але натомість відібрано свободу слова, свободу вибору та свободу творчості. Занадто дорога ковбаска, як на мене. Не ображайтеся, це лише моя позиція”. Ти можеш почути у відповідь: „Не все було так просто, як тобі здається”, або „нам краще знати – ми ж виросли в СРСР” та інше. Проте для кожного рано чи пізно настає час переглянути своє ставлення до життя, свої думки з того чи іншого приводу, світобачення, зрештою. Може, саме твої провокативні запитання підштовхнуть батьків до переосмислення минулої епохи.
5. Не соромся обстоювати власну позицію щодо необхідності позбутися "совка у собі".
Будь сміливим та рішучим. Якщо у певній ситуації відчуєш, що Україні потрібні твої дії, твій голос – не будь байдужим, не мовчи! Радянський принцип „за нас усе вирішать, ліпше не висовуватися" – не для нас. Чого боялися за совєтських часів, так це говорити вільно й голосно, тож стань прикладом для своїх батьків!
Наші нехитрі поради не подіють миттєво, – зрозуміло, на це потрібен час. Будьмо терплячими. Хай там як, тримаймося обраного шляху. Не такі вже вони й страшні, ті крижані уламки совєтського дзеркала.
Юлія Кропив’янська
[url=http://nbb.com.ua/index.php?id=10][b][size=150][color=blue]Зроби країну Україною[/color][/size][/b][/url]
[u][b]НББ: Не Бий Батька! Натомість його… виховай! Поради на щодень[/b][/u]
Незалежній Україні нещодавно виповнилося шістнадцять. Цей вік, звісно, замалий для остаточного переходу від однієї епохи до іншої. Розколовшись, країна Совєтів, як дзеркало з казки Андерсена, лишила по собі купу шкідливих уламків, що потрапили кому в око, а кому і в серце, тому більша частина старшого покоління сприймає сьогочасну дійсність викривлено. Не можна звинувачувати цих людей чи, борони Боже, засуджувати – дістати крижаний шматок нелегко. Проте його можна розтопити, якщо діяти з повагою та любов’ю, – особливо коли йдеться про твоїх батьків (російськомовних, тобто найчастіше російськоорієнтованих). У нашій ситуації – пропоную називати її "generation gap у постколоніальному аспекті" – визначальна роль у їхньому "наверненні" на українське належить тобі, молодий "просунутий" (читай: свідомий) українцю.
Ти можеш розтопити кригу – нехитрими, проте дієвими чарами.
Незалежній Україні нещодавно виповнилося шістнадцять. Цей вік, звісно, замалий для остаточного переходу від однієї епохи до іншої. Розколовшись, країна Совєтів, як дзеркало з казки Андерсена, лишила по собі купу шкідливих уламків, що потрапили кому в око, а кому і в серце, тому більша частина старшого покоління сприймає сьогочасну дійсність викривлено. Не можна звинувачувати цих людей чи, борони Боже, засуджувати – дістати крижаний шматок нелегко. Проте його можна розтопити, якщо діяти з повагою та любов’ю, – особливо коли йдеться про твоїх батьків (російськомовних, тобто найчастіше російськоорієнтованих). У нашій ситуації – пропоную називати її "generation gap у постколоніальному аспекті" – визначальна роль у їхньому "наверненні" на українське належить тобі, молодий "просунутий" (читай: свідомий) українцю.
Ти можеш розтопити кригу – нехитрими, проте дієвими чарами.
1. Розмовляй українською не лише з друзями, але й у родині.
Цей крок найбільш складний, але водночас найефективніший. Головне – подолати психологічний бар’єр, адже ти звик(-ла) до російської мови у спілкуванні зі своїми рідними. Звісно, спочатку твоє рішення здивує, проте навряд чи їхня реакція буде категорично негативною. Поясни батькам, чому ти зробив(-ла) вибір на користь рідної мови, і що важливо, не нав’язуй їм свою думку, – адже мову, як і релігію, кожна людина обирає сама. Не бійся, що у вас не вийде діалогу: як правило, російськомовні люди в Україні розуміють українську мову вельми добре. Так, тобі доведеться пояснювати їм окремі слова, і в такий спосіб твої батьки збагачуватимуть свій лексичний запас. Окрім того, активно вживай українські експресивні слова та звороти, приміром, гепнутися, позаяк, спіймати облизня, отетеріти, яке їхало, таке і здибало, щоб тебе муха вбрикнула тощо. Такі лексеми зроблять мовлення колоритним і напевне зацікавлять твоїх рідних. І, знаєш, невдовзі батьки будуть вельми тобі вдячні – за те, що чують рідне, хоч і призабуте, слово.
2. Заохочуй (і у цьому випадку будь дещо нав’язливим) читати українських письменників, особливо авторів ХХ ст. й сучасності.
Як показує практика, старше покоління має досить обмежене уявлення про українських митців доби модернізму (із постмодернізмом ще гірше). Виховані на класичних соцреалістичних зразках, наші батьки й донині думають, що, наприклад, Павло Тичина – це лише „трактор в полі дир-дир-дир”. А ти ж уже знаєш, якою цікавою є його рання творчість! Розкажи загалом про „Розстріляне Відродження” – наших авторів, які могли б стати нобелівськими лауреатами, якби репресивна машина їх фізично не знищила (кого не розстріляли, змусили замовкнути чи писати так, як треба): Миколу Хвильового, Аркадія Любченка, Валер’яна Підмогильного, Миколу Зерова, Миколу Куліша, Григорія Косинку, Майка Йогансена... Перелік можна продовжувати – тут згадано лише найбільш яскравих постатей, яким випало творити у жахливу добу. Дай батькам почитати тексти цих авторів, знайди у всесвітній мережі їхні фотографії – побачиш амбіційних, розумних, молодих обдарованих людей, знищене покоління української інтелігенції. Нехай твори митців „Розстріляного Відродження” говорять самі за себе – твої рідні не лишаться байдужими. Крім того, поділися з батьками сучасною українською літературою, – авторів лишаю на твій розсуд.
3. Розповідай про різноманітні мистецькі акції, концерти, виставки, ярмарки усього українського. Відвідуй їх разом із батьками.
Наші заполітизовані медіа часто лише побіжно згадують ту чи іншу мистецьку (літературну, музичну) подію. Проте культурне життя України вельми бурхливе. Вечори юних поетів, різноманітні мистецькі збіговиська, музичні фестивалі, оригінальні постановки традиційних п’єс приваблюють не тільки молодь. Поведи батьків на „Країну мрій”, відвідайте книжковий ярмарок, ознайомтеся з картинами молодих українських художників, – а раптом твої рідні запишуться до фан-клубу Олега Скрипки чи, наприклад, зацікавляться сучасним малярством?..
4. Частіше став запитання батькам: «Чи справді все було так добре у СРСР?»
Не бійся ставити під сумнів ностальгічні нотки у розмовах старшого покоління, – звичайно, ввічливо. „Мамо, тату, невже й справді все було так добре? Кажете, ковбаса коштувала 2,20, – але ж іншої не продавали, чи не так? Я не хотів(-ла) би жити в суспільстві, де основні матеріальні потреби людини забезпечено, але натомість відібрано свободу слова, свободу вибору та свободу творчості. Занадто дорога ковбаска, як на мене. Не ображайтеся, це лише моя позиція”. Ти можеш почути у відповідь: „Не все було так просто, як тобі здається”, або „нам краще знати – ми ж виросли в СРСР” та інше. Проте для кожного рано чи пізно настає час переглянути своє ставлення до життя, свої думки з того чи іншого приводу, світобачення, зрештою. Може, саме твої провокативні запитання підштовхнуть батьків до переосмислення минулої епохи.
5. Не соромся обстоювати власну позицію щодо необхідності позбутися "совка у собі".
Будь сміливим та рішучим. Якщо у певній ситуації відчуєш, що Україні потрібні твої дії, твій голос – не будь байдужим, не мовчи! Радянський принцип „за нас усе вирішать, ліпше не висовуватися" – не для нас. Чого боялися за совєтських часів, так це говорити вільно й голосно, тож стань прикладом для своїх батьків!
Наші нехитрі поради не подіють миттєво, – зрозуміло, на це потрібен час. Будьмо терплячими. Хай там як, тримаймося обраного шляху. Не такі вже вони й страшні, ті крижані уламки совєтського дзеркала.
Юлія Кропив’янська